Постанова

від 08.12.2014 по справі 922/1733/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2014 р. Справа № 922/1733/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О. , суддя Пуль О.А. , суддя Фоміна В.О.

при секретарі Литвиновій К.О.

за участю представників сторін:

позивача - Соловйової Н.В. (довіреність № 01-04/510 від 18.03.2014р.), Конорєвої Г.В. (довіреність № 01-04/870 від 23.05.2014р.),

відповідача - Головашич Ю.О. (довіреність б/н від 11.11.2014р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеліта" (вх.№2244Х/2-7) на рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2014 року по справі №922/1733/14,

за позовом Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації, м.Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеліта", м.Харків,

про стягнення 223330,55 грн. заборгованості, розірвання договору та виселення,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.07.2014 (суддя Жельне С.Ч.) позов задоволено частково. Розірвано охоронно-орендний договір №81, укладений між ТОВ «Аеліта» та Департаментом містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації 05.05.1997 року. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеліта" на користь Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації - 203826,88 грн. основного боргу; 2934,27 грн. пені, 6114,81 грн. 3% річних та 6692,94 грн. судового збору. Вирішено виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Аеліта" з орендованого приміщення, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Енгельса, 9. В решті позову відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2014 року по справі №922/1733/14 та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Скарга обґрунтована тим, що справу було розглянуто судом за відсутності відповідача, який не знав про існування даної справи та, відповідно, про час і місце судового засідання. Внаслідок цього відповідач був позбавлений можливості заперечувати проти позовних вимог та надавати докази на підтвердження своєї позиції, що призвело до неповного з'ясування обставин та неправильного вирішення справи.

Крім того, як зазначає апелянт, судом зроблено невірні розрахунки та не обґрунтовано розмір сум, що присуджені до стягнення з ТОВ «Аеліта», а висновок щодо наявності підстав для розірвання договору та виселення відповідача з приміщень є передчасним.

Представник позивача у запереченні на апеляційну скаргу (вх. №8672 від 07.10.2014р. та №9150 від 17.10.2014р.) проти апеляційної скарги заперечував та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

12.11.2014р. у судовому засіданні було оголошено перерву до 26.11.2014р. у зв'язку з заявленим клопотанням відповідача (вх. №10344 від 12.11.2014р.) про відкладення розгляду справи для ознайомлення з усіма наявними матеріалами даної справи, яку потім було продовжено до 03.12.2014р.

26.11.2014р. від відповідача надійшло:

- клопотання (вх. №11225) про зупинення розгляду даної справи до вирішення Вищим господарським судом України пов'язаної з нею справи №48/537 за позовом ТОВ «Аеліта» до Фонду Державного майна України, РВ ФДМУ по Харківській області про визнання наказу недійсним та визнання укладеним договору купівлі-продажу будівлі;

- клопотання (вх. №11226) про витребування у Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації оригіналу листа б/н від 12.08.2012р. про зарахування зустрічних однорідних вимог; витребування у РВ ФДМУ по Харківській області належним чином засвідчену копію наказу РВ ФДМУ по Харківській області №1618-П від 30.09.2011р., яким затверджено висновок про оцінку майна- об'єкта малої приватизації (група А) - нежитлового будинку, що приватизується шляхом викупу ТОВ «Аеліта»;

- клопотання (вх. №11227) про призначення у справі №48/537 комісійної судової експертизи, проведення якої доручити Київському НДІ судових експертиз.

03.12.2014р. представник відповідача підтримав надані ним 26.11.2014р. клопотання та вимоги апеляційної скарги.

Представники позивача у судовому засіданні проти заявлених клопотань відповідача заперечували, посилаючись, зокрема, на те, що лист про зарахування зустрічних однорідних вимог до департаменту не надходив, на підтвердження чого надали копію журналу вхідної кореспонденції за серпень 2012р. Просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, розглянувши клопотання відповідача (вх. №11225) про зупинення розгляду даної справи до вирішення Вищим господарським судом України пов'язаної з нею справи №48/537 вважає, що у задоволенні клопотання слід відмовити у зв'язку з тим, що відповідачем не надано доказів того, що касаційна скарга ТОВ «Аеліта» прийнята до провадження ВГСУ та знаходиться на розгляді касаційної інстанції.

