Ухвала

від 08.12.2014 по справі 702/264/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/3014/14Головуючий по 1 інстанції Категорія : 19, 23 Мазай Н. В. Доповідач в апеляційній інстанції Демченко В. А. УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоДемченка В. А. суддівПодороги В. М. , Фетісової Т. Л. при секретарі Волвенко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Нова Україна» на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 02 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Селянського (фермерського) господарства «Нова Україна», третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Жильнельфа Вельє» про визнання правочину недійсним , -

в с т а н о в и л а :

Позивач ОСОБА_6 звернулася в суд з позовом до Селянського (фермерського) господарства «Нова Україна», третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Жильнельфа Вельє» про визнання правочину недійсним.

Свої вимоги обгрунтовувала тим, що відповідно до Державного акту на право власності на землю серія ЧР № 0309909, виданого 04.07.2001 року вона є власником земельної ділянки, площею 2,1446 га, розташованої на території Теолинської сільської ради, Монастирищенського району, Черкаської області.

Користуючись правами передбаченими Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" вона уклала договір оренди земельної ділянки з ТОВ «Жильнельфа Вельє», в особі директора Дяченко І.І., що діяв на підставі Статуту.

А в березні 2014 року їй стало відомо, що у Реєстраційній службі Монастирищенського РУЮ Черкаської області зареєстровано договір оренди спірної земельної ділянки укладеного між ОСОБА_6 та СФГ «Нова Україна».

При цьому, позивач вважає, що зазначений договір оренди земельної ділянки є недійсним з моменту його вчинення, у зв'язку із тим, що нею не підписувався договір оренди земельної ділянки з СФГ «Нова Україна» та не уповноважувались інші особи на підписання даного договору.

В обґрунтування даної підстави для визнання договору недійсним. позивачка посилається на ст. ст. 202, 203, 215,236 ЦК України, а оскільки договір оренди земельної ділянки з СФГ «Нова Україна» від її імені підписаний не нею, а не уповноваженою на це, невідомою особою, вважає, що є всі підстави для визнання договору оренди земельної ділянки СФГ «Нова Україна» недійсним в повному обсязі з дати його вчинення.

Як вбачається зі змісту договору оренди між позивачем та СФГ «Нова Україна», умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки - не зазначені взагалі, у вищевказаному договорі відсутня істотна умова щодо об'єкту оренди оскільки не вказаний кадастровий номер земельної ділянки, що на думку позивача також є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.

В обґрунтування даної підстави посилається на ст. ст. 638, 792 ЦК України, ст. ст. 4-6, 11, 14, 15, 17, 18, 19 Закону України "Про оренду землі". Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, а також порушення вимог ст. 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. Більш того, при укладенні спірного договору оренди землі відповідачем було порушено також вимоги статті 15 ЗУ "Про оренду землі", п. 43 Договору, у відповідності з якими вказано, що невід'ємною частиною договору оренди є: план або схема земельної ділянки; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Незважаючи на це, до договору оренди не долучені вищевказані документи, які є складовими частинами договору, що є порушенням порядку укладення та реєстрації договорів оренди земельної ділянки встановлених законом. Права та охоронювані законом інтереси позивача порушуються також систематичним невиконанням договору з боку відповідача: відповідачем не виконується обов'язок застосування заходів по підвищенню родючості ґрунтів, що є порушенням вимог ст. 24 ЗУ "Про оренду землі" та п. 17 Договору. Протягом строку існування договору відповідач не здійснює жодних агротехнічних заходів (забезпечення міндобривами та інше), які б дозволяли утримувати передану йому в оренду земельну ділянку в належному родючому стані, в зв'язку з чим об'єкт оренди не тільки зазнав суттєвих змін та виснаження, але і подальше знаходження спірної земельної ділянки в користуванні відповідача є неможливим та завдає шкоди правам та інтересам позивача. Відповідачем порушується обов'язок зі сплати орендної плати та відповідно ст. 21 ЗУ "Про оренду землі". Відповідно до п. 9 договору, орендна плата вноситься у грошовій формі, натуральної форми оплати договором не встановлено. Між тим в грошовій формі відповідач орендної плати за час користування земельною ділянкою не вносив. Тобто, оскаржуваним договором взагалі не передбачалась натуральна форма оплати. Тим паче, що навіть при видачі орендної плати сільськогосподарською продукцією між позивачем та відповідачем мав укладатись акт приймання передачі, в якому має зазначатись розмір орендної плати та її еквівалент в натуральній формі. Проте такі акти не укладались. Більше того не зазначено в договорі фактичний розмір певного виду сільськогосподарської продукції, що дає можливість відповідачу, порушуючи його законні права, на власний розсуд, щороку встановлювати її фактичну кількість. Відповідно до п. 10 Договору, обчислення орендної плати здійснюється з урахуванням індексації. Проте відповідач не проводив збільшення розміру орендної плати з урахуванням індексації. Відповідачем занижено нормативно-грошову оцінку земельних ділянок. В обґрунтування даної підстави посилається на Методику нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 року № 213, Порядок нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженого спільним наказом Держкомзему, Мінагрополітики, Мінбудархітектури, Української академії аграрних наук від 27.01.2006 № 18/15/21/11, зареєстрованим у Мін'юсті 05.04.2006 року за № 388/12262, Постанову Кабінету Міністрів України від 31.10.2011 року № 1185 "Про внесення змін до Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів", згідно з якою з січня 2012 року до показників нормативної грошової оцінки ріллі, проведених станом на 01.07.1995 року (з урахуванням індексації), також застосовується коефіцієнт змін у рентному доході 1,756. Відповідно до інформації Відділу Держземагентства в Монастирищенському районі Черкаської області середній розмір одного земельного паю становить 2,25 га, середня нормативно - грошова оцінка одного земельного паю за 2012 - 2014 роки з к 1.756 становить 58 412 грн., середній розмір орендної плати в розмірі 3% від нормативно-грошової оцінки становить 1752 грн., середній розмір орендної плати в розмірі по 4.5% від нормативної грошової оцінки становить - 2628 грн. Нормативно грошова оцінка земельної ділянки зазначеної в договорі є в декілька разів меншою від її дійсної вартості. Фактично заниження нормативно-грошової оцінки призводить до заниження розміру орендної плати, оскільки остання обчислюється від неї в процентному відношенні, що безумовно порушує права позивача.

Таким чином, право володіння, користування і розпорядження позивачем своєю власністю, підлягає захисту шляхом визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, а тому позивач просила суд визнати не дійсним з моменту вчинення договір оренди земельної ділянки площею 2,1446 га, розташованої на території Теолинської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області, належної позивачу на праві власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ЧР № 0309909, виданого 04.07.2001 року, укладеного між ОСОБА_6 та Селянським (фермерським) господарством «Нова Україна», зареєстрованого в реєстраційній службі Монастирищенського районного управління юстиції Черкаської області, скасувати його державну реєстрацію, зобов'язати відповідача повернути їй її земельну ділянку.

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 02 жовтня 2014 року позов задоволено та визнано не дійсним з моменту вчинення договір оренди земельної ділянки № 7123486800:02:001:0325, площею 2,1446 га, розташованої на території Теолинської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області, укладений між ОСОБА_6 та Селянським (фермерським) господарством «Нова Україна», зареєстрований в Реєстраційній службі Монастирищенського районного управління юстиції Черкаської області;

скасовано державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки № 7123486800:02:001:0325, площею 2,1446 га, розташованої на території Теолинської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області, укладеного між ОСОБА_6 та Селянським (фермерським) господарством «Нова Україна», зареєстрованого в Реєстраційній службі Монастирищенського районного управління юстиції Черкаської області;

зобов'язано Селянське (фермерське) господарство «Нова Україна» повернути ОСОБА_6 належну їй на праві приватної власності згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ЧР № 0309909, виданого 04.07.2001 року, земельну ділянку № 7123486800:02:001:0325, площею 2,1446 га, розташовану на території Теолинської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області;

стягнуто з Селянського (фермерського) господарства «Нова Україна» с. Теолин Монастирищенського району Черкаської області на користь ОСОБА_6 судовий збір в сумі 243 ( двісті сорок три) гривні 60 коп.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції Селянське (фермерського) господарство «Нова Україна» подало апеляційну скаргу на рішення, в якій просить скасувати рішення, так як вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони по справі, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, судова колегія приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Так, задовольняючи позовні вимоги позивачки ОСОБА_6 та визнавши договір оренди землі недійсним, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність волевиявлення позивачки на укладення договору оренди.

Дані висновки суду першої інстанції ґрунтуються на належних і допустимих доказах, що містяться у матеріалах справи.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначав, що під час розгляду справи в суді першої інстанції не було доведено посилання позивача на ту обставину, що спірний договір не був підписаний ним як орендодавцем, а проведена в ході розгляду судом першої інстанції судово-почеркознавча експертиза суперечить матеріалам справи, оскільки позивач по спірному договору протягом 2011-2013 років отримував орендну плату.

Але під час розгляду справи судом апеляційної інстанції було встановлено, що як при призначенні, так і при проведенні комплексної судово-почеркознавчої та ТЕД експертизи порушень допущено не було, а відповідно до експертного висновку підпис в спірному договорі від імені ОСОБА_6 виконано не нею, а іншою особою довільно, без наслідування будови та ознак зразків його підписів (а.с.91-102), у зв'язку з чим було експертами зроблено зазначений вище категоричний висновок.

Позивач заперечував факт наявності договірних відносин з СФГ «Нова Україна» та факт отримання нею орендної плати від відповідача, а підписи у відомостях на отримання орендної плати за (а.с.155 - 166) візуально різняться, як між собою, так і з підписом в спірному договорі оренди землі та в паспорті громадянина України ОСОБА_6

Але про дослідження цих підписів на предмет їх належності ОСОБА_6 представник СФГ «Нова Україна» клопотань не заявляв і доказів про те, що саме нею виконані підписи в цих документах, в тому числі й експертних висновків, які б суперечили висновку експертизи по підпису в договорі, - на розгляд суду представник СФГ «Нова Україна» не надав. Як не довів представник відповідача факт отримання позивачем орендної плати й іншими доказами, зокрема показаннями свідків. Тому посилання представника СФГ «Нова Україна» на наявність протиріч між висновками експертизи і матеріалами справи не знайшло свого підтвердження та не було доведено належними доказами, а, навпаки, сторона позивача довела, що ОСОБА_6 спірний договір оренди землі не підписувала, волевиявлення на передачу своєї земельної ділянки відповідачу не виявляла.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

Згідно ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Пунктом 8 Постанови пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», роз'яснено, що відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Верховний Суд України у постанові від 18 грудня 2013 року № 6-127цс13, дійшов до висновку , що вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору оренди земельної ділянки. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

А у постанові від 6 лютого 2012 у справі № 6-104ц11 Верховний Суд України дійшов до висновку, що частиною першою ст. 15 Закону України "Про оренду землі" визначені істотні умови договору оренди, відсутність хоча б однієї з цих істотних умов є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним у розумінні частини другої ст. 15 Закону України "Про оренду землі".

Тобто, у разі виявлення факту відсутності у договорі хоча би однієї істотної умови після проведення його державної реєстрації, такий договір підлягає визнанню недійсним за правилами ст. 15 Закону України «Про оренду землі».

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов ОСОБА_6 до СФГ «Нова Україна» про визнанню недійсним договору оренди землі, суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами та правильно визначив норми матеріального права, які підлягають до застосування при вирішення даного спору.

А, встановивши, що ОСОБА_6 спірний правочин про передачу в оренду земельної ділянки, яка їй належить на праві власності, не підписувався, а отже з боку позивачки не було вільного волевиявлення на розпорядження власністю , - суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову шляхом визнання спірного договору недійсним, оскільки між сторонами не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов, та про застосування наслідків визнання правочину недійсним, враховуючи, що даний спірний договір був зареєстрований відповідачем у центрі земельного кадастру.

Доводи апеляційної скарги є не суттєвими , не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для зміни чи скасування спірного рішення суду.

Відповідно до положень ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Розглядаючи спірні правовідносини між сторонами, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу правовідносин і закон, який їх регулює, та ухвалив правильне по суті рішення з дотриманням вимог матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів судової палати у цивільних справах не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги СФГ «Нова Україна», а тому підстави для скасування судового рішення відсутні і судове рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга до відхилення.

На підставі викладеного та керуючись ст. 303, ст. 304. ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315, ст. 317, ст. 319 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Нова Україна» відхилити.

Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 02 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Селянського (фермерського) господарства «Нова Україна», третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Жильнельфа Вельє» про визнання правочину недійсним , - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий :

Судді :