Рішення

від 02.12.2014 по справі 752/2718/14-ц

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

Справа № 752/2718/14-ц

Провадження № 2/752/2508/14

02.12.2014 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Фролова М.О., за участі секретаря Титоренко А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім морів та океан» про захист прав споживача, -

встановив:

У лютому 2014 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з позовом до ТОВ «Сім морів та океан» (надалі - відповідач) про захист прав споживачів і відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Збільшивши свої позовні вимоги позивач мотивував позов наступним.

У вересні 2013 року позивачем було укладено із відповідачем договір про надання туристичних послуг за умовами якого було заплановано поїздку на чотирьох осіб до Республіки Куба. Позивачем було передано директору ТОВ «Сім морів і океан» грошові кошти у сумі 63680 гривень. Проте відповідачем туристичні послуги надані не були. 10.02.2014 року позивачем було направлено письмову претензію відповідачу, яка залишилась без задоволення, кошти повернені позивачу не були.

В судовому засіданні позивач позов підтримав та просив суд стягнути з відповідача сплачені грошові кошти, а також стягнути розраховану ним неустойку розмір якої позивачем було збільшено заявою про уточнення позовних вимог (а.с.76), а також понесені додаткові матеріальні витрати, що були пов'язані із терміновим оформленням іншої туристичної послуги у іншого туристичного оператора у сумі 4500 гривень, а також відшкодувати заподіяну моральну шкоду в порядку законодавства про захист прав споживачів, яку позивач визначив у сумі 31840 гривень.

Представник відповідача в судовому засіданні категорично заперечив у задоволенні позову посилаючись на його недоведеність і необґрунтованість. Зокрема, посилався на неналежність доказів, що підтверджують факт передачі коштів позивачем відповідачу та відсутність правових підстав для майнової відповідальності юридичної особи - відповідача, що на думку представника відповідача має вирішуватись в межах кримінально-процесуальних правовідносин, що мали місце за фактом порушення відповідного кримінального провадження, оскільки кошти передані позивачем представнику відповідача юридичною особою оприбутковані не були у встановленому законодавством порядку.

Вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, на основі з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов до висновків про необхідність часткового задоволення позовних вимог виходячи із наступного.

Судом встановлено, що 21 вересня 2013 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір-доручення на туристичне обслуговування (а.с.4-9, надалі - договір).

Згідно із п.2.1. даного договору відповідач зобов'язався згідно з дорученням позивача забезпечити організацію надання комплексу туристичних послуг.

Згідно з п.3.1. даного договору сторонами було погоджено вартість послуг у розмірі 63680 гривень.

Пунктом 3.2. договору сторони погодили такий порядок оплати туристичних послуг: при підписанні договору Замовник (позивач у справі) оплачує повну вартість або не менше 50% вартості замовлених послуг. Оплата туристичних послуг Компанії (відповідача у справі) проводиться в українських гривнях у зручній для Замовника формі розрахунку у визначений термін і вважається здійсненою в момент зарахування усієї суми коштів на банківський рахунок Компанії.

Судом встановлено, що договір з боку відповідача було підписано уповноваженим представником відповідача - Директором ТОВ «Сім морів і океан» ОСОБА_2

Судом достовірно встановлено, що грошові кошти у сумі 63680 гривень було передано позивачем директору ТОВ «Сім морів і океан» ОСОБА_2 у день підписання договору - 21 вересня 2013 року і у такий висновок суду покладається уся сукупність доказів досліджених в ході розгляду справи: пояснення сторін, протокол допиту свідка ОСОБА_2 у кримінальному провадженні, постанова про закриття кримінального провадження, довіреність на розпорядження коштами.

Відповідно до ст.60 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторін, які посилаються на обставини, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Положеннями ч. 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи із принципу змагальності сторін закріпленому у ст.10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Так, відповідно до Довіреності від 21 вересня 2013 року, дати підписання договору (а.с.15), позивач уповноважив Директора ТОВ «Сім морів і океан» ОСОБА_2 провести оплату в установі банку послуг згідно договору від 21.09.2013 року на суму 63680 гривень, що становить вищезазначену суму вартості туристичних послуг. Така обставина повністю кореспондує вищезазначеним умовам оплати вартості туристичних послуг визначених у п.3.2. договору і свідчить про прийняття директором відповідача зазначеної суми.

