Рішення

від 09.12.2014 по справі 922/4485/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2014 р.Справа № 922/4485/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Дородіної І.А.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Добродія-ТД", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Блісс-Трейд", м. Харків про стягнення 10031,13 грн. за участю представників сторін:

позивача - Кузнецова В.І., довіреність від 23.10.2014 року;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Добродія-ТД" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛІСС-ТРЕЙД" борг у розмірі 10031,13 грн., з яких: 8137,45 грн. основної заборгованості, 1090,42 грн. інфляційних втрат, 204,66 грн. 3% річних, 598,60 грн. пені. Позовні вимоги обгрунтовано невиконанням відповідачем умов Договору поставки № 91/13 від 30.08.2013 року щодо оплати за поставлений товар. Також позивач просить покласти витрати по сплаті судового збору на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20 листопада 2014 року розгляд справи було відкладено на 09 грудня 2014 року у зв'язку з неявкою відповідача у судове засідання та ненадання ним витребуваних доказів.

08 грудня 2014 року до канцелярії суду від позивача надійшло письмове пояснення за вх. № 43895, яке розглянуто та долучено судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 09 грудня 2014 року був присутній представник позивача, який підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач свого представника у судове засідання 09 грудня 2014 року не направив, відзив на позов не надав. Ухвала про порушення провадження у справі від 13 жовтня 2014 року повернулась на адресу господарського суду Харківської області з позначкою поштового відділення "За закінченням строку зберігання". Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, місцезнаходження відповідача: 61052, м. Харків, вул. Мала Панасівська, буд. 1 та саме за цією адресою відповідачу направлялись ухвали суду у справі №922/4485/14.

У постанові пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Таким чином, суд вважає, що відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "БЛІСС-ТРЕЙД" належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши матеріали справи в їх сукупності, надаючи правову оцінку позовним вимогам, заслухавши представника позивача, суд встановив наступне.

30 серпня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Добродія-ТД" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БЛІСС-ТРЕЙД" (відповідач, покупець) був укладений договір поставки № 91/13 (далі - Договір).

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві, товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір укладається на розсуд сторін.

Відповідно до п. 1.1. Договору, за даним договором постачальник зобов'язується в порядку та строки, встановлені цим договором, передати у власність покупцеві товар, в певній кількості і відповідної якості, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах, визначених у цьому договорі.

Відповідно до п. 1.3. Договору, кількість і асортимент кожної партії товару вказуються в накладній, яка є невід'ємною частиною цього договору та складена на підставі замовлення покупця. Накладні оформлюються на кожну партію товару, що поставляється та мають силу специфікацій до цього договору.

Відповідно до п. 2.4. Договору, постачальник зобов'язаний здійснити поставку партії товару протягом 4-х днів з дати узгодження сторонами замовлення.

Пунктом 5.1. Договору передбачено, що підставою оплати покупцем товару є повне виконання постачальником своїх зобов'язань за договором. При наданні постачальником належним чином оформлених накладних, покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Датою оплати вважається дата списання коштів з банківського рахунка покупця.

Відповідно до п. 5.2. Договору, ціна на товар, що поставляється за даним договором є договірною та вказується в накладних на кожну партію товару.

Відповідно до п. 8.2 Договору (згідно з протоколом розбіжностей), у разі недосягнення згоди за результатами взаємних переговорів по всім розбіжностям, спір підлягає передачі на розгляд і вирішення відповідного господарського суду в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Пунктом 9.1 Договору встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2014 року.

Одже, як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 8137,45 грн., що підтверджується видатковою накладною від 13.11.2013 року № 848 та податковою накладною № 52 від 13.11.2013 року. Тобто з боку позивача були виконані всі умови договору поставки № 91/13 від 30.08.2013 року.

Однак відповідач свої зобов'язання за договором щодо оплати за поставлений товар не виконав, в зв'язку з чим виникла заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 8137,45 грн., яка до цього часу не сплачена. На підставі вказаного позивач був змушений звернутись до господарського суду Харківської області за захистом свого права та законних інтересів.

Надаючи правову кваліфікацію вказаній вимозі, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором поставки № 91/13 від 30.08.2013 року складає 8137,45 грн., що підтверджується матеріалами справи.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 8137,45 грн. основного боргу, оскільки вони є обгрунтованими, доведеними матеріалами справи та не спростовані відповідачем.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині стягнення з відповідача 598,60 грн. пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст.610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас частиною шостою статті 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.2. Договору сторони визначили, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неперахованої суми платежу за кожен день прострочення.

Позивачем до матеріалів справи наданий розрахунок пені за весь період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, а саме з 05.12.2013 року по 17.07.2014 року, відповідно до якого належною до сплати сумою є 598,60грн. пені.

Перевіривши правомірність нарахування позивачем суми пені у розмірі 598,60грн., суд встановив, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам Договору, а тому підлягає задоволенню в цій частині позовних вимог.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині стягнення 3 % річних у розмірі 204,66 грн. за період з 05.12.2013 року по 06.10.2014 року та інфляційних втрат у розмірі 1090,42 грн. за період з 05.12.2013 року по 30.09.2014 року, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Як свідчать матеріали справи, період нарахування й розрахунок 3% річних та інфляційних втрат позивачем визначений вірно, згідно вимог діючого законодавства, що дає підстави суду задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 204,66 грн. та інфляційних втрат у сумі 1090,42 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 216, 217, 230, 232, 233 Господарського кодексу України, ст. 526, ч.1 ст.530, 549, 610, 611, 625 ЦК України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, 75, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛІСС-ТРЕЙД" (61052, м. Харків, вул. Мала Панасівська, буд. 1, код ЄДРПОУ 38774141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Добродія-ТД" (61001, м. Харків, вул. Кірова, 20, код ЄДРПОУ 37659239) - 8137,45 грн. основної заборгованості, 1090,42грн. інфляційних втрат, 204,66 грн. 3% річних, 598,60 грн. пені, 1827,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 10.12.2014 р.

Суддя В.В. Суслова

справа № 922/4485/14