Рішення

від 03.10.2014 по справі 450/2114/14-ц

ПУСТОМИТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 450/2114/14-ц Провадження № 2/450/1596/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2014 р. Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого-судді Мельничук І. І.

при секретарі Стельмащук Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням тв вселенні та зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виселення з житлового будинку, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, про зобов'язання ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні будинком за АДРЕСА_1, та вселення ОСОБА_1 у будинок АДРЕСА_1.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 червня 2013 року ОСОБА_2 було відмовлено в задоволенні позовних вимог про його виселення. Рішенням апеляційного суду Львівської області від 21 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції було скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено. 26 лютого 2014 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_1 касаційну скаргу задоволено, скасовано рішення апеляційного суду Львівської області від 21 жовтня 2013 року, а справу було передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 14 травня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області, яким відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову залишено в силі. Одразу після винесення рішення апеляційного суду Львівської області від 21 жовтня 2013 року про виселення ОСОБА_1 з будинку АДРЕСА_1, відповідачка вигнала його на вулицю та не пускає користуватись будинок та проживати у ньому. На даний час позивач проживає в сараї. Після скасування рішення апеляційного суду Львівської області від 21 жовтня 2013 року та винесення ухвали апеляційного суду Львівської області від 14 травня 2014 року, позивач, неодноразово звертався до відповідачки з проханням усунути перешкоди у користуванні будинком, однак відповідачка категорично відмовляється пускати його в будинок. 4 липня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до голови Винничківської сільської ради з проханням зафіксувати факт чинення перешкод у користуванні будинком в„–117 , однак йому було відмовлено. Також, 4 липня 2014 року я звернувся з заявою до Пустомитівського РВ ГУ МВС України у Львівській області щодо вчинення відповідачкою неправомірних дій щодо нього шляхом перешкоджання вселитись у житлове приміщення, право на користування яким він не втрачав. Однак, Пустомитівським РВ ГУ МВС України у Львівській області досі не надано відповіді на дане звернення. Право позивача на користування будинком АДРЕСА_1 було предметом судового розгляду за результатом якого відповідачці ОСОБА_2 було відмовлено в позові про виселення ОСОБА_1 з житлового будинку, який належить їй на праві власності. Не дивлячись на рішення суду відповідачка продовжує чинити позивачу перешкоди у користуванні жилим приміщенням.

Відповідач звернувся з зустрічним позовом, в якому просить виселити ОСОБА_1 з будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав серія НОМЕР_1 від 31.05.2012 року. Підставою виникнення права власності на житловий будинок є договір дарування № 494 від 28.03.2012 року. Даний житловий будинок складається із коридору, двох житлових кімнат площами 23,4кв.м. та 13.7кв.м. та комірки, загальною житловою площею 37,1 кв.м., що підтверджується технічним паспортом на садибний житловий будинок АДРЕСА_1, що виготовлений 13.06.2008р. ОКПЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки». В даному будинку зареєстровані та проживають ОСОБА_2, її мати ОСОБА_4, брат ОСОБА_1, дочка ОСОБА_5 та дочка ОСОБА_6, про що свідчить довідка про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 15.05.2014 року № 226. З ОСОБА_1 в відповідачки склалися не приязні стосунки, він не є членом її сім'ї, а його проживання в зазначеному жилому будинку порушує її право власника на користування і розпорядженням своїм майном.

Крім того, спільне користування та проживання вказаним будинком з ОСОБА_1 є неможливим, оскільки в будинку проживають неповнолітні діти, яким потрібна окрема кімната, також, в будинку проживає похилого віку мати.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, дав пояснення аналогічні наведеним у позовній заяві, просив позовні вимоги задоволити в повному обсязі, в зустрічному позові просить відмовити за своєю безпідставністю. Вказує, що зареєстрований в АДРЕСА_1, та являється членом сім'ї, є рідним братом ОСОБА_2. Даний житловий будинок складається із двох житлових кімнат. В даному будинку зареєстровані та проживають ОСОБА_2, її мати ОСОБА_4, та він ОСОБА_1, дочка ОСОБА_5 та дочка ОСОБА_6. Покликається, що жінки будуть проживати в одній кімнаті, а ОСОБА_1 має намір проживати в другій.

Представник відповідача ОСОБА_7 наголосив, що ОСОБА_1 не є членом сім'ї. Вказаний будинок перебуває у власності ОСОБА_2, складається із двох житлових кімнат площами 23,4 кв.м. та 13.7 кв.м., загальною житловою площею 37,1 кв.м. Тому проживання ОСОБА_1 буде перешкоджати володіти, користуватись чи розпоряджатись даним майном ОСОБА_2

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що в задоволенні первісного позову слід відмовити, а зустрічний задоволити, з наступних підстав.

Відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Ч.1 ст.57 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність, або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.3 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст.109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України, ст. 48 Закону України "Про власність").

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).

Права власника житлового будинку квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Відповідно до ч. 2 ст. 64 та ч. 4 ст. 156 ЖК України, до членів сім'ї власника житлового будинку належать дружина наймача, їх діти і батьки.

Відповідно до ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше, як з підстав і в порядку, передбаченому законодавством України.

Згідно зі статтею 109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Відповідно до ч.3 ст.116 ЖК осіб, які самостійно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 Пустомитівського району Львівської області, що підтверджується копією Витягу про реєстрацію прав № 34341091 від 31 травня 2012р. Підставою виникнення права власності на житловий будинок є договір дарування № 494 від 28 квітня 2012р. Житловий будинок складається з коридору пл. 3,3 кв.м., двох житлових кімнат площею 23,4 та 13,7 кв.м. та комірки пл. 4,3 кв.м., що підтверджується поверховим планом та експлікацією приміщень до плану житлового садибного будинку. Згідно довідки № 188 від 12 березня 2012р., виданої Винничківською сільською радою Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_2 зареєстрована та проживає у вищевказаному будинку. Відповідач ОСОБА_1 - рідний брат позивачки також зареєстрований та проживає в цьому ж будинку.

Позивач, стверджує, що має намір проживати в одній кімнаті, а інші особи, які зареєстровані в даному будинку - в другій. Вказана обставина грубо порушує право ОСОБА_2 на вільне користування, володіння, розпоряджання своїм майном, на виконання положень ст.391 ЦК України.

У зв'язку з вищенаведеним суд приходить до висновку про задоволення зустрічного позову про виселення ОСОБА_1, оскільки таке перешкоджає ОСОБА_2 вільно, на свій розсуд користуватися своїм майном.

З огляду на вищенаведене, позовна вимога ОСОБА_1 про вселення не підлягає до задоволення, оскільки є взаємовиключною до вимоги, яка на думку суду, підлягає до задоволення.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у том числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про виселення.

Згідно ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Щодо вимоги про усунення перешкод позивачем, на думку суду, не підтверджується жодним доказом ( за винятком заяви в Пустомитівський РВ, відповідь на яку ним не представлено в судове засідання. В зв'язку цим вказана позовна вимога позивача є необгрунтованою та не підлягає до задоволення, оскільки ним не представлено доказів , що такі перешкоди йому чиняться.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що в задоволенні первісного позову слід відмовити, зустрічний позов - задоволити.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, ст. ст. 156, 168, 170, Житлового Кодексу, ст. 383,391, 405 ЦК України, -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням тв вселенні - відмовити за безпідставністю.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виселення з житлового будинку- задоволити.

Виселити ОСОБА_1 з будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 243,60 грн.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Львівської області через Пустомитівський районний суд Львівської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

СуддяІ. І. Мельничук