Рішення

від 10.12.2014 по справі 924/1567/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" грудня 2014 р.Справа № 924/1567/14

Господарський суд Хмельницької області у складі:

суддя Олійник Ю.П., розглянувши матеріали справи

за позовом Славутського міжрайонного прокурора м. Славута

до 1. Славутської міської рада м. Славута Хмельницька область,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово - сервісний центр - Універсалсервіс" м. Нетішин Хмельницька область

про визнання недійсним та скасування п. 8 рішення сесії Славутської міської ради від 25.10.2013р. №13.9-34/2013 "Про передачу земельних ділянок у власність та користування" ; визнання недійсним договору про встановлення особистого строкового сервітуту від 25.11.2013р., укладеного між Славутською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово - сервісний центр - Універсалсервіс" на майбутнє

Представники сторін:

Від позивача - Ткачук Н.С. за посвідченням №001728,

Від відповідача 1- Федорчук С.Й за дов. від 17.11.10,

Від відповідача 2 - Стороженко Ю.В. за дов. від 10.11.14.

У судовому засіданні згідно з ст.85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини.

Прокурор у позовній заяві та представник прокуратури у судовому засіданні просять з врахуванням зміни предмету спору визнати недійсним та скасувати п.8 рішення сесії Славутської міської ради від 25.10.2013р. №13.9-34/13 "Про передачу земельних ділянок у власність та користування"; визнати недійсним договір про встановлення особистого строкового сервітуту від 25.11.2013р., укладеного між Славутською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово - сервісний центр - Універсалсервіс" на майбутнє. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що укладений між Славутською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово - сервісний центр- Універсалсервіс" договір про встановлення особистого строкового сервітуту від 25.11.2013р. є удаваним правочином, який приховує інший договір - оренди земельної ділянки, оскільки містить положення, характерні саме для договору оренди, який не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним згідно з ст.215 ЦК України. Зазначають, що сервітут встановлений для розміщення тимчасових споруд з інвентаризаційних конструкцій для здійснення торгівельної діяльності, що не відповідає ст.99 Земельного кодексу України, якою передбачені випадки для встановлення сервітуту. При цьому договором передбачена річна плата в розмірі 6% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає визначенню розміру саме орендної плати. Звертають увагу, що згідно земельного законодавства земельні ділянки надаються в оренду за результатами земельних торгів, відповідно, сервітут був встановлений з метою уникнення даної процедури з приховання фактично договору оренди земельної ділянки. За таких обставин у відповідача 1 не було законодавчо визначених підстав для передачі земельної ділянки відповідачу 2 на праві особистого строкового сервітуту, тому рішення сесії Славутської міської ради від 25.10.2013р. №13.9-34/13 "Про передачу земельних ділянок у власність та користування" необхідно визнати недійсним. Відповідно, договір оренди землі, який сторони приховали, укладаючи договір сервітуту, повинен бути визнаний недійсним, оскільки не відповідає вимогам закону, а саме, нормам Земельного Кодексу України.

