Рішення

від 02.12.2014 по справі 2-537/11

ВІЛЬНОГІРСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Україна

ВІЛЬНОГІРСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

02 грудня 2014 року справа № 2-537/11

п/с № 2/174/6/2014

Вільногірський міський суд, Дніпропетровської області,

в складі: головуючого судді Шаповала Г.І.

при секретарі Пелипас Н.І.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката ОСОБА_2

представника відповідача адвоката ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Вільногірську, Дніпропетровської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання недійсною розписки,

У С Т А Н О В И В:

Згідно позову, що надійшов до суду 20.07.2011 р., та змінам до нього від 21.10.2011 р. (а.с.55-56 т.1), від 07.05.2012 р. (а.с.5-8 т.2), від 25.09.2014 р. (а.с.215-217 т.3), від 18.11.2014 р. (а.с.20-24 т.4), позивач зазначив, що він , ОСОБА_1, 08 листопада 2010 року передав відповідачу, ОСОБА_4, в борг строком на 3 місяці грошові кошти в розмірі 1320000 (один мільйон триста двадцять тисяч) грн., які відповідач зобов'язався повернути в строк до 31 січня 2011 р., про що власноручно написав розписку.

Свою потребу в такій значній сумі коштів на короткий термін ОСОБА_4 обґрунтував тим, що 08.11.2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю „ТЕХНОЦЕНТР», одним із засновників якого є Відповідач-1, стало переможцем тендеру на виконання першочергових будівельно-монтажних робіт на об'єкті ВАТ Дніпроенерго Криворізька ТЕС на загальну суму 4 535 825, 23 грн. Оскільки ці роботи фінансувались з державного бюджету, то їх оплата на користь ТОВ «ТЕХНОЦЕНТР», як Підрядника, повинна була здійснюватись лише після фактичного виконання робіт та підписання сторонами відповідних актів форми КБ-2в та довідок форми КБ-3.

Таким чином, ТОВ «ТЕХНОЦЕНТР» в особі засновника ОСОБА_4 була необхідна значна сума власних коштів для закупівлі необхідних будівельних матеріалів, оплати вартості роботи будівельної техніки та заробітної плати працівників. В підтвердження цього факту, а також в підтвердження того, що кошти дійсно будуть повернуті, ОСОБА_4 надав йому при вирішенні питання про позику коштів виписку про результати тендеру від 08.11.2010 року, яка також була опублікована на сайті Дніпроенерго і є загальнодоступною інформацією.

Таким чином, фактично між сторонами було укладено правочин позики від 08 листопада 2010 року, в якому солідарними Позичальниками виступали фізична особа ОСОБА_4 та юридична особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОЦЕНТР». Але, після спливу вказаного в розписці строку Відповідачем-1 грошові кошті йому повернуто не було, навіть частково.

Згідно ст. 1046, ч.2 ст. 1047 Цивільного Кодексу України, одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей і на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Таким чином, розписка, складена позичальником ОСОБА_4 в своїх інтересах та в інтересах ТОВ «ТЕХНОЦЕНТР», є доказом досягнення з Відповідачами, як Позичальниками, домовленості про розмір переданої грошової суми (1 320 000 грн.), про строк, на який грошова сума була позичена (на три місяця) , та кінцева дата виконання позичальником зобов'язання по поверненню позики (31 січня 2011 року).

Він неодноразово звертався до ОСОБА_4 з питання повернення боргу, оскільки йому відомо про те, що ВАТ «Дніпроенерго» почав перераховувати на розрахунковий рахунок ТОВ «ТЕХНОЦЕНТР» грошові кошти за фактично виконані будівельні роботи, але відповідач-1 уникає зустрічей з ним, не відповідає на його телефонні дзвінки, більше того, на дійсний час намагається уникнути виконання грошових зобов'язань шляхом звернення до правоохоронних органів із заявою про вимагання ним від нього коштів.

У відповідності до вимог ст.ст.526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За такими обставинами, він вважає за необхідне звернутися до суду з позовною заявою про примусове солідарне стягнення з відповідачів ОСОБА_4 та ТОВ «ТЕХНОЦЕНТР» на його користь суми боргу в розмірі 1 320 000,00 грн.

Крім того, згідно ч.1 ст. 1049, ч.1 ст. 1050 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві грошові кошти в такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем, в строк та в порядку, що встановлені договором, а якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України.

Згідно статті 625 Цивільного Кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до заяви про заміну неналежного відповідача та заяви про внесення до позову змін від 21.10.2011 р. (а.с.54, 55-56 т. 1), позивач виключив із складу осіб, що приймають участь у справі, відповідача, ТОВ «Техноцентр», та третю особу, ОСОБА_6, про що було винесено ухвалу Вільногірського міського суду від 21.10.2011 р. (а.с.64 т.1).

Відповідно до заяви про внесення до позову змін від 07.05.2012 р. (а.с.5-8 т. 2), позивач зазначив, що, як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_4 на момент позичання коштів знаходився у шлюбі з ОСОБА_5 і шлюбні відносини припинилися між ними лише 21 липня 2011 року.

Ухвалою судді Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2012 року з метою забезпечення його позову було накладено арешт на домоволодіння, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_4

Ухвалою судді Вільногірського міського суду від 06 березня 2012 року колишня дружина відповідача ОСОБА_5 була залучена до участі у справі в якості третьої особи. В зв'язку з цим, за спільною домовленістю між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, з метою чинення перешкод в поверненні належних йому грошових коштів, останньою до Вільногірського міського суду Дніпропетровської області 05 березня 2012 року подано заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме того, що домоволодіння, на яке накладено арешт, є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5.

Згідно статті 31 ЦК України, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, а до початку розгляду судом справи по суті має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову.

Відповідно до ст.32 ЦПК України, позов може бути пред'явлений до кількох відповідачів, якщо предметом спору є їх спільні права чи обов'язки, які виникли з однієї підстави.

Керуючись наданими йому процесуальними правами, позивач вважає за необхідне, змінити процесуальний статус третьої особи, ОСОБА_5, та залучити її в якості співвідповідача по справі, а також, не змінюючи підстав та предмету позову, уточнити свої позовні вимоги та викласти їх в наступній редакції:

Він, ОСОБА_1, 08 листопада 2010 року передав відповідачу ОСОБА_4 в борг строком на 3 місяці грошові кошти в розмірі 1320000 (один мільйон триста двадцять тисяч) грн., які відповідач зобов'язався повернути в строк до 31 січня 2011 року, про що власноручно написав розписку .

Фактично між ними було укладено правочин позики від 08 листопада 2010 року, в якому Позикодавцем виступав він, ОСОБА_1, а Позичальником - ОСОБА_4. Але, після спливу вказаного в розписці строку, Відповідачем-1 грошові кошти йому повернуто не було, навіть частково.

Згідно ст.1046, ч.2 ст.1047 Цивільного Кодексу України одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей і на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Він неодноразово звертався до ОСОБА_4 з питання повернення боргу, але грошові кошти до цього часу йому не повернуті навіть частково, ОСОБА_4 від виконання свого обов'язку ухиляється, уникає зустрічей з ним, не відповідає на його телефонні дзвінки, навіть намагався уникнути виконання грошових зобов'язань шляхом звернення до правоохоронних органів із заявою про вимагання ним від нього коштів.

У відповідності до вимог ст.ст.526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, якщо у зобов'язанні установлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Крім того, з 05 серпня 1989 року ОСОБА_4 знаходився у шлюбі з ОСОБА_5 і шлюбні відносини припинилися між ними лише 21 липня 2011 року. Цей факт також підтверджується заявою самої ОСОБА_5 до Вільногірського міськсуду Дніпропетровської області від 05 березня 2012 року (копія додається).

Згідно діючих норм матеріального права, а саме:

- ч.ч. 2,3 ст. 61 Сімейного Кодексу України, «якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя»; - ч.4 ст. 65 Сімейного кодексу України, згідно якої «договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого подружжя, якщо майно, отримане за договором, використане в інтересах сім'ї»; - пункту 24 Постанови Пленуму ВС України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року, згідно яких «при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї».

Таким чином, кошти, позичені ним ОСОБА_4 в сумі 1 320 000 гривень за Договором позики від 08 листопада 2010 року, стали об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5, та, як наслідок, були використані ними в інтересах сім'ї. При таких обставинах, слід дійти висновку про те, що позичені у нього кошти стали не тільки спільною сумісною власністю подружжя, але й одночасно спільним сумісним боргом подружжя ОСОБА_4 - ОСОБА_5

За такими обставинами. позивач вважає за необхідне звернутися до суду з позовною заявою про примусове солідарне стягнення з відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на його користь суми боргу в розмірі 1 320 000,00 грн.

Крім того, згідно ч.1 ст.1049, ч.1 ст.1050 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві грошові кошти в такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем, в строк та в порядку, що встановлені договором, а якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України.

Згідно статті 625 Цивільного Кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до заяви про збільшення позовних вимог від 25.09.2014 р., позивач збільшив суму позовних вимог до 2 530 376,31 грн. (а.с.215-217 т.3).

Відповідно до заяви про збільшення позовних вимог від 18.11.2014 р. (а.с.22-24 т.4) позивач вніс остаточно зміни до позову та зазначив, що, відповідно до ч. 2 ст. 31 ЦПК України позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

В зв'язку з тим, що сума коштів, яку він надав у борг Відповідачу ОСОБА_4 у розписці від 08.11.10 р. визначена у еквіваленті за курсом долара США у розмірі 165 000 доларів США на момент їх надання Відповідачу, він вважає за необхідне збільшити суму позовних вимог відповідно до наступного.

Згідно зі статтею 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України (частина перша стаття 192 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим частина 2 статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України. На 17 листопада 2014 року офіційний курс НБУ гривні до долару США складає - 15,335614 грн. за 1 долар США.

Таким чином, на сьогоднішній момент солідарні грошові зобов'язання Відповідачів за вищевказаною розпискою складають наступну суму: 165 000 х 15,335614 = 2 530 376,31грн. Отже, сума основного солідарного боргу Відповідачів на 17 листопада 2014 року складає відповідно до наведених норм законодавства грошову суму у гривнях у розмірі 2 530 376,31 грн.

Крім того, згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір суми інфляційних втрат за період з 01 лютого 2011 року по 17 листопада 2014 року складає 310 547,79 грн. (розрахунок додається до цієї заяви).

Розмір 3 % річних за період з 01 лютого 2011 року по 17 листопада 2014 року (1386 днів) складає:

1 320 000 х 3 % х 1386 днів : (365 днів х 100%)= 150 371,51 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 31 ЦПК України, ст.ст. 533, 625 ЦК України, позивач прохає:

1. Збільшити розмір позовних вимог за його позовом до ОСОБА_4 (АДРЕСА_3, ІПН НОМЕР_1) та до ОСОБА_5 (АДРЕСА_3) та стягнути з них солідарно на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2), - 2 991 295,61 (Два мільйона дев'ятсот дев'яносто одну тисячу двісті дев'яносто п'ять) грн. 61 коп., в тому числі - 2 530 376,31 (Два мільйона п'ятсот тридцять тисяч триста сімдесят шість) грн. 31 коп. - основного боргу, суму інфляційних втрат в зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання в розмірі - 310 547,79 (Триста десять тисяч п'ятсот сорок сім) грн. 79 коп., суму 3 % річних в розмірі - 150 371,51 (Сто п'ятдесят тисяч триста сімдесят одну) грн. 51 коп..

2. Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 солідарно на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 3654,00 грн. та суму понесених витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в розмірі 120,00 грн.

Відповідач, ОСОБА_4, первісний позов не визнав та 06.12.2011 р. звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 (а.с.113-118 т. 1), в якому зазначив, що 20 липня 2011 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_4 про стягнення основного боргу 1 320 000 (один мільйон триста двадцять тисяч), інфляційних витрат - 64 680,00 (шістдесят чотири тисячі шістсот вісімдесят), 17 901,35 (сімнадцять тисяч дев'ятсот одна) гривня, 35 копійок - 3% річних. 21 жовтня 2011 року, надав заяву про зміну предмету позову, а саме предметом позову ОСОБА_1, як борг 1 320 000 гривень за укладеним Договором позики, що не відповідає фактичним обставинам позики і вимогам цивільного кодексу ч.3 ст.626, ст. ст. 640, 647, ч.2 ст. 1047.

ОСОБА_1 посилається на розписку, яку Він трактує як укладення Договору позики 08.11.2010 року і цим тлумаченням вводить суд в оману. Складена ОСОБА_4 розписка не є фактом виконання Договору передачі ОСОБА_1 ОСОБА_4 грошей, а саме гривні - у яких купюрах, банківських пачках чи як, при яких обставинах і де саме відбувалась позичка грошей. Те, що розписка складена 08.11.2010 р. у м. Дніпропетровськ це у розписці зазначено, а передача грошей ОСОБА_1 ОСОБА_4 фактично не відбувалась. Шляхом тиску, залякування, погроз ОСОБА_1, який на протязі багатьох років не працює і шляхом, мабуть протиправних дій, отримує прибуток. На підтвердження прибутків ОСОБА_1 були зроблені запити, які додаються до зустрічного позову і він просить суд надіслати запити у Адміністрацію Державної прикордонної служби України, Державну Податкову інспекцію Красногвардійського району м. Дніпропетровська, ВДАІ з ОАТ м. Дніпропетровська.

У дійсності, ОСОБА_1 07 жовтня 2008 року позичив ОСОБА_4 140 000 (сто сорок тисяч) доларів США у наступних купюрах по 100 (сто) доларів США, передача грошей відбувалась у присутності водія ОСОБА_7. У 2008 році він позичив у ОСОБА_1 140 000 (сто сорок тисяч) доларів США, що підтверджував розпискою.

Борг у ОСОБА_1 ОСОБА_4 отримував двома частинами. 70 000 ( сімдесят тисяч) доларів США ОСОБА_1 дав 07.10.2008 року у присутності його водія ОСОБА_7, в автомобілі AKURA на Набережній, м. Дніпропетровська і 09.10.2008 р. ОСОБА_1 позичив ще 70 000 ( сімдесят тисяч) доларів США у АДРЕСА_1, яка належить Відповідачу. У присутності його дружини і сина була передача йому валюти і одночасно він написав йому розписку на позичені 140 000 (сто сорок тисяч) доларів США.

Беручи у ОСОБА_1 гроші у борг ніяких домовленостей про відшкодування відсотків між ними не було. Дослідивши суми повернених ним грошей, виникає підтвердження про відсутність домовленості щодо процентів і відсутність боргу.

Отримані у борг гроші він дійсно використав у 2008 році на своє виробництво, а не у 2010 році, як вказує у своїй позовній заяві ОСОБА_1

Щомісяця з 2008 року по червень 2010 року ОСОБА_4 повертав по 5 000 доларів США, станом на 07.06.2010 року було повернуто 100 000 доларів США, що підтвердять його водії ОСОБА_7, ОСОБА_8, його компаньйон ОСОБА_9. Повернення грошей відбувалось у м. Дніпропетровську у машині.

У липні 2010 року Позивач повернув Відповідачу у м. Дніпропетровську (приміщенні закладу швидкого харчування «Пузата Хата») 10 000 доларів США у присутності його знайомого ОСОБА_10 та ОСОБА_11.

