Ухвала

від 20.11.2014 по справі 816/1019/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2014 р.Справа № 816/1019/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

позивача - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.09.2014р. по справі № 816/1019/14

за позовом Фізичної особи-підприємця - ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1.) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Полтаві ГУ Міндоходів у Полтавській області) про скасування податкових повідомлень-рішень:

- від 11 грудня 2013 року №0016591701 про збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем: "Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, 11010500" загалом в розмірі 35 385 грн. 15 коп. (в т.ч., основний платіж - 28 308 грн. 12 коп., штрафні (фінансові) санкції - 7077 грн. 03 коп.) повністю;

- від 22 липня 2013 року №0006331701 в частині визначення грошового зобов'язання за платежем: "Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів, робіт, послуг, 14010100" загалом в розмірі 33 780 грн. (в т.ч., за основним платежем - 27 024 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6756 грн).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.09.2014 року адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 22 липня 2013 року № 0006331701 в частині збільшення фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів, робіт, послуг, 14010100" за основним платежем в розмірі 6445 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1611 гривень 25 копійок.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 11 грудня 2013 року № 0016591701 в частині збільшення фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 грошового зобов'язання за платежем: "Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, 11010500" за основним платежем в розмірі 15 065 гривень 95 копійок та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 3766 гривень 49 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 71 гривня 02 копійки.

Позивач, не погодившись із вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, зроблені висновки всупереч поданим позивачем доказам, надання оцінки не всім наявним у матеріалах справи доказам, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду по справі №816/1019/14 від 09.09.14 р. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю - скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Полтаві ГУ Міндоходів у Полтавські області №0016591701 від 11.12.2013 року про донарахування податку на доходи фізичних осіб в сумі 35385,15 грн. в т.ч. основне зобов'язання 28308,12 грн., штрафні санкції в сумі 7077.03 грн. та частково скасувати повідомлення-рішення ДПІ у м.Полтаві ГУ Міндоходів у Полтавські області № 0006331701 від 22.07.2013 року про донарахування зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 33780,00 грн., в т.ч. основне зобов'язання 27024 грн., штрафні санкції 6756 грн.

В апеляційній скарзі, в додаткових поясненнях та в судовому засіданні зі своїм представником вказали на те, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена належним чином оформленими первинними документами.

Вказав на те, що донарахування зобов'язань з ПДВ по операції з купівлі-продажу та поверненню масла селянського між ФОП ОСОБА_1 та КП "Медея" призведе до подвійного оподаткування, оскільки масло закуплене у квітні 2013 року у КП "Медея" було повернуто постачальнику у 2013 році в зв'язку із скасуванням правочину купівлі-продажу. Відповідно було проведено коригування звітності за відповідний період, яке не потягло за собою недоплати зобов'язань по податках і зборах до Державного бюджету, а тому підстав для донарахування зобов'язань немає. Вважає, що оскільки КП "Медея" було включено до складу зобов'язань з ПДВ суми позначені у податковій накладній №9 від 30.04.2012 року, якою супроводжувалась реалізація масла селянського на користь ФОП ОСОБА_1 в повній сумі ПДВ 8238,67 грн., то виключення зі складу податкового кредиту відповідного періоду частини ПДВ в сумі 3562,67 грн. є неприпустимим.

Також, звертає увагу на те, що реєстрація припинення ТОВ "Мерфіс" відбулась 13.05.2013 року з зв'язку з визнанням банкрутом цього підприємства. Разом з тим, з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року ТОВ "Мерфіс" було діючим підприємством, його свідоцтво платника ПДВ так само діяло - анульовано воно 24.04.2013 р.

Щодо відсутності подорожніх листів зазначив, що останні власністю компанії-перевізника, їх дублікати не надаються замовнику послуг, яким є ФОП ОСОБА_1. Вважає, що відсутність товарно-транспортних накладних так само не є підтвердженням надання послуг з перевезення, оскільки між контрагентами було укладено договір про надання послуг, а не доставки товарів. Стверджує, що доцільність використання послуг сторонніх організацій для перевізника ФОП ОСОБА_1 підтверджена подальшою реалізацією цих послуг (кінцевому споживачу, у якого й залишилась копія ТТН). Пояснив, що фактично ФОП ОСОБА_1 виступив посередником між замовником та перевізником і створив додаткову базу для оподаткування своєї діяльності, в зв'язку з чим має право на включення витрат до складу витрат господарської діяльності. Вказав, що факт оплати послуг наданих ТОВ "Мерфіс" підтверджено відомостями наданими банком - виписками про рух грошових коштів на рахунку ФОП ОСОБА_1, тому у висновку судово- бухгалтерської експертизи по справі зроблено правильний висновок щодо наявності підстав для включення цих витрат до складу витрат підприємця. Зазначив, що на підтвердження реальності господарських операцій, в матеріалах справи наявні замовлення на перевезення по кожному окремому випадку надання послуг, калькуляції вартості послуг. На підставі викладеного заперечує, що кошти в сумі 102100,00 грн. сплачені ТОВ "Мерфіс" протягом 31.08.2012 року - 27.09.2012 року за надання транспортних послуг не можуть бути віднесені до валових витрат підприємця та вважає, що виключення зі складу податкового кредиту сум ПДВ фактично сплачених ФОП ОСОБА_1 ТОВ "Мерфіс" є неправомірним (податковий кредит за липень 2012 - 8683,33 грн., серпень 2012 - 8333,33 грн.). Посилання суду першої інстанції на відсутність вказаних документів на дату проведення перевірки вважає не підтвердженими документально та на ці обставини не посилався відповідач при складанні Акту.

Стверджує, що судом першої інстанції вірно зазначено, що ФОП ОСОБА_1 визнає факт допущення ним порушення, в результаті якого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за листопад 2011 року в сумі 12282,00 грн. та за штрафною санкцією, яка складає 25% від суми недоплати - 3070,50 грн., у зв'язку із не відображенням податкових зобов'язань по ПДВ при реалізації сідлового тягача марки ОАР 95ХР.

Вважає, що не допускав завищення валових витрат у перевіряємий період у повному обсязі. Стверджує, що донарахуванню підлягає виключно податкове зобов'язання по ПДВ у зв'язку із заниженням зобов'язання з податку на додану вартість за листопад 2011 року в сумі 12282,00 грн. та штрафна санкція за вказане порушення. Таким чином вважає, що ППР № 0006331701 від 22.07.2013 року про донарахування зобов'язань з податку на додану вартість підлягає частковому скасуванню: скасуванню підлягає донарахування зобов'язань по ПДВ в сумі 27024 грн. та штрафні санкції 6756 грн., загалом донарахування в сумі 33780,00 грн., а ППР від 11 грудня 2013 року №0016591701 про збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем: "Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, підлягає скасуванню в повному розмірі, тобто в сумі 35 385 грн. 15 коп.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.09.2014р. по справі №816/1019/14 в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, судові витрати покласти на позивача.

