cpg1251
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"08" грудня 2014 р.Справа № 922/4741/14
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
при секретарі судового засідання Савукова М.Ю.
розглянувши справу
за позовом НВП "Хартрон-Експрес ЛТД" (ТОВ), м. Харків до ПП "Золотий Лев Маркетинг", м. Харків про стягнення коштів в розмірі 55 928,99 грн. за участю представників сторін:
позивача - Демура І.Б., дов.№38-юр від 02.10. 2014року.
відповідача - не з'явився.
за відсутності клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснювалась
ВСТАНОВИВ:
Позивач - Науково-виробниче підприємство "Хартрон-Експрес ЛТД" (Товариство з обмеженою відповідальністю), звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Приватного підприємства "Золотий лев маркетинг" про стягнення заборгованості в розмірі 55 928,99 грн. з яких: 28 523,75 грн. основний борг, 24 138,66 грн. пеня, 422,10 грн. 3% річних та 2 844,48 грн. інфляційні втрати, також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати в розмірі 1 827,00 грн.
Позовні вимоги вмотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди № 10/14 нежитлового приміщення від 01 січня 2014 року щодо своєчасної та повної оплати орендної плати.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 жовтня 2014 року вказану позовну заяву було прийнято до розгляду, порушено провадження у справ № 922/4741/14 та призначено її до слухання у судовому засіданні на 17 листопада 2014 року.
17 листопада 2014 року через канцелярію суду представником позивача надано (вх. № 40492 від 17 листопада 2014 року) клопотання про залучення до матеріалів справи: копію свідоцтва про право власності від 05 січня 2001 року; реєстраційне посвідчення на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам від 17 січня 2001 року; копію державного акту на право постійного користування землею; копію технічного паспорту від 26 листопада 1987 року; копію Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 19331611 від 22 вересня 2014 року стосовно позивача; копію акту звірки взаєморозрахунків за договором оренди № 10/14 від 01 січня 2014 року; довідку НВП "ХАРТРОН-ЕКСПРЕС ЛТД" (ТОВ) про наявні відкриті рахунки в банківських установах станом на 07 листопада 2014 року; виписку по рахунку НВП "ХАРТРОН-ЕКСПРЕС ЛТД" (ТОВ) про часткову сплату за договором оренди № 10/14 від 01 січня 2014 року; копію довіреності № 38-юр від 02 жовтня 2014 року на представника Демуру І.Б. Даний пакет документів судом долучено до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 17 листопада 2014 року розгляд справи відкладено на 08 грудня 2014 року.
До матеріалів справи через канцелярію суду за вх. № 43560 від 04.12.2014 р. позивачем надано до матеріалів справи довідку казначейства, яка долучена судом до матеріалів справи.
В призначене судове засідання 08 грудня 2014 року з'явився представник позивача, просив суд залучити до матеріалів справи додаткові, витребувані судом документи, за супровідним листом від 08.12.2014 р. Суд долучив вказані документи до матеріалів справи з подальшою їх реєстрацією через канцелярію суду за вх. № 43930. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач свого уповноваженого представника в судове засідання не направив, витребуваних судом документів не надав, про причини неявки суд не повідомляв, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджують наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень (а. с. 32, 57).
Судом перевірено адресу відповідача: згідно Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та осіб фізичних осіб підприємців, станом на 17 листопада 2014 року місцезнаходження відповідача - 61118, Харківська область, місто Харків, Московський район, проспект Тракторобудівників, будинок 94 Б, квартира 118, саме на цю адресу судом надсилались процесуальні документи, а позивачем - позовна заява.
Відповідно до вимог частини 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Як визначено у п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.
В судовому засіданні 08 грудня 2014 року позивач не виявив наміру подавати додаткові докази чи пояснення по справі в обґрунтування своїх позовних вимог, а матеріали справи свідчать про достатність наявних в ній доказів для встановлення в повному обсязі фактичних обставин справи.
Розглянувши надані позивачем документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
01 січня 2014 року між позивачем - Науково-виробничим підприємством "Хартрон-Експрес ЛТД" (Товариство з обмеженою відповідальністю) та відповідачем - Приватним підприємством "Золотий лев маркетинг" було укладено договір оренди № 10/14 нежитлового приміщення.
Відповідно до умов пунктів 1.1 та 1.2 договору, орендодавець (позивач у справі) передає, а орендар (відповідач у справі) бере у строкове платне користування нежитлове приміщення розташоване за адресою: м. Харків, вул. Ак. Проскури, 1 в корпусі № 100 (будівля 3) загальною площею 261, кв. м. (додаток № 1 до договору № 10/14 від 01.01.2014 р.) для розміщення ділового офісу без надання юридичних послуг.
Факт передачі приміщення в оренду підтверджується актом прийому-передачі майна (п. 2.1 договору). Орендодавець зобов'язаний передати приміщення орендарю згідно договору за актом приймання-передачі (додаток № 2 до договору) (п. 6.1 договору).
Пунктом 3.1. договору сторони погодили, що орендар набуває строкове платне користування орендованим приміщенням в строк з 01 січня 2014 року згідно акта приймання-передачі площ. За користування орендованими приміщеннями орендар зобов'язався сплачувати орендодавцю на протязі дії договору оренди щомісячну орендну плату в розмірі 4 437,00 грн. (3 697,50 грн. орендна плати та 739,50 грн. ПДВ) виходячи з розрахунку 17,00 грн. в місяць за один квадратний метр площі (п. 3.2 договору).
Згідно п. 3.3 договору орендар взяв на себе зобов'язання також сплачувати орендодавцю компенсацію вартості комунальних послуг (теплоенергія, водовідведення, водоспоживання, електроенергія, вивіз ТПВ) на підставі рахунків відшкодування комунальних послуг (додаток № 3) згідно виставлених орендодавцем рахунків. Згідно п. 5.3 договору, орендар має право користуватись системами електропостачання, водопостачання, каналізацією, місцями для паління.
У відповідності до пункту 3.5 договору, орендна плата здійснюється в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на банківській рахунок орендодавця щомісячно, але не пізніше 12 числа кожного місяця за звітним.
Термін дії договору сторонами визначено у п. 10.1 договору, договір набирає чинності з 01 січня 2014 року і діє до 31 грудня 2014 року, а в частині розрахунків до повного виконання зобов'язань.
Як вбачається з матеріалів справи, 01 січня 2014 року сторонами було підписано акт приймання-передачі майна, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв передані за договором оренди нежитлового приміщення № 10/14 від 01.01.2014 р. нежитлові приміщення, розташовані за адресою м. Харків, вул. Ак. Проскури, 1 в корп. № 100 (будівля 3) (а. с. 16).
Проте відповідач, в порушення умов спірного договору оренди № 01/14 нежитлового приміщення від 01 січня 2014 року, свої зобов'язання в частині своєчасної оплати орендної плати та комунальних послуг виконав не в повному обсязі та несвоєчасно, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за період по вересень 2014 року включно у розмірі 28 523,75 грн.
На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку.
Відповідач не скористався своїми правами, наданими йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, на участь уповноваженого представника в судовому засіданні, на спростування позовних вимог, не надав суду доказів належного виконання договірних зобов'язань, не провів звірку взаємних розрахунків з позивачем, не надав суду свій варіант проекту акту звірки.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами у справі виникли зобов'язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору найму (оренди), згідно якого та в силу ст. 759 Цивільного кодексу України, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до статті 284 Господарського кодексу України орендна плата є істотною умовою договору оренди.
Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлені частиною 2 статті 285 Господарського кодексу України.
Згідно ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно вимог передбачених ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтями 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до приписів ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до вимог передбачених ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на наявну в матеріалах справи вимогу позивача за вих. № 69000/968 від 24.06.2014 р. яка одержана відповідачем 30.06.2014 р., суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача 28 523,75 грн. основної заборгованості обґрунтовані, правомірні, доведеними матеріалами справи, не спростованими відповідачем, і такі, що підлягають задоволенню.
Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 24 138,66 грн. пені, 422,10 грн. 3% річних та 2 844,48 грн. інфляційних втрат.
В силу ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
В силу статей 546-551 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання і її розмір (ч. 2 ст. 551 ЦК України) встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
В силу ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як вбачається із умов пункту 9.2 договору, сторони погодили, що у разі прострочення по сплаті орендних платежів орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі 0,5% від суми невнесеного платежу за кожен день прострочення.
Враховуючи наведені норми закону, беручи до уваги прострочення виконання відповідачем основного зобов'язання, суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню у загальній сумі 2 530,76 грн. (виходячи з суми боргу у розмірі 4 437,00 грн. за період з 13 лютого 2014 р. по 29 травня 2014 р., за період з 13 березня 2014 р. по 08 липня 2014 р., за період з 13 квітня 2014 р. по 12 жовтня 2014 р., за період з 13 травня 2014 р. по 20 жовтня 2014 р., за період з 13 червня 2014 р. по 20 жовтня 2014 р., за період з 13 липня 2014 р. по 20 жовтня 2014 р., за період з 13 серпня 2014 р. по 20 жовтня 2014 р., за період з 13 вересня 2014 р. по 20 жовтня 2014 р., за період з 13 жовтня 2014 р. по 20 жовтня 2014 р.; виходячи з суми боргу за комунальні послуги у розмірі 1 901,75 грн. за період з 08 липня 2014 р. по 20 жовтня 2014 р.)
Суд зазначає, що право нарахування пені виникає у кредитора з наступного дня після спливу кінцевого терміну виконання зобов'язань і з врахуванням приписів ст. 232 ГК України припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
Умовами договору № 10/14 оренди нежитлового приміщення від 01 січня 2014 року не передбачено можливість нарахування пені понад строк, встановлений ст. 232 ГК України, а відтак пеня відповідно до вимог чинного законодавства, має нараховуватися за кожний місяць окремо - з наступного дня після спливу строку на оплату по кінцеву дата нарахування пені відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.
Разом з тим, суд зазначає, що позивачем здійснювалось нарахування пені з порушенням ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки таку нараховано поступово із сукупних сум боргу за період з 13 лютого 2014 року по 20 жовтня 2014 року включно, при цьому пеня нарахована позивачем за період обраний, по-перше, у довільному порядку, а, по-друге, поступово із сукупних сум боргу, в той час, як нарахування пені повинно було здійснюватись за кожний місяць та по кожній з сум окремо (різні періоди нарахування), та без дотримання Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а тому позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню у загальній сумі 2 530,76 грн. В решті позовних вимог пені у сумі 21 607,90 грн. суд відмовляє позивачу у задоволенні з огляду на викладені вище обставини.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
В пунктах 3.1, 4.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з метою однакового та правильного розгляду господарськими судами справ зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, Вищій господарський суд України визначив, що: інфляційні нарахування на суму бору, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційні процесів за весь час прострочення в їх сплаті; сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так cамо як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши зроблений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних за несвоєчасне внесення орендних платежів за спірним договором, суд приходить до висновку, що наданий позивачем розрахунок в частині нарахування 3% річних суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки нарахований не вірно (невірно визначено періоди при нарахуванні за комунальними послугами), тому, виходячи з вищевикладеного, задоволенню підлягає сума 3% річних у розмірі 352,27 грн. та 2 844,48 грн. інфляційних витрат. В частині стягнення 69,83 грн. 3% річних суд відмовляє, як в безпідставно заявлених. Також суд звертає увагу на те, що хоча позивачем також допущено помилки при нарахуванні інфляційних втрат, проте такі помилки не призвели до невірного обрахування суми інфляційних, загальний розмір інфляційних нарахувань відповідає розміру, який заявлено позивачем в цій частині до стягнення і який, відповідно, задоволено судом.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1 118,87 грн..
Враховуючи викладене, керуючись статтями 11, 509, 525, 526, 530, 546-551, 610, 611, 625, 759, 762 Цивільного кодексу України, статтями 173, 174, 193, 230, 231, 232, 283, 284, 285, 286 Господарського кодексу України, статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, статтями 1, 4, 4-2, 4-3, 12, 22, 32-34, 36, 43, 44, 49, 69, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Приватного підприємства "Золотий Лев Маркетинг", 61118, м. Харків, пр. Тракторобудівників, буд. 94 Б, кв. 118 (код ЄДРПОУ 36224412) на користь Науково-виробничого підприємства "Хартрон-Експрес ЛТД" (Товариство з обмеженою відповідальністю) 28 523,75 грн. заборгованості за договором оренди № 10/14 нежитлового приміщення від 01 січня 2014 р., 2 530,76 грн. пені, 352,27 грн. 3% річних, 2 844,48 грн. інфляційних витрат та 1 118,87 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.
Повне рішення складено 11.12.2014 р.
Суддя Н.В. Калініченко
справа № 922/4741/14
Суд | Господарський суд Харківської області |
Дата ухвалення рішення | 08.12.2014 |
Оприлюднено | 12.12.2014 |
Номер документу | 41858362 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Харківської області
Калініченко Н.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні