Постанова

від 05.12.2014 по справі 826/15200/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 грудня 2014 року 11 год. 08 хв. № 826/15200/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: Головуючого - судді Дегтярьової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ДС Телеком» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07 липня 2014 року № 0002802201 і № 0002812201, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ДС Телеком» (далі - позивач, ТОВ «ДС Телеком») з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07 липня 2014 року № 0002802201 і № 0002812201.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що висновки Акта ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 20.06.2014р. № 298/26-57-22-01-10/37395355, складеного за результатами проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ДС Телеком» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні взаємовідносин з ТОВ «Старксервіс» (ідентифікаційний код 38292311) за період з 01.05.2013р. по 31.12.2013р., документально та нормативно не підтверджуються. Позивач переконаний, що висновки контролюючого органу щодо нереальності (фіктивності) господарського правочину, укладеного між ТОВ «ДС Телеком» і ТОВ «Старксервіс» (договір по надання послуг від 30.04.2013р. № 30/04-07) ґрунтується на неналежних документальних доказах, а тому суперечать нормам чинного законодавства України. Натомість реальність спірних фінансово-господарських операцій підтверджується всіма необхідними та належним чином оформленими первинними і розрахунковими документами, та безпосередньо пов'язанні із господарською діяльністю ТОВ «ДС Телеком». Таким чином, податкові повідомлення-рішення від 07.07.2014р. № 0002802201 і № 0002812201, що були винесені на підставі зазначеного акта перевірки, є відповідно протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач проти позову заперечував, надавши до суду письмові заперечення та додаткові документи. В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що працівником ДПІ була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ДС Телеком» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні взаємовідносин з ТОВ «Старксервіс» за період з 01.05.2013р. по 31.12.2013р., за результатами якої складений Акт від 20.06.2014р. № 298/26-57-22-01-10/37395355. Згідно висновків цього Акта перевірки позивач неправомірно сформував валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за рахунок нереальних (безтоварних) правочинів з суб'єктом господарської діяльності, який має ознаки фіктивності, чим порушив вимоги норм ст. 44, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6 і п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України. За наслідками проведення такої документальної перевірки позивача встановлено заниження ним податку на прибуток в сумі 207 575,00 грн. та податку на додану вартість в сумі 218 500,00 грн., та як наслідок винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 07.07.2014р. № 0002802201 і № 0002812201.

В судових засіданнях, призначених у даній справі, представники позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в призначених судових засіданнях заперечував проти позову в повному обсязі та просив суд відмовити в його задоволенні.

21 листопада 2014 року в судовому засіданні судом було ухвалено перейти до письмового провадження.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

В ході судового розгляду було встановлено, що протягом червня 2014 року, згідно з нормами пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, та на підставі Наказу ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 06.06.2014р. № 1011 та направлень на перевірку від 06.06.2014р., працівниками відповідача була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ДС Телеком» (ідентифікаційний код 37395355) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Старксервіс» (ідентифікаційний код 38292311) за період травень-грудень 2013 року, за результатами якої складений Акт від 20.06.2014р. № 298/26-57-22-01-10/37395355 (далі - Акт перевірки).

Перелік документів та інших джерел інформації використаних під час проведення документальної перевірки позивача наведений п. 2.10 розд. 2 Акта перевірки (а саме в ході перевірки були використанні договір про надання послуг, податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт, оборотно-сальдова відомість по рахунку бухгалтерського обліку 6851 та картка цього ж рахунку за відповідні періоди, вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2013р. по справі № 761/22932/13-к, інформація з бази даних АС «Податковий блок»).

В ході проведення вказаної документальної перевірки перевіряючим встановлені взаємовідносини ТОВ «ДС Телеком» з суб'єктом господарської діяльності - ТОВ «Старксервіс» (ідентифікаційний код 38292311) згідно договору про надання послуг від 30.04.2013р. № 30/04-07, за умовами якого Виконавець (ТОВ «Старксервіс») зобов'язувався надати Замовнику (перевіряємому підприємству) мерчандайзингові послуги.

Відповідно до наданих до перевірки актів здачі-прийняття робіт та податкових накладних, датованих травнем-груднем 2013 року (перелік останніх міститься на стор. 5 - 6, 11 - 12 Акта перевірки), ТОВ «ДС Телеком» надало ТОВ «Старксервіс» послуги на загальну суму 1 311 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 218 500,00 грн.). В бухгалтерському обліку вищезазначені операції відображено наступними проводками: Д-т 93 К-т 6851, Д-т 6442 К-т 6851.