В апеляційній скарзі вказав на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм ст.129 Конституції України, ст.ст.7,9 КАС України та правомірність висновків акту перевірки зазначив, що податкові повідомлення-рішення №0016591701 від 11 грудня 2013 року про збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем: "Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, 11010500" загалом в розмірі 35 385 грн 15 коп. (в т.ч., основний платіж - 28 308 грн. 12 коп., штрафні (фінансові) санкції - 7077 грн. 03 коп.) повністю та №0006331701 від 22 липня 2013 року в частині визначення грошового зобов'язання за платежем: "Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів, робіт, послуг, 14010100" загалом в розмірі 33 780 грн. (в т.ч., за основним платежем - 27 024 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6756 грн.) винесені відповідачем правомірно.

Щодо винесеного податкового повідомлення-рішення №0006331701 від 22 липня 2013 року, вказав на не підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ПП "Ресурс-Постач". Зазначив, що заниження податку на додану вартість за серпень 2011 року на суму 6445 грн. відбулось за рахунок включення до складу податкового кредиту у серпні 2011 року суми ПДВ у розмірі 6445,00 грн. згідно податкової накладної №50 від 29.08.2011р., виписаної постачальником ПП "Ресурс - Постач" на суму ПДВ у розмірі 6445,00грн., операції з яким не спричиняють реального настання правових наслідків, чим порушено п.44.1 ст.44, п. 198.3, п. 198,6 ст.198 Податкового кодексу України.

З приводу винесеного податкового повідомлення-рішення №0016591701 від 11 грудня 2013 року, зазначив, що ФОП ОСОБА_1 у 2011 році неправомірно віднесено до складу витрат суми у загальному розмірі 56227,64 грн., а саме: витрати на придбання неоплаченого дизельного пального у контрагентів ПП "Компанія "Надежда" (6520,71 грн.), ПП "Тиса-ОІЛ" (4505,32 грн.), ПП "Ресурс Трейд Оіл"(45201,61 грн.) та рахується як кредиторська заборгованість, чим порушено п.138.1 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст.139, п.177.2, п.177.4 ст.177 Податкового Кодексу України, оскільки оплата товарів не підтверджена документами на оплату.

Також, стверджує, що ФОП ОСОБА_1 у 2012 році неправомірно занижено податок на доходи фізичних осіб за рахунок включення до їх складу:

- не підтверджених витрат, понесених за рахунок придбання транспортних послуг у розмірі 85000,00грн., їх фактичного відношення до отримання доходів від провадження господарської діяльності, чим порушено п.138.1 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст.139, п.177.2 п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України;

- витрат, понесених за рахунок придбання дизельного пального у загальному розмірі 44212,00грн., яке неоплачене контрагентам ПП "Компанія "Надежда" в сумі 18430,76 грн., ТОВ "Альянс-Нефтегаз" в сумі 25781,24 грн. та рахується як кредиторська заборгованість, чим порушено п.138.1 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст.139, п.177.2, п.177.4 ст.177 Податкового Кодексу України.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0006331701 від 22 липня 2013 року, зазначив, що позивачем було неправомірно занижено податок на додану вартість за квітень 2012 року на суму 3563 грн. за рахунок включення до складу податкового кредиту у квітні 2012 року зазначеної суми ПДВ по фінансово - господарським відносинам з постачальником КП "Медея", яка не підтверджена податковими накладними, чим порушено п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України. Звертає увагу на не встановлення реалізації масла селянського у 2012 році, той факт, що залишки станом на 31.12.2012 року серед залишків товару на складі позивача відсутні, а також надані документи лише на підтвердження повернення масла КП "Медея", зокрема, до перевірки позивачем не була надана податкова накладна від 30 квітня 2012 року №9, на підставі якої позивачем і було проведено коригування звітності за відповідний період. Крім того, вважає, що коригування сум податку на додану вартість в останній день проведення перевірки (31.05.2013 року), суперечить вимогам п. 50.2 ст.50 Податкового кодексу України. Також, вказав на те, що позивачем не надано доказів руху придбаного у КП "Медея" товару. Отже, стверджує, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку щодо підтвердження наявності у позивача податкового боргу з ПДВ у розмірі 3563 грн. за квітень 2012 року в результаті непідтвердженої операції з придбання у КП "Медея" товару - масла селянського.

Крім зазначеного, вказав на те, що заниження податку на додану вартість за липень 2012 року на суму 8333 грн. та за серпень 2012 року на суму 8683 грн. відбулося за рахунок включення до складу податкового кредиту у липні 2012 року суми ПДВ у розмірі 8683,33грн. згідно податкової накладної №4314 від 31.07.2012р. та у серпні 2012 року суми ПДВ у розмірі 8333,33грн. згідно податкової накладної за №4109 від 31.08.2012р. на придбання транспортних послуг у контрагента ТОВ "Мерфіс", що не знайшло свого підтвердження у ході проведення перевірки.

Вважає, що ФОП ОСОБА_1 порушено п.44.1 ст.44, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, оскільки на перевірку надані лише податкові накладні на транспортні послуги та акти виконаних робіт, які містять лише різновид виконаних робіт - транспортні послуги та реквізити замовника, яким є СГІД ФО ОСОБА_1, та не містять відповідної інформації щодо калькуляції вартості транспортних послуг, маршрутів перевезення паливно - мастильних матеріалів, ваги перевезених ТМЦ, зазначення витрат на ПММ тощо.

Крім того, зазначив, що акти виконаних робіт надані платником від 31.07.2012 року на суму 52 100 грн., в т.ч. ПДВ 8683,33 грн. та від 31.08.2012 на суму 50000 грн., в т.ч. ПДВ - 8333,33 грн. не містять розшифровки підпису особи, що здійснила господарську операцію також вони не містять конкретизованої інформації щодо змісту та обсягів зафіксованих ними господарських операцій (міститься лише вказівка "транспортні послуги"), в результаті чого не вбачається можливим пов'язати вказані документи з певними господарськими операціями.

