Рішення

від 01.12.2014 по справі 52/508

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 52/508 01.12.14

За позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-Банк»

до Адвокатського об'єднання «Адвокатська компанія «Локарт»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансенерго"

2. Орлов Ігор Федорович

про усунення перешкод у користуванні майном

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Андрієнко С.В. за довіреністю № юр-16від 07.02.2014 р.;

Калантай М.А. за довіреністю № юр-15 від 07.02.2014 р.;

від відповідача: Піліпенко Д.О. за довіреністю б/н від 18.11.2014 р.;

Жогіна О.О. за довіреністю б/н від 29.10.2014 р.;

від третьої особи-1: не з'явився;

від третьої особи-2: не з'явився.

В судовому засіданні присутній вільний слухач: Малиневський С.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У листопаді 2011 року Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Експрес-Банк» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Адвокатського об'єднання «Адвокатська компанія «Локарт» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача з квартир № 29, № 30, що знаходяться в будинку № 49 по вулиці Гоголівській у місті Києві.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 16.07.2007 р. між позивачем та ТОВ «Компанія Трансенерго» було укладено Іпотечний договір в забезпечення виконання ПП «Лекс» зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії № 10-07/кл від 13.07.2007 р. Відповідно до умов зазначеного Іпотечного договору позивачу було передано в іпотеку квартири № 29, № 30, що знаходяться в будинку № 49 по вулиці Гоголівській у місті Києві. Рішенням господарського суду міста Києва від 28.04.2010 р. у справі № 34/186 було вирішено звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах. Оскільки прилюдні торги в подальшому не відбулись через відсутність зареєстрованих покупців, 15.06.2011 р. вказане майно було передано позивачу як стягувачу в рахунок погашення боргу й 13.07.2011 р. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скрипник С.М. видав позивачу свідоцтва про право власності на зазначені квартири. Проте, як зазначав позивач, в подальшому він дізнався, що в спірних квартирах перебуває відповідач, використовуючи їх для власних цілей, чим чинить перешкоди позивачу, як власнику, у користуванні таким майном. Враховуючи зазначене, позивач з метою захисту своїх прав та законних інтересів вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.05.2012 р. у справі № 52/508, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2013 р., позов було задоволено, вирішено усунути перешкоди Публічному акціонерному товариству «Акціонерний банк «Експрес-Банк» у користуванні майном шляхом виселення Адвокатського об'єднання «Адвокатська компанія «Локарт» з квартир № 29 та № 30, що знаходяться в будинку № 49 по вулиці Гоголівській у місті Києві, та стягнути з Адвокатського об'єднання Адвокатського об'єднання «Адвокатська компанія «Локарт» на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-Банк» судовий збір в сумі 941,00 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.04.2013 р. рішення господарського суду міста Києва від 30.03.2012 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2013 р. скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції вказав на те, що предметом спору у даній справі є вимоги позивача про усунення перешкод в користуванні нежитловою будівлею шляхом виселення відповідача, заявлені з посиланням на приписи статей 319, 321 та 391 Цивільного кодексу України та обставини того, що позивач є власником спірної будівлі, у зв'язку з чим однак суди не врахували, що термін «виселення» у Цивільному кодексі України (ст. ст. 311, 826) вживається як примусове позбавлення фізичних осіб житла, зокрема, як наслідок розірвання договору найму житла, що не було визначено предметом даного спору. Крім того, Вищий господарський суд України звернув увагу на те, що судами як першої, так і апеляційної інстанцій встановлено обставини щодо фактичного володіння спірним майном на момент розгляду даної справи відповідачем, а не позивачем, що власне й зумовило звернення з даним позовом, але застосувавши до таких обставин положення ст. 391 ЦК України, суди залишили поза увагою особливості застосування передбаченого цією нормою способу захисту права власності саме стосовно порушень, які не пов'язані з позбавленням володіння майном. Зокрема, суд касаційної інстанції відзначив, що негаторний позов пред'являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати користування та розпорядження ним. Також характерною ознакою цього позову, як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі.

В результаті проведеного автоматичного розподілу справу передано на розгляд судді Мельнику С.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.04.2013 р. суддя Мельник С.М. прийняв справу до свого провадження та призначив її до розгляду на 29.05.2013 р.