Відповідач 1 у відзиві на позов та його представник у судовому засіданні позовні вимоги заперечують, посилаючись на те, що предметом даного спору є саме оскарження рішення Славутської міської ради від 25.10.2013 №13.9-34/13 «Про передачу земельних ділянок у власність та користування» та визнання недійсним договору про встановлення особистого строкового сервітуту від 25.22.2013р., а земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності, належать до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Крім того, стверджується, що доводи прокурора щодо відсутності законодавчо визначених підстав для передачі ТОВ «Торгово-сервісний центр-Універсалсервіс» земельної ділянки на праві особистого строкового сервітуту спростовуються тим, що нормою ст.99 Земельного кодексу України не обмежуються види земельних сервітутів. Вважають необґрунтованим твердження позивача про те, договір оренди упорядкованих площадок є прихованою суборендою, оскільки не базується на конкретних доказах. Натомість, ТОВ «Торгово-сервісний центр-Універсалсервіс» належать на праві приватної власності упорядковані площадки, а земельні ділянки, на яких вони розміщенні, використовує на підставі договору особистого строкового сервітуту, укладеного із міською радою. Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд, ДК 018-2000, Гармонізовано з СС, ДНІАСБ Держбуду, враховуючи основні ознаки, площадки відносяться до споруд. Посилається на те, що ст.627 та ст. 628 ЦК України забезпечується свобода договору. Відповідно до ст.134 Земельного кодексу України передбачається обов'язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах). Проте, як вбачається із пункту 2 цієї норми не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб. Тобто, рада не мала інших правових підстав для передачі земельної ділянки у користування для ТОВ «Торгово-сервісний центр-Універсалсервіс», окрім, як на правах сервітуту. Тому встановлюючи земельний сервітут збалансовано інтереси власника споруд та власника (територіальної громади) земельної ділянки, оскільки враховувалась неможливість задоволення потреб ТОВ «Торгово-сервісний центр-Універсалсервіс» в інший спосіб, а також необхідність дотримання принципів ефективного та раціонального розпорядження землями комунальної власності. Просить враховувати, що випадки припинення сервітуту визначені в статтях 406 ЦК України та 102 ЗК України, проте позивачем не наведено жодного з існуючих випадків, на підставі яких суд має припинити сервітут шляхом визнання недійсним договору про його встановлення.

У додаткових поясненнях до заперечень відповідач 1 посилається на те, що відповідач 2 у 2006р. придбав у Славутського районного споживчого товариства упорядковані площадки на ринку, як окреме майно, яке обліковується на балансі товариства. Упорядковані площадки за своїми основними характеристиками є об'єктами, розташованими на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. На час придбання цього майна не можливо було здійснити його державну реєстрацію як нерухомого майна, оскільки

законодавчими актами не визначений правовий статус споруд та визначення цього поняття. Крім цього, Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затв. наказом Міністерства юстиції від 07.02.2002 р. №7/5, встановлено, що державна реєстрація прав проводиться після технічної інвентаризації об'єкта, права щодо якого підлягають реєстрації. Однак, акт, який визначав порядок проведення технічної інвентаризації упорядкованих площадок відсутній. Звертається увага також на те, що відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. У разі оголошення конкурсу на купівлю права оренди на загальних засадах у порядку ст. 134 Земельного кодексу України на спірну земельну ділянку відбулося б обмеження права ТОВ «Торгово-сервісний центр-Універсалсервіс» на власність на упорядковані площадки, які нерозривно пов'язані із цією земельною ділянкою. Крім цього, земельна ділянка на якій встановлено особистий строковий сервітут, що оспорюється, площею 1400 кв.м. межує із земельною ділянкою площею 264 кв.м. кадастровий номер 6810600000, яка також належить ТОВ «Торгово-сервісний центр-Універсалсервіс» на праві оренди. При цьому земельна ділянка відповідача 2. площею 264 кв.м., кадастровий номер 6810600000, з усіх сторін межує (оточена) земельною ділянкою площею 1400 кв.м., на якій встановлено оспорюваний сервітут, крім ділянки завдовжки 3,35 м., яка є суміжною до вул. Михайла Грушевського (землі загального користування). Звертається увага на необхідність враховуння того, що передача ділянки площею 1400 кв.м. на правах сервітуту надало можливість забезпечення земельної ділянки площею 264 кв.м. розмірами заїздів та проходів, які відповідають вимогам ДБН 360.92 та вимоги пожежної безпеки на ринках, які передбачені Наказом Міністерства України з надзвичайних ситуацій від 17.01.2005 р. № 30 «Про затвердження Правил пожежної безпеки на ринках України». Зокрема, розділом 5 , п.п.5.1.5. цього наказу передбачено, що на вказаних територіях між групами кіосків (павільйонів) повинні передбачатися поздовжні та поперечні проходи (проїзди) завширшки не менше 4 м у просвіті з урахуванням відкритих дверей; п.п.5.7.6. Ширина під'їздів для пожежної техніки до джерел протипожежного водопостачання повинна бути не менше 4 м. Проїзди влаштовуються кільцевими, наскрізними, а для тупикових проїздів - з майданчиками розміром 12х12м для розвороту пожежних автомобілів. Відповідно заїзд розмірами передбачений нормативно-правовими актами міг бути влаштований шляхом передачі на правах сервітуту ділянки площею 1400 кв.м.