Звертає увагу на те, що надані позивачем копій калькуляції до актів виконаних робіт та замовлень на виконання послуг з перевезення на перевірку не надавались, а до суду надалі лише через п'ять місяців після подання позову та відкриття провадження у справі, після постановлення судом чергової ухвали про витребування доказів. При цьому, в ході проведення перевірки позивач, листом від 24 травня 2013 року, повідомив ДПІ у м. Полтаві про те, що на планову виїзну документальну перевірку надані всі наявні в нього документи.

Наведене є підставою для висновку про те, що калькуляції до актів виконаних робіт та замовлення на виконання послуг з перевезення, надані позивачем до суду 18 серпня 2014 року, були відсутніми у ФОП ОСОБА_1 на момент проведення перевірки та складені вже після її проведення.

Крім того, звертає увагу на відсутність товарно-транспортних накладних та подорожніх листів, тому неможливо визначити маршрути перевезення, автомобілі, якими виконано відповідні послуги та реальність фактичного отримання товару.

При цьому вказав на те що товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів паливо є нафтопродуктом) складається за встановленою формою №1-ТТН та необхідність наявності у перевізника відповідної ліцензії.

Крім того, зазначає, що основним видом діяльності позивача є надання послуг перевезення

Таким чином, вказав на відсутність обґрунтування придбання у ТОВ "Мерфіс" транспортних послуг та відсутність ділової мети у фактичному отриманні транспортних послуг.

Стосовно висновку судової економічної експертизи від 27 червня 2014 року, зазначив, що судовий експерт не перевірив реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Мерфіс" та не врахував фактичні обставини спірних відносин.

Вважає, що доводи експерта про те, що позивачем до витрат включено суму в розмірі 85083 грн. 33 коп., а донарахування грошового зобов'язання відповідач здійснив виходячи з суми в розмірі 85000 грн., свідчать лише про допущення контролюючим органом арифметичної похибки, в межах вчиненого платником податків порушення.

Щодо податкового повідомлення - рішення від 11.12.2013 року №0016591701 зазначив про неправомірне завищення позивачем витрат за 2012 рік загалом в розмірі 85000 грн. за рахунок віднесення до їх складу фінансового результату господарських правовідносин з придбання у ТОВ "Мерфіс" транспортних послуг загальною вартістю без ПДВ 85083 грн. 34 коп.

Таким чином вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесеними правомірно, у відповідності до вимог чинного законодавства.

Так, в надісланій апеляційній скарзі, а також в надісланих запереченнях на апеляційну скаргу вказав на правомірність винесеної постанови суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Отже, враховуючи вищевикладене вважає рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог законним та обґрунтованим.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

З огляду на наведену норму, враховуючи, що відповідач по справі належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, колегія суддів вважає за можливе розглянути адміністративну справу без участі представника відповідача.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку зареєстрований як фізична особа - підприємець (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) (т. 1, а.с. 130).

Позивач з 17 серпня 2001 року перебуває на обліку в ДПІ у м. Полтаві та є платником податку на додану вартість, про що видано свідоцтво НОМЕР_4 (т. 1, а.с. 129).

Основним видом діяльності позивача є вантажний автомобільний транспорт (код за КВЕД-2010 49.41) (т. 1 а. с. 146).

Позивачем отримано ліцензію Головавтотрансінспекції серії АГ №584078 на право надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів автомобільним транспортом (дозволений вид робіт: внутрішні перевезення небезпечних вантажів автомобілями, причепами та напівпричепами), терміном дії з 16 лютого 2011 року (необмежений) (т. 1, а.с. 128).

У період з 14 травня 2013 року по 31 травня 2013 року фахівцем ДПІ у м. Полтаві проведено виїзну планову документальну перевірку з питань дотримання ФОП ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року, результати якої оформлено актом від 06 червня 2013 року №3171/17.2/НОМЕР_3 (надалі також Акт перевірки) (т. 1, а.с. 9-31).

Висновками Акта перевірки встановлено порушення позивачем вимог:

- пункту 138.1 статті 138, підпунктів 139.1.5, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб загалом в розмірі 94 672 грн 52 коп. (в т.ч., за 2011 рік - 36 664 грн. 08 коп., за 2012 рік - 58 008 грн 44 коп.);

- пункту 44.1 статті 44, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість (надалі також ПДВ) загалом в розмірі 39306 грн (в т.ч., за серпень 2011 року - 6445 грн., листопад 2011 року - 12 282 грн, квітень 2012 року - 3563 грн, липень 2012 року - 8683 грн, серпень 2012 року - 8333 грн).

На зазначений Акт перевірки позивач 11 липня 2013 року подав до контролюючого органу письмові заперечення, що відхилені листом ДПІ у м. Полтаві від 18 липня 2013 року вих. №264/3/16-01-17-01-21 (т. 1, а.с. 35-42).

На підставі висновків Акта ДПІ у м. Полтаві прийнято податкові повідомлення-рішення від 22 липня 2013 року:

- №0006331701 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 14010100" загалом в розмірі 49 132 грн. 50 коп. (в т.ч., 39 306 грн. - основний платіж, 9826 грн. 50 коп. - штрафні (фінансові) санкції) (т. 1, а.с. 45, 48);

- №0006291701 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем "податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, 11010500" загалом в розмірі 118 340 грн. 65 коп. (в т.ч., 94 672 грн. 52 коп. - основний платіж, 23 668 грн. 13 коп. - штрафні (фінансові) санкції) (т. 1, а.с. 46-47).

Вказані податкові повідомлення-рішення позивач оскаржив до Головного управління Міндоходів у Полтавській області (т. 1, а.с. 50-53).

За результатами розгляду скарги платника податків, рішенням від 04 листопада 2013 року вих. №464/3/16-31-10-04-06 контролюючий орган залишив без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві від 22 липня 2013 року №0006331701, а податкове повідомлення-рішення від 22 липня 2013 року №0006291701 - скасував в частині визначення суми основного платежу в розмірі 66 364 грн 40 коп. та штрафної санкції в розмірі 16 591 грн. 10 коп. (т. 1, а.с. 54-74).

На виконання даного рішення Головного управління Міндоходів у Полтавській області ДПІ у м. Полтаві 11 грудня 2013 року сформовано податкове повідомлення-рішення №0016591701 про донарахування ФОП ОСОБА_1 грошового зобов'язання за платежем "податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, 11010500" загалом в розмірі 35 385 грн. 15 коп. (в т.ч., 28 308 грн. 12 коп. - основний платіж, 7077 грн. 03 коп. - штрафні (фінансові) санкції) (т. 1, а.с. 77-78).