28.05.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, відповідно до яких він вказує на те, що термін "виселення" вживається не тільки в Цивільному кодексі України, але й в Законі України "Про виконавче провадження" як спосіб виконання рішення суду про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном. При цьому, позивач звертає увагу на неоднозначність судової практики з цього питання. Також, позивач зазначає, що він є єдиним законним власником (володільцем) спірних квартир, на підтвердження чого суду були надані відповідні свідоцтва, й при цьому між сторонами немає спору про право, у зв'язку з чим і було заявлено негаторний позов. Крім того, позивач стверджує, що під час первісного розгляду справи судами не встановлювалось обставин перебування спірних квартир у володінні відповідача, а останній немає жодних договірних відносин з позивачем і користується спірним майном без дозволу власника. На підставі зазначеного, позивач стверджує, що єдиною можливістю захистити його порушені права є покладення на відповідача обов'язку усунути перешкоди в користуванні майном та примушення відповідача звільнити зайняті приміщення.

29.05.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про витребування від Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" технічно-інвентаризаційну справу на квартири № 29 та 30 в будинку по вул. Гоголівській, 49 в м. Києві. Клопотання обґрунтоване тим, що відповідно до наданого відповідачем суду висновку будівельно-технічного дослідження на предмет об'ємно-планувального рішення та стану конструкцій двох квартир, вони не існують як самостійні об'єкти нерухомості більше 10 років, а відповідно дослідження вказаних інвентаризаційних матеріалів, на думку відповідача, засвідчить відсутність предмету спору.

Також, 29.05.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про витребування від позивача документів технічної інвентаризації спірних приміщень, на підставі яких їх було передано на реалізацію з прилюдних торгів та проведена державна реєстрація права власності позивача. Клопотання обґрунтоване тим, що ще у 1995 році попередніми власниками було проведено перепланування таким чином, що квартири об'єднані в одну з одним холом, одним санвузлом, без ванних кімнат, без кухонь, тобто створена одна нова річ.

Крім того, 29.05.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про призначення у справі будівельно-технічної експертизи, на вирішення якої відповідач просить суд поставити питання: Чи є квартири 29 та 30 у будинку по вул. Гоголівській, 49 в м. Києві окремими об'єктами нерухомості? Чи відповідає технічний стан квартир 29 та 30 у будинку по вул. Гоголівській, 49 в м. Києві технічно-інвентаризаційній документації на зазначені об'єкти нерухомості? Визначити давність виконання робіт по реконструкції з перепланування та об'єднання приміщень з урахуванням ремонтних робіт в даних об'єктах нерухомості. Оплату експертизи відповідач просить покласти на нього, при цьому доручити її проведення Київському науково-дослідному інституту судових експертиз та зобов'язати позивача надати технічно-інвентаризаційну документацію на вищевказані об'єкти нерухомості.

У судовому засіданні 29.05.2013 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 12.06.2013 р.

05.06.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові заперечення на клопотання про призначення у справі судової експертизи, в яких він зазначає про те, що наявність чи відсутність перепланування спірних квартир не має значення для розгляду даного спору, оскільки не впливає на вимогу про виселення з таких приміщень відповідача.

06.06.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові докази у справі та письмові пояснення, в яких він зазначає про те, що наявність між ним та КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, а також обставини виконання державним виконавцем виданого у даній справі наказу, свідчать про факт наявності спірних квартир саме як окремих об'єктів.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 12.06.2013р., у зв'язку з перебуванням судді Мельника С.М. у відпустці, справу № 52/508 передано для розгляду судді Ломаці В.С.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.06.2013 р. суддею Ломакою В.С. прийнято справу № 52/508 до свого провадження та призначено її до розгляду на 10.07.2013 р.

12.06.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення у справі, відповідно до яких він звертає увагу на те, що позивач підміняє стадію звернення з позовом до суду і визначення способу захисту права на цій стадії зі стадією виконання рішення суду в примусовому порядку. Крім того, відповідач зазначає, що в силу проведення будівельних робіт з реконструкції спірних квартир та зміну їх площі на дату укладення Іпотечного договору та в подальшому не існувало квартир з вказаними технічними характеристиками, які зазначені в свідоцтвах про право власності позивача, а отже вимоги останнього про виселення відповідача з таких квартир не мають під собою правового підґрунтя.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.07.2013 р. виправлено допущену в ухвалі від 12.06.2013 р. описку в п. 2 резолютивної частини, у зв'язку з чим зазначено вірну дату, на яку було призначено розгляд справи - 19.07.2013 р.