Щодо клопотання відповідача (вх. №11226) про витребування у Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації оригіналу листа б/н від 12.08.2012р. про зарахування зустрічних однорідних вимог, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні цього клопотання з огляду на те, що відповідно до положень ст.33 ГПК України позивач в обґрунтування своїх заперечень до позову не надає наявного доказу до матеріалів справи, відповідач в свою чергу заперечує наявність у нього такого доказу, в обґрунтування чого надав копію журналу вхідної кореспонденції. Щодо клопотання (вх. №11227) про призначення у справі №48/537 комісійної судової експертизи та про витребування у РВ ФДМУ по Харківській області належним чином засвідчену копію наказу РВ ФДМУ по Харківській області №1618-П від 30.09.2011р., колегія суддів вважає, що у задоволенні цих клопотань також слід відмовити, враховуючи те, що зазначені докази не входять до предмету доказування в межах даної справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази по справі, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила.

Щодо посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що справу було розглянуто судом за відсутності відповідача, який не знав про існування даної справи, колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, позивач звертаючись до суду з даним позовом, в якості адреси відповідача зазначив: м.Харків, вул.Танкопія,5 кв.129, однак відповідно до витягу з ЄДР адресою відповідача є м.Харків,вул.Ферганська,36 кв.33.

Ухвала господарського суду Харківської області про порушення провадження у справі від 05.05.2014р. та ухвала суду про відкладення розгляду справи від 03.06.2014р. були направлені відповідачу за адресою м.Харків, вул.Танкопія,5 кв.129, однак повернуті до суду з довідкою Укрпошти з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.80-82, 104-107).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.06.2014р. було встановлено, що адреса, зазначена у позовній заяві, на яку судом надсилались копії процесуальних документів, а позивачем копія позовної заяви, не співпадають з адресою, зазначеною у наданому позивачем витягу з ЄДР, в зв'язку з чим строк розгляду спору було продовжено до 15.07.2014р. та зобов'язано позивача направити на адресу відповідача - м.Харків, вул.Ферганська,36 кв.33 копію позовної заяви та доданих до неї документів. Розгляд справи відкладено на 08.07.2014р. (а.с.93-94).

Зазначена ухвала суду від 17.06.2014р. була направлена відповідачу за належною адресою, зазначеною в довідці ЄДР, і отримана ним 12.07.2014р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи. (а.с.107).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.07.2014р., з метою отримання доказів належного повідомлення відповідача про час і місце слухання справи, розгляд справи відкладено на 15.07.2014р. (а.с.102-103).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у призначене судове засідання не з'явився, а господарським судом Харківської області у зв'язку з закінченням строку розгляду спору, 15.07.2014р. прийнято оскаржуване рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідач належним чином повідомлявся про час і місце слухання справи, зокрема, ухвалою суду від 17.06.2014р., яка була отримана відповідачем 12.07.2014р., тобто до винесення судом оскаржуваного рішення і відповідач, маючи місцезнаходження у м.Харкові, мав можливість скористатися наданим ст.22 ГПК України правом, зокрема, на ознайомлення з матеріалами справи та вчасно подати всі необхідні документи та відзив на позовну заяву, а також з'явитись у призначене судове засідання для надання своїх пояснень щодо поданого позову.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідач не отримує поштову кореспонденцію і за належною адресою, а саме: м.Харків, вул.Ферганська,36, кв.33, що підтверджується, зокрема, наданим позивачем в суді апеляційної інстанції конвертом про направлення 23.06.2014р. відповідачу позовної заяви з додатками за адресою: м.Харків, вул.Ферганська,36 кв.33, який було повернуто позивачу з довідкою Укрпошти «за закінченням терміну зберігання» (а.с.108-109), а також копією ухвали Харківського апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження від 18.08.2014р., яка повернута до суду Укрпоштою з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.150-152).

Таким чином, посилання відповідача на те, що справу було розглянуто судом за відсутності відповідача, який не був повідомлений про час та місце слухання справи, не знав про існування даної справи, спростовуються матеріалами справи.

Розглядаючи по суті подану заяву колегія суддів встановила наступне.

В квітні 2014 року Департамент містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеліта" 20382688 грн. суми заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором №81, укладеного між сторонами 05.05.1997 року; 13388,86 грн. пені та 6114,81 грн. 3% річних. Крім того, позивач просив суд розірвати охоронно-орендний договір №81 від 05.05.1997 року та виселити відповідача з орендованого приміщення, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Енгельса, 9.

