Рішення

від 01.12.2014 по справі 910/5336/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5336/13 01.12.14 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Обмачівські зорі»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Високі аграрні технології»

Треті особи із самостійними вимогами на предмет спору

Миколаєнко Олег Іванович

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРАВІО-ІНВЕСТ»

про визнання недійсним договору купівлі - продажу товару на умовах відстрочення

платежу № 27/03 від 27.03.2012

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Спичак О.М.

Суддя Котков О.В.

Суддя Стасюк С.В.

Представники :

від позивача: Ващук М.В. - представник за двіреністю;

від відповідача Драчук І.В. - представники за довіреностями;

від третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору:

від Миколаєнко О.І. - не з'явився;

від ТОВ «Правіо-Інвест» - Савенко М.М. - представник за довіреністю;

В судовому засіданні 01.12.2014 судом у відповідності до вимог статті 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про визнання недійсним договору купівлі - продажу на умовах відстрочення платежу № 27/03 від 27.03.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2013 порушено провадження у справі № 910/5336/13.

В обґрунтування підстав заявленого позову позивач посилався на суперечність укладеного договору ст. 92 Цивільного кодексу України, оскільки від імені позивача оспорюваний правочин підписано директором Миколаєнко О.І. з перевищенням своїх повноважень, передбачених п. 3.4 Статуту позивача, оскільки статутом встановлено повноваження директора на укладення правочину, що не перевищує 100 000,00 грн., а сума оспорюваного правочину перевищує вказану суму і директором не було отримано згоди загальних зборів на його укладення, у зв?язку з чим наявні підстави для визнання недійсним договору на підставі ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 05.09.2013 р. зупинено провадження у справі у зв'язку з направленням справи до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз для проведення почеркознавчої експертизи.

Матеріали справи повернуто на адресу суду без проведення експертизи, у зв'язку з неоплатою.

Ухвалою суду від 31.01.2014 р. поновлено провадження у справі № 910/5336/13, розгляд справи призначено на 25.02.2014 р.

Розпорядженням Голови Господарського суду м. Києва від 25.02.2014 р. справу № 910/5336/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Обмачівські зорі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Високі аграрні технології - " про визнання договору купівлі-продажу на умовах відстрочення платежу № 27/03 від 27.03.2012 р. недійсним передано на розгляд судді Спичаку О.М.

Ухвалою від 25.02.2014 року справу № 910/5336/13 було прийнято до свого провадження суддею Спичаком О.М., розгляд справи призначено на 14.03.2014 р.

Представник позивача у судовому засіданні 14.03.2014 р. надав усні пояснення, в яких підтримав раніше подане клопотання про призначення судової експертизи.

Представник відповідача надав усні пояснення, в яких заперечив проти задоволення клопотання про призначення судової експертизи.

Також представник відповідача подав клопотання про долучення до матеріалів справи оригіналу видаткової накладної та оригіналу довіреності, яке судом розглянуто та задоволено.

Судом було розглянуто та задоволено клопотання позивача про призначення експертизи.

Враховуючи наведене, у зв'язку з призначенням ухвалою суду від 14.03.2014 р. у справі № 910/5336/13 судової експертизи, суд визнав за необхідне зупинити провадження у даній справі та направити матеріали справи № 910/5336/13 до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Ухвалою суду від 14.03.2014 р. провадження у справі № 910/5336/13 зупинено.

09.04.2014 матеріали справи № 910/5336/13 направлено до Київського науково- дослідного інституту судових експертиз.

Супровідним листом (вихідний № 5569/14-32/5570/14-33 від 16.07.2014 р.) Київський науково- дослідний інститут судових експертиз 23.07.2014 р. надіслав висновок судової експертизи № 5569/14- 32/5570/14-33 від 16.07.2014 р. у справі 910/5336/13 та повернув матеріали справи № 910/5336/13.

Ухвалою суду від 31.07.2014 провадження у справі № 910/5336/13 поновлено, призначено до розгляду на 01.09.2014.

У судовому засіданні 01.09.2014, відповідно до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено перерву до 15.09.2014.

15.09.2014 позивач через канцелярію Господарського суду міста Києва подав заяву про зміну підстав позову в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, в якому вказував на те, що позивач, не змінюючи предмет позову, змінює його підстави і зазначає підставами позову перевищення директором позивача Миколаєнком О.І. своїх повноважень, передбачених статутом та трудовим контрактом з директором під час укладання оспорюваного правочину.