19.07.2013 р. Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва, у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. у відпустці, справу № 52/508 передано для розгляду судді Васильченко Т.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.07.2013 р. суддею Васильченко Т.В. прийнято справу № 52/508 до свого провадження та призначено її до розгляду на 31.07.2013 р.

24.07.2013 р. Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва справу № 52/508 передано для розгляду суді Ломаці В.С., у зв'язку з її виходом з відпустки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.07.2013 р. суддею Ломакою В.С. прийнято справу № 52/508 до свого провадження та призначено її до розгляду на 31.07.2013 р.

У судове засідання 31.07.2013 р. представник третьої особи-1 не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 31.07.2013 р. суд розглянув клопотання відповідача про витребування додаткових доказів у справі та призначення судової будівельно-технічної експертизи та вирішив їх задовольнити.

Ухвалами господарського суду міста Києва від 31.07.2013 р. призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, на час її проведення зупинено провадження у справі.

На вирішення зазначеної експертизи постановлено наступні питання:

- Чи є квартири № 29 та № 30 у будинку № 49 по вул. Гоголівській в м. Києві окремими об'єктами нерухомості?

- Чи відповідає технічний стан квартир № 29 та № 30 у будинку № 49 по вул. Гоголівській в м. Києві технічно-інвентаризаційній документації на зазначені об'єкти нерухомості?

- Яка давність виконання робіт по реконструкції з перепланування та об'єднання приміщень квартири № 29 та № 30 у будинку № 49 по вул. Гоголівській в м. Києві, якщо такі проводились?

- Чи є технічна можливість приведення квартир № 29 та № 30 у будинку № 49 по вул. Гоголівській в м. Києві у відповідність з технічно-інвентаризаційною документацією на зазначені об'єкти нерухомості?

19.09.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України подано клопотання про погодження терміну проведення експертизи понад три місяці та про надання матеріалів, необхідних для проведення судової будівельно-технічної експертизи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.09.2013 р. поновлено провадження у справі № 52/508, розгляд справи призначено на 09.10.2013 р.

01.10.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення у справі.

У судовому засіданні 09.10.2013 р. представники відповідача та третьої особи проти задоволення клопотання судового експерта щодо погодження терміну проведення експертизи понад три місяці не заперечили, представник позивача - заперечив, при цьому, представником відповідача, на виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва від 19.09.2013 р., подано додаткові документи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2013 р. клопотання судового експерта щодо погодження терміну проведення експертизи понад три місяці задоволено, провадження у справі зупинено на час проведення судової будівельно-технічної експертизи.

08.10.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи № 52/508 разом з висновком судових експертів № 8776/8777/13-43 від 29.09.2014 р. Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.10.2014 р. було поновлено провадження у справі та призначено її до розгляду на 29.10.2014 р.

28.10.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення у справі, в яких він наголошує на тому, що висновки судових експертів не спростовують факту, що між сторонами існує предмет спору щодо усунення відповідачем перешкод у користуванні належним позивачу майном.

Також, від позивача надійшло клопотання про винесення окремої ухвали та її направлення до правоохоронних органів, у зв'язку з встановленням обставин навмисного знищення майна позивача представниками відповідача.

У судовому засіданні 29.10.2014 р. від представників сторін надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.10.2014 р. було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 18.11.2014 р.

У судовому засіданні 18.11.2014 р. від представника Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна надійшли додаткові документи у справі.

Від третьої особи-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, з метою ознайомлення з її матеріалами.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.11.2014 р. розгляд справи на підставі клопотання третьої особи-2 було відкладено на 25.11.2014 р.

У судовому засіданні 25.11.2014 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.

Від представника відповідача надійшло клопотання про винесення окремої ухвали щодо порушень працівниками БТІ законодавства України та повідомити прокурора міста Києва про наявність в діях працівників БТІ, ТОВ «Компанія «Трансенерго», ПАТ «Експрес Банк» ознак злочинів, передбачених ч. 2 ст. 358, ч. 4 ст. 358 та ч. 2 ст. 366 КК України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.11.2014 р. розгляд справи було відкладено на 01.12.2014 р.

