Постанова

від 01.12.2014 по справі 910/8980/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2014 р. Справа№ 910/8980/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Шевченка Е.О.

Синиці О.Ф.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача:Глотова С.О., за довіреністю;

відповідача:не з'явився;

третя особа:не з'явився;

розглядаючи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека "Ліза"

на рішення господарського суду міста Києва від 24.07.2014

у справі № 910/8980/14 (суддя: Ващенко Т.М.)

за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека "Ліза"

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про стягнення 150 291,75 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.07.2014 року по справі № 910/8980/14 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека "Ліза" на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" 142819 грн. 08 коп. - основного боргу, 4897 грн. 75 коп. - пені, 812 грн. 24 коп. - 3% річних, 2970 грн. 57 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Аптека "Ліза" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.08.2014, прийнято апеляційну скаргу до провадження, розгляд справи призначено на 30.09.2014.

30.09.2014 представником позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду були подані письмові заперечення на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2014 розгляд справи відкладено на 27.10.2014.

Розпорядженням Секретаря судової палати Голови Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2014 № 910/8980/14 у справі № 910/8980/14 в зв'язку з перебуванням судді Ткаченка Б.О. у відпустці сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Зеленін В.О., судді: Синиця О.Ф, Шевченко Е.О.

27.10.2014 в судовому засіданні оголошено перерву до 01.12.2014.

01.12.2014 відповідач та третя особа в судове засідання не з'явились, повноважних представників в судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили, не зважаючи на те, що були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином відповідно до вимог ст. 64, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 99 ГПК України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Суд вважає, що зазначені обставини не є перешкодою для розгляду справи, оскільки про дату, час і місце судового розгляду справи позивач та відповідач повідомлені належним чином.

Керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів вважає за необхідне здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними в справі документами та за відсутності представників позивача та відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

10.11.2014 представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив суд рішення господарського суду міста Києва від 24.07.2014 року по справі № 910/8980/14 залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 22.02.2002 № 347 "Про закріплення нежилих будинків та приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва" та додатку № 1 до розпорядження, нежилі приміщення в будинку № 16 (нині літер А) на вул. Туполєва закріплено на праві господарського відання за КП "Київжитлоспецексплуатація" та передані йому на баланс.

05.08.2013 між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), правонаступником якого є Департамент комунальної власності м.Києва (орендодавцем), Товариством з обмеженою відповідальністю "Аптека Ліза" (орендарем) та Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" укладено Договір № 1278 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (Договір № 1278).

Пунктом 1.1 договору передбачено, що Орендодавець (Департамент комунальної власності м.Києва) передає, а Орендар (ТОВ "Аптека Ліза") приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою вул. Туполєва Академіка, 16 літер А для розміщення торгівельного об'єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.

Згідно п. 2.4 договору № 1278, об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади м.Києва і знаходиться на балансі КП "Київжитлоспецексплуатація".

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до п. 3.1 договору, за користування об'єктом оренди Орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.09.11. № 34/6250 і за травень 2013 року становить 5 882,79 грн.

Згідно з п. 3.2 договору, розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому у поточному місяці.

Крім орендної плати Орендар сплачує компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою на якій розташований об'єкт оренди, яка за травень 2013 р. складає 206,93 грн. на місяць (п. 3.3 договору).

Положеннями п. 3.5 договору сторонами погоджено, що додатково до орендної плати та компенсації витрат підприємства нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується Орендарем разом з орендною платою.

Відповідно до п. 3.6 договору, орендна плата та компенсація витрат підприємства сплачується Орендарем на рахунок підприємства, за яким закріплене майно на праві господарського відання чи оперативного управління (Балансоутримувача, Підприємства) починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати та компенсації витрат підприємства є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди Орендодавцеві.

Згідно з п. 3.7 договору, орендна плата та компенсація витрат підприємства сплачуються Орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності Орендаря щомісячно не пізніше 5 числа наступного місяця.

Зобов'язання Орендаря по сплаті орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою забезпечуються у вигляді авансової плати в розмірі не менше ніж орендна плата та компенсація витрат підприємства за два місяці. Орендар сплачує авансовий платіж протягом 10 календарних днів з дати підписання Договору. Підприємство зараховує авансовий платіж як орендну плату та компенсацію витрат підприємства за останні два місяці строку дії договору оренди, індексація орендної плати в цьому випадку проводиться відповідності до Методики розрахунку орендної плати (п. 3.10 Договору).

Строк дії договору встановлено з 05.08.2013 по 03.08.2016 року (п. 9.1. Договору №1278).