Водночас, податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві від 22 липня 2013 року №0006291701 є відкликаним в силу положень статті 60 Податкового кодексу України.

Податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві від 22 липня 2013 року №0006331701 позивач оскаржив до Міністерства доходів і зборів України, однак рішенням останнього від 04 лютого 2014 року №631/3/99-99-10-01-03-14 скаргу платника податків залишено без задоволення, а спірне податкове повідомлення-рішення - без змін (т. 1, а.с. 81-93).

Також, платник податків оскаржив до Міністерства доходів і зборів України податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві від 11 грудня 2013 року №0016591701 (т. 1, а.с. 95-96). Рішенням контролюючого органу від 04 лютого 2014 року №630/3/99-99-10-01-03-14 скаргу платника податків залишено без розгляду (т. 1, а.с. 98-99).

Не погоджуючись з донарахуванням грошових зобов'язань зі сплати ПДВ загалом в розмірі 33 780 грн. та податку на доходи фізичних осіб загалом в розмірі 35 385 грн 15 коп., позивач звернувся до суду з даним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Полтаві від 11 грудня 2013 року №0016591701 та від 22 липня 2013 року №0006331701 у відповідній частині.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11 грудня 2013 року № 0016591701 в частині збільшення ФОП ОСОБА_1 грошового зобов'язання за платежем: "Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, 11010500" за основним платежем в розмірі 15 065 гривень 95 копійок та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 3766 гривень 49 копійок, а також визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 22 липня 2013 року № 0006331701 в частині збільшення ФОП ОСОБА_1 грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів, робіт, послуг, 14010100" за основним платежем в розмірі 6445 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1611 гривень 25 копійок, суд першої інстанції виходив з того, що ДПІ у м. Полтаві протиправно збільшено ФОП ОСОБА_1 грошове зобов'язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб за результатами виключення зі складу витрат платника податку за 2011-2012 роки сум кредиторської заборгованості за придбані товари, адже такі суми коштів фактично підприємцем до витрат не відносились.

Відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Мерфіс" та КП "Медея" у превіряємий період.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що податкове повідомлення-рішення від 11 грудня 2013 року №0016591701 прийнято ДПІ у м. Полтаві на підставі висновків відповідача (з урахуванням висновків Головного управління Міндоходів у Полтавській області, викладених в рішенні від 04 листопада 2013 року №464/3/16-31-10-04-06) про порушення позивачем вимог пункту 138.1 статті 138, підпунктів 139.1.5, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку загалом в розмірі 28 308 грн 12 коп., у зв'язку із завищенням ФОП ОСОБА_1 витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходу у 2011-2012 роках, за рахунок включення до їх складу:

- витрат, понесених за рахунок придбання дизельного пального (за 2011 рік - в розмірі 56 227 грн 64 коп., за 2012 рік - в розмірі 44 212 грн.), що неоплачено контрагентам та обліковується як кредиторська заборгованість;

- витрат, понесених за рахунок придбання транспортних послуг в розмірі 85 000 грн., що не підтверджені первинними документами.

Колегія суддів вважає висновки відповідача в частині збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем: "Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, 11010500" загалом в розмірі 35 385 грн. 15 коп. (в т.ч., основний платіж - 28 308 грн. 12 коп., штрафні (фінансові) санкції - 7077 грн. 03 коп.) за податковим повідомленням-рішенням від 11 грудня 2013 року №0016591701 хибними, виходячи з наступного.

У відповідності до п. 177.2 ст.177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб, є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг) (п.177.3 ст.177 ПК України).

У відповідності до п.177.4 ст.177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Як встановлено підпунктом 138.1.1 п. 138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статтей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п.п.138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У відповідності до п.п.138.4 ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

За правилами п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків - фізичної особи - підприємця.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Правовідносини щодо формування платником податків податкового кредиту з ПДВ з 01 січня 2011 року врегульовано статтею 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Вимоги до оформлення податкової накладної передбачено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), згідно з яким платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), а також для отримання права на формування витрат, сплачених за придбання товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.95р. №168/704).

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

З огляду на вищезазначені норми, колегія суддів зазначає, що право на формування податкового кредиту з ПДВ та безпосередньо пов'язане з господарською діяльністю платника податку.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як встановлено судом першої інстанції, завищення ФОП ОСОБА_1 витрат контролюючий орган, окрім іншого, мотивував посиланням на надану платником податків інформацію про наявну у спірному періоді кредиторську заборгованість щодо розрахунків з постачальниками за придбане дизельне паливо. При цьому, товарність господарських операцій з придбання ФОП ОСОБА_1 у ПП "Компанія "Надежда", ПП "Тиса-оіл", ПП "Ресурс Трейд Оіл", ТОВ "Альянс-Нефтегаз" дизельного палива не була предметом документальної виїзної планової перевірки позивача. Натомість, висновок про завищення платником податків витрат та, як наслідок, заниження податкового зобов'язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб контролюючий орган мотивував доводами про віднесення позивачем до складу витрат протягом 2011-2012 років сум, відносно яких не відбулось фактичної сплати коштів, у підтвердження чого посилався на наявність у платника податків кредиторської заборгованості.

Колегія суддів не погоджується з наведеними доводами контролюючого органу з огляду на наступне.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії Розрахунку податкових зобов'язань ФОП ОСОБА_1 з податку на доходи фізичних осіб - підприємців, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності (додаток 7 до розділу ІІІ податкової декларації про майновий стан і доходи) за 2011 рік, вартість документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю, за 2011 рік позивач визначив на рівні 1 132 069 грн 55 коп., в т.ч.: вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції за вказаний звітний (податковий) період становила 1 065 336 грн. 55 коп., витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату - 17 906 грн. 81 коп., інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг - 48 826 грн. 19 коп. (т. 2, а.с. 46, 135).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в ході апеляційного розгляду, що позивач протягом 2011 року в рахунок оплати за придбані товарно-матеріальні цінності та послуги перерахував контрагентам кошти загалом в розмірі 1 339 281 грн. 96 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками про рух коштів на рахунках ФОП ОСОБА_1, відкритих у ПАТ "Мегабанк" (р/р №№НОМЕР_5, НОМЕР_6) та ПАТ КБ "Приватбанк" (р/р №НОМЕР_7) (т. 1, а.с. 181-183; т. 2, а.с. 86-103, 126-131). При цьому, сума витрат, що враховуються для визначення оподатковуваного доходу загалом склала 1 117 682 грн. 28 коп., зокрема: ПП "Компанія Надежда" - 156 934 грн 23 коп., ПП "Титан-ОІЛ" - 731583 грн. 33 коп., ПП "Ресурс Трейд Оіл" - 6363 грн. 43 коп.

Самостійно розрахований позивачем у податковій декларації про майновий стан і доходи за 2011 рік розмір витрат, що враховуються при визначенні оподатковуваного доходу за вказаний звітний (податковий) період, становив 1114162 грн. 74 коп. (добуток вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції в розмірі 1 065 336 грн 55 коп. та інших витрат в розмірі 48 826 грн. 19 коп.).

Разом з тим, підтверджена наявними в матеріалах справи банківськими виписками сума витрат платника податків загалом становить 1 117 682 грн. 28 коп., тобто, є більшою за ту, що визначена позивачем у податковій звітності.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при розрахунку витрат для визначення суми оподатковуваного доходу за 2011 рік ФОП ОСОБА_1 врахував лише ті господарські операції, стосовно яких проведено фактичну оплату придбаних товарів (послуг) та вказує на спростованість доводів контролюючого органу про віднесення позивачем до складу витрат сум, за якими у відповідному звітному (податковому) періоді обліковувалась кредиторська заборгованість (не проведено фактичну оплату придбаних товарів (послуг)), а саме - щодо господарських правовідносин з ПП "Компанія Надежда" на суму 6520 грн 71 коп., ПП "Титан-ОІЛ" - 4505 грн 32 коп., ПП "Ресурс Трейд Оіл" - 45 201 грн. 61 коп.

Крім того, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що вартість документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю, за 2012 рік позивач визначив на рівні 1 181 127 грн 72 коп., в т.ч.: вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції за вказаний звітний (податковий) період становила 925 640 грн. 53 коп., витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату - 68 417 грн. 81 коп., інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг - 187 070 грн. 17 коп., що підтверджується копією Розрахунку податкових зобов'язань ФОП ОСОБА_1 з податку на доходи фізичних осіб, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності (додаток 5 до розділу ІІІ податкової декларації про майновий стан і доходи) за 2012 рік (т. 2, а.с. 78, 139).

Як вбачається з копій виписок про рух коштів на рахунках ФОП ОСОБА_1, відкритих у ПАТ "Мегабанк" (р/р №№НОМЕР_5, НОМЕР_6) та ПАТ КБ "Приватбанк" (р/р №НОМЕР_7), позивач протягом 2012 року в рахунок оплати за придбані товарно-матеріальні цінності та послуги перерахував контрагентам кошти загалом в розмірі 1364 860 грн. 03 коп. (т. 1, а.с. 184-199; т. 2, а.с. 104-125). При цьому, сума витрат, що враховуються для визначення оподатковуваного доходу загалом склала 1 138 006 грн. 32 коп., зокрема: ПП "Компанія Надежда" - 358 064 грн. 54 коп.

Самостійно розрахований позивачем у податковій декларації про майновий стан і доходи за 2012 рік розмір витрат, що враховуються при визначенні оподатковуваного доходу за вказаний звітний (податковий) період, становив 1 112 710 грн 70 коп. (добуток вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції в розмірі 925 640 грн. 53 коп. та інших витрат в розмірі 187 070 грн 17 коп.). Натомість, підтверджена долученими до матеріалів справи банківськими виписками сума витрат платника податків загалом становить 1138 006 грн. 32 коп., тобто, є більшою за ту, що визначена позивачем у податковій звітності.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при розрахунку витрат для визначення суми оподатковуваного доходу за 2012 рік ФОП ОСОБА_1 врахував лише ті господарські операції, стосовно яких проведено фактичну оплату придбаних товарів (послуг), що, зокрема, підтверджується висновками судової економічної експертизи, призначеної ухвалою суду від 11 квітня 2014 року (т. 4, а.с. 127-131, 137-148).

Таким чином, колегія суддів вважає хибними доводи контролюючого органу про віднесення позивачем до складу витрат сум, за якими у відповідному звітному (податковому) періоді обліковувалась кредиторська заборгованість (не проведено фактичну оплату придбаних товарів (послуг)), а саме - щодо господарських правовідносин з ПП "Компанія Надежда" на суму 18 430 грн. 76 коп., ТОВ "Альянс-Нефтегаз" - 25 781 грн. 24 коп.

Інших доказів віднесення позивачем до складу витрат за 2011-2012 роки фінансового результату господарських операцій, за якими на дату закінчення відповідного звітного (податкового) періоду не здійснено оплату та відображено кредиторську заборгованість, відповідачем не надано.

Колегія суддів вказує на те, що факт відображення позивачем за даними бухгалтерського обліку наявності кредиторської заборгованості не є беззаперечним доказом віднесення відповідних сум до витрат для цілей визначення оподатковуваного доходу.

Таким чином, колегія суддів вказує на безпідставність доводів ДПІ у м. Полтаві про завищення ФОП ОСОБА_1 витрат за 2011-2012 роки за рахунок включення до їх складу суми кредиторської заборгованості загалом в розмірі 100 439 грн. 64 коп.

З приводу тверджень контролюючого органу про завищення позивачем витрат за 2012 рік загалом в розмірі 85 000 грн. за рахунок віднесення до їх складу фінансового результату господарських правовідносин з придбання у ТОВ "Мерфіс" транспортних послуг загальною вартістю без ПДВ 85 083 грн. 34 коп., колегія суддів зазначає наступне.

Так, 23 липня 2012 року між позивачем та ТОВ "Мерфіс" укладено договір №11, за змістом якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Мерфіс" (перевізник) зобов'язувалось надавати ФОП ОСОБА_1 (замовник) послуги з доставки паливо-мастильних матеріалів (т. 1, а.с. 107).

На підтвердження факту виконання сторонами договірних зобов'язань позивачем надано копії податкових накладних від 31 липня 2012 року №4314 на загальну суму 52 100 грн., в т.ч. ПДВ - 8683 грн. 33 коп. (т. 1, а.с. 110), від 31 серпня 2012 року №4109 на загальну суму 50 000 грн., в т.ч. ПДВ - 8333 грн. 33 коп. (т. 1, а.с. 111); актів виконаних робіт від 31 липня 2012 року (т. 1, а.с. 108) та від 31 серпня 2012 року (т. 1, а.с. 109), а також платіжних доручень від 30 серпня 2012 року №13 (т. 1, а.с. 114), від 31 серпня 2012 року №118 (т. 1, а.с. 113), від 27 вересня 2012 року №29 (т. 1, а.с. 114), від 27 вересня 2012 року №124 (т. 1, а.с. 112) і виписки ПАТ "Мегабанк" (МФО 351629) про рух коштів на рахунку №26006160195 за 27 вересня 2012 року (т. 1, а.с. 115).

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що господарська операція може бути підтверджена лише тими документами, які свідчать про реальність виконання договору, зміст і обсяг наданих операцій та їх вартість. Визначальною підставою для віднесення сум по господарській операції до складу витрат та формування податкового кредиту є достовірне встановлення обставин щодо реальності господарської операції, наявності правових та фактичних підстав для витрат з придбання товарів, робіт, послуг.

Так, колегія суддів вказує на те, що з наявних в матеріалах справи копій актів виконаних робіт від 31 липня 2012 року вбачається, що оформлені всупереч вимогам ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704), оскільки не містять конкретизованої інформації щодо змісту та обсягів зафіксованих ними господарських операцій (міститься лише вказівка "транспортні послуги") (т. 1, а.с. 108) та від 31 серпня 2012 року (т. 1, а.с. 109), що не дозволяє пов'язати вказані документи з певними господарськими операціями. а відтак, не є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.

Таким чином, колегія суддів вказує на те, що наявними у матеріалах справи копіями первинних документів не підтверджено надання послуг з доставки паливо-мастильних матеріалів.

Щодо наявних в матеріалах справи копій калькуляції до актів виконаних робіт та замовлень на виконання послуг з перевезення (т. 4, 178-196), колегія суддів зазначає, що останні на перевірку не надавались, а до суду першої інстанції надалі лише через п'ять місяців після подання позову та відкриття провадження у справі, після постановлення судом чергової ухвали про витребування доказів. При цьому, в ході проведення перевірки позивач, листом від 24 травня 2013 року вих. №31 (т. 1, а.с. 33), повідомив ДПІ у м. Полтаві про те, що на планову виїзну документальну перевірку надані всі наявні в нього документи.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає можливим визнати копій калькуляції до актів виконаних робіт та замовлень на виконання послуг з перевезення, як належні та допустимі доказами реальності вчинення господарських операцій.

Крім того, колегія суддів зауважує, що фактичне отримання транспортно-експедиційних послуг має, окрім іншого, підтверджуватись належним чином оформленими товарно-транспортними накладними.

Частиною 2 ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Згідно п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (далі - Правила), основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом) (пункт 11.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні).

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику (пункт 11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні).

Відповідно до абз.27 п.1 Правил, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Оскільки позивач у спірних відносинах мав виступати замовником отримання транспортно-експедиційних послуг, саме на нього законодавцем покладено обов'язок щодо оформлення товарно-транспортної накладної та збереження примірника такої накладної. Відсутність у ФОП ОСОБА_1 товарно-транспортних накладних свідчить про невиконання сторонами договірних зобов'язань та відсутність ділової мети у фактичному отриманні транспортних послуг.

З огляду на вищезазначене, за відсутності у позивача належним чином оформлених товарно-транспортних накладних, дорожніх листів на перевезення вантажів та довіреностей на право отримання товарно-матеріальних цінностей не видається можливим встановити факт надання вказаних послуг від контрагента , що в свою чергу свідчить про безтоварний характер згаданих господарських операцій.

Враховуючи неналежне оформлення первинної документації, а саме відсутності документів щодо реальності проведених операцій, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не було підтверджено реальності господарської операції, яка може бути об'єктом оподаткування.

З огляду на досліджені у справі докази в їх сукупності суд не приймає до уваги твердження позивача про реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Мерфіс", так як ФОП ОСОБА_1 не надано до суду належних, достатніх та переконливих доказів реальності надання послуг від зазначеного суб'єкта господарювання, а також не надано доказів дотримання засад розумності та добросовісності у спірних взаємовідносинах.

Таким чином, колегія суддів вказує на неправомірне віднесення ФОП ОСОБА_1 до витрат за 2012 рік суми в розмірі 85 000 грн., задекларованої у якості вартості придбаних у ТОВ "Мерфіс" транспортних послуг.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає протиправним винесення податкового повідомлення-рішення від 11 грудня 2013 року №16591701 в частині збільшення ФОП ОСОБА_1 грошового зобов'язання за платежем: "Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, 11010500", донарахованого внаслідок виключення зі складу витрат платника податку за 2011-2012 роки суми в загальному розмірі 100 439 грн. 64 коп. (у відповідній частині за основним платежем та штрафними (фінансовими) санкціями).

З приводу винесення ДПІ у м. Полтаві податкового повідомлення-рішення від 22 липня 2013 року №0006331701, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для донарахування грошового зобов'язання зі сплати ПДВ по даному ППР слугували висновки податкового органу про порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України. На думку контролюючого органу ФОП ОСОБА_1 безпідставно віднесено до складу податкового кредиту:

- за серпень 2011 року - суми ПДВ в розмірі 6445 грн. на підставі податкової накладної від 29 серпня 2011 року №50, виписаної Приватними підприємством "Ресурс-Постач" (код ЄДРПОУ 37109812);

- за квітень 2012 року - суми ПДВ в розмірі 3563 грн. за наслідками господарських правовідносин з Колективним підприємством "Медея" (ІПН 251689216332);

- за липень 2012 року та серпень 2012 року - сум ПДВ в розмірі 8333 грн. та 8683 грн. відповідно за результатами господарських правовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Мерфіс" (ІПН370606115537).

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено в ході апеляційного розгляду, що ФОП ОСОБА_1 мав господарські правовідносини з ПП "Ресурс-Постач".

Згідно договору поставки від 01 серпня 2011 року №01/08-2011, ПП "Ресурс-Постач" зобов'язувалось поставити позивачу на умовах даного договору паливно-мастильні матеріали (т.4, а.с. 205-206).

На підтвердження виконання сторонами договірних зобов'язань та правомірності віднесення до складу податкового кредиту за серпень 2011 року суми ПДВ в розмірі 6445 грн. позивач надав копії: податкової накладної від 26 серпня 2011 року №3 на загальну суму 38 696 грн. 50 коп. (товар - дизельне паливо у кількості 4 010 л.), в т.ч. ПДВ 6449 грн. 42 коп. (т. 1, а.с. 118), видаткової накладної від 26 серпня 2011 року №РН-000044 (т. 1, а.с. 119), рахунка-фактури від 26 серпня 2011 року №СФ-000043 (т. 1, а.с. 117), товарно-транспортної накладної від 26 серпня 2011 року №0000014 (т. 1, а.с. 121-122).