Представники третіх осіб в судове засідання 01.12.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників третіх осіб не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Від представників сторін в судовому засіданні 01.12.2014 р. надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 01.12.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.07.2007 р. між АБ «Експрес-Банк» (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Трансенерго» (іпотекодавець) було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ракитянським В.А. 16.07.2007 р., зареєстрований в реєстрі за № 2503 (далі - договір іпотеки).

Договір іпотеки було укладено в забезпечення виконання Приватним підприємством «Лекс» своїх зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії № 10-07/кл від 13.07.2007 р. (далі - кредитний договір), укладеного між АБ «Експрес-Банк» та Приватним підприємством «Лекс».

Іпотекодавець відповідно до договору іпотеки передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно (далі - предмет іпотеки), а саме:

- квартиру № 29, що знаходиться в будинку № 49 по вул. Гоголівській у м. Києві, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія Трансенерго» на підставі свідоцтва про придбання майна, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ракитянським В.А. 27.05.2005 р. за реєстровим № 2152.

- квартиру № 30, що знаходиться в будинку № 49 по вул. Гоголівській у м. Києві, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія Трансенерго» на підставі свідоцтва про придбання майна, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ракитянським В.А. 27.05.2005 р. за реєстровим № 2155.

У зв'язку з невиконанням ПП «Лекс» своїх зобов'язань за кредитним договором АБ «Експрес-Банк» було вжито заходів щодо стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.04.2010 р. у справі № 34/186 позов АБ «Експрес-Банк» було задоволено та звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартири № 29, № 30, що знаходяться в будинку № 49 по вул. Гоголівській у місті Києві та належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія Трансенерго», шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах.

Після прийняття рішення господарського суду м. Києва від 28.04.2010 р. у справі № 34/186 відповідно до листа ПП «Спеціалізоване підприємство Юстиція» від 21.04.2011 р. № 1047 прилюдні торги з реалізації вищезазначених квартир не відбулись, у зв'язку з відсутністю зареєстрованих покупців.

Згідно з заявою від 29.04.2011 р. № 08.3-1/323 позивач виявив бажання залишити за собою нереалізоване на прилюдних торгах майно боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Трансенерго», а саме квартири № 29, № 30, що знаходяться в будинку № 49 по вулиці Гоголівській у місті Києві, в рахунок погашення частини заборгованості.

15.06.2011 р. державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Вовченко О.В. було винесено постанову про передачу майна стягувану в рахунок погашення боргу, а також Акт передачі майна стягувану в рахунок погашення боргу.

13.07.2011 р. на підставі Акту передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 15.06.2011 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скринником С.М. були видані:

- свідоцтво за реєстровим № 1189, у відповідності до якого приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скринник С.М. посвідчує, що Публічному акціонерному товариству «Акціонерний банк «Експрес-Банк» належить на праві власності майно, що складається з квартири № 29 у будинку №49 по вулиці Гоголівській, що у м. Києві, загальною площею 49,2 кв.м., житловою площею 30,4 кв.м., за ціною 1 030 354,00 грн.;

- свідоцтво за реєстровим № 1190, у відповідності до якого приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скринник С.М. посвідчує, що Публічному акціонерному товариству «Акціонерний банк «Експрес-Банк» належить на праві власності майно, що складається з квартири № 30 у будинку №49 по вулиці Гоголівській, що у м. Києві, загальною площею 64,1 кв.м., житловою площею 32,5 кв.м., за ціною 1 374 386,00 грн.

Таким чином, позивач відповідно до свідоцтва за реєстровим № 1189 та свідоцтва за реєстровим № 1190 став власником майна, а саме: квартир № 29, № 30, що знаходяться в будинку № 49 по вул. Гоголівській у м. Києві.

Як зазначає позивач, після набуття у власність зазначеного нерухомого майна, ним було встановлено, що в спірних квартирах перебуває відповідач, використовуючи їх для власних цілей, чим чинить перешкоди позивачу, як власнику, у користуванні таким майном.

При цьому, позивач стверджує, що користування відповідачем спірними квартирами №29 та № 30 здійснюється без дозволу власника (позивача).