Відповідач 2 у відзиві на позов та його представники у судових засіданнях доводи позовної заяви вважають необґрунтованими, оскільки статтею 99 Земельного кодексу України передбачено, що власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення земельних сервітутів. При цьому в переліку сервітутів також зазначено «інші земельні сервітути», тобто, передача земельної ділянки для розміщення тимчасових споруд з інвентарних конструкцій для здійснення торгівельної діяльності повністю відповідає вимогам Земельного кодексу України. Законодавчими актами не передбачено прямої заборони щодо передачі вказаної земельної ділянки на праві особистого строкового сервітуту, а тому дозволено. Договір оренди та договір сервітуту подібні за правовою природою, різниця полягає лише в тому, що сервітут має обмежене право користування. При укладенні вказаного договору строкового сервітуту Славутська міська рада зберегла за собою право власності на земельну ділянку і, на відміну від договору оренди, передала в її обмежене користування для ТОВ «Торгово-сервісний центр- Універсалінвестцентр». П.п. 3.3-3.6 умов договору від 25.11.2013р. передбачена річна плата у розмірі 6% від нормативно грошової та складає 36162,84 грн., яка вноситься щомісячно у розмірі 3013,57 грн. ТОВ «Торгово-сервісний центр Універсалсервіс». Вважає безпідставними посилання прокурора на те, що договір про встановлення особистого строкового сервітуту є удаваним правочином і у зв'язку з цим підлягає визнанню недійсним, оскільки ст. 235 ЦК України встановлені правові наслідки удаваного правочину, а саме, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Підстав визнання недійсним договору, навіть якщо він є удаваним діючим цивільним законодавством не передбачено.

У додатковому відзиві на позов Відповідач 2 відмічає, що відносини, які склалися між Славутською міською радою та ТОВ «ТСЦ-Універсалсервіс» з приводу встановлення сервітуту на земельну ділянку, за своєю природою є господарськими (договірними). У цих правовідносинах Славутська міська рада реалізувала щодо земельної ділянки права власника, а не делеговані державою функції. Аналогічні правові позиції містяться у постанові Вищого господарського суду України від 02. 11.20% р. у справі № 1/1091-13/412. Тому в даній справі відсутній інтерес держави . Згідно з ч. 1 ст. 1 ПІК України звернення до господарського суду відбувається за захистом своїх порушених прав. Ч. 2 ст. 1 ГПК України розширює коло осіб, які можуть звернутись до господарського суду, відносячи до них інші органи. Однак при цьому зауважується, що дані органи можуть звертатись до суду у випадках, передбачених законодавчими актами України. Відповідно до п. 2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Тому крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. Тому позов Славутським міжрайонним прокурором подано не в інтересах держави, чинне законодавство не надає йому права подавати позови в інтересах територіальних громад. Договір про встановлення особистого строкового сервітуту від 25. 11.2013 р. не порушує права та охоронювані законом інтереси прокурора. Відповідно провадження у справі за даним позовом порушено помилково.

Розглядом матеріалів справи судом встановлено:

21.11.2006р. Відповідач 2 ( Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово - сервісний центр - Універсалсервіс") та Славутським районним товариством укладено договір купівлі-продажу упорядкованої площадки на Славутському міському ринку, згідно якого товариство продало, а відповідач 2 купив упорядковану площадку на Славутському міському ринку площею 1960,61 кв.м., що розташована на земельній ділянці, яка належить на праві постійного землекористування кооперативному підприємству „Ринок" згідно Держакту від 18.05.1998р., вартістю 225319 грн. Складено акт приймання-передачі основних фондів від 21.11.2006р. ( площа 4131 кв.м та 1960,61 кв.м.), кошти сплачені платіжними дорученнями № 117 від 3.11.2006р. на 204835 грн. та № 105 від 20.10.2006р. на 63650 грн. на підставі протоколу проведення аукціону від 24.10.2006р. та постанови правління Славутської райспоживспілки № 231 від 21.11.2006р. При цьому згідно рішення Славутської міської ради № 10.1.1-9/2007 від 27.04.2007р. припинено право постійного користування земельними ділянками КП „Ринок", площами 1960,61 кв.м. по вул.Правда та 4131 кв.м. на Ринковій площі, які переведені до земель запасу міської ради.