31 серпня 2010 року на Набережній м. Дніпропетровська у присутності водія ОСОБА_12 віддав 10 000 доларів СІЛА.

16 березня 2011 року ОСОБА_1 повернуто останній раз 20 000 доларів США у кафе торгівельного центру «АрроІо» по вул. Тітова у м. Дніпропетровську у присутності ОСОБА_13, ОСОБА_10

Повернення боргу Відповідачу можливо відслідкувати по його витратах: за період з 07.10.2008р. по 31.03.2011р. громадянин ОСОБА_14 придбав автомобіль "ШКОДА-ОКТАВІА", рік випуску 2009р., вартістю 40 000 доларів США. Неодноразово за даний період часу, з сім'єю, здійснював поїздки за межи території України: 2009 p. - Туреччина 2 рази по 10 днів, передбачувана вартість поїздок 10 000 доларів США; 2010р. - турне по Європі (Німеччина, Франція, Нідерланди) терміном на 1 місяць, передбачувана вартість поїздки 10 000 доларів США.

ОСОБА_14 ніде не працює, офіційних прибутків не має, тому вирішив отримати зверх прибутки шляхом тиску, погроз на його адресу.

Загалом з 2008 року по 31 березня 2011 року ОСОБА_4 повернув ОСОБА_1 борг 140 000 (сто сорок тисяч) доларів США.

Отримавши усю суму боргу, ОСОБА_1 відмовився повернути йому його розписку, пояснивши, що Він її забув взяти з собою, сказав про те, що він може не хвилюватись, адже вони знайомі з 2005 року. Він є родичем його першої дружини ОСОБА_5, однак ця обставина не є для нього перепоною отримання зверх прибутку.

ОСОБА_4 є засновником TOB «Техноцентр», котре займається будівельно-монтажними роботами на підприємствах з золошлакопроводами, тому завжди приймає участь у торгах по закупівлі робіт. В дійсності у жовтні 2008 року, в грудні 2010 року підприємство Позивача за зустрічним позовом уклало Договір № 2780 від 08.10.2008 року і Договір №1714 від 24.12.2010 року на закупівлю робіт на ВАТ «Дніпроенерго» Криворізька ТЕС. Якщо звернутись до Фінансових звітів підприємства TOB «Техноцентр» ОСОБА_4, вбачається у 2008 році була нестача коштів для виконання Договору № 2780 у 2008 році. Підприємство мало не погашений кредит у 847 000 (вісімсот сорок сім тисяч) гривень, кредиторську заборгованість у сумі 2 335 000 (два мільйони триста тридцять п'ять тисяч) гривень, прибуток на початок 2008 р. - 8000 (вісім тисяч) грн., а на кінець року - 34 800 (тридцять чотири тисячі вісімсот) грн. Тому грошового потенціалу ОСОБА_4 не вистачало і Він змушений був позичити гроші у ОСОБА_1 140 000 (сто сорок тисяч), так як за п.2.1 Договору № 2780 необхідно було придбати: бетон М400 360000 грн. з урах. ПДВ 20% - 600 м.куб.; металопродукцію (труба сталева, арматура, лист сталевий, швелер, куточок) - 200 000 грн. з урах. ПДВ 20% - 40 тонн.; дизельне паливо на техніку (екскаватори, бульдозери, автомобілі, трактори) - 150 000 грн. з урах. ПДВ 20% - 30 тонн; закупка інших будівельних матеріалів - щебінь природний, доменний, феросплавний -30000 грн. з урах. ПДВ 20%, бітум будівельний 25 000 грн. з урах. ПДВ 20%, електроди зварювальні 5 000 грн. з урах. ПДВ 20% на загальну суму 770 000 (сімсот сімдесят тисяч) гривень і потрібні були видатки на виконання робіт, погашення кредиту.

Виконавши об'єм робіт по Договору № 2780 від 08.10.2008 р. що підтверджується фінансовим звітом підприємства ОСОБА_4, було покращене фінансове становище (див. фінансовий звіт від 31 грудня 2010 року), крім того, він мав прибутки по іншим видам господарської діяльності, а крім того, за виконаний Договір № 2780 від 08.10.2008 р. (замовлення виконали в лютому 2009 р. згідно, з актами виконаних робіт від 30.10.2008 р., від 28.11.2008 р., від 25.12.2008 р., від 29.01.2009, від 27.02.2009 р.) отримали в період з грудня 2008 року по березень 2009 року 2 941 695,78 грн., що надало змогу ОСОБА_4 розрахуватись з ОСОБА_1

Однак, йому повернутого боргу 140 000 дол. США виявилось замало. Він розпочав його шантажувати, погрожувати фізичною розправою і повідомити його першій дружині (ОСОБА_5) про коханку ОСОБА_13 (з 8 вересня 2011 року його друга дружина).

Станом на 08.10.2010 р. його борг становить 20 000 дол. США.

Не витримавши тиску з боку ОСОБА_1, при їхній зустрічі у м. Дніпропетровську в кафе «АрроІо», Він порвав розписку 2008 р. і погрожуючи, змушував його написати 08.11.2010 р. на більшу вже суму 165 000 (сто шістдесят п'ять тисяч) дол. США, яку Він у своєму уточненому позові вважає за ст. 1046-1050 ЦК України Договором позики.

Розписка отримана ОСОБА_1 від ОСОБА_4 08.11.2011 р. є правочин під впливом помилки. Заплутавшись у своїх відносинах з жінками (ОСОБА_5 та ОСОБА_11), не бажаючи розповсюдження ОСОБА_1 інформації, він погодився на написання розписки 08.11.2010 р.

ОСОБА_1, отримавши розписку, почав вимагати від ОСОБА_4 165 000 дол. США і розуміючи, що з ОСОБА_5 він 21 липня 2011 р. розлучився, він перейшов до реальних дій (пошкодження майна і суттєвих погроз фізичної розправи). Він змушений був звернутись до органів МВС і СБУ (докази додає). Шахрайські дії ОСОБА_1 підтверджуються наданою суду заява його співзасновника TOB «Техноцентр» - ОСОБА_9, котрий надасть як свідок пояснення, що ніякої заяви суду Він не писав і як дійсно відбувались події і у якому році.

Враховуючи наведене і керуючись ст.ст. 215, 229 ЦК України, ст. ст. 27, 57, 60, 123, 126, 212, 213, 214 ЦПК України, позивач за зустрічним позовом, ОСОБА_4, прохає: Прийняти зустрічний позов до розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу у єдиному судовому проваджені за справою №2-537/11; Постановити рішення, яким визнати розписку ОСОБА_4 від 08.11.2011 р. недійсною, у зв'язку з тим, що надана ОСОБА_4 внаслідок залякувань ОСОБА_1