10.10.2011р. позивачем було надіслано відповідачу претензію № 08.3-1/893-848, в якій він просив усунути перешкоди у користуванні квартирами №29, №30, які належать на праві власності АБ «Експрес - Банк», звільнити квартири від майна відповідача, надати вільний доступ до вказаних квартир, шляхом передачі за актом приймання-передачі ключів від вказаних квартир, та припинити незаконне користування майном АБ «Експрес - Банк».

Відповідач в свою чергу відповіді не надав, спірні приміщення не звільнив, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Під час розгляду даної справи відповідач проти позову заперечив, вказуючи, зокрема, на наявність у нього права на користування спірними квартирами відповідно до укладеного 10.09.1998 р. між ним та фізичною особою-підприємцем Орловим Ігорем Федоровичем договору користування спірними приміщеннями.

Крім того, відповідач посилався на те, що в силу проведення будівельних робіт з реконструкції спірних квартир та зміну їх площі на дату укладення Іпотечного договору та в подальшому не існувало квартир з вказаними технічними характеристиками, які зазначені в свідоцтвах про право власності позивача, а отже, вимоги останнього про виселення відповідача з таких квартир не мають під собою правового підґрунтя.

Як зазначалось вище, під час провадження у даній справі судом було призначено судову будівельно-технічну експертизу та відповідно до висновку судових експертів № 8776/8777/13-43 від 29.09.2014 р. Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України було визначено, що квартири № 29 та № 30 житлового будинку № 49 (літера «А») по вулиці Гоголівській в Шевченківському районі міста Києва станом на момент проведення дослідження не є окремими (ізольованими один від одного та інших вбудованих приміщень) об'єктами нерухомості. Приміщення квартир № 29 та № 30, а також приміщення міжквартирного коридору ХІХ (площею 7, 8 кв.м.), розташованих на першому поверсі другої секції будинку № 49 (літера «А») по вулиці Гоголівській у місті Києві фактично об'єднано в одну групу приміщень, вхід до якої влаштовано з приміщення ХХ (площею 22, 3 кв.м.) сходової клітини. При цьому, зазначено, що оскільки в представлених на дослідження копіях інвентаризаційної документації відсутні дані щодо фізичного зносу та характеристики технічного стану (на момент складання даної документації) конструктивних елементів квартир № 29 та № 30 житлового будинку № 49 (літера «А») по вулиці Гоголівській в Шевченківському районі міста Києва, визначити, чи відповідає технічний стан даних квартир технічно-інвентаризаційній документації та зазначені об'єкти нерухомості не вбачається можливим. Планувальне рішення квартир № 29 та № 30 житлового будинку № 49 (літера «А») по вулиці Гоголівській в Шевченківському районі міста Києва не відповідає даним представлених на дослідження копій інвентаризаційної документації. Визначити за результатами проведеного натурного обстеження давність (дату, період) виконання ремонтно-будівельних робіт по об'єднанню приміщень квартир № 29 і № 30, а також приміщення міжквартирного коридору ХІХ, розташованих в будинку № 49 (літера «А») по вулиці Гоголівській у місті Києві в одну групу приміщень не вбачається можливим, у зв'язку з відсутністю відповідної розробленої та зареєстрованої судово-експертної методики. Приведення планувального рішення квартир № 29 та № 30 житлового будинку № 49 (літера «А») по вулиці Гоголівській в Шевченківському районі міста Києва у відповідність з даними представлених на дослідження копій інвентаризаційної документації є технічно можливим.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

При цьому, згідно зі змістом ч. 2 ст. 19 ЦК України встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Таким чином, звертаючись з позовом до суду за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який узгоджується з двома критеріями: (1) має відповідати змісту права, що порушене й здатний таке право відновити , а також (2) має бути передбачений приписами ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами Договором.

В даному випадку, положеннями ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право (припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення).

Покладення обов'язку припинити дію, яка порушує право, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу можливе щодо триваючого правопорушення, вчиненого іншою особою, яким створюються перешкоди в здійсненні суб'єктивного права. Зокрема, застосовується у справах за позовами про усунення перешкод власнику в користуванні своїм майном (ст. 391 ЦК)

Так, приписами ст. 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

В той же час, слід враховувати, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Так, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, вказана стаття визначає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування .

В даному випадку, слід звернути увагу на те, що позов про усунення перешкод пред'являється у випадках, коли власник має свою річ у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно її використовувати або розпоряджатися нею.

Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.

Так, з аналізу приписів ст. 391 ЦК України вбачається, що вона регулює захист права власності не в будь-якому випадку, а саме в разі його порушення шляхом вчинення перешкод у здійсненні власником його правомочностей з користування та (або) розпорядження майном.

Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушення прав власника, які не пов'язані з позбавленням володіння майном. В разі ж порушення прав власника щодо його правомочності з володіння належним йому майном цивільне законодавство передбачає інші способи його захисту шляхом вчинення віндикаційного позову.

Тобто передбачений вищевказаною правовою нормою негаторний позов пред'являється власником лише за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати користування та розпорядження ним.

Також характерною ознакою цього позову, як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі.

Судом встановлено, що оспорювані квартири, які належить позивачу на праві власності, фактично перебувають у володінні відповідача.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, слід дійти висновку, що права позивача, як власника спірного майна, не можуть бути захищені шляхом пред'явлення негаторного позову, оскільки таке майно перебуває у володінні іншої особи.

В той же час, у речово-правових відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Так, відповідно до приписів статей 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом права власності, визначеного у статті 317 ЦК України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Право володіння означає юридично забезпечену власникові можливість мати майно у своєму безпосередньому фізичному чи юридичному віданні, у сфері свого фактичного господарського чи іншого впливу, отже, майно вважається таким, що перебуває у володінні власника і тоді, коли він фізично ним не володіє.

Право користування - юридично закріплена можливість власника щодо використання майна та вилучення з нього корисних властивостей, а право розпорядження - юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати юридичну та фактичну долю майна.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (пункт 1 статті 321 вказаного Кодексу).

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний - усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.

Норма статті 387 ЦК України встановлює право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (віндикаційний позов).

Однією з особливостей цього позову, як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі. В протилежному випадку власник має право звернутися до суду з двома вимогами - про визнання права власності на майно та усунення перешкод у здійсненні щодо нього правомочностей.

При розгляді віндикаційного позову позивач повинний підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб'єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази. (Відповідна правова позиція відображена в постанові Вищого господарського суду України від 19.07.2011 р. у справі № 5002-18/3226.1-2010).

Таким чином, позивач не позбавлений можливості захистити свої права шляхом пред'явлення позову про витребування спірного майна в порядку ст. 387 ЦК України.

Водночас, у даній справі в силу обрання позивачем неналежного способу захисту, про що зазначалось вище, суд не знаходить за можливе задовольнити заявлений позов.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що заявлені позовні вимоги в даному випадку не спрямовані на відновлення порушених прав та законних інтересів позивача, вони не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Крім того, як на тому наголошено в п. 23 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи», після закінчення розгляду справи витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, підлягають розподілу господарським судом на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Таким чином, понесені відповідачем витрати на оплату проведеної у справі судової експертизи підлягають відшкодуванню за рахунок позивача, оскільки в задоволенні заявлених позовних вимог суд відмовляє.

Що стосується заявлених сторонами клопотань про винесення окремих ухвал та їх направлення до правоохоронних органів, то суд відмовляє в їх задоволенні в силу необґрунтованості.

Так, згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 90 ГПК України, господарський суд, виявивши при вирішенні господарського спору порушення законності або недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, виносить окрему ухвалу. Окрема ухвала надсилається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, посадовим особам, які несуть відповідальність за ухилення від виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, в порядку та розмірі, передбачених частиною першою статті 119 цього Кодексу.

При цьому, окрема ухвала виноситься з урахуванням обставин конкретної справи, та її винесення є правом, а не обов'язком суду.

В даному випадку, сторонами не доведено, що в діяльності певного підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу наявні порушення законності або недоліки, що потребують відповідного реагування саме шляхом винесення окремої ухвали.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-Банк» (03049, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 25; код ЄДРПОУ 20053145) на користь Адвокатського об'єднання «Адвокатська компанія «Локарт» (04053, місто Київ, вулиця Гоголівська, будинок 49, квартира 30; код ЄДРПОУ 21704461) 4 406 (чотири тисячі чотириста шість) грн. 40 коп. витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.12.2014 р.

Суддя В.С. Ломака