Рішення

від 01.12.2014 по справі 916/4059/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

             ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

---

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ "01" грудня 2014 р.Справа  № 916/4059/14 За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітекс»; до відповідача: Приватне підприємство «Трансвелл»; про стягнення 68   271,61 грн. Суддя Щавинська Ю.М. Представники сторін: від позивача: не з'явився; від відповідача: не з'явився. СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Рітекс» (надалі – позивач) звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства «Трансвелл» (надалі – відповідач), в якій просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу, з урахуванням суми неодержаного прибутку, у розмірі 62 580,00 грн., 3% річних у розмірі 746,13 грн. та втрати від інфляції у розмірі 4   945,48 грн., при цьому позивач також просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у сумі 1   827,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе за договором поставки № П161102 від 16.11.2012 року зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати товару, у зв'язку із чим у останнього виникла заборгованість з оплати вартості товару у сумі 38   989,94 грн., на які було нараховано 3% річних та інфляційні витрати у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України. Крім того, позивач зазначає, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язань за вказаним договором, приймаючи до уваги те, що товар закуповувався за межами України, а всі розрахунки з виробником товару було здійснено за іноземну валюту, тоді як значно знизився курс національної валюти відносно долару США та євро, позивачу відповідачем завдано такими діями збитки у вигляді втраченої вигоди у розмірі 23   590,06 грн., які мають бути відшкодовані ПП «Трансвелл» на підставі ст.ст. 224, 225 ГК України. Крім того, позивач також зазначає, що 20.08.2014 року звертався до відповідача з письмовою вимогою №33 про невідкладне виконання взятих на себе зобов'язань за вищевказаним договором, однак вказана вимога залишилась без задоволення та відповіді. Враховуючи вищевикладене, позивач і звернувся до суду з відповідним позовом. Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.10.2014р. було порушено провадження у справі № 916/4059/14 із призначенням її до розгляду в судовому засіданні на 03.11.2014 року. Ухвалою суду від 10.11.2014 року, приймаючи до уваги, що засідання, призначене на 3.11.2014р., не відбулося внаслідок знаходження судді Щавинською Ю.М. на лікарняному,  розгляд справи було призначено на 01.12.2014р. 01.12.2014 року у судове засідання представники сторін не з'явилися. Про місце та час судового засідання сторони повідомлялися належним чином, шляхом надсилання на їх адреси відповідних ухвал суду. При цьому, відповідач відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав. Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги повернення ухвали суду про порушення провадження у справі від 06.10.2014 року та ухвали про призначення судового розгляду від 10.11.2014р., направлених відповідачу за належною адресою (а.с.37-38), з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання» (а.с.40, 49), суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності представника відповідача, за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України. Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків: Аналізуючи заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу з урахуванням суми неодержаного прибутку у розмірі 62   580,00 грн., суд вважає за необхідне надати правову оцінку окремо кожній вимозі, так, заявлена позивачем сума основного боргу, згідно позовної заяви складає 38   989,94 грн., а сума неодержаного прибутку – 23   590,06 грн. Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Cтаттею 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. У відповідності до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно ч.ч.1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Рітекс» (Постачальник) та ПП «Трансвелл» (Покупцем) було укладено договір поставки № П161102 від 16.11.2012 року (а.с.12-13), згідно умов якого (п.1.1) Постачальник зобов'язався протягом дії договору поставляти Покупцю товар за його замовленнями окремими партіями за цінами в асортименті (за номенклатурою) та кількості, що остаточно погоджується сторонами в накладних, які є невід'ємною частиною договору (далі за текстом товар), та  також виконувати шиномонтажні послуги, а Покупець зобов'язався приймати товар та оплачувати на встановлених договором умовах. Підтвердженням факту узгодження сторонами асортименту (номенклатури), кількості, ціни товару є прийняття Покупцем товару по видатковій накладній, виданої Постачальником, яка після її підписання сторонами має юридичну силу специфікації в розумінні ст. 266 Господарського кодексу України. Згідно до п. 2.1 договір вступає в дію з моменту його підписання повноважними особами обох сторін та діє до 31 грудня поточного року включно. У відповідності до п. 2.2 договору, у разі відсутності до дати закінчення строку дії договору повідомлення рекомендованим листом від будь-якої із сторін про розірвання договору, строк цього договору вважається кожного разу автоматично продовженим до 31 грудня наступного календарного року включно. Пунктом 3.2 договору встановлено, що товар поставляється на умовах оплати згідно п.4.3 даного договору протягом 5 днів з моменту зарахування суми, що вказана у виставленому Постачальником рахунку-фактурі, на поточний рахунок Постачальника. Відповідно до п.