Ухвала

від 04.12.2014 по справі 802/3401/14-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/3401/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Жернаков М.В.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

04 грудня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О.

за участю секретаря судового засідання: Марцісь Ю.А.

за участю представників сторін:

апелянта - Нестерук М.І., Дмитрик В.О.

позивача - Кукуть О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрівім" до Вінницької об"єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

В вересні 2014 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Агрівім" (далі - ТОВ "Агрівім", позивач) з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі - Вінницька ОДПІ, контролюючий орган, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0007632203 від 08.09.2014, яким ТОВ "Агрівім" зменшено суму від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду з податку на додану вартість на 147110,00 грн.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 23.10.2014 року вказаний позов задовольнив повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

Обгрунтовуючи апеляційні вимоги скаржник зауважив, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, що в даному випадку позивачем не доведено.

У судовому засіданні представники податкового органу вимоги апеляційної скарги підтримали у повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Представник позивача проти доводів апелянта заперечила та посилаючись на правомірність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС) України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з 07.08.2014 по 11.08.2014 Вінницька ОДПІ провела позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ "Агрівім" з питань достовірності нарахування податку на додану вартість за взаєморозрахунками з ТОВ "Сервіс-Трейд Груп" (код ЄДРПОУ 38948595) за січень 2014 року. За результатами перевірки 18.08.2014 складений акт № 2214/2203/36603866 (далі - акт перевірки).

Відповідно до висновків вказаного акта під час перевірки встановлено порушення позивачем: п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого ТОВ "Агрівім" завищило від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (р. 19) в податковій декларації з податку а додану вартість за січень 2014 року, в т. ч. уточнюючих розрахунках № 9021882921 від 18.04.2014 та № 9029452742 від 22.05.2014 у загальній сумі 147110,04 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення рішення від 08.09.2014 № 00007632203 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 147110 грн.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови та задоволенні позову виходив з того, що висновки відповідача щодо завищення позивачем від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду за січень 2014 року є необґрунтованими та безпідставними.

В свою чергу обґрунтовуючи апеляційні вимоги скаржник посилається на те, що ТОВ "Агрівім" безпідставно сформувало податковий кредит за взаємовідносинами з ТОВ "Сервіс-Трейд Груп" у податковій декларації за січень 2014 року на суму ПДВ 147110,04 грн.

Надаючи правову оцінку доводам скаржника та висновкам суду першої інстанції в цій частині, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Отже, в разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітний податковий період.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

При цьому нормами ч. 2 ст. 9 вказаного закону встановлені вимоги до первинних документів. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають, зокрема, обставини, що підтверджують рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як свідчать матеріали справи між ТОВ "Сервіс-Трейд-Груп" та ТОВ "Агрівім" укладено договір поставки запчастин № СТ-2/0201 від 02.01.2014, відповідно до якого ТОВ "Сервіс-Трейд-Груп" як постачальник зобов'язується передати у власність ТОВ "Агрівім" як покупцю продукцію, найменування, одиниці виміру та загальна кількість якої визначаються згідно з виставленими рахунками-фактурами, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію.

Згідно з пунктами 2.1 та 12.2 договору поставка продукції здійснюється транспортом покупця та за його рахунок; відвантаження продукції здійснюється за рахунок постачальника.

Як зазначено в акті перевірки, на виконання умов договору поставки запчастин № СТ-2/0201 від 02.01.2014 позивач надав податкові накладні №№ 45, 46 від 20.01.2014, №№ 47, 48 від 21.01.2014, видаткові накладні №№ 12002, 12001 від 20.01.2014, №№ 1202, 1201 від 21.02.2014. Для підтвердження факту поставки продукції ТОВ "Агрівім" надало також товарно-транспорті накладні № 1 від 20.01.2014, № 2 від 21.01.2014

Відповідно до наданих документів транспортування придбаних автозапчастин відбувалося за рахунок покупця (ТОВ "Агрівім"), в результаті чого оформлені товарно-транспортні накладні: № 2 та № 1 від 21.01.2014.

Розрахунки між підприємствами за договором поставки запчастин № СТ-2/0201 від 02.01.2014 проводились у безготівковій формі, зокрема одержаний товар оплачений платіжними дорученнями: 287 від 22.01.2014 на суму 740000, в т.ч. ПДВ - 123333,33 грн., №302 від 27.01.2014 на суму 142660, в т. ч. ПДВ - 23776,67 грн.

Зазначена обставина слугувала підставою для висновку податкового органу, що дані, відображені позивачем у декларації за січень 2014 року не спричиняють реального вчинення господарських операцій.

Зокрема, стверджуючи про безпідставне формування податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами господарської діяльності позивача, апелянт робить висновок про неможливість використання первинних документів, проаналізувавши порушення з боку його контрагента - ТОВ "Сервіс-Трейд Груп" з іншими контрагентами.

Проте до вказаної позиції податкового органу судова колегія ставиться критично, оскільки визнання ТОВ "Сервіс-Трейд Груп", як фіктивного підприємства, здійснено на підставі акта ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 21.05.2014 №394/3/26-50-22-03/10-38948595 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Сервіс-Трейд Груп" з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських операцій за період з 01.12.2013 по 30.04.2014, акта ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 08.04.2014 № 1102/26-55-22-08/38979733 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Астор Престиж" щодо підтвердження господарських відносин платника податків за період з 01.01.2014 по 28.02.2014 є лише припущенням контролюючих органів, що ґрунтується на інформації, викладеної у внутрішніх службових документах, і не доведене в передбаченому законом порядку.

Відповідно до ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво - створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Згідно зі ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Висновок ГВПМ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 14.05.2014 № 429/1-26-50-07-04 щодо наявності ознак "фіктивності" та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ "Сервіс-Трейд Груп", на який посилається відповідач, теж не береться до уваги, оскільки за відсутності вироку суду відсутні будь-які правові підстави стверджувати про фіктивність підприємства.

Відповідач право позивача на формування податкового кредиту поставив у залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Податковий кодекс України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Положення щодо надмірної сплати податку як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) постачальникам. Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем і не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 року та 31.01.2011 року і повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22.01.2009 року (справа "Булвес АД" проти Болгарії") констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Відтак, якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань з належного формування первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту позивача.

Факт фактичного використання ТОВ "Агрівім" запчастин, придбаних відповідно до договору поставки запчастин № СТ-2/0201 від 02.01.2014, підтверджується таким.

Згідно з договором про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів № 01/08 від 01.08.2013 ТОВ "Автотрейд компані" надало послуги щодо ремонту, в процесі якого використовувалися придбані запчастини відповідно до договору поставки запчастин № СТ-2/0201 від 02.01.2014. Вказане підтверджується актами прийому-передачі запчастин від 20.01.2014, від 21.01.2014; замовленнями-нарядами РС-2500 від 17.01.2014, РС-6511 від 17.01.2014, РС-1730 від 17.01.2014, РС-7210 від 17.01.2014; актами-прийому передачі транспортного засобу № 1701-02 від 17.01.2014, № 1701-03 від 17.01.2014, № 1701-01 від 17.01.2014, № 1704-02 від 17.01.2014; актами наданих послух з ремонту від 23.01.2014 №№ 16, 17, 18, 19.

В подальшому транспортні засоби були продані, що підтверджується договором купівлі-продажу транспортного засобу № 17/121 від 17.12.2013, видатковими накладними від 23.01.2014 №№ 23, 24, 25, 26, довіреностями від 12.01.2014 №№ 865036, 865035, 865034, 865033 на отримання від ТОВ "Агрівім" цінностей (транспортних засобів).

Оплата за придбані транспортні засоби була здійснена 19.12.2013, 09.01.2014, 21.01.2014, що підтверджується банківськими виписками.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що сукупність первинних, платіжних, звітних та інших документів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, підтверджує фактичне здійснення господарських операцій і не дає підстав для сумніву у їх реальності та безтоварності. Характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача та її основним видам. Зазначені документи за формою та змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, належні докази недостовірності даних, зазначених в цих документах, відповідачем не надані.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 09 грудня 2014 року .

Головуючий Смілянець Е. С.

Судді Залімський І. Г.

Сушко О.О.