Рішення

від 03.12.2014 по справі 904/8774/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.12.14р. Справа № 904/8774/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФМ-Електронік", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Паладіум", м. Нікополь Дніпропетровської області

про стягнення 87 792 грн. 55 коп.

Суддя ЗАГИНАЙКО Т.В.

Представники:

від позивача : Кумченко В.Ю.- представник, дов. від 13.08.2014р. б/н;

від відповідача : не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач просить стягнути з відповідача 87 792 грн. 55 коп., що складає 86 531 грн. 33 коп. - заборгованості за поставлений товар, 135 грн. 13 коп. - річних та 1 126 грн. 09 коп. - пені.

Відповідач відзиву на позов та інших витребуваних господарським судом документів не надав, у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі „Смирнова проти України").

Згідно з пунктом 3.9.2 постанови Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи приписи частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Оригінали документів, оглянуті у судових засіданнях, відповідають копіям, залученим до матеріалів справи.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу за допомогою технічних засобів представником позивача заявлено не було.

У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача , господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ІФМ-Електронік" було виставлено відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Паладіум" рахунки-фактури на оплату товару - датчиків температури, датчиків течії, індуктивних та оптикоелектронних датчиків на загальну суму 86 267 грн. 85 коп., а саме:

• рахунок-фактуру від 18.03.2013р. №СФ-0000546 на суму 28 983 грн. 14 коп.;

• рахунок-фактуру від 27.03.2013р. №СФ-0000626 на суму 15 098 грн. 17 коп.;

• рахунок-фактуру від 14.06.2013р. №СФ-0001194 на суму 19 465 грн. 00 коп.;

• рахунок-фактуру від 17.07.2013р. №СФ-0001439 на суму 11 686 грн. 86 коп.;

• рахунок-фактуру від 26.09.2013р. №СФ-0001968 на суму 11 034 грн. 68 коп.

В подальшому позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 86 531 грн. 33 коп., про що свідчать видаткові накладні:

• від 28.03.2013р. №РН-0000338 на суму 26 407 грн. 42 коп.;

• від 04.04.2013р. №РН-0000376 на суму 2 575 грн. 73 коп.;

• від 10.04.2013р. №РН-0000415 на суму 15 098 грн. 17 коп.;

• від 03.07.2013р. №РН-0000785 на суму 16 749 грн. 11 коп.;

• від 25.07.2013р. №РН-0000896 на суму 2 715 грн. 89 коп.;

• від 06.08.2013р. №РН-0000955 на суму 10 369 грн. 52 коп.;

• від 23.08.2013р. №РН-0001073 на суму 1 580 грн. 81 коп.;

• від 14.10.2013р. №РН-0001353 на суму 11 034 грн. 68 коп.

Як вбачається у вказаних видаткових накладних зазначено рахунки-фактури, які були виставлені відповідачу на оплату продукції, що поставлялася.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші право чини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України); дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 статті 202 Цивільного кодексу України).

Стаття 509 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати: - безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; - з акту управління господарською діяльністю; - з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; - внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; - у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку; майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, фактичні дії сторін підпадають під норми статей 11, 202, 509, 712 Цивільного кодексу України, статей 173, 175 Господарського кодексу України і свідчать про існування між сторонами відносин поставки, в результаті чого у відповідача виникли зобов'язання з оплати товару.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події; якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається позивачем було спрямовано відповідачу претензію від 01.10.2014р. №106 на суму 86 531 грн. 33 коп., в якій позивач просив відповідача перерахувати заборгованість у сумі 86 531 грн. 33 коп. протягом семи днів з дня направлення претензії. Про надсилання вказаної претензії з вимогою погасити заборгованість свідчать фіскальні чеки „Укрпошта" від 01.10.2014р. №9520 та №9521, а також рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, згідно якого відповідачем було отримано претензію 02.10.2014р.

Відповідно до виставлених рахунків-фактур, які одночасно є вимогами на оплату, строк оплати товару вважається таким, що настав, і відповідач повинен був оплатити товар, що підлягав поставці, відповідно до 25.03.2013р., до 03.04.2013р., до 21.06.2013р., до 24.07.2013р. та до 03.10.2013р.

Як вбачається сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2013р. по 29.10.2013р., згідно з яким заборгованість відповідача перед позивачем становить 86 531 грн. 33 коп.

На момент розгляду справи доказів сплати заборгованості перед позивачем відповідачем не надано.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору; не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, згідно розрахунку річні становлять 135 грн. 13 коп. (з 08.10.2014р. по 27.10.2014р.).

Що стосується вимоги щодо стягнення пені у сумі 1 126 грн. 09 коп., то вона є необґрунтованою з огляду на наступне.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно; якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Також, статтею 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін .

Згідно з пунктом 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом; так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій".

Як вбачається матеріали справи не містять доказів узгодження сторонами розміру пені за неналежне виконання зобов'язань, у зв'язку з чим суму пені не може бути стягнуто з відповідача.

З урахуванням викладеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно із статтею 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на відповідача у повній сумі, скільки з його вини спір доведено до суду.

Керуючись статтями 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Паладіум" (53200, м. Нікополь Дніпропетровської області, вул. Головка, 13, кв. 51; ідентифікаційний код 25009137) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФМ-Електронік" (02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, буд. 11, оф. 1001; ідентифікаційний код 34726637) 86 531 грн. 33 коп. - заборгованості, 135 грн. 13 коп. - річних та 1 827 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

В решті позову відмовити.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили .

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СУДДЯ Т.В. ЗАГИНАЙКО

Дата підписання рішення,

оформленого відповідно до статті 84 ГПК України,

„08„ грудня 2014р.