п.4.1, 4.2, 4.3 договору розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті України. Ціни товару вважаються остаточно визначеними сторонами в видатковій накладній на момент постачання (передавання) партії товару. Покупець здійснює передплату в розмірі 100% за кожну партію товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника згідно виставленого Постачальником рахунку-фактури. Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов договору поставки № П161102 від 16.11.2012 року передав відповідачу товар – автомобільні шини на загальну суму 92   876,00 грн., а останній прийняв його, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковою накладною № РН -0000085 від 28.01.2014р. на суму 66   132,00 грн. та видатковою накладною №РН-0000179 від 06.02.2014 року на суму 26   743,00 грн. (а.с.14, 17). Крім того, на зазначену суму відповідачу до сплати були виставлені рахунки-фактури, а саме рахунок №СФ-0000100 від 28.01.2014р. на суму 66   132,00 грн. із зазначенням строку оплати - 28.01.2014 року та рахунок № СФ-0000184 від 04.02.2014р. на суму 26   743,00 із зазначенням строку оплати - 06.02.2014 року (а.с.15, 18). Однак, як зазначає позивач, і це не було спростовано відповідачем в порядку ст. 33 ГПК України, відповідач, отримавши товар згідно вищезазначених первинних документів, свої зобов'язання за договором в частині повної та своєчасної оплати товару не виконав, здійснивши тільки часткові проплати по договору за рахунком №СФ-0000100 від 28.01.2014р. у сумі 53   885,06 грн., а саме: 28.01.2014р. оплату у розмірі 23   885,06 грн. та 20.03.2014р. оплату у розмірі 30   000,00 грн., чим порушив умови укладеного договору. Таким чином, на момент розгляду справи за відповідачем рахується заборгованість по сплаті за фактично отриманий товар за договором поставки № П161102 від 16.11.2012 року у розмірі 38   989,94 грн. Враховуючи вищевикладене, а також те, що заборгованість за фактично отриманий товар у розмірі 38   989,94 грн. підтверджується матеріалами справи, та доказів сплати вказаної заборгованості відповідачем, згідно приписів ст.ст. 33-34 ГПК України, не надано, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 38   989,94 грн. Аналізуючи вимоги позивача про стягнення суми неодержаного прибутку у розмірі 23   590,06 грн., суд зазначає наступне. В обґрунтування даних позовних вимог позивач зазначає, що товар закуповується ним в доларах США та євро за межами України та внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором та враховуючи зниження курсу гривні відносно долару США та євро, станом на 24.09.2014 року йому завдано збитків у вигляді неодержаного прибутку у розмірі 23   590,06 грн. Згідно п.4 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та матеріальної шкоди. Відповідно до п.1 ст.224 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, що зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною. Зазначене цілком кореспондується зі ст. 22 ЦК України, згідно до п. 2 якої збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Отже, поняття "збитки" включає в себе так звану упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. В даному випадку мова йдеться не про реальні втрати особи, які вона зробила або зробить, а про ті доходи, які вона недоотримає внаслідок порушення її цивільного права. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором (ч. 2 ст. 623 ЦК України). З указаних норм законодавства України випливає, що особа, яка має на меті відшкодувати збитки у вигляді упущеної (втраченої) вигоди, повинна довести, що вона гарантовано отримала б відповідну вигоду у разі, якщо б її право не було порушено іншою особою, тобто у разі належного виконання зобов'язання відповідачем. Разом з тим, враховуючи, що згідно з укладеним сторонами договором (п.4.1., 4.2), який є обов'язковим для сторін в силу ст. 629 ЦК України, розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті України. Ціни товару вважаються остаточно визначеними сторонами в видатковій накладній на момент постачання (передавання) партії товару, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення суми неодержаного прибутку, понесеного внаслідок зміни курсу євро, у розмірі 23   590,06 грн. Згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Суд, перевіривши розрахунки 3% річних у розмірі 746,13 грн. та інфляційних у розмірі 4   945,48 грн.(а.с.18-20), вважає їх вірними, а відповідні вимоги такими, що підлягають задоволенню. Приймаючи до уваги часткове задоволення позову, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст. 33-34, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд - ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Приватного підприємства «Трансвелл» (65101, Одеська обл., м. Одеса, пр.-т Маршала Жукова, буд. 3А, каб. №3; код ЄДРПОУ 38352883) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітекс» (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вул. Орловська, буд. 21; код ЄДРПОУ 31549883) основний борг у розмірі 38   989/тридцять вісім тисяч дев'ятсот вісімдесят дев'ять/грн. 94 коп., 3% річних у розмірі 746/сімсот сорок шість/грн. 13 коп., втрати від інфляції у розмірі 4   945 /чотири тисячі дев'ятсот сорок п'ять/грн. 48 коп. та судовий збір у розмірі 1   195/одна тисяча сто дев'яносто п'ять/грн. 71 коп. 3. В решті позову відмовити. Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України. Наказ видати після набрання рішенням законної сили. Повне рішення складено  08 грудня 2014 р.      Суддя                                                                                       Ю.М. Щавинська