Згідно рішення дев'ятої сесії Славутської міської ради п'ятого скликання від 27.04.07 №10.2-9/2007 вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідачу 2 для здійснення комерційної діяльності - під розміщення ринку площами 2155кв.м. на Ринковій площі і 264 кв.м. по вул.Газети Правда за рахунок земель запасу та надати дані землі в оренду строком на 3 роки.

На підставі вказаного рішення між відповідачем 1 (Славутською міською радою) та відповідачем 2 ( Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово - сервісний центр - Універсалсервіс" ) укладено договір оренди землі від 23.05.07. Згідно п.1 договору відповідач 1 як орендодавець надає, а відповідач 2 як орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для здійснення комерційної діяльності - під розміщення ринку, яка знаходиться у м. Славута, вул. Газети Правда. Згідно з п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка площею 264кв.м., кадастровий номер 6810600000. Згідно з п.8 договору договір укладено на три роки. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повинен повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

На виконання договору між сторонами підписано акт приймання-передачі об'єкта оренди від 23.05.07.

Згідно рішення Славутської міської ради № 17-11/2007 від 20.07.2007р. крім інших, вулицю Газети Правди перейменовано на вулицю Ярослава Мудрого.

Спірним рішенням сесії шостого скликання Славутської міської ради від 25.10.2013р. №13.9-34/2013 "Про передачу земельних ділянок у власність та користування" вирішено затвердити відповідачу 2 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення між частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту для розміщення тимчасових споруд з інвентарних конструкцій для здійснення торгівельної діяльності по вул. Ярослава Мудрого площею 1400кв.м. та передати вказану земельну ділянку на праві особистого строкового сервітуту терміном на 10 років.; встановити розмір орендної плати на рівні 6% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; укласти з відповідачем 2 договір особистого строкового сервітуту та провести державну реєстрацію права користування земельною ділянкою.

На підставі вищезазначеного рішення між відповідачем 1 та відповідачем 2 укладено спірний договір про встановлення особистого строкового сервітуту від 25.11.13, згідно якого відповідач 1 встановлює особистий строковий сервітут відносно земельної ділянки площею 1400кв.м. кадастровий номер 6810600000:01:003:0674, що знаходиться за адресою: м. Славута, вул.Я.Мудрого, в інтересах сервітуарія - відповідача 2 для розміщення тимчасових споруд з інвентарних конструкцій для здійснення торгівельної діяльності.

Згідно з п.2.1 цього договору сервітут встановлюється строком на 10 років. Згідно з п. 3.1 за встановлення сервітуту сервітуарій сплачує плату у грошовій формі, а згідно з п. 3.3 договору річна плата за договором встановлюється у розмірі 6% від нормативної грошової оцінки землі і складає 36162,84грн. Згідно з п.3.2 договору нормативна грошова оцінка землі становить 602714,00грн. Згідно з п.4.1 договору особистий строковий сервітут встановлюється відносно земельної ділянки для розміщення тимчасової споруди на підставі розробленої технічної документації, а згідно з п.4.2 на земельній ділянці не дозволяється діяльність, яка не пов'язана з розміщенням тимчасових споруд.

На виконання договору між сторонами укладено акт приймання-передачі земельної ділянки від 25.11.13.

Згідно рішення виконавчого комітету Славутської міської ради № 238 від 18.07.2014р. затверджено план-схему розміщення торговельних місць для здійснення підприємницької діяльності на території ринку міста Славути по вул.Ринкова Площа та Ярослава Мудрого.

Досліджуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, судом приймається до уваги таке :

Справи, які підвідомчі господарським судам визначені ст.12 ГПК України.

У порядку господарського судочинства підлягають вирішенню спори про визнання незаконними рішень органів місцевого самоврядування з питань передачі земельних ділянок у власність чи надання їх в користування, враховуючи ст. 319 ЦК України, положення розділів III-IV Земельного кодеуксу України. Така ж правова позиція у п.1.3. Постанови Пленуму ВГСУ № 6 від 17.05.2011р. Тому судом не приймаються до уваги доводи відповідача 1 щодо непідвідомчості зазначеного спору господарському суду.

Однією із позовних вимог прокурор у позовній заяві просить визнати недійсним та скасувати п.8 рішення сесії Славутської міської ради від 25.10.2013р. №13.9-34/13 "Про передачу земельних ділянок у власність та користування".

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України).

Разом з цим ст. 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ст.144 Конституції України, ст.73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, вправі приймати рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Судом враховується, що підставами для визнання судом рішення органів державної влади або місцевого самоврядування недійсними можуть бути невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Представником прокуратури надано письмові пояснення щодо визнання недійсним спірного рішення, в яких посилається на невідповідність останнього нормам ст.ст. 401 , 403 Цивільного кодексу України та нормам ст.ст.93 та124 Земельного Кодексу України, оскільки земельна ділянка передавалась для розміщення тимчасових споруд з інвентарних конструкцій для здійснення торгівельної діяльності і рада фактично позбавлена можливості самостійно використовувати спірну земельну ділянку, яку передала без проведення земельних торгів.

Однак, судом враховується, що відповідно до п. 2 ст. 395 ЦК України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).

Статтею 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно з ч .1 ст.403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.

Статтею 404 ЦК України визначено правові підстави права користування чужою земельною ділянкою, а саме, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Спеціальні норми стосовно об'єкта сервітуту, такого, як земельна ділянка, викладені у нормах Земельного Кодексу України.

Зокрема, згідно з ч.ч.1-4 ст.98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

При цьому, статтею 99 вказаного Кодексу передбачено такі види права земельного сервітуту, зокрема, як : а) право проходу та проїзду на велосипеді;б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Прокурор посилається на те, що у відповідача 1 не було законодавчо визначених підстав для передачі земельної ділянки на праві особистого сервітуту.

Проте судом враховується, що нормами статті 99 Земельного Кодексу України не визначено виключного переліку видів права змельного сервітуту, оскільки зазначено про „інші земельні сервітути". Відповідно право сервітуту могло бути поширено на розмящення споруд з інвентарних конструкцій для здійснення торгівельної діяльності.

При цьому за поясненнями представників відповідачів, що приймається до уваги судом, укладення „іншого земельного сервітуту" було викликано тим, що на земельній ділянці, відносно якої встановлено особистий земельний сервітут, вже знаходилось майно відповідача 2 (упорядковані площадки), які придбані за договором купівлі-продажу упорядкованої площадки на Славутському міському ринку, що підтверджено матеріалами справи та внаслідок чого припинено право постійного користування земельною ділянкою попереднього користувача КП „Ринок" і переведено її до земель запасу міської ради. Тому єдиним способом задоволення потреб відповідача 2 для розміщення на цих упорядкованих площадках ( які перебували у його власності) тимчасових споруд з інвентарних конструкцій відповідач 1 вбачав тільки укладення особистого земельного сервітуту. Крім того, відповідачем 1 враховано при укладенні сервітуту необхідність дотримання відповідачем 2 вимог ДБН 360.92 для забезпечення земельної ділянки заїздів та проходів та вимог пожежної безпеки на ринках, які передбачені наказом Міністерства України з надзвичайних ситуацій від 17.01.2005 р. № 30 «Про затвердження Правил пожежної безпеки на ринках України», зокрема, п.5.1.5.

При цьому посилання прокурора на удаваність правочину, укладеного на виконання зазначеного рішення, не враховується судом, оскільки укладення спірного договору від 25.11.2013р. хронологічно пізніше прийняття спірного рішення від 25.10.2013р.