Суд бере до уваги, що відповідно до п.3.2 договору оплата туристичних послуг проводиться саме у зручний для Замовника формі розрахунку. Таким чином, позивач скористався своїми правами передбаченими договором і провів розрахунок у зручний для нього спосіб - шляхом передачі готівки.

З протоколу допиту ОСОБА_2, як свідка у кримінальному провадженні від 20 грудня 2013 року (а.с.85-87) вбачається, що остання підтверджує, що будучи службовою особою відповідача і перебуваючи на посаді директора, отримала від позивача зазначену суму грошових коштів.

З Постанови про закриття кримінального провадження винесеною слідчим Шевченківського РУ ГУ МВС України у м. Києві від 26 червня 2014 року вбачається, що директор ТОВ «Сім морів і океан» ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 63680 гривень, проте внаслідок конфлікту з власником юридичної особи була звільнена і не виконала свої службові обов'язки, щодо організації туристичного обслуговування позивача.

Окрім того, з пояснень представника відповідача не випливає категоричного спростування обставин того, що ОСОБА_2 отримала вказані кошти (а.с.79), а тому суд, беручи до уваги усю сукупність вищенаведених доказів застосовує до даних правовідносин презумпцію вини боржника, який унормовано у ст.614 ЦК України, відповідно до якої відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Крім того, узагальнюючи судову практику Верховний Суд України у положеннях Листа «Висновки Верховного Суду України, викладених у постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України, за перше півріччя 2013 року» від 01.07.2013р. роз'яснив наступне: «Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, ЦК України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише в тому разі, коли доведе відсутність своєї вини в порушенні зобов'язання (постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 13 лютого 2013 р. у справі N 6-170цс12)».

Суд не бере до уваги посилання представника відповідача щодо неналежності, як доказу, протоколу допиту свідка ОСОБА_2 у кримінальному провадженні та постанови про закриття кримінального провадження, оскільки відповідно до ч.1. ст.57 ЦПК України будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи є доказами. У судовому засіданні не було спростовано достовірність даних документів, як доказів.

Суд не бере до уваги заперечення представника відповідача, стосовно того, що можливо отримані кошти директором ОСОБА_2 не були оприбутковані, а відтак не надійшли на рахунок юридичної особи, оскільки відповідно до ст.1087 Цивільного кодексу України розрахунки за участю фізичних осіб, не пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитись у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді.

Окрім того, відповідно до до п.1.2. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року №637 готівкові розрахунки це платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.

Згідно з п.2.6 вищезазначеного Положення про ведення касових операцій і обов'язок оприбуткування готівки покладається саме на юридичну особу (підприємство), яке прийняло готівкові кошти, а тому позивач ОСОБА_1 об'єктивно не мав змоги впливати чи контролювати процедуру оприбуткування готівкових коштів, які були у нього прийняті уповноваженою особою відповідача.

Суд виходить із обставини того, що ОСОБА_2 станом на 21.09.2013 року приймала кошти саме як директор юридичної особи відповідача, про що свідчить її підпис скріплений печаткою юридичної особи, як на договорі так і на довіреності на розпорядження коштами, а також зазначення посади даної особи саме як директора підприємства.

Відповідно до ч.1 ст.96 ЦК України прямо передбачено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до ст.1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушення зобов'язання є його невиконанням або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

А тому, суд оцінюючи в сукупності пояснення учасників судового засідання і докази досліджені в ході судового розгляду вважає, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження в частині відшкодування вартості туристичної послуги у сумі 63680 гривень і в обґрунтування такого висновку суду покладаються усі докази і пояснення у їх сукупності, які на переконання суду не залишають місця для гіпотетичної оцінки фактів, а в повній мірі і цілком, надають суду можливість дійти категоричного висновку про необхідність констатувати доведеність позовних вимог у цій частині.

