Рішення

від 20.11.2014 по справі 910/11901/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11901/14 20.11.14

За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" до Приватного акціонерного товариства "Торговий дім "Хрещатик" про стягнення 56 584,13 грн.

Суддя Стасюк С.В.

Представники сторін:

від позивача Борисюк О.В. (дов. № 196-10335/кр від 21.07.2014 року) від відповідача Сіренко Ю.Є. (дов. б/н від 24.10.2014 року)

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 20 листопада 2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Торговий дім "Хрещатик" (надалі по тексту - відповідач) про стягнення 36 585,53 грн., в тому числі 30 240,00 грн. основного боргу, 970,17 грн. пені, 166,52 грн. 3 % річних, 672,84 грн. збитків від інфляції, 4 536,00 грн. 15 відсотків штрафу, а також просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати за право користування місцями для розміщення рекламних засобів за Договором № 810/12 від 04.12.2012 року на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2014 року порушено провадження у справі № 910/11901/14, розгляд справи призначено на 17.07.2014 року.

17.07.2014 року представник відповідача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 17.07.2014 року справу № 910/11901/14 передано для розгляду судді Босому В.П., у зв'язку з перебуванням судді Стасюка С.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2014 року суддя Босий В.П. прийняв справу № 910/11901/14 до свого провадження, розгляд справи призначено на 12.08.2014 року.

Розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 21.07.2014 року справу № 910/11901/14 передано для розгляду судді Стасюку С.В., у зв'язку з його поверненням з лікарняного.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2014 року суддя Стасюк С.В. прийняв справу № 910/11901/14 до свого провадження, розгляд справи призначено відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 17.07.2014 року.

12.08.2014 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

12.08.2014 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог. Відповідно до поданої заяви позивач просить стягнути з відповідача 56 584,13 грн., в тому числі 45 360,00 грн. основного боргу, 1 851,28 грн. пені, 293,29 грн. 3 % річних, 2 275,56 грн. збитків від інфляції, 6 804,00 грн. 15 відсотків штрафу.

Відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Подана позивачем заява про збільшення позовних вимог приймається судом до розгляду, позовні вимоги розглядаються з урахуванням поданої заяви.

Суд, розглянувши подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про його задоволення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2014 року розгляд справи було відкладено на 18.09.2014 року, у зв'язку з неявкою відповідача, поданим клопотанням про відкладення розгляду справи та необхідністю подання додаткових доказів у справі.

Розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 18.09.2014 року справу № 910/11901/14 передано для розгляду судді Пригуновій А.Б., у зв'язку з перебуванням судді Стасюка С.В. у відрядженні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2014 року суддя Пригунова А.Б. прийняла справу № 910/11901/14 до свого провадження, розгляд справи призначено на 30.10.2014 року.

Розпорядженням В.о. Голови Господарського суду міста Києва від 29.09.2014 року справу № 910/11901/14 передано для розгляду судді Стасюку С.В., у зв'язку з його поверненням з відрядження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2014 року суддя Стасюк С.В. прийняв справу № 910/11901/14 до свого провадження, розгляд справи призначено відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 18.09.2014 року.

В судовому засіданні 30.10.2014 року представник відповідача надав документи на виконання вимог ухвали суду та відзив на позовну заяву. У поданому відзиві представник відповідача зазначив, що неодноразово звертався до позивача з листами про демонтування рекламного засобу у зв'язку з відсутністю будь-якого комерційного сенсу у його розміщенні. Відповідно до наказу № 17 від 14.03.2014 року відповідач власними силами демонтував рекламний засіб, про що було складено комісійний акт від 20.03.2014 року. Починаючи з даного часу, відповідач не користувався рекламним засобом у зв'язку з його відсутністю та вважав договірні відносини з позивачем припиненими. Відповідач вважає безпідставними та необґрунтованими дії позивача щодо нарахування плати відповідно до договору на право тимчасового користування рекламним засобом, який був фактично демонтований, починаючи з квітня 2014 року.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 30.10.2014 року оголошено перерву до 20.11.2014 року.

18.11.2014 року представник позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надав письмові пояснення по справі. У поданих поясненнях представник позивача зазначив, що умовами укладеного між сторонами договору та Порядком розміщення реклами в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 року № 37/6253 передбачено, що розповсюджувач реклами не звільняється від плати при відсутності рекламного засобу на місці, по якому виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) прийнято рішення щодо надання дозволу. Таким чином, у позивача були всі законні підстави нараховувати плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламного засобу.

Представник позивача в судовому засіданні 20.11.2014 року підтримав заявлені позовні вимоги. Надав довідку про стан заборгованості відповідача, відповідно до якої заборгованість відповідача перед позивачем станом на 20.11.2014 року становить 15 360,00 грн.

В судовому засіданні 20.11.2014 року представник відповідача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких частково заперечував проти заявлених позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд -

ВСТАНОВИВ:

14.12.2012 року між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (підприємство) та Приватним акціонерним товариством "Торговий дім "Хрещатик" (розповсюджувач) було укладено договір № 810/12 на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва (далі-Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідачу надано право тимчасового користування для розміщення рекламних засобів на підставі оформленого належним чином дозволу на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці.

Відповідно до пункту 5.2.3. Договору відповідач зобов'язався, не пізніше 25 числа поточного місяця, отримувати та сплачувати рахунки на оплату права за тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів.

Згідно пункту 6.2. Договору розмір плати за право тимчасового користування місцем для розміщення об'єктів зовнішньої реклами встановлюється виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) та нараховується підприємством відповідно до вимог Порядку та умов договору.

Підставою для нарахування плати за право тимчасового користування місцями та внесення відповідачем відповідної плати є рішення дозвільного органу та/або виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та укладений договір на право тимчасового користування місцями (пункт 6.3. Договору).

Відповідно до пункту 6.8. Договору плата за право тимчасового користування нараховується підприємством щомісячно та перераховується розповсюджувачем зовнішньої реклами не пізніше 25 числа поточного місяця, виключно на поточний рахунок підприємства, в розмірах, зазначених підприємством в рахунках.

Правовідносини пов'язані з розміщенням зовнішньої реклами у місті Києві регулюються на підставі Закону України "Про рекламу", "Типових правил розміщення зовнішньої реклами", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 року №2067, "Порядком розміщення реклами в місті Києві", затвердженого Рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 року №37/6253.

Згідно Типових правил право тимчасового користування місцем для розміщення об'єктів зовнішньої реклами с платним. Розмір плати за право тимчасового користування місцем для розміщення рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а отримані кошти спрямовуються робочим органом до міського бюджету.

Відповідно до вимог Типових правил та Порядку між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" та Приватним акціонерним товариством "Торговий дім "Хрещатик" було укладено Адресні програми, які є невід'ємною частиною договору, згідно яких сторони за Договором засвідчили, що пріоритет розповсюджувача зовнішньої реклами на користування місцями для розміщення рекламних засобів встановлений:

- строком з 22.11.2012 по 21.02.2013 (Адресна програма від 04.12.2014 №1) для розміщення рекламного засобу № 31900-12;

- строком з 22.02.2013 по 21.05.2013 (Адресна програма від 11.06.2013 №2) для розміщення рекламного засобу № 31900-12;

- строком з 21.05.2013 по 20.05.2018 (Адресна програма від 11.06.2013 №3) для розміщення рекламного засобу № 31900-12.

Пунктом 13 Типових правил, підпункту 4.13 Порядку та пункту 6.14. Договору зазначено, що протягом встановленого пріоритету нараховується плата у розмірі - 25% від розміру місячної базової плати, встановленої виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та сплачується відповідачем згідно рахунків-фактур. Підставою для нарахування та внесення плати є договір та відповідні додаткові угоди.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про рекламу" та пункту 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами міських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

На підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) від 21.05.2013 року № 743 відповідачу надано дозвіл № 31900-12 на розміщення рекламного засобу за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Хрещатик, 13.

Відповідно до вимог законодавства про рекламу та враховуючи вищевказане розпорядження, позивачем та відповідачем було підписано Адресну програму від 11.06.2013 року № 3 до договору, згідно якої відповідачу надано право на тимчасове користування місцем строком з 21.05.2013 року по 20.05.2018 року.

Позов мотивовано тим, що в порушення умов Договору відповідач не здійснив з позивачем розрахунку за період з 01.02.2014 року по 28.07.2014 року на суму 45 360,00 грн. У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язання позивачем нараховано 1 851,28 грн. пені, 293,29 грн. 3 % річних, 2 275,56 грн. збитків від інфляції, 6 804,00 грн. 15 відсотків штрафу.

У поданому відзиві відповідач зазначає, що вважає безпідставними та необґрунтованими дії позивача щодо нарахування плати відповідно до договору на право тимчасового користування рекламним засобом, який був фактично демонтований, починаючи з квітня 2014 року.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з статтею 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до пункту 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Підставою позову позивачем визначено наявність у нього згідно Договору права на отримання плати за право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, яке зазначене в адресній програмі, у розмірі 45 360,00 грн. згідно рахунків № 85269 від 05.02.2014 року, № 86993 від 05.03.2014 року, № 88361 від 02.04.2014 року, № 89878 від 06.05.2014 року, № 91421 від 05.06.2014 року, № 92741 від 01.07.2014 року.

Частиною 1 статті 16 Закону України «Про рекламу» встановлено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачу видано дозвіл № 31900-12 на розміщення рекламного засобу за адресою: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 13.

Відповідно до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Абзацом 3 пункту 13 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №2067 від 29.12.2003 року встановлено, що щомісяця справляється плата за тимчасове користування місцем, що перебуває в комунальній власності, в розмірі 25 відсотків плати, встановленої органами місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджується факт виставлення позивачем рахунків-фактур на оплату відповідачем орендних платежів відповідно до умов Договору.

Посилання відповідача на безпідставне нарахування плати відповідно до договору на право тимчасового користування рекламним засобом, який був фактично демонтований спростовується пунктом 15.4. Порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 року № 37/6253 та пунктом 6.12. Договору в яких зазначено, що розповсюджувач реклами не звільняється від плати при відсутності рекламного засобу на місці, по якому виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) прийнято рішення щодо надання дозволу.

Як вбачається з наданої позивачем довідки про стан розрахунків з відповідачем, останнім сплачено грошові кошти в рахунок погашення основного боргу на суму 30 000,00 грн.

Відповідно до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи те, що спір в частині стягнення з відповідача основного боргу у сумі 30 000,00 грн. врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу після звернення кредитора з позовом, провадження у справі в цій частині підлягає припиненню.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до пункту 7.2 Договору підприємство має право застосувати до розповсюджувача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення платежів - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Згідно з пунктом 5.2.4. Договору розповсюджувач зобов'язаний у повному обсязі сплачувати штрафи, пеню, у разі прострочення розповсюджувачем строків (термінів) сплати та порушення розповсюджувачем інших умов цього Договору.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За змістом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Наданий позивачем розрахунок пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення у сумі 1 851,28 грн. перевірено судом, вказаний розрахунок відповідає нормам чинного законодавства, зокрема вимогам вказаної статті, тому позовні вимоги підлягають задоволенню у вказаній частині.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до пункту 7.3. Договору підприємство має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування, що складає більше 1 (одного) місяця - штраф у розмірі 15% простроченої суми.

На підставі вищезазначеного, позивач правомірно просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 15 % від простроченої суми в розмірі 6 804,00 грн.

Крім того, наданий позивачем розрахунок інфляційного збільшення у сумі 2 275,56 грн. та 3 % річних у сумі 293,29 грн. перевірено судом, вказаний розрахунок відповідає нормам чинного законодавства, зокрема вимогам вказаної статті та підлягає задоволенню.

Слід також зауважити, що у відповідності до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, Договір № 810/12 від 04.12.2012 року є обов'язковим до виконання сторонами згідно вимог статті 629 Цивільного кодексу України.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з статтями. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до пункту 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Виходячи із наведеного, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти задоволення позовних вимог. Доводи, викладені у відзиві, спростовуються наявними матеріалами справи.

Таким чином суд приходить до висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено прострочення виконання відповідачем зобов'язання за договором та наявну заборгованість.

Враховуючи все вищевикладене, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, а також те, що доказів сплати заборгованості відповідачем станом на час розгляду даної справи до суду не представлено, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 15 360,00 грн. основного боргу, 1 851,28 грн. пені, 293,29 грн. 3 % річних, 2 275,56 грн. збитків від інфляції, 6 804,00 грн. 15 відсотків штрафу; позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу у сумі 30 000,00 грн. підлягають припиненню у зв'язку із сплатою відповідачем суми боргу.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 1 827,00 грн., враховуючи сплату основного боргу відповідачем після порушення провадження у справі, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі № 910/11901/14 в частині стягнення основного боргу в розмірі 30 000,00 грн.

2. В іншій частині позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" задовольнити .

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Торговий дім "Хрещатик" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 13, ідентифікаційний код 19035521) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (04070, м. Київ, Боричів узвіз, буд. 8, ідентифікаційний код 26199714) заборгованість у розмірі 15 360 (п'ятнадцять тисяч триста шістдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 1 851 (одну тисячу вісімсот п'ятдесят одну) грн. 28 коп. пені, 6 804 (шість тисяч вісімсот чотири) грн. 00 коп. штрафу, 293 (двісті дев'яносто три) грн. 29 коп. 3 % річних, 2 275 (дві тисячі двісті сімдесят п'ять) грн. 56 коп. збитків від інфляції, 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.11.2014 року

Суддя С.В. Стасюк