Постанова

від 09.12.2014 по справі 910/20440/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2014 р. Справа№ 910/20440/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі: Богатчук К.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Довганик М. Є.

від відповідача - Орел П.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Спільного українсько-німецького підприємства "Марком" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ейч Ті Проперті Вест"

до Спільного українсько-німецького підприємства "Марком"

у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 187436,51 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року по справі №910/20440/14 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Спільного українсько-німецького підприємства "Марком" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ейч Ті Проперті Вест" 186914 грн. 18 коп. - заборгованості та 3738 грн. 23 коп. - судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року по справі №910/20440/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2014 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 09.12.2014 року.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

01 липня 2009 року між відповідачем (продавець) та позивачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 3074 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору продавець зобов'язується продати у власність покупцю, за його заявками, товари народного споживання належної якості (далі - товар), а покупець зобов'язується протягом дії цього Договору купувати товар і своєчасно його оплачувати.

Згідно з п.1.2. Договору конкретний асортимент (номенклатура), кількість і вартість товару вказуються в накладних на товар, які після оформлення є невід'ємною частиною Договору.

Пунктом 4.3. Договору встановлено, що покупець здійснює оплату товару на поточний рахунок продавця в гривнях у розмірі повної вартості отриманого за накладною товару не пізніше 14 діб від дати приймання товару.

09 квітня 2014 року між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду до Договору.

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди від 09.04.2014 року покупець має право повернути товар, який був отриманий в період з 09.04.2014 року по 30.06.2014 року та який є належної якості, з непошкодженим маркуванням, термін придатності якого складає не менш як 40% від загального терміну придатності. Постачальник зобов'язаний прийняти товар, що відповідає умовам цієї додаткової угоди та повернути кошти.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 337726,26 грн. Позивач, в свою чергу, частково оплатив одержаний товар на загальну суму 322553,78 грн.

Місцевим господарським судом встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що позивач повернув відповідачу частину товару на загальну суму 202086,66 грн., внаслідок чого, у відповідача виникла заборгованість 186914 грн. 18 коп.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Посилання апелянта, на п. 4 Додаткової угоди, колегією суддів визнано безпідставними, оскільки відповідач прийняв товар без претензій та зауважень щодо кількості та якості повернутого товару, накладна на повернення товару підписана уповноваженим представником відповідача та скріплена печатками підприємств без зауважень.

Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків, підписаного та скріпленого печатками підприємств, заборгованість відповідача станом на 04.07.2014 року становить 186914 грн. 18 коп.

Крім того, представники позивача та відповідача, в судовому засіданні підтвердили, що повернутий товар по теперішній час знаходиться у відповідача, а кошти сплачені за нього відповідачем не повернуті.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу за повернутий товар розмірі 186914,18 грн. підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.07.2014 року позивач звертався до відповідача з претензією №2207/14-1, відповідно до якої вимагав в семиденний строк сплатити заборгованість в розмірі 186914,18 грн.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги що сторони не визначили строк, в який відповідач зобов'язаний повернути позивачу суму сплаченої вартості повернутого товару, колегія суддів, погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3 % річних, оскільки таке прострочення не настало в період з 02.07.2014 року до 04.07.2014 року.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Спільного українсько-німецького підприємства "Марком" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Спільного українсько-німецького підприємства "Марком" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2014 року по справі №910/20440/14 - без змін.

Матеріали справи №910/20440/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді О.М. Баранець

С.А. Пашкіна

Повний текст постанови виготовлено та підписано 10.12.2014 року