Вказана заява була прийнята судом до розгляду, про що винесено відповідну ухвалу від 15.09.2014.

25.09.2014 Миколаєнко Олег Іванович керуючись ст. 26 Господарського процесуального кодексу України, через канцелярію суду, як третя особа із самостійними вимогами на предмет спору, звернувся з позовною заявою до сторін, в якій просив суд визнати недійсним договір купівлі - продажу на умовах відстрочення платежу № 27/03 від 27.03.2012, укладений між позивачем та відповідачем.

Позов Миколаєнко О.І. мотивований тим, що він є учасником ТОВ «Обмачівські зорі» з часткою в статутному капіталі 30%, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. В свою чергу, укладення оспорюваного правочину порушує його корпоративні права, як учасника товариства, оскільки вказаний правочин містить обтяжливі для ТОВ «Обмачівські зорі» положення щодо значних розмірів штрафних санкцій, застосування яких теоретично може призвести про зменшення розміру прибутку товариства, а тому право Миколаєнко О.І. на отримання частки прибутку товариства, передбачене п. 6.1 Статуту товариства, є порушеним,і способом його захисту є визнання недійсним оспорюваного правочину недійсним.

Розглянувши позовну заяву Миколаєнка Олега Івановича, ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2014 року у справі № 910/5336/14 прийнято її до розгляду та залучено Миколаєнка Олега Івановича, як третю особу із самостійними вимогами на предмет спору.

Також у судовому засіданні 25.09.2014 року оголошено ухвалу про призначення колегіального розгляду справи.

Ухвалою суду від 29.09.2014 справу № 910/5336/13 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: суддя Спичак О.М. (головуючий), суддя Котков О.В., судця Чеберяк П.П. та призначено її до розгляду на 20.10.2014.

20.10.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРАВІО-ІНВЕСТ», керуючись ст. 26 Господарського процесуального кодексу України, через канцелярію Господарського суду міста Києва, як третя особа із самостійними вимогами на предмет спору, звернувся з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Обмачівські зорі» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Високі аграрні технології» про визнання недійсним договору купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу № 27/03 від 27.03.2012.

Позов ТОВ «ПРАВІО-ІНВЕСТ» мотивований тим, що він є учасником ТОВ «Обмачівські зорі» з часткою в статутному капіталі 60%, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. В свою чергу, укладення оспорюваного правочину порушує його корпоративні права, як учасника товариства, оскільки вказаний правочин містить обтяжливі для ТОВ «Обмачівські зорі» положення щодо значних розмірів штрафних санкцій, застосування яких теоретично може призвести про зменшення розміру прибутку товариства, а тому право ТОВ «ПРАВІО-ІНВЕСТ» на отримання частки прибутку товариства, передбачене п. 6.1 Статуту товариства, є порушеним,і способом його захисту є визнання недійсним оспорюваного правочину недійсним.

Крім того, директор ТОВ «Обмачівські зорі» не мав повноважень на укладення оспорюваного правочину, оскільки сума останнього перевищувала суму, обумовлену в статуті, які граничну, щодо якої директору дозволяється вчиняти правочини. Крім того, загальними зборами ТОВ «Обмачівські зорі» не приймалось рішення про схвалення оспорюваного правочину, необхідність схвалення якого передбачена 8.9 статуту, оскільки за вказаним правочином було відчужено майно товариства - грошові кошти в сумі 6 700 000,00 грн., схвалення на відчуження яких є компетенцією саме загальних зборів ТОВ «Обмачівські зорі», учасником якого є саме ТОВ «ПРАВІО-ІНВЕСТ».

Відповідно до ст. 26 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом, подавши позов до однієї або двох сторін. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу господарський суд виносить ухвалу. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2014, розглянувши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРАВІО-ІНВЕСТ», господарський суд прийняв її до розгляду та залучив Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРАВІО-ІНВЕСТ», як третю особу із самостійними вимогами на предмет спору.

17.11.2014 ТОВ «Обмачівські зорі» через канцелярію суду подано заяву про зміну підстав позову, в якій позивач, посилаючись на ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, вказував на те, що договір купівлі - продажу на умовах відстрочення платежу № 27/03 від 27.03.2012 є недійсним з тих підстав, що наведений правочин не був спрямований на настання правових наслідків, обумовлених ним, а також не містить ознак реальності його виконання та є безтоварним, оскільки оформлені між сторонами документи на його виконання не містять ознак реальності, що згідно ч. 1 та ч. 5 статті 203 Цивільного кодексу України є підставами для визнання його недійсним.

Крім того, 17.11.2014 ТОВ «ПРАВІО-ІНВЕСТ» через канцелярію суду подано заяву про зміну підстав позову, в якій ТОВ «ПРАВІО-ІНВЕСТ», посилаючись на ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, вказувало на те, що предметом продажу за оспорюваним правочином був гібрид кукурудзи N8-2016, який внесено до Реєстру сортів. Натомість, з загальнодоступних джерел, ТОВ «ПРАВІО-ІНВЕСТ» стало відомо, що власником особистого немайнового права на означений сорт (гібрид) є компанія Нови Сад, зареєстрована у Сербії, як оригінатор (особа, що створила) гібриду кукурудзи N8-2016, що є предметом оспорюваного договору. Ця ж особа, за наявною інформацією, була власником патенту на використання гібриду кукурудзи N8-2016 на дату укладення оспорюваного договору. Таким чином, з огляду на приписи ч.2 ст.39 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин», ТОВ «Високі аграрні технології» мав отримати згоду компанії Нови Сад на пропонування до продажу, продаж та інший комерційний обіг гібриду кукурудзи N8-2016, якщо він дійсно був у його розпорядженні. Відповідно до ч. 1 ст.40 Закону «Про захист прав на сорти рослин», володілець патенту має право передати свої майнові права на сорт на підставі договору будь-якій особі, яка стає його правонаступником. Частиною 4 статті 40 наведеного Закону про захист прав на сорти рослин передбачено, що володілець патенту може видати будь-якій особі дозвіл (ліцензію) на використання сорту на підставі ліцензійного договору. За ліцензійним договором власник сорту (ліцензіар) передає право на використання сорту іншій особі (ліцензіату), яка бере на себе зобов'язання вносити ліцензіару обумовлені договором платежі і здійснювати інші дії, передбачені ліцензійним договором. Під використанням сорту розуміється будь-яка дія щодо сорту, що зазначена у Законі про захист прав на сорти рослин в переліку дій, які потребують дозволу володільця патенту (ст.1 Закону Закону України «Про охорону прав на сорти рослин»). Таким чином, на думку ТОВ «ПРАВІО-ІНВЕСТ» за ліцензійним договором власник патенту, у даному випадку скоріш за все компанія Нови Сад, має право передати право третій особі на пропонування сорту до продажу, його продаж та інший комерційний обіг. В той же час, відповідач не має жодного договору, що свідчив би про перехід до нього від володільця патенту майнового права на сорт (гібрид кукурудзи N8-2016), як і не надав доказів укладення ним ліцензійного договору з володільцем патенту. Натомість відсутність означених договорів є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним на підставі ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України через його невідповідність актам цивільного законодавства, зокрема ст. 3 Закону України «Про насіння і садивний матеріал» та ч.2 ст.39 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин».

В судовому засіданні 17.11.2014 судом оголошено перерву до 01.12.2014.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва № б/н від 01.12.2014 року, у зв'язку з перебуванням судді Чеберяка П.П. на лікарняному, з метою дотримання процесуальних строків, справу № 910/5336/13 передано для розгляду колегії суддів у складі: суддя О.М. Спичак (головуючий), суддя Котков О.В., суддя Стасюк С.В.

Ухвалою суду від 01.12.2014 р. справа № 910/5336/13 прийнята до свого провадження вищезазначеною колегією суддів.

В судовому засіданні 01.12.2014 судом прийнято до розгляду заяви ТОВ «Обмачівські зорі» та ТОВ «ПРАВІО-ІНВЕСТ» про зміну підстав позовів, у зв?язку з чим розгляд справи здійснюється з урахуванням поданих заяв.

Крім того, в судовому засіданні 01.12.2014 судом розглянуті наступні клопотання сторін.

Позивачем через канцелярію суду подані клопотання про витребування доказів в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України, а саме: позивач просив суд витребувати у відповідача:

- оригінали товарно-транспортних накладних на частковий відпуск гібридів кукурудзи NS-2016за договором купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу № 27/03 від 27.03.2012;

- оригінали накладних на частковий відпуск гібридів кукурудзи NS-2016 за договором купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу № 27/03 від 27.03.2012;

- оригінали договору складського зберігання, за яким здійснювалось зберігання гібридів кукурудзи NS-2016, складські свідоцтва, що засвідчували б факт передачі гібридів кукурудзи NS-2016 зерновому складу, декларацію, що засвідчує факт декларування відповідачем гібридів кукурудзи NS-2016;

- оригінали сертифікатів якості на гібриди кукурудзи NS-2016 за договором купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу № 27/03 від 27.03.2012 р.

Заявлені клопотання про витребування доказів мотивовані тим, що свої позовні вимоги позивач мотивує саме тим, що оспорюваний договір є таким, що не створює правових наслідків і є безтоварним, а отже відповідні докази нададуть змогу встановити відповідні обставини спору.

Крім того, у зв?язку з необхідністю витребування додаткових доказів по справі, позивач просив суд відкласти розгляд справи на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши думки присутніх представників сторін стосовно клопотань позивача про витребування додаткових доказів по справі, дійшов висновку, що вони задоволенню не підлягають, оскільки справа розглядається вже тривалий час і позивач не був позбавлений самостійно звернутися до відповідача з вимогою витребувати відповідні докази на підтвердження своїх вимог як позивача, на якого процесуальним законом покладено зокрема обов?язок по доведенню своїх вимог. Крім того, позивачем не наведено і обставин, що перешкоджають наданню відповідних доказів, як не наведено і підстав, з яких випливає, що цей доказ має вказана організація. Крім того, документи, які просить витребувати позивач, складаються вже під час здійснення господарських операцій між сторонами, тобто вже після укладення відповідного правочину.

Також, розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, заслухавши думки присутніх представників сторін, суд дійшов висновку, що вони задоволенню також не підлягають, оскільки в матеріалах справи наявний достатній обсяг документів, які необхідні для вирішення спору, сторонами надано документи, які є необхідними , на їх думку для вирішення спору, тому з метою уникнення затягування розгляду справи, суд вирішив відхилити заявлені клопотання про відкладення розгляду справи.

ТОВ «ПРАВІО-ІНВЕСТ» через канцелярію суду подані клопотання про витребування доказів в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України, а саме: ТОВ «ПРАВІО-ІНВЕСТ» просив суд витребувати від Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України та Державної служби з охорони прав на сорти рослин відомості стосовно реєстрації у Державному реєстрі сортів, придатних для поширення в Україні, станом на 01.01.2012 гібрид кукурудзи NS-2016, а також хто саме є його власником,а також відомості стосовно володільця патенту гібриду кукурудзи NS-2016 і наявності ліцензії на використання вказаного гібриду, а також кому вона належить і чи передавалась - будь-яким особам у використання, засвідчену копію патенту на гібрид кукурудзи NS-2016, засвідчену копію ліцензійного договору чи ліцензійних договорів на використання гібриду кукурудзи NS-2016.

Заявлені клопотання про витребування доказів мотивовані ТОВ «ПРАВІО-ІНВЕСТ» тим, що свої позовні вимоги у позові третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, він мотивує саме тим, що оспорюваний договір є недійсним на підставі ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України через його невідповідність актам цивільного законодавства, зокрема ст. 3 Закону України «Про насіння та садівний матеріал» ч.2 ст.39 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин», а отримання витребуваних відомостей є необхідним для вирішення спору.

Крім того, у зв?язку з необхідністю витребування додаткових доказів по справі, ТОВ «ПРАВІО-ІНВЕСТ» просив суд відкласти розгляд справи на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши думки присутніх представників сторін стосовно клопотань ТОВ «ПРАВІО-ІНВЕСТ» про витребування додаткових доказів по справі, дійшов висновку, що вони задоволенню не підлягають, оскільки справа розглядається вже тривалий час і ТОВ «ПРАВІО-ІНВЕСТ» не було позбавлено самостійно звернутися до відповідного органу з витребуванням відповідних доказів на підтвердження своїх вимог як третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, на яку процесуальним законом покладено зокрема обов?язок по доведенню своїх вимог. Крім того, ТОВ «ПРАВІО-ІНВЕСТ» не наведено і обставин, що перешкоджають наданню відповідних доказів, як не наведено підстав, з яких випливає, що цей доказ має вказана організація.

У судовому засіданні 01.12.2014 р. представниками ТОВ «Обмачівські зорі» та ТОВ «ПРАВІО ІНВЕСТ» були заявлені відводи колегії суддів від розгляду справи № 910/5336/13, оскільки остання безпідставно відхилила клопотання позивача та третьої особи про витребування доказів.

Ухвалою суду від 01.12.2014 р. було відмовлено у задоволенні заяв позивача та третьої особи про відвід колегії суддів від розгляду справи № 910/5336/13 з огляду на те, що наведені представником позивача та третьої особи обставини і доводи, а саме відхилення судом клопотання позивача та третьої особи про витребування доказів, не можуть бути підставами для відводу судді у розумінні приписів ст. 20 ГПК України.

Також, розглянувши клопотання ТОВ «ПРАВІО-ІНВЕСТ» про відкладення розгляду справи, заслухавши думки присутніх представників сторін, суд дійшов висновку, що вони задоволенню також не підлягають, оскільки в матеріалах справи наявний достатній обсяг документів, які необхідні для вирішення спору, сторонами надано документи, які є необхідними , на їх думку для вирішення спору, тому з метою уникнення затягування розгляду справи, суд вирішив відхилити заявлені клопотання про відкладення розгляду справи.

Розглянувши наявні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.03.2012 між ТОВ «Високі аграрні технології», як продавцем, та ТОВ «Обмачівські зорі»,як покупцем, було укладено договір купівлі- продажу товару на умовах відстрочення платежу № 27/03 (далі - оспорюваний договір, договір № 27/03 від 27.03.2012), який від імені продавця підписаний директором Шацман О.О., а від імені покупця - директором Миколаєнко О.І., який діяв на підставі статуту, і посвідчений печатками обох сторін.

Умовами договору № 27/03 від 27.03.2012 сторони визначили, що договір визначає умови купівлі - продажу товару (насіння кукурудзи) на умовах відстрочення платежу (п. 1.1), предметом договору є товар, який належить продавцю на момент укладення договору або буде набутий продавцем у майбутньому (п. 1.2), всі рахунки та видаткові накладні, що виписані в період дії даного договору є його невід?ємною частиною, незалежно від того, чи є в них посилання на даний договір (п. 2.2), загальна сума даного договору визначається сукупністю додатків та/або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних) , які підписані у період дії даного договору та складає 6 700 000,00 грн. (п. 2.3), якість товару, який поставляється продавцем, відповідає якості, яка обумовлюється сторонами та може на письмову вимогу покупця підтверджена відповідними сертифікатами (п. 2.6), підписання видаткових накладних, що виписані в період дії даного договору, засвідчує факт передачі разом з товаром усієї необхідної документації, що його стосується, у тому числі сертифікату якості. Інструкції щодо використання та застосування даного договору (п.2.7), товар вважається переданим покупцю з моменту підписання видаткових накладних (п. 3.2).

Крім того, розділом 8 договору № 27/03 від 27.03.2012 сторони передбачили відповідальність сторін за невиконання зобов?язань за договором, зокрема у вигляді сплати штрафу (п. 8.4), 30 % річних (п. 8.6).

Відповідно до видаткової накладної № РН-000080 від 30.03.2012 на суму 6 700 000,00 грн., яка складена до договору № 27/03 від 27.03.2012, відповідачем, як постачальником, було поставлено, а позивачем, як покупцем, прийнято товар - гібрид кукурудзи NS-2016 - загалом на суму 6 700 000,00 грн. Наведена видаткова накладна зі сторони відповідача та позивача підписана їхніми представниками та посвідчена печатками обох сторін.

Товар зі сторони позивача за вказаною видатковою накладною № РН-000080 від 30.03.2012 на суму 6 700 000,00 грн. прийнято уповноваженим представником за довіреністю № 27 від 30.03.2012 Миколаєнко Олегом Івановичем.

Відповідно до банківської виписки по особовому рахунку позивача від 30.03.2012, позивачем було здійснено на користь відповідача часткову оплату вартості отриманого товару, сплативши 3 000 000,00 грн. з призначенням платежу «за гідрид кукурудзи NS-2016 згідно договору № 27/03 від 27.03.2012».