Щодо спірного п.8 рішення сесії Славутської міської ради від 25.10.2013р. №13.9-34/13 "Про передачу земельних ділянок у власність та користування", то судом враховується , що при його прийнятті відповідачем 1 правомірно враховані норми п.34 ч. 1 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування", ст.ст. 12, 18, 121, 122 Земельного Кодексу України.

За таких обставин у позовних вимогах щодо визнання недійсним п.8 рішення сесії Славутської міської ради від 25.10.2013р. №13.9-34/13 "Про передачу земельних ділянок у власність та користування" належить відмовити.

Згідно з пунктом 34 статті 26, пунктом 2 статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин вирішується на пленарному засіданні ради -сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Відповідно наявність рішення відповідного органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки в користування чинним земельним законодавством визначається в якості обов'язкової передумови подальшого укладення договору, відтак, договір є наслідком виконання відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

Згідно з ч.1 ст.98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Згідно зі ст.100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Підставою, якою прокурор обґрунтовує свої позовні вимоги щодо визнання недійсним спірного договору від 25.11.2013р., є також удаваність договору про встановлення особистого строкового сервітуту, а саме те, що сторони мали намір та між ними був насправді укладений договір оренди.

Згідно з ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. У разі, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Однак, відповідачами укладено договір про встановлення особистого сервітуту, який відповідає нормам ст.ст. 98, 99, 100 Земельного Кодексу України, уклали його на виконання рішення Славутської міської ради від 25.10.2013р. №13.9-34/13 "Про передачу земельних ділянок у власність та користування".

Посилання прокурора на те, що цим договором сторони приховали інший правочин- договір оренди землі з посиланням на те, що умови договору від 25.11.2013р. містять положення , які характерні для договорів оренди землі ( план-схема, річна плата - 6 % віднормативної грошової оцінки землі), судом до уваги не приймається, оскільки враховується, що при укладанні договору про встановлення особистого сервітуту необхідно дотримання норм ст. 123 Земельного кодексу України (прийняття рішення, проекту землеустрою), норм ч. 2 ст.402 ЦК України щодо того, що земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Крім того, чиним законодавством не визначено всіх істотних умов договору про встановлення особистого сервітуту, що не позбавляє сторін врегулювати їх на власний розсуд, враховуючи ст.ст. 6 та 627 ЦК України.

Доводи про те, що договір про встановлення особистого строкового сервітуту не містить правових ознак користування чужим майном (сервітуту), суд оцінює критично, оскільки відповідно до ч.1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на землю, рухоме і нерухоме майно. Крім того, п.4.4. договору від 25.11.2013р. передбачено, що особистий сервітут не позбавляє власника земельної ділянки прав володіння, користування або розпорядження нею.

Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен згідно з ст.33 ГПК України довести, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі. Відповідно необхідно довести, що за таким удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Така ж правова позиція у п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. №9 та аналогічно в п.3.11 постанови ВГСУ від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними". Однак, як вбачається з матеріалів справи прокурором як позивачем такого всупереч ст.33 ГПК України не доведено.

За таких обставин у позовних вимогах в цій частині позову також належить відмовити.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 4 5 , 12, 15, 33, 43, 44, 49, 82-85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові Славутського міжрайонного прокурора м. Славута до Славутської міської рада м.Славута Хмельницька область, Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово - сервісний центр - Універсалсервіс" м. Нетішин Хмельницька область про визнання недійсним та скасування п. 8 рішення сесії Славутської міської ради від 25.10.2013р. №13.9-34/2013 "Про передачу земельних ділянок у власність та користування" ; визнання недійсним договору про встановлення особистого строкового сервітуту від 25.11.2013р., укладеного між Славутською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово - сервісний центр - Універсалсервіс" на майбутнє відмовити.

Повне рішення складено 11.12.2014р.

Суддя Ю.П. Олійник

Віддрук. 1 прим. :

1 - до справи