Рішення

від 01.12.2014 по справі 914/3252/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2014 р. Справа № 914/3252/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Терранова-Агро», с. Тернопілля, Миколаївський район, Львівська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «РУ-Компані», м. Буськ, Львівська область

про стягнення 52 774 грн. 74 коп.

Суддя Мазовіта А.Б.

Секретар Юрків М.Г.

Представники:

від позивача: Покрова Л.Ю. представник (довіреність №01-14/08-2014 від 14.08.2014 р.);

від відповідача: не з'явився

Товариство з обмеженою відповідальністю «Терранова-Агро», с.Тернопілля, Миколаївський район, Львівська область звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РУ-Компані», м. Буськ, Львівська область про стягнення 52774 грн. 74 коп.

Ухвалою суду від 12.09.2014 р. (суддя Долінська О.З.) порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 25.09.2014 р. Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалах суду.

У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Долінської О.З. проведено повторний автоматичний розподіл справи №914/3252/14 та визначено суддю Мазовіту А.Б. для подальшого її розгляду. Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалах суду.

Представнику сторони роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки, на виконання умов якого відповідачу було передано у власність товар на загальну суму 63 040 грн. 00коп. Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару виконав частково, на дату звернення до суду заборгованість становила 42040грн. 00 коп. У зв'язку з порушенням строків оплати вартості товару відповідачу нараховано пеню в сумі 2 725 грн. 11 коп., проценти за користування чужими коштами в сумі 1 219 грн. 74 коп., 3% річних в сумі 1219грн. 74 коп., інфляційні втрати в сумі 5 570 грн. 15 коп. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, становить 52 774 грн. 74 коп.

Відповідач в судове засідання явку представника не забезпечив, проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості не надав, вимог ухвал суду не виконав, повідомлення про дату, час та місце розгляду справи надсилалися на адресу, вказану позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що згідно ст. 64 ГПК України є врученням належним чином.

У відповідності до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника сторони, суд встановив наступне.

14 серпня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Терранова-Агро» (компанія) та Товариством з обмеженою відповідальністю «РУ-Компані» (покупець) було укладено договір поставки №14-08/13.

За цим договором компанія (позивач) зобов'язана поставити і передати у власність покупця (відповідача) ячмінь пивоваренний згідно ДСТУ-3769-98 в кількості 100 т за цінами і на умовах, встановлених цим договором.

На виконання умов вищевказаного договору, позивач поставив відповідачу по видатковій накладній №14 від 11.09.2013 р. (оригінал видаткової накладної оглянутий в судовому засіданні, завірена копії долучена до матеріалів справи) товар на загальну суму 63 040 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 2.2. договору оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок компанії з відстроченням платежу протягом 30 днів з моменту поставки повного обсягу товару.

Відповідач 01.10.2013 р., 06.11.2013 р., 27.11.2013 р., 04.12.2013 р., 17.01.2014 р., 22.01.2014 р. оплатив отриманий товар частково в сумі 21 000 грн. 00 коп., що підтверджується виписками з банківського рахунку від 01.10.2013р., 06.11.2013 р., 27.11.2013р., 04.12.2013 р., 17.01.2014 р., 22.01.2014 р.

У зв'язку із частковою сплатою вартості товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 42 040 грн. 00 коп. боргу.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст.692 ЦК України).

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Позивачем з посиланням на Закон України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань» нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 2 725 грн. 11 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими, зокрема, є сплата неустойки.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч.ч. 1, 2 ст. 547 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2. ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як вбачається з тексту договору поставки №14-08/13 від 14.08.2013 р., у ньому відсутня умова про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені, підстави для її застосування і розмір. Позивачем також не представлено інших правочинів, з яких би вбачалося, що сторони узгодили умову про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені.

Відповідно до абз. 3 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», статтею 36 Закону України «Про телекомунікації», статтею 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій». У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань», а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

З наведеного випливає, що Закон України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань» не є спеціальним актом, який визначає обов'язок боржника сплатити пеню. Вказаним законом встановлено лише обмеження щодо розміру нарахування пені в договірних правовідносинах між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Таким чином, у зв'язку з відсутністю в тексті договору поставки №14-08/13 від 14.08.2013 р. умови про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені, відсутністю спеціального законодавчого акту, який визначає обов'язок боржника сплатити пеню за невиконання зобов'язання у правовідносинах, що склалися між сторонами, в задоволені вимоги про стягнення пені слід відмовити.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням цих положень, позивачем правомірно нараховано 3% річних в сумі 1 219 грн. 74 коп., інфляційні втрати в сумі 5 570 грн. 15 коп.

Позивачем також нараховано та заявлено до стягнення відсотки за користування чужими коштами відповідно до ч. 3 ст. 692, ст. 536 ЦК України у розмірі 1 219 грн. 74 коп., застосувавши під час розрахунку розмір процентів, встановлений ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно ч. 1 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 ЦК України).

Умовами договору поставки №14-08/13 від 14.08.2013 р., укладеного між сторонами, розмір процентів за користування покупцем чужими грошовими коштами не встановлено.

Як зазначено у п. 6.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто, зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання (п. 6.3. постанови).

З огляду на наведене, вимога позивача про стягнення процентів за користування чужими коштами відповідно до вимог ст.ст. 692, 536 ЦК України за відсутності визначення розміру таких у договорі, із застосуванням під час розрахунку розміру процентів, встановленого ч. 2 ст. 625 ЦК України, та за одночасного заявлення вимоги про стягнення 3% річних відповідно до ч. 2 ст.625 ЦК України у зв'язку із порушенням грошового зобов'язання, є безпідставною.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 42 040 грн. 00 коп. основного боргу, 1 219 грн. 74 коп. 3% річних, 5 570 грн. 15коп. інфляційних втрат. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 49 ГПК України необхідно покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 215, 216, 218, 509, 526, 530, 546, 547, 549, 599, 610, 625, 626 ЦК України, ст. 193, 230, 231 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РУ-Компані», м. Буськ, вул. Львівська, 8, Львівська область (ідентифікаційний код 31285533) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Терранова-Агро», с. Тернопілля, вул. Шевченка, 20, Миколаївський район, Львівська область (ідентифікаційний код 37976916) 42 040 грн. 00 коп. основного боргу, 1219 грн. 74 коп. 3% річних, 5 570 грн. 15 коп. інфляційних втрат, 1 690 грн. 34коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

В судовому засіданні 01.12.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 08.12.2014 р.

Суддя Мазовіта А.Б.