Судом встановлено, що на момент укладення договору № 27/03 від 27.03.2012 директором ТОВ «Обмачівські зорі» був Миколаєнко Олег Іванович, відомості про що були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, і який обіймав відповідну посаду згідно Контракту від 10.11.2010, укладеного між ним та загальними зборами ТОВ «Обмачівські зорі», і згідно якого керівник був наділений відповідними правами діяти від імені товариства, зокрема укладати господарські та інші договори відповідно до статуту товариства та чинного законодавства, а також розпоряджатися коштами товариства в порядку, визначеному статутом товариства.

Так, позивачем для долучення до матеріалів справи надано Статут ТОВ «Обмачівські зорі», який затверджено загальними зборами учасників ТОВ «Обмачівські зорі» 01.11.2010 (протокол №1), зареєстрований державним реєстратором 08.11.2010 № 10401050005000374, і редакція якого діяла на дату укладення оспорюваного правочину і містила наступні положення:

- Учасниками товариства є ТОВ «Провіант» (код ЄДРПОУ 32729070), з часткою в статутному капіталі 60%, Запорощук Валентин Анатолійович, з часткою в статутному капіталі 10%, та Миколаєнко Олег Іванович, з часткою в статутному капіталі 30% (п. 1.3. 5.5);

- вищим органом управління товариством є загальні збори учасників, які складаються з учасників або призначених ними представників (п. 8.1);

- керівництво поточною діяльністю товариства здійснює його виконавчий орган - директор, який самостійно вирішує всі питання діяльності товариства, крім тих, які відносяться до виключної компетенції загальних зборів учасників (п. 8.19);

Пунктом 8.20 статуту ТОВ «Обмачівські зорі» встановлено наступні повноваження директора товариства:

- при призначенні директора товариства на посаду з ним може укладатися контракт, в якому визначаються умови найму, права, обов?язки і відповідальність директора перед загальними зборами учасників, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом і діючим законодавством;

- директор без довіреності діє від імені товариства, представляє його інтереси в інших підприємствах , організаціях і державних органах, укладає в межах своєї компетенції, від його імені договори, в тому числі зовнішньоекономічні, здійснює прийняття та звільнення працівників товариства, здійснює інші дії по оперативному керівництву роботою товариства;

- директор затверджує своїм підписом всі документи фінансового та розрахункового характеру, які є основою бухгалтерських записів, в тому числі звіти, баланси, а також угоди в межах своєї компетенції;

- директору забороняється самостійно, без прийняття рішення загальними зборами учасників, приймати рішення і укладати договори (угоди), відчуження чи застави майна товариства, кредитні договори, а також договори позики, займу та фінансової допомоги, якщо такі повноваження не передані йому загальними зборами учасників товариства;

- директор в межах своєї компетенції розпоряджається фінансовими ресурсами і грошовими коштами, видає накази, довіреності.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців № 420239, наданого позивачем для долучення до матеріалів справи, в розділі «прізвище, ім'я, по батькові, дата обрання (призначення) та реєстраційні номери облікових карток платників податків, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи»: містяться дані про те, що Миколаєнко Олег Іванович (згідно статуту) - підписант та керівник.

Будь-яких обмежень або обтяжень щодо наведеної особи - в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не містить.

П. 1 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» визначено, що відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

П. 2 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться зокрема такі відомості щодо юридичної особи: прізвище, ім'я, по батькові, дата обрання (призначення) та реєстраційні номери облікових карток платників податків, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи.

П. 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» визначає, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Пунктом 2 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Згідно пункту 3 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Згідно статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 2 статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що:

- виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків;

- допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;

- вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Частиною 3 статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частина 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначає, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У відповідності до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Господарського процесуального кодексу України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року N 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивачем станом на момент вирішення спору не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, що укладений між сторонами договір купівлі - продажу на умовах відстрочення платежу № 27/03 від 27.03.2012 не був спрямований на настання правових наслідків, обумовлених ним, а також містив ознаки нереальності його виконання та був безтоварним, оскільки вказане твердження спростовується наявними матеріалами справи, зокрема видатковою накладною № РН-000080 від 30.03.2012 на суму 6 700 000,00 грн., яка складена до договору № 27/03 від 27.03.2012, довіреністю № 27 від 30.03.2012 на ім?я Миколаєнка О.І. та банківською випискою по особовому рахунку позивача, які у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та в сукупності підтверджують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин.

Наведене узгоджується зокрема і приписами інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сказано, що при підписанні покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом і яка відповідає вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Крім того, суд приймає як належний і допустимий доказ висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово - технічної експертизи документів № 5569/14-32/5570/14-33 від 16.07.2014, яким зокрема встановлено факт належності підпису на договорі купівлі - продажу на умовах відстрочення платежу № 27/03 від 27.03.2012, видатковій накладній № РН-000080 від 30.03.2012 на суму 6 700 000,00 грн., яка складена до договору № 27/03 від 27.03.2012, довіреності № 27 від 30.03.2012 Миколаєнком О.І., тобто відповідальною посадовою особою, яка посвідчила вказані документи печаткою підприємства, тобто підтвердила в сукупності факт виникнення і вчинення господарської операції юридичною особою, як учасником господарських відносин.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що позивачем не були наведені обставини, не надано належних та допустимих доказів на їх підтвердження, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог та наявність порушених прав позивача внаслідок укладення оспорюваного правочину. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, та відхиляються судом як необґрунтовані.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про визнання недійсним договору купівлі - продажу на умовах відстрочення платежу № 27/03 від 27.03.2012 з підстав, обумовлених ч. 1 та ч. 5 статті 203 Цивільного кодексу України - не є законною та обґрунтованою, не була доведена належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягає.

Також, розглянувши позов третьої особи - Миколаєнко О.І. про визнання недійсним договору купівлі - продажу на умовах відстрочення платежу № 27/03 від 27.03.2012, суд дійшов наступних висновків.

Позов Миколаєнко О.І. мотивований тим, що він є учасником ТОВ «Обмачівські зорі» з часткою в статутному капіталі 30%, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. В свою чергу, укладення оспорюваного правочину порушує його корпоративні права, як учасника товариства, оскільки вказаний правочин містить обтяжливі для ТОВ «Обмачівські зорі» положення щодо значних розмірів штрафних санкцій, застосування яких теоретично може призвести про зменшення розміру прибутку товариства, а тому право Миколаєнко О.І. на отримання частки прибутку товариства, передбачене п. 6.1 Статуту товариства, є порушеним,і способом його захисту є визнання недійсним оспорюваного правочину недійсним.

Статтею 97 Цивільного кодексу України визначено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 98 Цивільного кодексу України встановлено, що Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

Відповідно до частини першої статті 100 Цивільного кодексу України, право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.

Статтею 140 Цивільного кодексу України визначено, що товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ст. 167 Господарською кодексу України).

Права учасника господарського товариства визначені у ст. 116 Цивільного кодексу України та ст. 10 Закону України "Про господарські товариства".

Так учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом:

1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;

2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);

3) вийти у встановленому порядку з товариства;

4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом;

5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.

Відповідно до п. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України, передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що Миколаєнко О.І., як учасник ТОВ «Обмачівські зорі», наділений та обов?язками учасника наведеного товариства, які обумовлені як чинним законодавством, так і Статутом ТОВ «Обмачівські зорі». Проте, ні Статутом ТОВ «Обмачівські зорі», ні вимогами чинного законодавства, зокрема Цивільного кодексу України та Закону України «Про господарські товариства», учасник товариства не відповідає за його зобов'язаннями і несе ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості свого вкладу.

Таким чином, посилання Миколаєнко О.І. на те, що оспорюваний правочин порушує його права та охоронювані законом інтереси як учасника товариства - не є обгрунтованими та спростовуються наявними матеріалами справи.

Крім того, суд зазначає і про те, що п. 8.1-8.7 Статуту ТОВ «Обмачівські зорі» передбачено, що вищим органом управління товариства є загальні збори учасників, тобто колегіальний орган, який вирішує питання діяльності товариства, а не окремий його учасник.

В свою чергу, права учасника товариства визначені у ст. 116 Цивільного кодексу України, ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" та статуті відповідного товариства, які Миколаєнко О.І. має право реалізувати у встановленому законом або статутом порядку, проте, визнання недійсним укладеного товариством господарського договору жодним чином не створює для учасника будь-яких прав та обов?язків за укладеним договором, а отже, укладенням оспорюваного договору жодних прав Миколаєнко О.І., як учасника товариства - не порушено, що згідно ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України є підставами для відмови у позові Миколаєнко О.І.

