Постанова

від 17.07.2009 по справі 38/101-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

38/101-09

 Україна

 Харківський апеляційний господарський суд

 ПОСТАНОВА

  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2009 р.                                                           Справа № 38/101-09  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О. А., судді Барбашова С.В. ,  Шевель О. В.

при секретарі Морока Ю.О.

за участю представників сторін:

позивача - Бєляєвої Л.Я. (дов. № 18 від 09.02.2009р.)

відповідача -  Братовченка М.А. (дов. № б/н від 01.10.2008р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "АРКО", м. Харків (вх. № 1720 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 27.05.09р. по справі № 38/101-09

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "УЦЕБОПнафтогаз", м. Харків

до  Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "АРКО", м. Харків

про стягнення 18263,10 грн. , -

встановила:

У березні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "УЦЕБОПнафтогаз" (м. Харків) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "АРКО" (м. Харків) про стягнення грошових коштів в сумі 12852,00 грн., 551,83 грн. річних, 4859,27 грн.  інфляційних втрат, мотивуючи свої вимоги невиконанням відповідачем договору поставки № 27-08/07, укладеним між сторонами у справі 04.09.2007р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.05.2009р. по справі № 38/101-09 (суддя Жельне С.Ч.) позовні вимоги задоволені частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "АРКО" (м. Харків) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "УЦЕБОПнафтогаз"  (м. Харків) 12852,00 грн., 551,83 грн. процентів, 134,04 грн. витрат по сплаті держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач з даним рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим та законним, в зв'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення, як безпідставну.

Заслухавши уповноважених представників позивача та відповідача, які підтримали свої позиції у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено господарським судом, 04 вересня 2007 року між позивачем та відповідачем у справі укладено договір поставки  обладнання за № 27-08/07 (далі –Договір), за яким відповідач зобов'язався передати у власність позивача обладнання - гриль лавовий настільний OLIS (OPLG) виробництва Італія в кількості 1 (одна) шт. загальною вартістю 14852,00 грн.

Позивач на виконання умов Договору сплатив позивачеві стовідсоткову попередню оплату в сумі 14852,00 грн., про що свідчить платіжне доручення № 172 від 06.09.2007р.

Пунктом 3.1. Договору сторони обумовили обов'язок відповідача здійснити поставку устаткування протягом 65 днів з моменту одержання оплати, тобто в строк до 10.11.2007 року.

Однак відповідач своє зобов'язання з поставки даного обладнання у визначений Договором термін не виконав.

13.05.2008р. позивач звернувся до відповідача з листом № 98, відповідно до якого в зв'язку з не поставкою відповідачем товару у визначений строк, просив направити уповноваженого представника для вирішення питання про повернення непоставленого обладнання, 3% річних, пені та інфляційних втрат.

02.04.2008 року відповідачем перераховано позивачеві 2000,00 грн.

Приймаючи оскаржене рішення господарський суд виходив з того, що відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України у разі якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати, яка в даному випадку становить 12852,00 грн. За таких обставин, господарський суд визначився, що позовні вимоги в цій частині є законними, обґрунтованими, а тому таким, що підлягають задоволенню, а зазначена сума відшкодуванню за рахунок відповідача.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача процентів в сумі 551,83 коп. за період з 10.11.2007 р. по 24.03.2009 р., яку з урахуванням частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України та статті 625 Цивільного кодексу України, також задоволено господарським судом.

Проте, що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача на свою користь інфляційних нарахувань в розмірі 4859,27 грн. господарський суд визначився, що в задоволенні позову в цій частині слід відмовити з огляду на характер правовідносин сторін, який пов'язаний з наслідками невиконання постачальником обов'язку поставити товар.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з частинами 1, 2 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду у даній справі відповідач у своїй апеляційній скарзі в якості основного мотиву його оскарження звертає увагу колегії суддів на те, що ні умовами спірного Договору ні нормами чинного законодавства право вимоги у позивача щодо повернення попередньої оплати не передбачене.

Однак, вказані твердження відповідача зроблені при довільному трактуванні норм чинного законодавства і дійсних обставин справи, на їх підтвердження не надано відповідно до статей 33, 36 Господарського процесуального кодексу України доказів з посиланням на конкретні норми матеріального та процесуального права, а тому до уваги колегією суддів не приймаються.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України  господарський  договір  є   підставою   виникнення   господарських зобов'язань.

В силу  частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші  учасники  господарських відносин повинні виконувати  господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових  актів,  договору,   а   за   відсутності конкретних  вимог  щодо  виконання  зобов'язання  -  відповідно до вимог,  що у певних умовах звичайно  ставляться. До виконання    господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного  кодексу  України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом, кожна сторона  повинна  вжити  усіх  заходів,  необхідних для належного виконання нею зобов'язання,  враховуючи інтереси  другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Укладений між сторонами Договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків,  визначених ним, та за своєю правовою природою є договором поставки з елементами купівлі-продажу.

Пунктом 4.1. Договору сторони передбачили умови та порядок здійснення позивачем платежу у вигляді передплати в розмірі 100%  вартості обладнання.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач виконуючи умови Договору перерахував відповідачеві стовідсоткову попередню оплату в сумі 14852,00 грн., однак відповідач в передбачений Договором термін, а саме до 10.11.2007р., свої зобов'язання по поставці товару не виконав, будь-яких доказів в підтвердження факту передачі товару позивачу як суду першої так і апеляційної інстанції не надав.

Згідно з правилами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо, а одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу приписів частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні, встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання (пункт 3 статті 193 Господарського кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що листом від 13.05.2008р. за № 98 позивач  відмовився від прийняття виконання відповідачем простроченого зобов'язання передати товар у визначений термін та поставив відповідачеві на вирішення питання  щодо  повернення суми проведеної 100% передплати.

Відповідач в свою чергу фактично погодився з такою відмовою позивача від прийняття виконання зобов'язання, перерахувавши йому 02.04.2008 року 2000,00 грн.

Отже, враховуючи те, що за умовами спірного Договору позивач виконав свій обов'язок, здійснивши саме попередню оплату в розмірі 100 % вартості товару, колегія суддів вважає, що господарський суд правомірно застосував до спірних правовідносин положення статті 693 Цивільного кодексу України, відповідно до яких якщо продавець, котрий  одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати, та дійшов до правильного висновку про стягнення з відповідача коштів, що складають неповернуту суму передплати.

Правильними по суті також є і висновки суду першої інстанції щодо відмови в позові в частині застосування до відповідача відповідальності у вигляді сплати інфляційних нарахувань в розмірі 4859,27 грн., оскільки їх нарахування не передбачається статті 693 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною нормою щодо правовідносин, пов'язаних з наслідками невиконання постачальником обов'язку поставити товар.

Однак, в процесі повторного перегляду справи, колегією суддів апеляційної інстанції з'ясовано, що приймаючи оскаржене рішення в частині задоволення вимоги  про стягнення процентів, господарський суд неправильно застосовував до спірних правовідносин норми статті 625 Цивільного кодексу України і не в  повному  обсязі  дослідив  обставини даної справи в цій частині, оскільки залишив поза увагою, що заявлена позивачем вимога про їх відшкодування не узгоджується з умовами спірного Договору та нормами чинного законодавства.  

Колегія суддів визначає, що частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу, а відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Однак спірним Договором розмір відповідальності у вигляді сплати процентів   за користування чужими грошовими коштами сторонами не встановлений та чинним законодавством для даного виду правовідносин не передбачений.

Правова природа ж природа процентів річних, вимога про стягнення якої заявлена позивачем, є іншою, оскільки їх нарахування визначено у законі самостійним способом захисту  цивільних  прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цього пункту проценти річних є мірою відповідальності, що застосовується до боржника, який прострочив виконання саме грошового зобов'язання, однак враховуючи те, що грошові зобов'язання відповідача перед позивачем відсутні, а є обов'язок відносно повернення проведеної 100% попередньої оплати на підставі пункту 2 статті 693 Цивільного кодексу України, колегія суддів вважає, що розмір процентів в даному випадку не може визначатись за правилами пункту 2 статті  625 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача процентів річних в сумі 551,83 грн., що зумовлює прийняття нового, яким у позові в означені частині слід  відмовити.

В іншій частині оскаржене рішення відповідає вимогам чинного законодавства та обставинам справи, а тому залишається без змін.

На підставі викладеного та керуючись частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, статтями 525, 526, 530, пунктами 2, 3 статті 693 Цивільного кодексу України, статтями 43, 44, 49, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "АРКО" (м. Харків) задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 27.05.2009 р. по справі № 38/101-09 в частині стягнення з відповідача на користь позивача процентів в сумі 551,83  грн. скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким у позові в цій частині відмовити.

В інший частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в місячний термін.

Повний текст постанови підписано 17 липня 2009 року.

         Головуючий суддя                                                                    Істоміна О. А.  

                                 Судді                                                                    Барбашова С.В.  

                                                                                                               Шевель О. В.