В судовому засіданні позивач за первісним позовом, ОСОБА_1, та його представник, адвокат ОСОБА_2, позовні вимоги та їх обгрунтування, що викладені в позовній заяві та змінах до неї, підтримали в повному обсязі, зустрічний позов не визнали. З їх пояснень витікає, що позовні вимоги за первісним позовом повністю доведені, оскільки є розписка відповідача ОСОБА_4 від 08.11.2010 р. про те, що він отримав в виді позики 1 320000.00 грн. від ОСОБА_1 і ці кошти не повернув до цього часу. Заперечення відповідача ОСОБА_4, що він повернув позичені кошти, на їх думку, спростовуються зазначеною розпискою та відсутністю письмових доказів про повернення грошей позивачу. Також підтверджується висновками судової почеркознавчої експертизи той факт, що розписка про отримання позики від ОСОБА_1 була виконана власноручно ОСОБА_4 і ніяких даних про внесення якихось змін до тексту розписки експертизою не встановлено. Оскільки кошти позичалися ОСОБА_4 з вказівкою на їх еквівалент до долара США, то і повернення суми позики повинне відбуватися в еквіваленті до долара США, а саме по курсу Національного Банку України на час розгляду справи. З врахуванням цього, а також з врахуванням інфляційних процесів та 3 відсотків річних і була визначена сума до стягнення з відповідачів боргу за договором позики. Оскільки позичені кошти, на їх думку, відповідачем ОСОБА_4 були використані в інтересах сім'ї, зокрема на навчання дочки в Італії, вартість якого складає більше 20 тис. євро на рік, враховуючи, що ключову роль в укладенні договору позики зіграла дружина ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка одночасно є його (ОСОБА_1.), племінницею, що позичені гроші не використовувалися в інтересах «Техноцентру», то вони вважають, що, відповідно до вимог Сімейного Кодексу України, борг слід стягувати солідарно з ОСОБА_4 та його колишньої дружини ОСОБА_5, які перебували у шлюбі, коли укладався договір позики. ОСОБА_4 пропонував позивачу стати директором «Техноцентру», щоб повернути борги, надав йому завірену копію статуту підприємства, але він відмовився від цього. Також вони підтримали письмові заперечення ОСОБА_1 на зустрічний позов (а.с.212-216 т.1), з яких витікає, що у зустрічній позовній заяві Позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_4 (далі за текстом - Позивач) вказує про те, що нібито вказані в оскарженій ним розписці гроші він не отримував, а написав її під впливом помилки та під тиском фізичної розправи з ним та загрози з боку ОСОБА_1, щодо повідомлення його дружині інформації про таємні стосунки з коханкою.

Крім того, у своїй заяві Позивач вказує про нібито існуючі між ними протягом 2008-2010 років стосунків, щодо отримання від нього у позику 140 000 доларів США і подальшої її погашення. Як вбачається з тексту зустрічної позовної заяви, Позивач вказує про те, що нібито у 2008 році, а саме 07 жовтня 2008 року та 09 жовтня 2008 року він отримав у присутності свого водія ОСОБА_7 від нього двома частинами по 70 000 доларів США. В подальшому, з 2008 року по червень 2010 року він нібито повертав йому суму боргу по 5 000 доларів США щомісяця у машині (?!), при цьому вказує про те, що станом на 07.06.10 р. він повернув йому загалом 100 000 доларів США. Потім, нібито в липні 2010 року у приміщенні кафе «Пузата хата» він віддав йому 10 000 доларів США в присутності якогось ОСОБА_10 та ОСОБА_11 Потім, нібито 31 серпня 2010 року у присутності водія ОСОБА_8 Позивач йому віддав 10 000 доларів США, а 16 березня 2011 року йому нібито були повернуті останні гроші у присутності тих же ОСОБА_13 і ОСОБА_10

Він вважає всі вищевказані Позивачем «факти» брехнею, вказаною з метою заплутати суд та ввести його в оману відносно дійсних обставин справи. Всі вищевказані факти є неправдою. Насправді не відбувалося жодної з вказаних Позивачем подій. Він не передавав Позивачу у позику по 70 000 доларів США 07.10.08 р. і 09.10.08 р. Водій Позивача ОСОБА_7 ніколи не бував у нього вдома, а його дружина та син ніколи не були присутніми під час передачі грошей. Він сповіщає суд про те, що ним фактично почасово відновлені фактичні обставини цих днів за допомогою письмових доказів, які будуть додані до справи після сповіщення Позивачем фактичного місця і конкретного часу відповідної події щодо фактів, на які він посилається.

Отже, оскільки у 2008 році Позивачем насправді не було отримано грошей від нього, брехнею є і відомості, вказані Позивачем щодо щомісячного погашення «існуючого» боргу. В період часу з листопада 2008 року по червень 2010 року складає 18 місяців, таким чином, у випадку щомісячного погашення 5 000 доларів боргу, на червень 2010 року за таким розрахунком можливим було б погашення лише 90 000 доларів (18 х 5 000), а не 100 000 доларів, як вказує Позивач. Крім того, враховуючи особисті риси характеру Позивача, слід вказати, що він не повернув би йому ні копійки боргу, не отримавши від нього наперед відповідної розписки.

Крім того, він звертає увагу суду на те, що усі відомості про фактичні обставини справи носять досить загальний характер і не містять ніякої конкретної інформації про чітке місце події, його конкретний час, не говорячи про відсутність будь-яких письмових доказів на підтвердження цих фактів. Так, суду не представлено жодного документа, який підтверджував би факти, вказані Позивачем. Він вважає також, що відомості, які можуть бути сповіщені свідками Позивача, слід оцінювати критично, оскільки ці свідки є або родичі Позивача або його підлеглі, які безпосередньо залежать від нього.

На підтвердження вищевказаного він сповіщає суд про те, що неправдиві відомості, вказані Позивачем про те, що щомісячну передачу грошей може підтвердити свідок ОСОБА_15, спростовуються його власною заявою, в якій він заявляє про неправдивість цих фактів (додається до заперечень).

Крім того, Позивачем у тексті його заяви з незрозумілих підстав вказуються неправдиві відомості про його майно, доходи та неіснуючі закордонні поїздки. Ці «факти» на вимогу суду можуть бути ним документально спростовані. Крім того у позовній заяві з невідомою ціллю Позивачем вказані неправдиві адреси свідків, викликати яких він просить суд.

З цього, звертаю увагу суду на те, що усі всі відомості, що вказані про нього щодо позики у 140 000 доларів США, наявності у нього того чи іншого майна, факту його закордонних поїздок і т.і. не мають і не можуть мати ніякого відношення до спірних правовідносин з приводу заявленого ним позову і зустрічного позову, заявленого Позивачем.

Проте, як вже вказувалося у позові та у заяві про зміну його предмету, 08 листопада 2010 року між ним та Позивачем був укладений договір позики, за умовами якого Позивач отримав від нього в безпроцентну позику гроші у сумі 1 320 000 грн. строком повернення до 31 січня 2011 року. Доказом укладення цього договору є відповідна розписка.

Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або ж таку кількість речей того ж виду та тієї ж якості Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути надана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Він сповіщає суд про те, що саме 08 листопада 2010 року ним була передана Позивачу вищевказана грошова сума, про що свідчить відповідна розписка, що відповідно до наведених норм свідчить про укладання відповідного правочину - договору позики.

За вимогами ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості такого самого роді та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином.

До цього часу Позивач суму боргу за цим договором не погасив, відмовився від належного виконання цього зобов'язання, вказує про його нібито безвалютність, що й стало підставами його звернення за захистом своїх прав до суду.

Що стосується вимоги Позивача, щодо визнання недійсною розписки від 08 листопада 2010 року, він вважає, що слід вказати про таке.

Так, у зустрічній позовній заяві Позивач вказує про нібито існуючі на той момент загрози фізичної розправи та розповсюдження про Позивача його дружині відомостей про його коханку. Нібито не витримавши цього тиску й була оформлена спірна розписка і ці обставини є підставами для визнання цієї розписки недійсною як правочину, вчиненого під впливом помилки за правилами ст. 229 ЦК України.

Так, відповідно до правил, передбачених цією статтею якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Крім того, відповідно до п. 19 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Отже, він вважає, що помилка - це неправильне сприйняття особою істотних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений.

Отже, з наведеного він вважає, що ніякої помилки з боку Позивача щодо обставин, які мають істотне значення для укладання правочину позики взагалі не було, а нібито наявність якогось тиску чи залякування з його боку не може бути підставою для застосування до спірних правовідносин правил, передбачених ст. 229 ЦК України.

Щодо нібито оформлення Позивачем и передання йому оскарженої розписки 08.11.11р слід вказати про те, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що ця розписка дійсно була оформлена роком пізніше. Відсутні також і докази про те, що Позивач звертався з приводу протиправних дій відносно нього з його боку розповсюдження негативної інформації і вимог по видачі розписки з сумою боргу в 165 000 доларів США.

Він вважає, що вказані відомості, щодо оформлення і передачі оскарженої розписки роком пізніше, сповіщені суду з метою фабрикування неправдивих обставин справи. Дійсно, декілька разів він звертався до Позивача з усною вимогою щодо повернення боргу, однак, без наявності вказаних Позивачем загроз і тиску, що підтверджується, до речі, матеріалами справи (відповідними відмовами правоохоронних органів у порушенні кримінальної справи), наданими Позивачем. Щодо існування «реальних дій», на які натякає Позивач, йому не зрозуміло, що саме він має на увазі. Як вбачається з наданих ним письмових доказів про реагування правоохоронних органів, жоден з них взагалі не має ніяких відомостей про нього або про наявність будь-яких протиправних дій з його боку відносно Позивача.

Доказом неправдивості відомостей, сповіщених Позивачем у власному зустрічному позові, щодо часу написання спірної розписки від 08.11.10 р., є також той факт, що копія цієї розписки, яка зі слів Позивача нібито складена, підписана і передана ним 08.11.11р., вже була прикладена до матеріалів справи у липні 2011 року, тобто на півроку раніше ніж часу , вказаного Позивачем, що підтверджується переліком додатків до позовної заяви, поданої до суду 20.07.11р (а с. 5) та матеріалами справи.

Крім того, він звертає увагу суду, що у якості позовної вимоги Позивача є визнання розписки від 08.11.11р. недійсною внаслідок залякувань ОСОБА_1 (а.с. 116). Він вважає, що у даному випадку Позивачем взагалі невірно обраний спосіб правового захисту, перелік яких визначений ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Так, дійсно, відповідно п. 2 ч. 2 наведеної статті способом правового захисту цивільного права може бути такий спосіб як визнання правочину недійсним. При цьому, він вважає, що розписка не є правочином у розумінні правил їх визначення, які передбачені ст. 202 ЦК України. Відповідно до вищенаведеної ч. 2 ст. 1047 ЦК України, розписка є документом, який посвідчує передання позичальнику позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей на підтвердження укладення договору позики та його умов. Отже, слід дійти висновку, що правочином у даному випадку є саме договір позики.

Як передбачено ч. 2 ст. 16 ЦК України, особисте немайнове або майнове право та інтерес можуть бути захищені у спосіб передбачений цією статтею або іншим способом, що встановлений договором або законом. З цього вбачається, що визнання недійсним документу (розписки у даному випадку) не передбачений ні законом, ні договором і з цих підстав у задоволенні позовних вимог повинно бути відмовлено.

У тексті позовних вимог Позивачем вказано про те, що нібито залякування було здійснене якимось ОСОБА_1, який є невідомою йому особою і стосовно участі якого у спірних правовідносинах у тексті зустрічної позовної заяви не наведено жодного факту та/або обґрунтування. Позивачем не наведене жодного правового обґрунтування та посилання на норми діючого цивільного законодавства, якими б передбачалось право щодо визнання недійсним правочину внаслідок залякування.

Необхідно відмітити, що відповідно до ч.3 ст.27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

В статті 60 ЦПК України викладено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, враховуючи наведене він вважає, що яких-небудь підстав, передбачених законодавством та обставин справи, які б свідчили про законність та обґрунтованість позовних вимог за зустрічним позовом взагалі не існує і, таким чином, у задоволенні вимог Позивача за зустрічним позовом повинно бути відмовлено.

Відповідач, і він же позивач за зустрічним позовом, ОСОБА_4, в судове засідання не з'явився і надав заяву про відкладення судового засідання на іншу дату в зв'язку з тим, що він з 01.012.2014 р. після виписки із лікарні, де йому робили операцію, продовжує хворіти та за станом здоров'я не може з'явитися в судове засідання.

Відповідачка, ОСОБА_5, в судове засідання не з'явилася, але раніше надала заяву про розгляд справи за її відсутності, з участю її представника, адвоката ОСОБА_16, який в свою чергу, надав заяву про відкладення судового засідання на іншу дату, враховуючи, що 01.12.2014 р. сплив строк дії довіреності на його ім'я, що нова довіреність очікується до 05.12.2014 р.

З врахуванням думки учасників судового засідання, та враховуючи, що в даному випадку є повторна неявка відповідача ОСОБА_4 в судове засідання, що причину неявки відповідачки ОСОБА_5 та її представника, адвоката ОСОБА_16, в судове засідання суд не визнає, як поважну причину, оскільки вони мали можливість продовжити чи оформити нову довіреність вчасно, суд, відповідно до вимог ст.ст. 169, 224 ЦПК України, на місці ухвалив, продовжити судове засідання за відсутності відповідачів, з заочним розглядом справи.

Разом з тим, раніше, в судовому засіданні, відповідач ОСОБА_4 первісний позов не визнавав, а позовні вимоги за своїм зустрічним позовом та їх обгрунтування, що викладені в позовній заяві, підтримував в повному обсязі. З його додаткових пояснень витікає, що гроші він позичав в 2008 році у ОСОБА_1 на загальну суму 140 тис. доларів США і цю суму повністю повернув. Розписку про отримання грошей він 4-5 разів переписував під впливом ОСОБА_1. З ОСОБА_1 знайомий з 2005 року. ОСОБА_1 цікавився його підприємством і вони домовлялися, що від використання позичених грошей на його підприємстві «Техноцентр» ОСОБА_1 отримає дохід - 130 тис. грн. Дочка поступила на навчання в Італії в 2011 році, навчання платне, вона сплачує самостійно 900 євро в місяць. Він перераховував їй 2 рази за 2 роки по 1 тис. євро.

Представник відповідачки ОСОБА_5, адвокат ОСОБА_16, раніше, в судовому засіданні, первісний позов не визнавав, та надавав пояснення, що позика бралася відповідачем ОСОБА_4 на виробничу діяльність ТОВ «Техноцентр», а не в інтересах сім'ї. Розписка про позику надавалася без будь-яких відсотків. На укладення договору позики його довірителька, відповідачка ОСОБА_5, своєї згоди, в тому числі, яка була б нотаріально посвідчена, не надавала, тому залучення ОСОБА_5 в якості відповідачки є безпідставним.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4, адвокат ОСОБА_3, первісний позов не визнав, позовні вимоги за зустрічним позовом та їх обгрунтування, що викладені в позовній заяві, підтримав в повному обсязі. З його пояснень витікає, що немає підстав для визнання того, що позика бралася ОСОБА_4 в інтересах сім'ї і не спростовано той факт, що позика бралася з метою підприємницької діяльності. Тому залучення в якості відповідача колишньої дружини ОСОБА_4, ОСОБА_5, є безпідставним. Чи є письмові документи, які б свідчили про повернення боргу за договором позики ОСОБА_4 ОСОБА_1, йому невідомо, але є свідки, які можуть підтвердити, що кошти були повернуті ОСОБА_1 в повному обсязі. Також згідно судової експертизи достовірно не встановлено, що підпис в розписці про отримання позики, зроблено було саме, ОСОБА_4, також не встановлено експертним шляхом дату складання зазначеної розписки. В розписці немає посилань на те, що борг повинен бути повернутим в доларах США чи в еквіваленті до долара США. Тому в задоволенні первісного позову слід відмовити, а зустрічний позов слід задовольнити.