В той же час, суд вважає недоведеними вимоги позивача, щодо відшкодування збитків у розмірі 4500 гривень, які заявлені останнім як витрати за термінове бронювання.

Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

В той же час з представленого позивачем Договору на туристичне обслуговування від 24.12.2013 року укладеного з ТОВ «Мережа Агенцій «Гарячі тури» (а.с.14-17) не випливає висновку, що збитки які поніс позивач внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань дорівнюють заявлену ним у позові суму у 4500 гривень. Також в судове засідання не представлено інших доказів того, чи скористався позивач послугами за даним договором і у яких межах; не представлено доказів передачі коштів ТОВ ТОВ «Мережа Агенцій «Гарячі тури».

Відповідно до ч.2 ст.623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання доказується кредитором.

У зв'язку із зазначеним суд дійшов до висновку про необхідність відмовити позивачу у позовній вимозі про стягнення збитків, як недоведеній.

Також суд вважає необґрунтованою вимогу про стягнення з відповідача штрафних санкцій - пені.

Згідно ст. 546 ЦК України, неустойка (пеня, штраф) є способом забезпечення виконання цивільного зобов'язання що може встановлюватися на договірних засадах.

Ст.611 ЦК України визначає настання правових наслідків у вигляді сплати неустойки виключно на засадах встановлених договором або законом.

В той же час представлений у судове засідання Договір-доручення на туристичне обслуговування від 21.09.2013р., яким врегульовано правовідносини між позивачем і відповідачем, не містить такого засобу забезпечення зобов'язання як неустойка з боку відповідача за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань.

Відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

У зв'язку з вищезазначеним вимога про стягнення неустойки є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

Необґрунтованою також є вимога про стягнення моральної шкоди з відповідача на користь позивача виходячи із наступних міркувань.

Відповідно до ч.2 ст.33 Закону України «Про туризм» заподіяна туристу моральна (немайнова) шкода, якою порушені його законні права, відшкодовується суб'єктом туристичної діяльності в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 10 ст.20 Закону України «Про туризм» способи захисту порушених прав туристів визначаються законодавством про захист прав споживачів.

Таким чином, законодавство про туризм в Україні виходить із бланкетного посилання на норми, що регулюють сферу захисту прав споживачів.

В той же час, відповідно до п.5 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції) відповідно до закону. Проте у даному конкретному випадку споживачу туристична послуга взагалі не надавалася і позивач просить відшкодувати шкоду заподіяну ненаданням послуги і не має претензії, щодо її неналежної якості через відсутність останньої як такої.

Узагальнюючи судову практику у спорах про відшкодування моральної шкоди Верховний Суд України у п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначає, що судам необхідно в кожній справі з'ясовувати чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин.

Таким чином, оскільки законодавство про захист прав споживачів допускає відшкодування моральної шкоди тільки у випадку заподіяння шкоди завданої внаслідок недоліків продукції (послуг) у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди необхідно відмовити.

Розподіл судових витрат здійснити за правилами ст.88 ЦПК України. Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Оскільки суд частково задовольнив позовні вимоги позивача у сумі 63680 гривень, що становить 36,9% від загальної суми позовних вимог у сумі 172386,65 гривень, то стягненню з відповідача у дохід держави підлягає сума - 636,1 гривень

На підставі ст. ст. 1-5, 8, 10, 11, 26, 27, 30, 60, 109, 118, 119, 208-209, 212-215 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім морів та океан» про захист прав споживача - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім морів та океан» (код ЄДРПОУ- 38391424) на користь ОСОБА_1 63680 (шістдесят три тисячі шістсот вісімдесят) гривень відшкодування матеріальної шкоди заподіяної невиконанням договору про надання туристичних послуг.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім морів та океан» (код ЄДРПОУ- 38391424) у дохід держави 636 (шістсот тридцять шість) гривень 10 копійок содового збору.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення, а рішення яке було ухвалено без участі особи, яка її оскаржує протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду міста Києва через Голосіївський районний суд міста Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя