Рішення

від 02.12.2014 по справі 910/23015/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23015/14 02.12.14

За позовом Приватного підприємства Рекламно-виробнича компанія «Фасад-Майстер»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна інвестиційна компанія «Новобуд»

про стягнення 370 167,33 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Яремчук О.В. за довіреністю б/н від 15.10.2014 р.;

від відповідача: Романенко А.А. за довіреністю б /н від 19.11.2014 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство Рекламно-виробнича компанія «Фасад-Майстер» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Новобуд» (далі - відповідач) про стягнення 370 167, 33 грн., з яких 280 000, 00 грн. основного боргу, 27 489, 93 грн. пені, 9 994, 13 грн. 3% річних, 52 683, 27 грн. інфляційних втрат. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 7 403, 35 грн. та витрати на оплату послуг адвоката в сумі 15 000, 00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору він виконав будівельно-ремонтні роботи, які відповідачем не були оплачені в повному обсязі, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.10.2014 р. порушено провадження у справі № 910/23015/14 та призначено її до розгляду на 11.11.2014 р.

10.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що позивачем в порушення умов п. 8.1. Договору не направлено на адресу відповідача претензію у спосіб, визначений п. 10.8. Договору.

У судовому засіданні 11.11.2014 р. від представника відповідача надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 11.11.2014 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 02.12.2014 р.

17.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

02.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, з метою мирного врегулювання спору та додаткові пояснення до відзиву, відповідно до яких проти позовних вимог в частині штрафних санкцій у вигляді пені заперечує

У судовому засіданні 02.12.2014 р. суд розглянув та залишив без задоволення подане через відділ діловодства господарського суду міста Києва клопотання відповідача про відкладення розгляду справи в силу його необґрунтованості.

Так, слід зазначити про те, що як на тому наголошено в п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

У свою чергу, обставини подання суду необґрунтованих належним чином клопотань в сукупності з тривалим ненаданням письмових пояснень у справі та заперечень проти заявлених позовних вимог, а також витребуваних судом документів, можуть свідчити про зловживання відповідачем процесуальними правами.

Так, в Інформаційному листі № 01-08/140 від 15.03.2010 р. «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» Вищий господарський суд України роз'яснив, що матеріали справ, звернення господарських судів і учасників судового процесу та інша інформація, яка надходить до Вищого господарського суду України, свідчать, що в діяльності деяких сторін, третіх осіб у справах набула поширення практика зловживання своїми процесуальними правами. Зокрема, мають місце нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин

Подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Водночас, згідно з частиною третьою статті 22 ГПК сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 02.12.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.02.2013 р. між позивачем (підрядник) та відповідачем (замовник) було укладено договір підряду № 1802/13, відповідно до п. 1.1. якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання власними силами і методами та з використанням власних матеріалів, у встановлені Договором терміни виконати будівельно-ремонтні роботи на території автозаправного комплексу № 03/01, який розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, Набережна Перемоги, 5-а.

Згідно з п. 1.2. Договору замовник зобов'язується прийняти та оплатити належним чином виконані роботи відповідно до умов даного Договору.

Перелік виконуваних робіт за даним Договором вказується в локальному кошторисі, який надає підрядник на узгодження замовнику і який підписується сторонами в день підписання даного договору (п. 1.3. Договору).

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що вартість робіт за даним Договором включає в себе вартість необхідних для виконання робіт матеріалів і обладнання, а також всі витрати підрядника, пов'язані з виконанням умов даного Договору і становить 1 280 420, 22 грн. згідно Договірної ціни (Додатком до Договору, який є невід'ємною частиною Договору) на підставі Локального кошторису, який складається у відповідності з вимогами чинного законодавства України. Договірна ціна та Локальний кошторис оформляється підрядником і надається ним на узгодження та підпис замовнику.

Відповідно до п. 2.2. Договору оплата робіт згідно даного Договору проводиться замовником шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті України (гривні) на поточний рахунок підрядника, який вказаний у реквізитах даного Договору, на підставі рахунка-фактури, наданого підрядником замовнику до оплати в наступному порядку:

- після підписання цього Договору за угодою сторін на підставі виставлених підрядником замовнику рахунків-фактур, замовник протягом 5 банківських днів з дати отримання рахунку-фактури від підрядника перераховує на розрахунковий рахунок підрядника авансові платежі;

- наступні оплати робіт замовник проводить у розмірі 100% вартості робіт, зазначених у відповідному акті прийому-передачі виконаних робіт за формою КБ-2в та довідки КБ-3 протягом 10 (десяти) календарних днів з дати підписання сторонами відповідного акту прийому-передачі виконаних робіт за формою КБ-2в та довідки КБ-3 з урахуванням здійсненого раніше авансового платежу.

Додатковою угодою від 02.09.2013 р. сторони змінили п. 2.1. Договору та визначили, що вартість робіт за даним Договором включає в себе вартість робіт, вартість необхідних для виконання робіт матеріалів і обладнання, а також всі витрати підрядника, пов'язані з виконанням умов даного Договору і становить 1 311 127,64 грн. згідно Договірних цін (Додатків до Договору, які є невід'ємною частиною Договору) на підставі Локальних кошторисів, які складаються у відповідності з вимогами чинного законодавства України. Договірні ціни та Локальні кошториси оформляються підрядником і надаються ним на узгодження та підпис замовнику.

Також означеною Додатковою угодою сторони змінили, зокрема, терміни виконання робіт та строк дії Договору.

На виконання умов Договору позивачем виконані роботи на суму 1 311 127, 64 грн., що підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних робіт форми № КБ-3 та актами приймання виконаних будівельних робіт форми № КБ-2в за березень 2013 р. на суму 750 000, 00 грн., за серпень 2013 р. на суму 530 420, 22 грн., за жовтень 2013 р. на суму 30 707, 42 грн.

В свою чергу, відповідач виконані позивачем роботи оплатив частково в сумі 1 031 127, 64 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 66 від 28.03.2014 р. на суму 20 000, 00 грн., № 7 від 21.01.2014 р. на суму 130 707, 42 грн., № 124_2L019/ від 21.02.2013 р. на суму 300 000, 00 грн., № 174 від 27.03.2013 р. на суму 200 000, 00 грн., № 162 від 21.03.2013 р. на суму 250 000, 00 грн., № 804 від 30.08.2013 р. на суму 100 000, 00 грн., № 922 від 18.10.2013 р. на суму 30 420, 22 грн., внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 280 000, 00 грн.

Актом звірки взаєморозрахунків станом на 30.06.2014 р. сторони підтвердили наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 280 000, 00 грн.

З огляду на те, що відповідач в повному обсязі так і не розрахувався за виконані позивачем роботи, останній вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Заперечуючи проти заявленого позову, відповідач вказує на те, що позивачем не було дотримано досудового порядку врегулювання спору, передбаченого п. 8.1. Договору, оскільки відповідач не отримував від нього жодних претензій щодо спірної заборгованості.

З приводу зазначеного, суд звертає увагу на те, що відповідно до п.1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду від 9.07.2002 №15-рп/2002 право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Аналогічний висновок міститься в п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 р. № 9, згідно з яким суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.

Враховуючи зазначене, суд не вбачає жодних перешкод для розгляду даного спору по суті в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Згідно з ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

В той же час, як зазначалося вище, п. 2.2. Договору передбачено, що оплата робіт згідно даного Договору проводиться замовником шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті України (гривні) на поточний рахунок підрядника, який вказаний у реквізитах даного Договору, на підставі рахунка-фактури, наданого підрядником замовнику до оплати в наступному порядку:

- після підписання цього Договору за угодою сторін на підставі виставлених підрядником замовнику рахунків-фактур, замовник протягом 5 банківських днів з дати отримання рахунку-фактури від підрядника перераховує на розрахунковий рахунок підрядника авансові платежі;

- наступні оплати робіт замовник проводить у розмірі 100% вартості робіт, зазначених у відповідному акті прийому-передачі виконаних робіт за формою КБ-2в та довідки КБ-3 протягом 10 (десяти) календарних днів з дати підписання сторонами відповідного акту прийому-передачі виконаних робіт за формою КБ-2в та довідки КБ-3 з урахуванням здійсненого раніше авансового платежу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач в обумовлені строки не сплатив вартість виконаних позивачем робіт у повному обсязі, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 27 489, 93 грн. пені, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Слід звернути увагу на те, що неустойка є різновидом забезпечення виконання цивільно-правових зобов'язань.

Відповідно до ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

В даному випадку, як слідує зі змісту укладеного між сторонами Договору, він не містить приписів про встановлення відповідальності відповідача за порушення взятих ним на себе грошових зобов'язань у формі пені.

У свою чергу, норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» не встановлюють пені, яка має застосовуватись у випадку порушення грошових зобов'язань, а лише обмежують її розмір, який сторони визначають при укладенні Договору.

Таким чином, оскільки між сторонами не було узгоджено можливості застосування пені до спірних правовідносин, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Посилання позивача як на підставу для стягнення пені на те, що в Договорі міститься припис щодо відповідальності сторін, визначеної чинним законодавством, до уваги судом не приймається, оскільки позивачем не наведено спеціального нормативно-правового акту, який би у спірних правовідносинах встановлював пеню.

Крім того, позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 9 994, 13 грн., нарахованих за період з 11.10.2013 р. по 20.10.2014 р., а також інфляційних втрат в сумі 52 683, 27 грн. за період з жовтня 2013 року по жовтень 2014 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 9 994, 13 грн., суд вважає його невірним в силу допущених арифметичних помилок.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Згідно з вірним розрахунком 3 % річних мають складати 9994,11 грн.

Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 52 683, 27 грн., то їх розрахунок є також необгрунтованим в силу того, що позивач нараховує інфляційні втрати за окремий період поденно та за окремі періоди помісячно, що є методологічно невірним.

Так, основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що їх розмір має складати 52 402, 02 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати виконаних позивачем робіт, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач просить суд також включити до складу судових витрат витрати на послуги адвоката в сумі 15 000, 00 грн.

Щодо зазначених вимог суд зазначає наступне.

Склад судових витрат визначений ст. 44 ГПК України і складається з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України», витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

При цьому, за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між позивачем (клієнт) та адвокатом - Яремчук Олегом Васильовичем (адвокат), який діє згідно Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 567 від 10.03.2011 р., підтверджуються договором від 15.10.2014 р., відповідно до п. 1.1. якого адвокат зобов'язується надати клієнтові правову допомогу в господарській справі за позовом ПП РВК «Фасад-Майстер» до ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Новобуд» про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором підряду.

Відповідно до п. 5.1. вказаного Договору, за правову допомогу, передбачену в п. 1.1. даного Договору, клієнт сплачує адвокату винагороду (гонорар) в розмірі 30 000, 00 грн.

На підставі видаткових касових ордерів від 17.10.2014 р. та від 20.10.2014 р. позивач виплатив адвокату Яремчук О.В. гонорар за надані послуги в сумі 15 000, 00 грн.

Як визначено в абзаці 11 п.1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 637 від 15 грудня 2004 року, касовий ордер - це первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вказаний касовий ордер є належним доказом, який підтверджує понесення позивачем витрат на оплату послуг адвоката.

Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 10.09.2009 р. у справі № 8/50-09 (27/136-08).

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Положеннями частини 3 статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури 17.11.2012р., передбачено, що гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи вартості економних транспортних послуг, вартості оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; відомостей органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; а також враховуючи здатність кожної особи бути позивачем та відповідачем у суді відповідно до частини другої статті 80 Цивільного кодексу України та оскільки отримання позивачем юридичних послуг, пов'язаних з представленням інтересів останнього, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір конкретного адвоката, який представлятиме його інтереси є його особистим правом; беручи до уваги предмет спору, тривалість розгляду і складність справи, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 15 000, 00 грн. є неспіврозмірними та завищеними.

В даному випадку, з урахуванням зазначеного та того, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, суд обмежує розмір судових витрат по оплаті послуг адвоката, та вважає, що відповідні витрати підлягають стягненню в розмірі 2 436, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Новобуд» (04050, місто Київ, вулиця Білоруська, будинок 3; код ЄДРПОУ 37855348) на користь Приватного підприємства Рекламно-виробнича компанія «Фасад-Майстер» (10031, місто Житомир, вулиця Ватутіна, будинок 100; код ЄДРПОУ 37546762) 280 000 (двісті вісімдесят тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 52 402 (п'ятдесят дві тисячі чотириста дві) грн. 02 коп. інфляційних втрат, 9 994 (дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто чотири) грн. 11 коп. 3% річних, 6847 (шість тисяч вісімсот сорок сім) грн. 92 коп. витрат по сплаті судового збору, 2 436 (дві тисячі чотириста тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.12.2014 р.

Суддя В.С. Ломака