Із показань свідка ОСОБА_17, дружини ОСОБА_1, витікає, що їй відомо про те, що її чоловік позичив ОСОБА_4 1320000.00 грн., про що у чоловіка є розписка ОСОБА_4 Вона була присутня у себе вдома, коли 08.11.2010 р. близько 15.00 год. чоловік передав гроші ОСОБА_4, який взяв гроші та власноруч склав розписку. Вони з чоловіком підтримували дружні відносини з сім'єю ОСОБА_4, приблизно з 2003 р. по січень 2011 р.

Із показань свідка ОСОБА_15 витікає, що років 3 назад він працював водієм з 2009 по 2011 рік у ОСОБА_4, керував двома автомобілями «Шевролет-Епіка» і «Шевролет-Лачеті» по довіреності, також виконував вказівки ОСОБА_4 Директором «Техноцентру» був ОСОБА_18, засновниками були ОСОБА_4 та ОСОБА_19. Позивач ОСОБА_1 давав йому прочитати зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1. Він не підтверджує те, що в його присутності ОСОБА_4 передавав гроші ОСОБА_1, такого в його присутності ніколи не було, грошей в його присутності ОСОБА_4 не передавав. На Набережну м. Дніпропетровська особисто з ним ОСОБА_4 не їздив. Коли їхали разом в м. Дніпропетровськ, то ОСОБА_4 адреси не називав, показував, куди їхати, мети поїздки не повідомляв. Він ніколи не був присутнім під час перемовин ОСОБА_4 з іншими особами в тому числі з ОСОБА_1. Вони зустрічалися близько 10 разів, але перемовин в його присутності не вели. Він весь час перебував в автомобілі, з якого виходив тільки, щоб покурити. Окрім того, він і сам не хотів слухати їхні перемовини. Дружину ОСОБА_4 ОСОБА_5 та її матір він возив в Дніпропетровськ 1-2 рази на місяць для лікування очей, привозив до поліклініки. Заяву про те, що йому нічого не відомо, яку він передав ОСОБА_1, він написав власноручно, коли ознайомився з позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1. Після звільнення йому нічого невідомо про відносини між ОСОБА_4 і ОСОБА_1. ОСОБА_1 вперше побачив в м. Дніпропетровську, коли один раз було, що він заходив в кафе з ОСОБА_4 та ОСОБА_1. Його нагодували і він пішов, а ОСОБА_4 і ОСОБА_1 залишалися в кафе. Із розмов йому відомо, що ОСОБА_1 двоюрідний брат дружини ОСОБА_4 Підтвердити, що 31.08.2010 р. він на автомобілі Шевролет-Епіка» приїздив до кафе «Глобус», він не може, оскільки такого не пам'ятає.

Із показань свідка ОСОБА_7 витікає, що він знає ОСОБА_4 та ОСОБА_1, і все, що йому було відомо, він написав ОСОБА_1 В період з 2008 по 2010 р. він працював водієм особисто у ОСОБА_4 Стосовно грошового боргу йому нічого невідомо, в його присутності ніхто грошей нікому не передавав. Приблизно один раз в місяць він возив за дорученням ОСОБА_4 його дружину в м. Дніпропетровськ. При зустрічах ОСОБА_4 та ОСОБА_1 він не був присутнім. Зустрічі були кожну неділю, відносини між ними були хороші. Коли до нього подзвонив ОСОБА_1 і вони домовилися про зустріч, він написав заяву, в якій зазначив все, як було. З 2008 по 2010 р. він був директором «Техноцентру», ОСОБА_4 був підлеглим. Потім він здав директорство ОСОБА_18. Водієм у ОСОБА_4 працював з перервами з 1996 р.

Вислухавши сторони та їх представників, дослідивши надані у справі докази, в тому числі, письмові, а саме :

копію аркушів паспорта громадянина України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за місцем проживання АДРЕСА_1 (а.с.6 т.1);

копію аркушів паспорта громадянина України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого за місцем проживання АДРЕСА_3 (а.с.10);

копію розписки від 08.11.2010 р., складеної власноручно ОСОБА_4, про отримання ним від ОСОБА_1 за договором позики 1320000.00 грн. в еквіваленті 165000.00 доларам США, без будь-яких відсотків, які він зобов'язався повернути до 31.01.2011 року за адресою, зазначеною у розписці (а.с.11 т.1);

копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 15.07.2011 р., згідно якого ТОВ «Техноцентр» є юридичною особою, юридична адреса: м. Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, будинок 32, квартира 10, має і/к № 30620294, зареєстроване з 10.11.1999 р., керівником є - ОСОБА_18, засновниками: ОСОБА_4, ОСОБА_19 (а.с.12 т.1);

копію пропозиції ТОВ «Техноцентр», копія повідомлення про результати процедури закупівлі замовником ВАТ Дніпроенерго з ціновою пропозицією на суму 4535825.23 грн., копію оголошення про результати проведення торгів з зазначенням переможця торгів: ТОВ «Техноцентр», копію договору № 1714 від 24.12.2010 р. між ВАТ «Дніпроенерго» (замовник) та ТОВ «Техноцентр» (підрядник) про виконання робіт на Криворізькій ТЕС з «Нарощування 3 та 4 ярусу золовідвалу», початок робіт - листопад 2010 р., закінчення - грудень 2010 (а.с.13-20,134-135);

заяву ОСОБА_19 від 19.07.2011 р., згідно якої він підтверджує, що він разом з відповідачем ОСОБА_4 дійсно є засновниками ТОВ «ТЕХНОЦЕНТР», і підтверджує, що кошти, які були позичені ОСОБА_4 у позивача ОСОБА_1, дійсно були використані на здійснення ТОВ «ТЕХНОЦЕНТР» будівельних робіт для ВАТ «Дніпроенерго»; в зв'язку з цим, вважає доцільним з метою забезпечення повернення коштів ОСОБА_1 накласти арешт на розрахункові рахунки Товариства (а.с.22 т.1);

ухвалу Вільногірського міського суду від 20.07.2011 р. про забезпечення позову в виді накладення арешту на домоволодіння АДРЕСА_3, належного ОСОБА_4 (а.с.23 т.1);

копію свідоцтва про укладення шлюбу, згідно якого ОСОБА_4 та ОСОБА_20 уклали шлюб 05.08.1989 р., актовий запис № 76, після укладення шлюбу подружжю присвоєне спільне прізвище - ОСОБА_4, з відміткою про розірвання шлюбу 21.07.2011 р.; копію свідоцтва про розірвання шлюбу, згідно якого шлюб між сторонами розірвано 21.07.2011 р. актовий запис № 30 (а.с.76,77 т.1; а.с. 12,13 т.2);

копію свідоцтва про укладення шлюбу, згідно якого ОСОБА_4 та ОСОБА_11 уклали шлюб 09.09.2011 р., актовий запис № 91, після укладення шлюбу присвоєні прізвища: йому - ОСОБА_4 , їй - ОСОБА_11 (а.с. 78 т.1);

копію свідоцтва про народження 13.03.1991 р. ОСОБА_21, батьками якої зазначені: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.79 т.1);

копію повідомлення П'ятихатського РВ ГУМВС України у Дніпропетровській області ОСОБА_4 від 18.09.2011 р. про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом погроз фізичною розправою, зареєстрованим 02.09.2011 р. (а.с.121 т.1);

копію повідомлення ГУМВС України у Дніпропетровській області ОСОБА_4 від 15.09.2011 р. про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом погроз фізичною розправою з боку ОСОБА_1 (а.с.123 т.1);

копію свідоцтва про право власності на житло від 05.02.2002 р., згідно якого домоволодіння у розмірі 22/100 частки АДРЕСА_3, належить на праві приватної власності ОСОБА_4 (а.с.125 т.1);