Позов обґрунтовано тим, що 05.05.1997р. між Управлінням містобудування і архітектури Харківської обласної державної адміністрації, держорганом, та Закритим акціонерним товариством "Аеліта", орендарем, укладено охоронно-орендний договір № 81, згідно з яким держорган передав, а орендар прийняв у строкове платне користування частину будівлі за адресою: м. Харків, вул. Енгельса, 9, загальною площею 1964,0 кв.м. Зазначене приміщення передано орендареві на підставі акту приймання-передачі від 06.05.1997 року під швейне виробництво.

Відповідно до пункту 1 розпорядження голови обласної державної адміністрації від 14 грудня 2012 року № 716 "Про внесення змін до розпорядження голови обласної державної адміністрації від 21 серпня 2012 року № 514" Управління містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації перейменовано на Департамент містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації. Згідно з положенням про Департамент містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації Департамент є правонаступником всіх прав та обов'язків управління містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації.

Відповідно до п. 1 додаткової угоди № 4 від 17.03.2003 року до орендно-охоронного договору № 81 від 05.05.1997 року визначено в преамбулі договору замість "Акціонерне товариство закритого типу "Аеліта" читати "Товариство з обмеженою відповідальністю "Аеліта".

Відповідно до вимог п. 4 охоронно-орендного договору, за використання зазначеного у п. 1 договору приміщення -пам'ятки, орендатор зобов'язаний сплачувати держоргану на протязі строку дії договору орендну плату у відповідності до діючих тарифів.

Відповідно до п.5 договору платежі вносяться за кожен квартал наперед, причому орендар зобов'язаний одночасно повідомити про це держорган.

Відповідно до п.2 договору приміщення передається в оренду по акту приймання-передачі.

06.05.1997р. між сторонами складено акт приймання-передачі № 376 приміщення та в подальшому укладено декілька угод про встановлення розміру орендної плати.

Як зазначає позивач та встановлено судом першої інстанції, за час дії охоронно-орендного договору № 81 від 05.05.1997 року позивач належним чином виконував прийняті на себе зобов'язання, однак відповідач розрахунки здійснював несвоєчасно, чим порушував основні умови договору.

Позивач листом від 13.06.2013 року № 01- 05/1330 та від 11.10.2013 року № 01-05/2322 повідомив відповідача про існуючу заборгованість по орендній платі, а також про те, що у разі невиконання своїх зобов'язань за договором департаментом буде поставлене питання щодо розірвання договору оренди та примусове виселення (а.с.25-28).

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, що передбачено ч.1 ст. 612 ЦК України.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором оренди.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст.284 Господарського кодексу України орендна плата є істотною умовою договору оренди.

Пунктом 1 ст.286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до пункту 1 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений також частиною 2 ст.285 Господарського кодексу України.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, зазначені обставини справи з урахуванням приписів чинного законодавства дають суду правові підстави дійти висновку про те, що відповідачем неналежно виконані зобов'язання орендаря по зазначеному вище договору, в зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 203826,88 грн. за період з 01.07.2012р. по 01.03.2014р. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 15 договору, невнесення платежів у строки, передбачені цим договором, тягне за собою нарахування пені у розмірі 0,5% на добу за кожний день прострочки зі стягнення орендної плати у безспірному порядку.

Відповідно до ч.2 ст.343 Господарського кодексу України пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем до позовної заяви надано розрахунок заборгованості по пені за період з 01.03.2013р. по 01.03.2014р. у розмірі 13388,86 грн., тобто без урахування положень зазначених норм законодавства.

08.07.2014р. позивачем до суду надано новий розрахунок пені за прострочення платежу за період з 19.02.2013р. по 19.07.2013р. у розмірі 2934,27 грн., який є обґрунтованим та правомірно задоволений судом першої інстанції (а.с.98).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем надано розрахунок 3% річних за період з 01.03.2013р. по 28.02.2014р. у розмірі 6114,81 грн., який є обґрунтованим та правомірно задоволений судом першої інстанції.

Щодо вимоги позивача про розірвання охоронно-орендного договору №81 від 05.05.1997р., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною третьою статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Статтею 783 Цивільного кодексу України визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

При цьому повинні враховуватися приписи частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

Відповідно до п.5.1. постанови Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» вирішуючи питання щодо дострокового розірвання договору оренди у зв'язку з несплатою орендарем (наймачем) платежів, господарським судам слід враховувати таке.

Законом (частина третя статті 291 ГК України, частина друга статті 651, стаття 783 ЦК України) передбачено можливість розірвання договору найму (оренди) за рішенням суду на вимогу однієї з сторін, а статтею 782 ЦК України - право наймодавця на односторонню відмову від такого договору у разі невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Відповідне право наймодавця на відмову від договору найму не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою щодо розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо має місце істотне порушення умов договору.

Відмова наймодавця від договору найму, можливість якої передбачена частиною першою статті 782 ЦК України, є правом, а не обов'язком наймодавця, яке може бути реалізоване в позасудовому порядку. Наявність зазначеного права не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою про розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) належних платежів.

Водночас орендоване майно є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється також дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно з частиною третьою статті 26 якого підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань.

При цьому вказана норма застосовується з урахуванням наведених вище загальних положень ГК України та ЦК України.

Відповідно до п.1 ст.10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» істотними умовами договору оренди є, зокрема, страхування орендарем взятого ним в оренду майна.

Відповідно до п. к) розділу 8 договору, орендар зобов'язується страхувати пам'ятку та предмети музейного значення у відповідності до опису. Страховий поліс виписується на держорган та йому передається.

Позивач листом від 16.09.2013 року № 01-05/2073 просив відповідача надати до 20.09.2013р. до Департаменту копію страхового полісу на орендовану будівлю (її частину). Зазначений лист залишився без відповіді. Під час розгляду справи відповідачем також не було надано доказів наявності у нього договору страхування орендованого майна.

Таким чином, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди державного (комунального) майна та не внесення орендної плати з березня 2013р. та відсутність доказів страхування орендарем взятого ним в оренду майна, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що враховуючи те, що відповідачем орендна плата у період з березня 2013р. по лютий 2014р. не вносилась взагалі, тобто більше ніж рік, що підтверджується розрахунком заборгованості по орендній платі (а.с.33), а також те, що відповідачем не надано страхового полісу на орендовану будівлю, відповідачем не надано належних доказів на спростування позовних вимог та не надано суду доказів належного виконання договірних зобов'язань, позовна вимога про розірвання спірного договору та виселення ТОВ «Аеліта» з орендованого приміщення є обґрунтованою, підтверджена матеріалами справи та правомірна задоволена судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Щодо посилання відповідача на те, що протягом 1997-1998 років ТОВ «Аеліта» за власний рахунок провело ремонтно-реставраційні роботи та за згодою з орендодавцем більш ніж на 56% збільшило вартість орендованого майна, а судом не враховано приписи ст.778 ЦК України, якою передбачено, що якщо орендарем за згодою наймодавця зроблено поліпшення речі, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю, а також на те, що на виконання наказу РВ ФДМУ по Харківській області суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ «САБО-Консалтінг» було складено звіт про оцінку майна від 31.07.2011р., відповідно до якого вартість приміщень становить 11136720 грн. з ПДВ. Відповідно, вартість невід'ємних поліпшень, здійснених орендарем є не меншою, ніж 6236563,2 грн., таким чином, якби у відповідача і виникла б заборгованість у розмірі 203826,88 грн., вона б зараховувалась в рахунок плати за користування річчю, колегія суддів зазначає, що зазначені вище обставини не мають правового значення для вирішення даного спору, оскільки законодавець пов'язує виникнення права орендодавця відмовитися від договору оренди саме з фактом не внесення орендної плати протягом трьох місяців підряд та відсутність доказів страхування орендованого майна.

Щодо посилання апелянта на те, що рішенням господарського суду м.Києва від 19.06.2013р. по справі №48/537 визнано укладеним між РВ ФДМУ Украіни по Харківській області та ТОВ "Аеліта" договір купівлі-продажу спірного майна, колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2013р. рішення господарського суду м.Києва скасоване, в позові відмовлено. Як вже зазначалось, доказів знаходження даної справи у провадженні ВГСУ відповідачем не надано.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що договір оренди не припинив свою дію, тому відповідач не звільнений від своїх зобов'язань за укладеним між сторонами орендно-охоронного договору № 81 від 05.05.1997 року.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі, тому рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2014 року по справі №922/1733/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п.1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеліта" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2014 року по справі №922/1733/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 08.12.2014р.

Головуючий суддя Білоусова Я.О.

Суддя Пуль О.А.

Суддя Фоміна В.О.