Ухвала

від 03.12.2014 по справі 814/1823/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2014 р. Справа № 814/1823/14

Категорія: 10.3.4 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Лук'янчук О.В.

суддів - Градовського Ю. М.,

- Кравченка К.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Підгороднянський елеватор" на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства "Підгороднянський елеватор" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за 2010 рік у сумі 19 309,22 грн.,-

В С Т А Н О В И Л А :

Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до ВАТ «Підгороднянський елеватор» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 18 780 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за 2010 рік у розмірі 529,22 грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 липня 2014 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Підгороднянський елеватор" (вул. Комсомольська, 2, смт. Підгородна, Первомайський район, Миколаївська область, 55222, код за ЄДРПОУ 00955058) на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код за ЄДРПОУ 37992781) 18 780 грн (вісімнадцять тисяч сімсот вісімдесят гривень) адміністративно-господарських санкцій та 529, 22 грн (п'ятсот двадцять дев'ять гривень 22 к.) пені.

В апеляційній скарзі ПрАТ "Підгороднянський елеватор" ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом першої інстанції не було досліджено обставини справи, що мають значення для справи, наслідком чого стало постановлення необґрунтованого та неправомірного рішення суду.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ПАТ "Підгороднянський елеватор" відноситься до підприємств, яким відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідачем до Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 р. відповідача свідчить, що при середньообліковій кількості штатних працівників - 70 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 2 особи, а повинно працювати інваліді відповідно до вимог ст.19 Закону України « Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 3 особи.

Вважаючи, що підприємством у 2010 році не зайнято одне робоче місце для інвалідів, Миколаївським ОВ ФСЗІ нараховані адміністративно-господарські санкції та звернулося до суду за їх стягненням.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що кількість працюючих у відповідача інвалідів не відповідала нормативу, встановленому статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Відповідачем не здійснені всі необхідні дії для працевлаштування інвалідів, а саме відповідач не подавав щомісячно звіти за формою № 3-ПН про наявність вакансій інвалідів державній службі зайнятості за спірний період, а саме за лютий, травень, вересень 2010 р., що є порушенням вищезазначеної норми матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно ст. 20 вказаного Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції ретельно досліджені обставини стосовно того, які в дійсності робочі місця були створені на підприємстві відповідача у 2010 році, яка була середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік, яким встановлена інвалідність, та яка кількість вакантних місць існувала для працевлаштування інвалідів і не була зайнята.

Зокрема, п. 5.6 колективного договіру ВАТ «Підгороднянський елеватор» зареєстрованого 25.12.2004 року №25 передбачено, що адміністрація зобов'язується створити (пристосувати) на підприємстві за власний рахунок робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів згідно встановленої законодавством квоти і розробити необхідні для цього заходи.

Цілком обґрунтовано не прийняв до уваги суд першої інстанції посилання відповідача на те, що на підприємстві п'ять днів в 2010 році працював четвертий інвалід ОСОБА_1, який був прийнятий на роботу наказом № 91 від 16.03.2010 року, та звільнений з підприємства через п'ять днів, оскільки тривалість його роботи (5 днів) не може вплинути на середньооблікову кількість інвалідів, які працювали на підприємстві в 2010 році.

Безпідставним та недоведеними на думку суду являються і доводи відповідача про те, що на підприємстві 2010 році працювало три інваліди, але вони не працювали повний рік, оскільки середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік складає 70 осіб, тому на підприємстві повинно було працювати 3 інваліда.

Згідно з п.3.2.5 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 р. за № 286, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України від 30.11.2005 р. за № 1442/11722 середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року обчислюється шляхом підсумування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи на підприємстві, що минули у цьому періоді. Отже, суд першої інстанції вирахував, що середньооблікова кількість штатних інвалідів відповідача складає в 2010 р. 1+1+1+2+2+3+3+3+3+3+3+3/12= 2,33, що округлюється до цілого значення 2.

Відтак, з урахуванням положень Інструкції суд першої інстанції вірно встановив, що у відповідача в 2010 р. працювало два інваліди, а повинно працювати три інваліди, а тому норматив робочих місць щодо працевлаштування 3 інвалідів у відповідності до вимог ст. 19 Закону відповідачем не виконаний.

Відповідно до Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, затвердженим Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Сума адміністративно-господарських санкцій відповідачем у встановлений ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" строк (до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу) сплачена не була, що дає підстави для нарахування пені відповідно до ст. 20 цього Закону і п. 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, що обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Таким чином, оскільки відповідачем підтверджено факт не подання ПАТ "Підгороднянський елеватор" щомісячних звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій інвалідів державній службі зайнятості за період лютий, травень, вересень 2010 р., суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не створено відповідної кількості робочих місць, необхідних для виконання нормативу, що призвело до порушення відповідачем ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", що є порушенням вищезазначеної норми матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Крім того, колегія суддів акцентує увагу апелянта на тому, що саме до обов'язків роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування входить створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано та правильно задовольнив позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.195, ст. 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Підгороднянський елеватор" залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 липня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: О.В.Лук'янчук

Суддя: К.В.Кравченко

Суддя: Ю.М.Градовський