копію скарги ОСОБА_4 на постанову ДІМ Вільногірського МВ ГУМВС України у Дніпропетровській області про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом підпалу 14.08.2011 р. близько 15.30 год. вхідної хвіртки в його домоволодінні по АДРЕСА_3 (а.с.126 т.1);

копію повідомлення Вільногірського МВ ГУМВС України у Дніпропетровській області ОСОБА_4 від 19.08.2011 р. про відмову в порушенні кримінальної справи (а.с.127 т.1);

копію постанови Вільногірського МВ ГУМВС України у Дніпропетровській області про відмову в порушенні кримінальної справи від 18.08.2011 р. по факту підпалу 14.08.2011 р. близько 15.30 год. вхідної хвіртки в домоволодінні ОСОБА_4 по АДРЕСА_3 (а.с.128 т.1);

копію договору № 2780 від 08.10.2008 р. між ВАТ «Дніпроенерго» (замовник) та ТОВ «Техноцентр» (підрядник) про виконання робіт на Криворізькій ТЕС з «Нарощування золовідвалу», на суму робіт - 5130000.00 грн., строк дії договору до 31.12.2008 (а.с. 129);

копію фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва ТОВ «Техноцентр» від 06.02.2009 р . за 2008 рік з зазначенням доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - 7367 грн. (а.с.130 т.1);

копію оголошення про результати проведення торгів з зазначенням переможця торгів: ТОВ «Техноцентр» з зазначенням дати укладення договору 24.12.2010 р. та ціною договору 4535825.23 грн., копію оголошення про проведення відкритих торгів ВАТ «Дніпроенерго», (а.с.131, 132);

копію фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва ТОВ «Техноцентр» за 2010 рік з зазначенням доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - 1823.5 грн. (а.с.133 т.1);

копію студентського квитка на ім'я ОСОБА_21 та копію паспорта громадянки України для виїзду за кордон на ім'я ОСОБА_21, ІНФОРМАЦІЯ_3, з відміткою про візу в Італію від 28.08.2011 р. (а.с.157,159 т.1);

копію витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10.04.2007 р., згідно якого домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3, належить ОСОБА_4 (а.с.176 т.1);

копію заяви ОСОБА_15 від 21.02.2012 р., в якій він зазначив, що обставини та факти, що зазначені в зустрічному позові ОСОБА_4 до ОСОБА_1 є неправдою і заперечує факт того, що в його присутності ОСОБА_4 щомісячно передавав гроші по 5000.00 доларів США ОСОБА_1 (а.с.217 т.1);

копію заяви ОСОБА_5 від 05.03.2012 р. про встановлення факту, що має юридичне значення (а.с.9-11 т.2);

копію рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 11.07.2012 р., згідно якого визнано садибу (домоволодіння) АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (а.с.45 т.2);

копію витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.08.2012 р., згідно якого домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3, належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5, кожному по ? частці (а.с.46 т.2);

копію архівної справи на будинок АДРЕСА_3 (а.с.141-211 т.2);

копію постанови про відмову у порушенні кримінальної справи у відношенні ОСОБА_4 від 05.04.2012 р. Красногвардійського РВ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області за заявою ОСОБА_1.(а.с.229 т.2);

копію повідомлення ОСОБА_1 слідчим СВ Красногвардійського РВ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області про початок досудового розслідування кримінального провадження № 12012040680000231 від 12.12.2012 р. за ст. 190 КК України за фактом вчинення 08.11.2010 р. близько 15.00 год. за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_4 шахрайських дій відносно ОСОБА_1 (а.с.236 т.2);

відмовний матеріал № 5868 від 17.11.2011 р. за ЖРЗПЗ № 7237 від 08.11.2011 р. у відношенні ОСОБА_4 на 18 арк., в якому згідно постанови від 17.11.2011 р. відмовлено в порушенні кримінальної справи у відношенні ОСОБА_4;

висновок № 1047/1048-14 від 28.07.2014 р. комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів, згідно якого встановлено: По питанню № 1

- Текст розписки від 08.11.10 р. про отримання ОСОБА_4 1 320 000 гри. від ОСОБА_1 виконаний самим ОСОБА_4.

- Підпис від імені ОСОБА_4 під текстом розписки від 08.11.10 р., про отримання ОСОБА_4 1320 000 грн. від ОСОБА_1, імовірно виконаний ОСОБА_4. Вирішити це питання в категоричній формі не виявилося за можливе з причин, викладених в дослідницькій частині висновку.

По питанням №№ 2-4

- Ознак, які б свідчили про вплив на виконавця досліджуваних рукописних записів та підпису від імені ОСОБА_4 у розписці від 08.11.10 р. про отримання ОСОБА_4 1 320 000 грн. від ОСОБА_1, збиваючих факторів природного характеру: незвичне тримання пишучого приладу, незручна поза виконавця, що викликає втому пишучої руки, фізичне (м'язова) втома, алкогольне сп'яніння тощо, а також штучного характеру - зміна ознак власного почерку (автопідробка), не виявлено.

По питанням № 5,6

- Встановити дату виконання рукописних записів та підпису в розписці від 08.11.10 р., про отримання ОСОБА_4 1 320 000 гри. від ОСОБА_1, тобто, вирішити питання, чи відповідає дата виконання тексту та підпису даті, якою датований документ, не надається можливим з причин, викладених в дослідницькій частині висновку.

По питанню № 7

- На лицьовій та зворотній стороні аркушу паперу розписки від 08.11.10 р., про отримання ОСОБА_4 1 320 000 грн. від ОСОБА_1, незабарвлених вдавлених штрихів, згаслого (невидимого) тексту не виявлено.

По питанню № 8

- Монтаж за допомогою комп'ютерної або копіювально-розмножувальної техніки при виконанні розписки від 08.11.10 р., про отримання ОСОБА_4 1320 000 грн. від ОСОБА_1, не застосовувався. (а.с.175-197 т.3);

розрахунок ціни первісного позову станом на 17.11.2014 р. (а.с.25-29 т.4) - та оцінивши зазначені докази в їх сукупності та взаємозв'язку, керуючись законом, суд дійшов висновку, що первісний позов підлягає задоволенню в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити в повному обсязі, з наступних підстав.

Суд вважає, що між сторонами мають місце правовідносини, які виникли із факту укладення договору позики грошових коштів, та з факту порушення зобов'язання стосовно повернення зазначених коштів позикодавцю у визначений в договорі строк та у визначеному порядку.

Суд вважає встановленими в судовому засіданні наступні обставини та відповідні їм правовідносини:

- Договір позики між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_4 був укладений в усній формі, на підтвердження якого позичальником була надана власноручно складена письмова розписка від 08.11.2010 р. (а.с.11 т.1), про отримання ОСОБА_4 від ОСОБА_1 за договором позики 1320000.00 грн. в еквіваленті 165000.00 доларам США, без будь-яких відсотків, які він зобов'язався повернути до 31.01.2011 року за адресою, зазначеною у розписці; будь-яких сумнівів стосовно дійсності зазначеної розписки та стосовно того, що вона була складена власноручно позичальником та ним же і підписана, у суду не виникає, враховуючи висновки № 1047/1048-14 від 28.07.2014 р. комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів (а.с.175-197 т.3) та показання свідка ОСОБА_17; при цьому будь-яких підстав сумніватися в правильності висновків експерта немає, його висновки узгоджуються з іншими доказами у справі, тому суд погоджується з цими висновками в повному обсязі

- Відповідно до умов договору позики, зазначених в розписці від 08.11.2010 року, позивач ОСОБА_1 свої зобов'язання виконав повністю та передав відповідачу ОСОБА_4 грошову позику у розмірі 1320000.00 грн. в еквіваленті 165000.00 доларам США, без будь-яких відсотків, що підтверджується зазначеною розпискою та показаннями свідка ОСОБА_17