З наявного у матеріалах справи акту обстеження нежилих приміщень у будинку № 16 літер А на вул. Туполєва Академіка від 08.11.2013, складеного балансоутримувачем - КП "Київжитлоспецексплуатація" вбачається, що зазначені нежилі приміщення фактично використовує ТОВ "Миг Трейд" без відповідних розпорядчих документів для розміщення гастроному з реалізацією алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Вказане товариство виселено з нежитлових приміщень за адресою вул. Туполєва Академіка, 16 літер А, про що постановлено рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2012 у справі № 5011-13/9759- 2012, яке набрало законної сили та на примусове виконання якого видано наказ.

Згідно з п 8.1 Договору, Орендар (Відповідач) не має права передавати свої зобов'язання за Договором та передавати об'єкт оренди повністю або частково в користування іншій особі без письмової згоди Орендодавця (третя особа). Відповідно до цього ж пункту Договору, орендар не має права укладати договори (контракти, угоди), у тому числі про спільну діяльність, пов'язані з будь-яким використанням об'єкта оренди іншою юридичною чи фізичною особою, без дозволу Орендодавця. Порушення цієї умови Договору є підставою для дострокового розірвання цього договору в установленому порядку.

Пунктом 8.3 Договору передбачено, що об'єкт оренди повинен використовуватися орендарем тільки за цільовим призначенням, обумовленим пунктом 1.1 Договору.

Відповідно до п. 8.5. Договору, у разі виявлення факту використання об'єкта оренди не за цільовим призначенням договір підлягає розірванню, при цьому Орендар зобов'язаний додатково сплатити суму коштів розмір яких становить різницю між орендною платою за фактичне використання об'єкта оренди, встановленою перевіркою та орендною платою визначеною Договором за весь період оренди з початку дії Договору.

Із матеріалів справи вбачається, що 03.03.2014 (вих. № 062/7/19-1506) та повторно 16.05.2014 (вих. № 062/7/19-3861) Департаментом комунальної власності м.Києва на адресу відповідача направлено листи щодо відмови від договору оренди № 1278 від 05.08.2013 про оренду нежитлових приміщень загальною площею 95,60 кв.м. на вул. Туполєва Академіка, 16 літер А., однак відповіді не отримано.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.09.2014 у справі № 910/16505/14 договір оренди № 1278 від 05.08.2013 розірвано.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Отже, двостороннім правочинами притаманна наявність взаємоузгодженого волевиявлення двох осіб, спрямованого на виникнення єдиного правового результату, покликаного забезпечити реалізацію обопільної чи самостійної мети кожної з цих осіб.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Оскільки між сторонами по справі склались господарські правовідносини, то за змістом ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Пункт 1 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Приписами ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначається, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Частиною 1 ст. 530 передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З аналізу викладених норм вбачається, що договір оренди є оплатним, і обов'язок орендодавця надати в оренду приміщення відповідає обов'язку орендаря прийняти приміщення та оплатити орендну плату.

В абзаці 4 п. 5.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" роз'яснено, що з урахуванням положень статей 653, 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Згідно ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору, тобто наявність та участь тих самих сторін, що й у справі, яка розглядається.

Так-як, наявні в матеріалах справи документи містять всі обов'язкові реквізити, що фіксують факт встановлення договірних відносин, а також факти встановленні в рішенні господарського суду міста Києва від 25.09.2014 у справі № 910/16505/14, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків по орендній платі.

Отже, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості, визнаються судом обґрунтованими та такими, що правомірно були задоволені судом першої інстанції, а саме: по сплаті орендної плати за період з листопада 2013 року по червень 2014 року включно становить 142274,78 грн. та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою за квітень-червень 2014 року становить 544,30 грн., в загальному розмірі 142819,08 грн.

Крім того, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені, 3% річних.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як передбачено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 6.2 договору, за несвоєчасну сплату орендних платежів Орендар сплачує на користь Підприємства пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

З матеріалів справи вбачається, що місцевий господарський суд зробив власні перерахунки пені та встановив, що розмір стягуваної пені повинен становити 4897,75 грн.

Проаналізувавши власні перерахунки пені місцевого господарського суду колегія суддів вважає їх обґрунтованими та правильними, а тому місцевий господарський суд правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача пені лише частково, а саме в розмірі 4897,75 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних не є штрафними санкціями, а є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64).

З матеріалів справи вбачається, що місцевий господарський суд зробив власні перерахунки 3% річних та встановив, що розмір стягуваних 3% річних повинен становити 812,24 грн.

Проаналізувавши власні перерахунки 3% річних місцевого господарського суду колегія суддів вважає їх обґрунтованими та правильними, а тому місцевий господарський суд правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних лише частково, а саме в розмірі 812,24 грн.

Суд відзначає, що в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України скаржник не надав ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували його вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 24.07.2014 року по справі № 910/8980/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека "Ліза" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 24.07.2014 року по справі № 910/8980/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/8980/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді Е.О. Шевченко

О.Ф. Синиця