Ухвала

від 01.12.2014 по справі 904/172/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

01 грудня 2014 року Справа № 904/172/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіВовка І.В., суддів:Грека Б.М., Самусенко С.С., Селіваненка В.П., Стратієнко Л.В., розглянувши заявупублічного акціонерного товариства "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій" про перегляд Верховним Судом України постановиВищого господарського суду України від 15.10.2014 у справі№ 904/172/14 за позовомДніпропетровської прокуратури з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері до 1. публічного акціонерного товариства "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій"; 2. Новомосковської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору 1. приватного підприємства "Транскомфорт"; 2. фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, провизнання недійсним рішення та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Дніпропетровська прокуратура з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері звернулася до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій" та Новомосковської міської ради про визнання недійсним рішення Новомосковської міської ради від 02.09.2010 № 973, відповідно до якого земельні ділянки площами 0,0013 га та 0,0017 га за адресою: Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Радянська, р-н ж/б № 32 передано у користування ВАТ "ДОПАС", та повернення цих земельних ділянок територіальній громаді міста Новомосковська в особі Новомосковської міської ради Дніпропетровської області у стані придатному для використання, а саме вільної від споруд.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2014 у справі № 904/172/14 позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.08.2014 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2014 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.10.2014 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.08.2014 скасовано, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2014 залишено без змін.

Публічне акціонерне товариство "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій" звернулося із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15.10.2014 у справі № 904/172/14, в якій просить зазначену постанову та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2014 скасувати та прийняти нове рішення, яким постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.08.2014 залишити без змін.

Заяву з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 28.10.2014 у справі № 18/1059/12, від 11.09.2014 у справі № 18/5005/3006/2012, від 15.07.2014 у справі № 910/23066/13, від 09.04.2014 у справі № 911/466/13-г, від 08.04.2014 у справі № 920/850/13, від 04.03.2014 у справі № 10/17-2341-2011, від 06.11.2013 у справі № 919/585/13, від 16.10.2014 у справі № 910/19781/13 мотивовано неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, Вищий господарський суд України вважає за необхідне відмовити в допуску справи до провадження Верховного Суду України з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 частини першої статті 111 16 ГПК України) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета і підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

У постанові від 15.10.2014 у справі № 904/172/14, про перегляд якої просить заявник, Вищий господарський суд України погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним рішення міської ради, яким передано в користування земельні ділянки, та про їх повернення у стані придатному для використання, а саме вільних від споруд, виходячи із встановлених судом обставин справи стосовно того, що: спірне рішення міської ради прийнято з порушенням встановленого порядку прийняття таких рішень; договори оренди земельних ділянок в установленому законодавством порядку не зареєстровано та орендна плата першим відповідачем за користування земельними ділянками не сплачувалась; у першого відповідача відсутні належним чином оформлені правовстановлюючі документи, що посвідчують його право користування спірними земельними ділянками, а також відсутності на них об'єктів нерухомості, право власності на які зареєстроване за вказаним підприємством у встановленому законом порядку.

Водночас у постанові від 11.09.2014 у справі № 18/5005/3006/2012 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, виходячи із встановлених судами обставин справи про те, що відсутні належні та допустимі докази на підтвердження самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки, оскільки акт про порушення меж земельної ділянки, на який посилається позивач на підтвердження самовільного зайняття цієї земельної ділянки, складений неуповноваженими особами на вчинення таких дій.

У постанові від 15.07.2014 у справі № 910/23066/13 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, з огляду на встановлені судами обставини справи про те, що: перевірка дотримання відповідачем вимог земельного законодавства проведена з чисельними та суттєвими порушеннями порядку, встановленого законодавством, у зв'язку з чим акти дотримання вимог земельного законодавства не можуть слугувати належними доказами; відповідачем у встановленому законодавство порядку отримано дозвіл на виготовлення документації із землеустрою земельної ділянки та чисельні погодження щодо її відведення, тобто вживались дії щодо оформлення права користування земельною ділянкою.

У постанові від 09.04.2014 у справі № 911/466/13-г суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, та зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, виходячи із встановлених судом обставин справи стосовно того, що акти перевірки дотримання вимог земельного законодавства, та акти обстеження земельної ділянки складені з порушенням норм законодавства України та не відповідають вимогам здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, а тому не є належними доказами на підтвердження самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки.

У постанові від 08.04.2014 у справі № 920/850/13 суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позову про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, виходячи із встановлених судом обставин справи про те, що відсутні докази на підтвердження факту самовільного зайняття земельної ділянки, а надані позивачем докази побудовані на припущеннях, так як не містять точних даних про те, що перший відповідач займає саме ту земельну ділянку, яка надана в оренду позивачеві, а не ту, яка знаходиться у відповідача в постійному користуванні. Крім того, відсутні докази порушення прав позивача другим відповідачем, який здійснював сільськогосподарські роботи на виконання своїх договірних зобов'язань по укладеному із першим відповідачем договору про надання послуг по виконанню сільськогосподарських робіт.

У постанові від 04.03.2014 у справі № 10/17-2341-2011 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та привести її у стан, який існував до самовільного захоплення, з огляду на встановлені судами обставини справи про те, що: акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства відсутній, а наданий акт обстеження земельної ділянки не є належним доказом самовільного зайняття земельної ділянки; встановлення огорожі між дорогою і табором та будівництво сторожового приміщення проводилось на виконання гарантійних зобов'язань перед позивачем, та спірна дорога використовується також і позивачем, є дорогою загального користування, побудованою за ініціативи районної адміністрації, що свідчить про відсутність її зайняття відповідачем.

У постанові від 06.11.2013 у справі № 919/585/13 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання повернути самовільно зайняту земельну ділянку, виходячи із встановлених судами обставин справи про те, що позовні вимоги не підтверджено належними доказами, а надані в обґрунтування позову документи не відповідають вимогам, визначеним Законом України "Про державний контроль за використанням і охороною земель", Земельному кодексу України для документів, які мають підтверджувати факт самовільного зайняття земельної ділянки.

Таким чином, зазначені судові рішення не підтверджують доводів заявника щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а свідчать лише про наявність у згаданих справах різних обставин, залежно від яких суд касаційної інстанції дійшов відповідних правових висновків.

Постановами Вищого господарського суду України від 28.10.2014 у справі № 18/1059/12 (в частині, що стосується доводів заявника) та від 16.10.2014 у справі № 910/19781/13, на які посилається заявник, рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справи передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Однак прийняття касаційною інстанцією постанов про скасування рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі, а тому на відповідні постанови не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 111 16 ГПК України.

За таких обставин відсутні підстави для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

Керуючись статтями 86, 111 16 , 111 21 ГПК України, Вищий господарський суд України

У Х В А Л И В:

Відмовити публічному акціонерному товариству "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій" у допуску справи № 904/172/14 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддя І. Вовк Судді Б. Грек С. Самусенко В. Селіваненко Л. Стратієнко