Рішення

від 01.12.2014 по справі 916/3797/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" грудня 2014 р.Справа № 916/3797/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунапак Таврія»;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський Тарний Комбінат»;

про стягнення 114 211,11 грн.

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

від позивача: Байраченко О.В. - довіреність від 25.04.2014 року;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дунапак Таврія» (надалі - позивач) звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський Тарний Комбінат» (надалі - відповідач), в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар у сумі 96 125,46 грн., пеню у сумі 2 635,44 грн., інфляційні витрати у сумі 11 823,43 грн. та 3% річних у сумі 3 636,78 грн., при цьому позивач також просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у сумі 2 286,28 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе за договором поставки №ТА 000064-13 від 05.02.2013 року зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати товару, у зв'язку із чим у останнього виникла заборгованість з оплати вартості товару у сумі 96 125,46 грн., на які було нараховано на підставі п. 5.2 договору пеню, а також 3% річних та інфляційні витрати у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Крім того, позивач також зазначає, що 01.09.2014 року звертався до відповідача з письмовою вимогою про невідкладне виконання взятих на себе зобов'язань за вищевказаним договором, однак вказана вимога залишилась без задоволення та відповіді.

Враховуючи вищевикладене позивач і звернувся до суду з відповідним позовом.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.09.2014р. було порушено провадження у справі № 916/3797/14 із призначенням її до розгляду в судовому засіданні на 15.10.2014 року.

Ухвалою суду від 15.10.2014р., приймаючи до уваги нез'явлення в судове засідання представника відповідача, від якого не надходило клопотання про розгляд справи за його відсутності, а також неподання витребуваних ухвалою суду доказів, розгляд справи було відкладено на 12.11.2014р.

Проведення судового засідання від 12.11.2014 року, з огляду на подане до суду клопотання представника позивача (а.с.56) та задля забезпечення позивачу ефективної реалізації його права на судовий захист, ухвалою суду від 24.10.2014 року було призначено в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 12.11.2014р., приймаючи до уваги клопотання відповідача, строк розгляду справи продовжено до 02.12.2014р. Крім того, даною ухвалою суду, приймаючи до уваги нез'явлення в судове засідання представника відповідача, від якого надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, неподання витребуваних ухвалою суду доказів, розгляд справи було відкладено на 01.12.2014р.

В подальшому, ухвалою суду від 17.11.2014р. проведення судового засідання від 01.12.2014 року, за клопотанням представника позивача, було призначено в режимі відеоконференції.

Представник позивача у судовому засіданні 01.12.2014р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Відповідач у судові засідання не з'явився. Про місце та час судового засідання повідомлявся належним чином, шляхом надсилання на його адресу відповідних ухвал суду.

При цьому, відповідач відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав.

Разом з тим, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

З урахуванням викладеного, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності представника відповідача, за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Cтаттею 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

У відповідності до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Дунапак Таврія» (Постачальник) та ТОВ «Одеський Тарний Комбінат» (Покупцем) було укладено договір поставки № ТА 000064-13 від 05.02.2013 року, згідно умов якого (п.1.1) Постачальник зобов'язався поставити і передати у власність Покупця гофрокартонну продукцію, надалі товар, а Покупець зобов'язався прийняти та своєчасно оплатити товар на умовах, визначених цим договором (а.с.12-16).

Пунктом 1.2 договору встановлено, що найменування, кількість, термін та місце поставки товару погоджується сторонами до початку поставки та вказуються у заявках-замовленнях, що є невід'ємними частинами цього договору, рахунках-фактурах та видаткових накладних, складених на підставі заявок-замовлень Покупця.

Положеннями п. 3.2 договору передбачено, що Покупець зобов'язаний здійснити передоплату у розмірі 30% від вартості замовленої партії товару протягом 5 банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури та післяоплату за поставлений товар у розмірі 70% вартості даної партії протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару шляхом перерахування коштів у гривнях на розрахунковий рахунок Постачальника.

Відповідно до п. 4.9 договору, прийняття товару за кількістю і якістю проводиться Покупцем у відповідності з Інструкціями №№ П-6 і П-7, затвердженими постановами Держарбітражу відповідно 15.06.1965р. і 25.04.1966р.

Згідно до п. 7.1 договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими особами сторін та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2013 року.

У відповідності до п. 7.4 договору, у разі якщо за 30 днів до закінчення терміну дії цього договору сторони письмово не повідомили одна одну про наміри розірвання цього договору, він автоматично вважається пролонгованим на один рік.

Відповідно до позовної заяви позивач зазначає, що згідно п. 7.4 договору договір є пролонгованим до 31.12.2014 року.

В подальшому, 05 лютого 2013р., між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до договору поставки № ТА 000064-13 від 05.02.2013 року, згідно умов якої сторани дійшли згоди та виклали п. 3.2 договору у наступній редакції: «п. 3.2 Покупець зобов'язаний здійснити післяоплату у розмірі 100% від погодженої вартості даної партії товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання Товару шляхом перерахування коштів у гривнях на розрахунковий рахунок Постачальника».

Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов договору поставки № ТА 000064-13 від 05.02.2013 року передав відповідачу товар на загальну суму 171 125,46 грн., а останній прийняв його, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковою накладною № 695 від 28.04.2013р. та ТТН № Р695 від 28.04.2013р. на суму 77 133,66 грн.; видатковою накладною № 732 від 30.04.2013р. та ТТН № Р732 від 30.04.2013р. на суму 75 014,77 грн.; видатковою накладною № 740 від 30.04.2013р. та ТТН № Р740 від 30.04.2013р. на суму 18 977,03 грн. (а.с.20-25) та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 12 від 01.04.2013 року (а.с.26).

Однак відповідач, отримавши товар згідно вищезазначених первинних документів, свої зобов'язання за договором в частині повної та своєчасної оплати товару не виконав, здійснивши тільки часткові проплати по договору у сумі 75 000,00 грн., чим порушив умови укладеного договору.

Таким чином, на момент розгляду справи за відповідачем рахується заборгованість по сплаті за фактично отриманий товар за договором поставки №ТА 000064-13 від 05.02.2013 року у розмірі 96 125,46 грн.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що заборгованість за фактично отриманий товар у розмірі 96 125,46 грн. підтверджується матеріалами справи, та доказів сплати вказаної заборгованості відповідачем, згідно приписів ст.ст. 33-34 ГПК України, не надано, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 96 125,46 грн.

Згідно п.4 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та матеріальної шкоди.

Згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що за порушення термінів оплати товару Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості відвантаженого, але неоплаченого в термін товару за кожний календарний день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом усього періоду прострочення виконання зобов'язання до моменту здійснення оплати товару.

За приписами частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 343 ГК України прямо вказано на те, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано спеціальним законом - Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з ст. ст. 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, згідно із ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд, перевіривши розрахунки 3% річних у розмірі 3 626,78 грн. (а.с.11), що нараховані згідно до ст. 625 ЦК України та пені у розмірі 2 635,44 грн., яка обрахована з дотриманням положень ч. 2 ст. 232, 343 ГК України (а.с.9), вважає їх вірними, а відповідні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача інфляційних у сумі 11 823,43 грн., суд зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний, зокрема, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних витрат (а.с.10), встановив, що при розрахунку позивачем було враховано індекс інфляції по липень 2014 року включно, що пов'язано з порядком визначення та опублікування індексу інфляції. Згідно з даними системи «Законодавство», розмір сукупного індексу інфляції з а період з червня 2013 року по липень 2014 року включно, становить 112,34444226.

Таким чином, сума інфляційних за підрахунком суду склала 11866,15 грн. (96 125,46 х 112,34444226/100 - 96 125,46). Разом з тим, приймаючи до уваги положення чинного господарського процесуального законодавства щодо меж позовних вимог, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення індексу інфляції у заявленій сумі - 11 823,43 грн.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судовий збір у розмірі 2 284,22 грн. покладається на відповідача, а надмірно сплачена сума судового збору у розмірі 2,06 грн. підлягає поверненню позивачу в порядку, передбаченому ст. 7 Закону України „Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 33-34, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський Тарний Комбінат» (68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, Болградське шосе, буд. 31/1; код ЄДРПОУ 36233474) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунапак Таврія» (75101, Херсонська обл., Цюрупинський район, м. Цюрупинськ, вул.. Гвардійська, буд. 103; код ЄДРПОУ 38045226) суму заборгованості за поставлений товар у розмірі 96 125 /дев'яносто шість тисяч сто двадцять п'ять/ грн. 46 коп., пеню у розмірі 2 635/дві тисячі шістсот тридцять п'ять/грн. 44 коп., інфляційні витрати у розмірі 11 823/одинадцять тисяч вісімсот двадцять три/грн. 43 коп., 3% річних у розмірі 3 626/три тисячі шістсот двадцять шість/грн. 78 коп. та судовий збір у розмірі 2 284/дві тисячі двісті вісімдесят чотири/грн. 22 коп.

3. Повернути з державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (м. Одеса, вул. Садова, 1а, код ЄДРПОУ 37607526) Товариству з обмеженою відповідальністю «Дунапак Таврія» ((75101, Херсонська обл., Цюрупинський район, м. Цюрупинськ, вул.. Гвардійська, буд. 103; код ЄДРПОУ 38045226) судовий збір у сумі 2/дві/грн. 06 коп., сплачений за платіжним дорученням № 8033 від 08.09.2014 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 08 грудня 2014 р.

Суддя Ю.М. Щавинська