Також, розглянувши позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРАВІО-ІНВЕСТ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Обмачівські зорі» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Високі аграрні технології» про визнання недійсним договору купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу № 27/03 від 27.03.2012, суд дійшов висновку, що наведений позов задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Статтею 140 Цивільного кодексу України визначено, що товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 203 Цивільного кодексу України, передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Тобто, підставою недійсності правочину є недодержання сторонами саме в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як встановлено судом, оспорюваний правочин - договір купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу № 27/03, укладено між ТОВ «Високі аграрні технології», як продавцем, та ТОВ «Обмачівські зорі»,як покупцем, 27.03.2012.

В свою чергу, згідно статуту ТОВ «Обмачівські зорі», затвердженого загальними зборами учасників ТОВ «Обмачівські зорі» 16.09.2014 (протокол № 4/4) та державна реєстрація якого проведена 24.09.2014, учасниками ТОВ «Обмачівські зорі» є:

- ТОВ «ПРАВІО-ІНВЕСТ» (код 39237424), зареєстроване Реєстраційною службою головного управління юстиції у м.Києві 03.06.2014;

- Миколаєнко Олег Іванович;

- Запорощук Валентин Анатолійович.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що на момент укладення між позивачем та відповідачем договору купівлі - продажу товару на умовах відстрочення платежу № 27/03 від 27.03.2012, права ТОВ «ПРАВІО-ІНВЕСТ» не були порушені, оскільки вказане товариство на момент укладення відповідного договору не було зареєстровано як юридична особа, і відповідно не було учасником ТОВ «Обмачівські зорі».

Крім того, і в подальшому, з моменту набуття ТОВ «ПРАВІО-ІНВЕСТ» прав учасника ТОВ «Обмачівські зорі», жодних прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ «ПРАВІО-ІНВЕСТ» укладенням оспорюваного правочину не було, адже права учасника товариства визначені у ст. 116 Цивільного кодексу України, ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" та статуті відповідного товариства, які ТОВ «ПРАВІО-ІНВЕСТ» має право реалізовувати у встановленому законом або статутом порядку, проте, визнання недійсним укладеного позивачем та відповідачем господарського договору жодним чином не створює для учасника товариства будь-яких прав та обов??язків за укладеним договором, а отже, укладенням оспорюваного договору жодних прав ТОВ «ПРАВІО-ІНВЕСТ», як учасника товариства - не порушено, що згідно ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України є підставами для відмови у позові ТОВ «ПРАВІО-ІНВЕСТ».

Крім того, не приймаються судом і доводи ТОВ «ПРАВІО-ІНВЕСТ» щодо підстав для визнання оспорюваного договору недійсним на підставі ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України через його невідповідність актам цивільного законодавства, зокрема ст. 3 Закону про насіння та ч.2 ст.39 Закону про захист прав на сорти рослин, оскільки норми наведеного закону строюють права та обов?язки для сторін оспорюваного правочину, проте, жодним чином не стосуються прав та обов?язків ТОВ «ПРАВІО-ІНВЕСТ», як учасника позивача.

Враховуючи наведене вище, господарським судом встановлено, що оспорюваний правочин - договір купівлі - продажу товару на умовах відстрочення платежу № 27/03 від 27.03.2012, укладений між позивачем та відповідачем, був спрямований на реальне настання правових наслідків, не містив положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, жодним чином не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивача та третіх осіб, волевиявлення сторін при укладенні правочину було вільним і відповідало їхній внутрішній волі та здійснено представниками сторін в межах їх повноважень згідно установчих документів, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а тому згідно ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України підстави для визнання недійсним договору купівлі - продажу товару на умовах відстрочення платежу № 27/03 від 27.03.2012- у суду відсутні, а отже позови задоволенню не підлягають.

Судовий збір та витрати по проведенню судової експертизи за позовом ТОВ «Обмачівські збори», відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається ТОВ «Обмачівські збори». Судовий збір за позовами Миколаєнка О.І. та ТОВ «ПРАВІО-ІНВЕСТ» покладається на кожного з них.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Обмачівські зорі»- відмовити повністю.

2. У задоволенні позову Миколаєнка Олега Івановича - відмовити повністю.

3. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРАВІО-ІНВЕСТ»- відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

08.12.2014 р.

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя О.М.Спичак

Суддя О.В. Котков

Суддя С.В. Стасюк