Оплата товару здійснювалась шляхом взаємного заліку вимог ФОП ОСОБА_1 та ПП "Ресурс Постач" (т. 1 а. с. 116).

За умовами договору поставки від 01 серпня 2011 року №01/08-2011 поставка і передача товарів покупцю здійснюється в пункті приймання-передачі: Дніпропетровська область, смт Губиниха-1, вул. Берегового, 37 (т. 4, а.с. 205).

З даного приводу позивачем зазначено, що незважаючи на розбіжності (неспівпадіння) у пункту навантаження із зазначених у договорі поставки від 01 серпня 2011 року №01/08-201 товар - дизельне пальне - було фактично розвантажено позивачем за адресою вул. Харчовиків, 27-а, м. Полтава. Вказана адреса була зазначена також і в товарно-транспортної накладної від 26 серпня 2011 року №0000014.

Зазначені доводи не були спростовані ході апеляційного розгляду.

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що розбіжності в зазначеному у договорі поставки пункті приймання-передачі та фактичною адресою розвантаження, в даному випадку, не може свідчити про беззаперечність безтоварності господарської операції з придбання дизельного пального позивачем, оскільки реальність вказаних операцій підтверджується наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності.

Крім того, позивачем надані податкові накладні, що відповідають вимогам п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України., на підставі яких позивачем і було віднесено суми з ПДВ в розмірі 6445 грн. до податкового кредиту за серпень 2011 року по взаємовідносинам із даним контрагентом. Податкові накладні не мають дефектів форми, змісту або походження, а відтак, є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.

Так, колегія суддів зазначає, що наявними у матеріалах справи копіями первинних документів повністю підтверджено факт здійснення господарських операцій між позивачем та ПП "Ресурс-Постач.

Також, на підтвердження факту наявності орендованих ємностей для зберігання паливо-мастильних матеріалів та інших нафтопродуктів за адресою вул. Харчовиків, 27-а, м. Полтава позивачем надано договір № 010401 оренди ємностей від 04 січня 2011 року, акт здачі - приймання об'єктів оренди відповідно до Договору № 010401 від 04 січня 2011 року (т. 1 а. с. 160-162).

Крім зазначеного, на підтвердження реальності здійснення господарських операцій, позивачем долучені до матеріалів справи копії наказу про встановлення тимчасової норми витрат паливо-мастильних матеріалів від 01 січня 2011 року (т. 1. а. с. 164), розрахунку витрат списання дизельного пального за вересень 2011 року (т. 1, а.с. 159; т. 4, а.с. 198), відомості на списання від 30 вересня 2011 року №9 (т. 4, а.с. 199), наказу про створення комісії для списання палива та інших паливно-мастильних матеріалів № 3 від 21 січня 2007 року (т. 1 а. с. 163), акта списання від 30 вересня 2011 року №9 (т. 1, а.с. 165).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що придбаний у ПП "Ресурс-Постач" товар (дизельне пальне), було використано в господарській діяльності позивача для здійснення основного виду діяльності (діяльність вантажного автомобільного транспорту) та надано до суду копії актів приймання виконаних робіт про надання позивачем авто послуг по перевезенню товару вантажним транспортом (т. 1 а. с. 153-158).

Таким чином, колегія суддів відхиляє наведені доводи податкового органу про не підтвердження реальності господарської операції із даним контрагентом у зв'язку з розбіжностями у договорі та товарно-транспортній накладній пункту розвантаження товару, та вказує на те, що окремі недоліки документів не можуть бути підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару.

З огляду на викладене, колегія суддів вказує на реальність господарських відносин між ФОП ОСОБА_1 та ПП "Ресурс-Постач" з придбання дизельного пального у серпні 2011 року, що зокрема, підтверджено висновками судової економічної експертизи, призначеної ухвалою суду першої інстанції від 11 квітня 2014 року (т. 4, а.с. 127-131, 137-148).

Також, колегія суддів відхиляє посилання відповідача в акті перевірки на вирок Прилуцького міськрайонного суду від 24 січня 2012 року в кримінальній справі № 1-22/12 по обвинуваченню ОСОБА_4, директора ПП "Ресурс Постач" у вчинені злочинів, передбаченому ч. 1 ст. 205 КК України, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Прилуцьким міськрайонним судом було встановлено, що в період з 01 жовтня 2010 року по 31 березня 2011 року ПП "Ресурс Постав" неправомірно сформувало суб'єктам господарської діяльності податковий кредит з ПДВ. Разом з тим, спірні господарські операції відбувались в серпні 2011 року, тобто в періоді, що не був охоплений вироком Прилуцького міськрайонного суду від 24 січня 2012 року в кримінальній справі № 1-22/12.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту за серпень 2011 року суму ПДВ в розмірі 6445 грн., сплачену за придбання товару (дизельне пальне) у ПП "Ресурс Постач".

Стосовно господарських правовідносин ФОП ОСОБА_1 з КП "Медея" та правомірності віднесення до складу податкового кредиту за квітень 2012 року суми ПДВ в розмірі 3563 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що за умовами договору від 30 квітня 2012 року № 30/04, Колективне підприємство "Медея" (постачальник) зобов'язувалось поставити ФОП ОСОБА_1 (покупець) масло селянське, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього (т.1, а. с. 106). Вказаним договором (пункт 3.3) передбачено, що покупець може зберігати свій товар у холодильних камерах постачальника без укладення відповідного договору на зберігання, при цьому постачальник не несе відповідальності за товар, який знаходиться на зберіганні.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії накладної на зберігання № 30/04 від 30 квітня 2012 року товару (підстава для видання накладної є договір від 30 квітня 2012 року № 30/04) - товар масло селянське у кількості 1 480 кг., якою ФОП ОСОБА_1 передав на відповідальне зберігання КП "Медея" зазначений товар (т. 1, а.с. 115).

31 травня 2013 року позивачем було повернуто КП "Медея" товар - масло селянське у кількості 640 кг. на загальну суму 21 376 грн., у т. ч. ПДВ 3 562 грн. 67 коп. (т. 1 а. с. 105). На підтвердження вказаної обставини позивач надав копію накладної № 2-повернення від 31 травня 2013 року. Також позивачем було проведено коригування сум податку на додану вартість (додаток № 1 до декларації з податку на додану вартість за травень 2014 року (т. 1 а. с. 104) та розрахунок № 1 від 31 травня 2013 року коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної (т. 1 а. с. 101) у розмірі 3 563 грн. у зв'язку з поверненням товару, придбаного у КП "Медея" на підставі податкової накладної від 30 квітня 2012 року № 9.

Колегія суддів вказує на те, що коригування податкового кредиту у сумі 3456 грн. відбулось на підставі накладних на повернення товарів та податкових накладних, отриманих із запізненням.

При цьому, матеріалами справи підтверджено, що податкова накладна та інші документи на підтвердження закупки масла селянського на перевірку не надано, за результатами перевірки не встановлено реалізації масла селянського у 2012 році, а його залишки станом на 31 грудня 2012 року у ФОП ОСОБА_1 відсутні.

Стосовно наданої позивачем копії податкової накладної від 30 квітня 2012 року № 9, виданої КП "Медея", на придбання товару - масло вершкове у кількості 1 480 кг на загальну суму 49 432 грн., в т. ч. ПДВ 8 238 грн. 67 коп. (т. 2 а. с. 208), колегія суддів звертає увагу на те, що остання на перевірку не надавались, про що зазначено в акті перевірки.

Разом з тим, в ході проведення перевірки позивач, листом від 24 травня 2013 року вих. №31 (т. 1, а. с. 33-34), повідомив ДПІ у м. Полтаві про те, що на планову виїзну документальну перевірку надані всі наявні в нього документи. Також, під час подання позивачем заперечення на акт перевірки ним було додатково надано відповідачу лише документи на підтвердження повернення масла КП "Медея" (т. 1 а. с. 37).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що податкова накладна від 30 квітня 2012 року № 9, надана позивачем до суду 11 квітня 2014 року, була відсутня у ФОП ОСОБА_1 на момент проведення перевірки, а тому не може слугувати належним доказом реальності здійснення господарської операції, оскільки через сумнівність походження, як первинний документ, втратила юридичну силу і доказовість.

Крім того, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що корегування сум податку на додану вартість у розмірі 3 563 грн. відбулось у зв'язку з поверненням товару, придбаного у КП "Медея" на підставі податкової накладної від 30 квітня 2012 року № 9, позивачем було проведено 31 травня 2014 року (т. 1 а. с. 104, 101).

Згідно з п.50.2 ст.50 Податкового кодексу України платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Як вбачається з матеріалів справи, перевірка позивача тривала з 14 травня 2013 року по 31 травня 2013 року включно, отже позивачем було здійснено коригування сум податку на додану вартість в останній день проведення перевірки, що суперечить вимогам пункту 50.2 статті 50 Податкового кодексу України.

Також, колегія суддів вказує на те, що позивач був власником товару - масло селянське у кількості 1 480 кг, до 31 травня 2013 року (здійснення коригування), разом з тим, згідно довідки позивача від 24 травня 2013 року № 31, станом на 01 січня 2013 року вказаний товар відсутній серед залишків товару на складі позивача.

Позивачем доказів руху придбаного у КП "Медея" товару ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції не надано.

Крім того, суд зазначає, що згідно із пунктом 9 Наказу Міністерства фінансів України від 20.10.1999, № 246 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку" первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат: суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів). Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць.

Позивачем до суду не було надано доказів відображення в бухгалтерському обліку транспортно-заготівельних витрат у зв'язку з придбанням товару.

Крім того, з наявного в матеріалах справи посвідчення про якість та безпечність (т. 4 а. с. 200) вбачається, що кінцевою датою зберігання масла солодковершкового "Селянського" є дата 10-25 липня 2012 року, в той же час, матеріалами справи підтверджено, що залишки масла селянського у кількості 640 кг. на загальну суму 21 376 грн., у т. ч. ПДВ 3 562 грн. 67 коп., не були використані позивачем у господарській діяльності протягом терміну зберігання такого товару, а були повернуті КП "Медея" 31 травня 2013 року, тобто майже через 10 місяців після спливу такого терміну.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з твердженням податкового органу про неправомірність формування податкового кредиту квітня 2012 року за рахунок включення до його складу суми ПДВ у розмірі 3 563.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного розгляду, позивач не заперечує проти висновків акту перевірки щодо не включення до податкових зобов'язань суми ПДВ у розмірі 12 282 грн. 33 коп. у зв'язку з реалізацією ФОП ОСОБА_1 транспортного засобу - сідлового тягача для перевезення напівпричепів DAF 95ХF у листопаді 2011 року (т. 1 а. с. 7).

З приводу господарських правовідносин ФОП ОСОБА_1 з ТОВ "Мерфіс" та правомірності віднесення до складу податкового кредиту за липень 2012 року суми ПДВ у розмірі 8 683 грн. 33 коп. та за серпень 2012 року суми ПДВ у розмірі 8 333 грн. 33 коп., колегія суддів вказує на відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом за спірний період, про що зазначалось вище.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вказує на неправомірне завищення позивачем податкового кредиту у липні 2012 року на суму ПДВ у розмірі 8 683 грн. 33 коп., згідно податкової накладної за № 4314 від 31 січня 2007 року та у серпні 2012 року на суму ПДВ у розмірі 8 333 грн. 33 коп. згідно податкової накладної за № 4109 від 31 серпня 2012 року на придбання транспортних послуг у контрагента ТОВ "Мерфіс".

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що контролюючим органом правомірно донараховано ФОП ОСОБА_1 грошове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в частині заниження останнім грошового зобов'язання з вказаного податку у розмірі 3 563 грн. по господарським правовідносинам з КП "Медея", у розмірі 17 016 грн. 66 коп. по господарським правовідносинам з ТОВ "Мерфіс" та у розмірі 12 282 грн. 33 коп. (не включення до податкових зобов'язань суми ПДВ у розмірі 12 282 грн. 33 коп. у зв'язку з реалізацією транспортного засобу).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень № 0006331701 від 22 липня 2013 року в частині збільшення фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів, робіт, послуг, 14010100" за основним платежем в розмірі 6445 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1611 гривень 25 копійок та № 0016591701 від 11 грудня 2013 року в частині збільшення фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 грошового зобов'язання за платежем: "Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, 11010500" за основним платежем в розмірі 15 065 гривень 95 копійок та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 3766 гривень 49 копійок, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, без дотримання вимог ч.3 ст.2 КАС України.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця - ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.09.2014р. по справі № 816/1019/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Жигилій С.П. Судді (підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Перцова Т.С.

Повний текст ухвали виготовлений 25.11.2014 року.