- Відповідач ОСОБА_4 свої зобов'язання, щодо повернення зазначеної суми грошей в обумовлений в договорі строк та в обумовленому порядку, на час розгляду справи не виконав, що підтверджується відсутністю будь-яких письмових документів на підтвердження факту повернення зазначеного боргу або його частини позивачу, ОСОБА_1

- Оскільки відповідач ОСОБА_4 не надав належних та допустимих доказів про те, що позичені кошти ним були витрачені на виробничу діяльність ТОВ «Техноцентр», співзасновником якого він являється, оскільки в наданих ним фінансових документах відсутні відомості про зарахування на рахунок підприємства «Техноцентр» позичених коштів, а загальна сума виконаних робіт та послуг за 2008 та 2010 р. складають незначну суму; враховуючи, що, з його слів, він перераховував два рази по 1 тис. євро своїй донці ОСОБА_21 в Італію, яка там мешкає зі своєю матір'ю відповідачкою ОСОБА_5, та навчається на платній основі, з оплатою щомісяця навчання в сумі 900 євро; що договір позики укладався в період, коли ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі та мешкали спільно однією сім'єю, то є підстави для стягнення солідарно з ОСОБА_4 та його колишньої дружини ОСОБА_5 суми боргу за договором позики, що узгоджується з вимогами ст.ст. 61, 65 Сімейного Кодексу України, з яких витікає, що, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого подружжя, якщо майно, отримане за договором, використане в інтересах сім'ї.

- Суд не приймає заперечення відповідача ОСОБА_4, що він раніше, в 2008 році, брав в порядку позики гроші 140 тис. доларів США у ОСОБА_1 і ці кошти повернув, а розписку від 08.11.2010 року склав під погрозами та тиском ОСОБА_1, який в 2010 р. погрожував повідомити його дружині ОСОБА_5 про наявність у нього коханки, оскільки ці твердження не находять свого підтвердження; окрім того, свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_7 в своїх показаннях повністю спростували твердження відповідача ОСОБА_4 про те, що він начебто в їх присутності повертав гроші частинами ОСОБА_1; суд також доходить висновку, що всі інші заперечення відповідача ОСОБА_4 надумані і не находять свого підтвердження, про що свідчать рішення органів внутрішніх справ, прийняті за заявами ОСОБА_4, тобто відповідачем не доведено наявність обставин, передбачених ст. 1051 ЦК України.

- Суд погоджується з сумою боргу - 2 991 295,61 грн., яка розрахована позивачем ОСОБА_1, відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, згідно якої, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; а також відповідно до вимог частини 2 статті 533 ЦК України, якою встановлено, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті; у такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України; Позивач, врахувавши станом на 17 листопада 2014 року офіційний курс НБУ гривні до долару США - 15,335614 грн. за 1 долар США, визначив, що 2 530 376,31 грн. є еквівалентом 165000.00 доларам США, 310 547,79 грн. - сума інфляційних втрат в зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання; 150 371,51 грн. - 3 % річних на суму заборгованості - всього до стягнення 2 991 295,61 грн.

- Стосовно зустрічного позову, суд доходить висновку, що цей позов не доведений, зазначені в ньому обставини не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, окрім того позовна вимога про визнання недійсною розписки від 08.11.2010 року, не є передбаченою законом (ст. 16 ЦК України) формою чи видом цивільного захисту, оскільки сама по собі розписка, це лише доказ, який підлягає оцінці, як допустимий та належний доказ наявності чи відсутності тих чи інших правовідносин; згідно закону, недійсними можуть визначатися лише правочини, в тому числі договори, угоди; тому в задоволенні зустрічного позову слід відмовити за його недоведеністю та відсутністю предмету спору.

Згідно ст.ст. 10,11 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приймаючи рішення, суд керується також наступними правовими нормами.

Згідно ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Згідно ст.1047 ЦК України: 1. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. 2. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ст.1048 ЦК України: 1. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. 2. Договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Згідно ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у такій самій сумі, що була передана йому, в строк и в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 1051 ЦК України: 1. Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Згідно ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму згідно ст.625 цього Кодексу.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший процент річних не встановлений договором або законом.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 533 ЦК України, передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно ч.1 ст. 1087 ЦК України, передбачено, що розрахунки за участю фізичних осіб, не пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді.

Згідно п. 1 ч.2 ст. 11 ЦК України, договори є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків і як будь-який правочин, є актом, що виражає спільну волю сторін. В зміст договору входять ті умови, на яких сторони погодились виконувати договір, вони повинні дотримуватись взятих на себе зобов'язань.

Згідно ст. 325 ЦПК України, не допускається одностороння відмова від зобов'язання.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись ст. 88 ЦПК України, ЗУ «Про судовий збір», суд дійшов висновку, що судові витрати за первісним позовом, в виді судового збору в сумі - 3654,00 грн., слід покласти на відповідачів, ОСОБА_4, ОСОБА_5, солідарно стягнувши з них на користь позивача, ОСОБА_1 зазначену суму - 3654,00 грн.;

витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 120.00 грн. слід повернути позивачу, ОСОБА_1, через Управління Державної казначейської служби України у м. Вільногірську, Дніпропетровської області, ЄДРПОУ 37996805, після набрання рішенням законної сили, оскільки такий вид судових витрат законом не передбачений на час розгляду справи;

судові витрати за зустрічним позовом, в виді судового збору - 2955.00 грн., слід покласти на позивача за зустрічним позовом, ОСОБА_4, який сплатив судовий збір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 88,169,209 ч.3, 212-215, 222-233, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Первісний позов задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця с. Кірово, Томаківського району, Дніпропетровської області, ІПН № НОМЕР_1, зареєстрованого за місцем проживання АДРЕСА_3, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Апостолово, Дніпропетровської області, ІПН № НОМЕР_3, зареєстрованої за місцем проживання АДРЕСА_3, тимчасово мешкає в республіці АДРЕСА_4, солідарно, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дніпропетровська, ІПН № НОМЕР_2, зареєстрованого за місцем проживання АДРЕСА_1, заборгованість за договором позики від 08 листопада 2010 р., а саме:

2 991 295,61 (Два мільйона дев'ятсот дев'яносто одну тисячу двісті дев'яносто п'ять гривень 61 копійку ), в тому числі: 2 530 376,31 грн. - сума основного боргу; 310 547,79 грн. - суму інфляційних втрат в зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання; 150 371,51 грн. - 3 % річних.

Судові витрати за первісним позовом, в виді судового збору в сумі - 3 654,00 грн., покласти на відповідачів, ОСОБА_4, ОСОБА_5, солідарно стягнувши з них на користь позивача, ОСОБА_1 зазначену суму - 3 654,00 грн.

Витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 120.00 грн. повернути позивачу, ОСОБА_1, через Управління Державної казначейської служби України у м. Вільногірську, Дніпропетровської області, ЄДРПОУ 37996805, надавши йому за його заявою оригінал квитанції від 20.07.2011 року, після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні зустрічного позову відмовити в повному обсязі.

Відмовити у визнанні розписки ОСОБА_4 від 08.11.2011 року, про отримання коштів від ОСОБА_1 в сумі - 1 320 000,00 грн. в якості позики, недійсною, у зв'язку з тим, що надана ОСОБА_4 внаслідок залякувань ОСОБА_1

Судові витрати за зустрічним позовом в виді судового збору - 2955.00 грн. покласти на позивача за зустрічним позовом, ОСОБА_4.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Вільногірський міський суд, Дніпропетровської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Копію рішення, протягом двох днів з часу виготовлення його в повному обсязі, надіслати рекомендованим листом із повідомленням про вручення сторонам.

Головуючий суддя Шаповал Г.І.