Суми витрат по зазначених актах здачі-приймання мерчандайзингових послуг були включені позивачем до складу собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) відповідного періоду, які відповідають даним ряд.05.1 податкової декларації з податку на прибуток підприємства. Також суми податку на додану вартість по податковим накладним, виписаним ТОВ «Старксервіс», були включені позивачем до складу податкового кредиту за відповідні періоди та задекларовані в податкових деклараціях з цього податку.

При цьому згідно тексту акта перевірки банківські виписки та платіжні доручення на підтвердження факту проведення розрахунку з контрагентом ТОВ «ДС Телеком» до перевірки не надавало.

Крім того, в акті перевірки позивача вказано, що під час проведення документальної перевірки перевіряючими були враховані обставини, викладені у вироці Шевченківського районного суду м. Києва від 28.09.2013р. по кримінальній справі № 761/22932/13-к. Так, відповідно до цього вироку районного суду 24 вересня 2013 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (а саме за фактом організації створення та реєстрації суб'єкта господарської діяльності - ТОВ «Старксервіс» на особу, що не мала намір здійснювати фінансово-господарську та адміністративну діяльність підприємства ОСОБА_2 (останній значився засновником Товариства протягом періоду з 25.07.2012р. по 31.12.2013р., та в період з 01.09.2012р. по 31.10.2012р. - директором ТОВ «Старксервіс»). В ході судового розгляду даної кримінальної справи було встановлено, що протягом 2012 - 2013 років на рахунок ТОВ «Старксервіс» (ідентифікаційний код 38292311) від підприємств реального сектору економіки надходили грошові кошти в якості оплати за начебто виконані роботи (надані послуги), поставку товарів, хоча фактично дане товариство підприємницьку діяльність не здійснювало.

На підставі вищевикладеного працівники відповідача, в свою чергу, дійшли висновку про відсутність у ТОВ «ДС Телеком» правових підстав для формування сум валових витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок нереальних правочинів з ТОВ «Старксервіс».

В розділі 4 «Висновок» акта перевірки від 20.06.2014р. № 298/26-57-22-01-10/37395355 перевіряючий встановив порушення ТОВ «ДС Телеком» норм ст. 44, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6 і п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження цим підприємством суми податку на прибуток за перевіряємий період в розмірі 207 575,00 грн. та податку на додану вартість на загальну суму 218 500,00 грн. (в т.ч. за травень 2013 року на суму 28 500,00 грн., за червень 2013 року - 28 500,00 грн., за липень 2013 року - 28 500,00 грн., за серпень 2013 року - 28 500,00 грн., за вересень 2013 року - 28 500,00 грн., за жовтень 2013 року - 28 500,00 грн., за листопад 2013 року - 28 500,00 грн., за грудень 2013 року - 19 000,00 грн.).

Не погоджуючись з висновками Акта документальної перевірки позивач подав до канцелярії ДПІ письмові заперечення від 25.06.2014р. № 27 на висновки вказаного Акта перевірки з обґрунтуванням своєї позиції.

Своїм листом від 03.07.2014р. № 7404/10/26-57-22-01-21 відповідач залишив висновки Акта перевірки без змін, а заперечення ТОВ «ДС Телеком» відповідно - без задоволення.

07 липня 2014 року ДПІ підставі акта перевірки від 20.06.2014р. № 298/26-57-22-01-10/37395355 прийняла наступні спірні у даній справі податкові повідомлення-рішення (форми «Р»):

- за № 0002802201, яким визначило ТОВ «ДС Телеком» до сплати суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 259 468,75 грн., в т.ч. 207 575,00 грн. - основний платіж, 51 893,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- за № 0002812201, яким визначило ТОВ «ДС Телеком» до сплати суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 273 125,00 грн., в т.ч. 218 500,00 грн. - основний платіж, 54 625,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Дані податкові повідомлення-рішення від 07.07.2014р. за № 0002802201 і № 0002812201 були переглянуті в процедурі адміністративного оскарження у відповідності до ст. 56 Податкового кодексу України, та згідно рішень Головного управління Міндоходів у м. Києві 04.09.2014р. № 8330/10/26-15-10-06-15 та Державної фіскальної служби України від 29.09.2014р. № 4175/6/99-99-10-01-15 залишені без змін.

При вирішення даного спору суд виходить з наступного.

В розумінні пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), який набрав чинності 01 січня 2011 року, «витрати» - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Об'єкт оподаткування цим податком визначений у ст. 134 ПК України.

Відповідно до п 138.1 ст. 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Склад витрат і порядок їх визначення закріплений в ст. 138 зазначеного Кодексу.

Зокрема, абз. «г» пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України визначено, що до складу інших витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, включаються витрати на збут, зокрема витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про рекламу» реклама - це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. Зазначений Закон поділяє рекламу на внутрішню, зовнішню, на транспорті, визначає заходи рекламного характеру, спеціальні виставкові заходи.

Згідно з пп. 14.1.108 п. 14.1 ст. 14 Кодексу «маркетингові послуги (маркетинг)» - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Мерчандайзинг - один із видів маркетингу, що сприяє інтенсивному просуванню товарів у роздрібній торгівлі без активної участі спеціального персоналу - вдале розміщення товарів у торговому залі, оригінальне оформлення прилавків та вітрин, організація презентацій з роздачею сувенірів, наданням знижок та пільг.

Одночасно нормою абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім того, розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України «податковий кредит» - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Крім того, зокрема, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України), а саме - Порядком заповнення податкової накладної, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, (який набрав чинності 16 грудня 2011 року та був чинний станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів .

Разом з тим сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце . Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

В силу приписів норм абз. 1 і 2 п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

При цьому для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу (абз. 1 п. 44.2 ст. 44 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому згідно норм до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Положення) яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), «господарські операції» - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Аналіз викладених норм Закону № 996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11.

В ході судового розгляду також встановлено, що в 30 квітня 2013 року між ТОВ «ДС Телеком» (Замовник), в особі директора ОСОБА_4, і ТОВ «Старксервіс» (Виконавець), в особі директора ОСОБА_5, був укладений письмовий договір про надання послуг за № 30/04-07. За умовами цього Договору (п. 1.1 і 1.2)0 з урахуванням додаткових угод № 1 від 30.04.2013р., № 23 від 30.11.2013р., № 3 від 31.12.2013р. Виконавець зобов'язується надавати мерчандайзингові послуги Замовнику у магазинах, які знаходяться за певними адресами, що вказані в таких додаткових угодах до Договору (при цьому в тексті договору не конкретизовано види таких послуг). Виконавець зобов'язується забезпечити якісне та своєчасне надання послуг з наданням звітності по послугам в погодженій формі та у встановлений строк (при цьому в тексті договору питання саме щодо порядку та форми надання звітності по результату надання послуг не визначені).

Згідно п. 1.3 зазначеного Договору акт виконаних робіт надається Виконавцем один раз в місяць.

Вартість послуг визначається в п. 2.2 Договору, та може змінюватися згідно додаткових угод до Договору, що є невід'ємними його частинами. Розрахунки між сторонами за умовам п. 2.2 і п. 2.3 Договору проводяться в безготівковій формі шляхом переказу коштів з поточного рахунку в банку.

На підтвердження фактів надання від ТОВ «Старксервіс» мерчандайзингових послуг і проведення розрахунків за такі результати наданих послуг позивач надав до суду копії наступних документів:

- актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.05.2013р. № СТ-1567, від 31.05.2013р. № СТ-14566, від 31.05.2013р. № СТ-1565, від 30.06.2013р. № 1944, від 30.06.2013р. № 1946, від 30.06.2013р. № 1945, від 31.07.2013р. № 2191, від 31.07.2013р. № 2190, від 31.07.2013р. № СТ-2189, від 31.08.2013р. № 2587, від 31.08.2013р. № 2589, від 31.08.2013р. № 2588, від 30.09.2013р. № 2986, від 30.09.2013р. № 2988, від 30.09.2013р. № 2987, від 31.10.2013р. № 3243, від 31.10.2013р. № 3244, від 31.10.2013р. № 3245, від 30.11.2013р. № 3693, від 30.11.2013р. № 3692, від 30.11.2013р. № 3691, від 31.12.2013р. № 4112, від 31.12.2013р. № 4113, оформлених сторонами згідно договору від 30.04.2013р. № 30/04-07 за результатами надання ТОВ «Старксервіс» послуг мерчандайзингу за певні періоди та за адресами певних магазинів (що не містять відомості про види та обсяги фактично наданих послуг). В текстах цих актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) також відсутні посилання на будь-які додатки до них (зокрема, у вигляді звітів по наданим послугам та інші інформаційних матеріалів) відсутні;

- податкових накладних від 31.05.2013р. № 703, від 31.05.2013р. № 702, від 31.05.2013р. № 701, від 30.06.2013р. № 363, від 30.06.2013р. № 364, від 30.06.2013р. № 365, від 31.07.2013р. № 242, від 31.07.2013р. № 241, від 31.07.2013р. № 243, від 31.08.2013р. № 239, від 31.08.2013р. № 241, від 31.08.2013р. № 240, від 30.09.2013р. № 257, від 30.09.2013р. № 259, від 30.09.2013р. № 258, від 31.10.2013р. № 248, від 31.10.2013р. № 246, від 31.10.2013р. № 247, від 30.11.2013р. № 325, від 30.11.2013р. № 324, від 30.11.2013р. № 323, від 31.12.2013р. № 284, від 31.12.2013р. № 283, виписаних від імені ТОВ «Старксервіс» на користь позивача, підписаних ОСОБА_5 та скріплених печаткою цього товариства;

- виписок банку та платіжних доручень ТОВ «ДС Телеком», датованих жовтнем, листопадом і груднем 2013 року, січнем, лютим і березнем 2014 року щодо перерахування коштів на користь ТОВ «Старксервіс» в якості оплати за мерчандайзингові послуги згідно договору від 30.04.2013р. № 30/04-07. Останні згідно тексту акта перевірки від 20.06.2014р. № 298/26-57-22-01-10/37395355 при проведенні перевірки не надавалися.

Додатково на обґрунтування своїх позовних вимог позивачем до суду були подані письмові пояснення від 10.11.2014р. та від 21.11.2014р. щодо суті та видів наданих ТОВ «Старксервіс» мерчандайзингових послуг і подальшого використання результатів таких послуг з посилання на господарські операції з іншими контрагентами (зокрема, позивач стверджує, що результати спірних мерчандайзингових послуг були використанні позивачем для надання ананологічних послуг постачальникам товарів у власних магазинах ТОВ «ДС-Телеком» і власнику магазину за адресою: м. Боярка, вул. Молодіжна, 76-А, - ТОВ «Грінтек»), документи на підтвердження господарських взаємовідносин з деякими із названих суб'єктів господарської діяльності, та наявності у ТОВ «ДС-Телеком» матеріальних і трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності.

Крім того позивачем були подані до суду додаткові документи, які зі слів представників позивача були оформленні під час виконання спірного договору від 30.04.2013р. № 30/04-07 (зокрема, копії щомісячних замовлень на магазини, щомісячних стандартів мерчандайзингу для магазинів, щотижневих планограм для торгового обладнання по магазинах, щотижневих моніторингів та аналізів товарообігу по магазинах, СD-диск).

Однак, суд критично ставиться до даних документів, оскільки, по-перше, зі змісту договору про надання послуг від 30.04.2013р. № 30/04-07 та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), копії яких наявні в матеріалах справи, не вбачається вказівок (посилань) на оформлення таких документів. По-друге, судом враховуються приписи норми п. 44.6 ст. 44 ПК України, згідно якої у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Зі змісту акта документальної перевірки ТОВ «ДС-Телеком» вбачається, що зазначені додаткові документи, які ідентифікуються позивачем як такі, що оформлені по спірним операціям, товариством до перевірки не надавалися. Так, само такі документи не були надані й під час розгляду заперечень ТОВ «ДС-Телеком» на висновки акта перевірки та адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень від 07.07.2014р. А тому як наслідок суд приходить до висновку про відсутність таких документів у позивача на момент формування показників валових витрат і податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Старксервіс» та відповідально складання податкової звітності.

Таким чином, за результатами дослідження наявних матеріалів справи суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факти здійснення господарських операцій з придбання мерчандайзингових послуг ТОВ «Старксервіс» та отримання результатів по таким послугам згідно договору від 30.04.2013р. № 30/04-07 належними первинними і розрахунковими документами, а тому як наслідок про правомірність донарахування контролюючим органом позивачу сум податку на прибуток та податку на додану вартість із застосуванням штрафної (фінансової) санкції спірними податковими повідомленнями-рішеннями від 07.07.2014р. № 0002802201 і № 0002812201.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, у зв'язку з чим адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст.ст. 69 - 71, ст. 94, ст.ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ДС Телеком» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст.ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя О.В. Дегтярьова