Постанова

від 03.11.2014 по справі 808/5730/14

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

03 листопада 2014 року (10 год. 20 хв.) Справа № 808/5730/14 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Киселя Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Мащенко Д.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал-2005» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення.

11.09.2014 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал-2005» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить: визнати нечинним і скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 15.08.2014 №00019308-26-22-11, яким позивачу нараховані податкові зобов'язання з податку на додану вартість, код 14010100, на загальну суму 193245,00 грн., з яких 128830,00 грн. - основний платіж і 64415,00 грн. - штрафні санкції.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з покупцями та постачальниками за період з 01.03.2014 по 31.03.2014, за результатами якої складено акт від 25.07.2014 №55/08-26-22-11/13632486 (далі - Акт перевірки). На підставі Акту перевірки відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 15.08.2014 №00019308-26-22-11. Висновки Акту перевірки позивач вважає необґрунтованими, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення на думку позивача є безпідставними та підлягає скасуванню.

Через невідповідність вимогам ст. 106 КАС України, ухвалою від 12.09.2014 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову до 29.09.2014.

У визначений судом строк позивач усунув недоліки позову.

Ухвалою від 30.09.2014 провадження у справі було відкрите, судове засідання призначене на 14.10.2014.

У судове засідання представник відповідача не прибув.

Ухвалою від 14.10.2014 за клопотанням відповідача провадження у справі було зупинене до 29.10.2014.

Ухвалою від 29.10.2014 провадження у справі було поновлено, судове засідання призначене на 29.10.2014.

У судовому засіданні оголошувалась перерва до 03.11.2014.

У судове засідання 03.11.2014 представник відповідача не прибув.

За приписами ч. 4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Враховуючи вимоги вищенаведених норм права, судовий розгляд даної справи було здійснено за відсутності сторін на підставі наявних у справі матеріалів.

Враховуючи неприбуття у судове засідання представників сторін, суд на підставі вимог ч. 1 ст. 41 КАС України не здійснював фіксування судового засідання технічними засобами.

Суд, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

На підставі п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України відповідачем, у період з 23.07.2014 по 24.07.2014, була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з покупцями та постачальниками за період з 01.03.2014 по 31.03.2014.

За результатами перевірки 25.07.2014 відповідачем був складений Акт перевірки, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог пп. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено, що позивачем по декларації за березень 2014 року завищено суму податкового кредиту на загальну суму 128852,00 грн., чим завищено від'ємне значення податку на додану вартість по декларації за березень 2014 року на суму 42032,00 грн. та занижено суми ПДВ, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 86820,00 грн.

На підставі Акту перевірки 15.08.2014 відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення №00019308-26-22-11, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 193245,00 грн. з яких 128830,00 грн. за основним платежем, 64415,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Листом від 15.08.2014 №86/10/08-26-22-01 відповідач направив позивачу податкові повідомлення-рішення від 15.08.2014 №00019308-26-22-11 та №00019408-26-22-11 та повідомив, що Акт перевірки слід читати в новій редакції, серед іншого, висновок викладений наступним чином: проведеною перевіркою встановлено порушення пп. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України позивачем по декларації за березень 2014 року завищено суму податкового кредиту на загальну суму 128852,00 грн., чим завищено від'ємне значення податку на додану вартість по декларації за березень 2014 року на суму 42032,00 грн., яке було враховано у зарахування від'ємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду у зменшення суми податкового боргу ПДВ у сумі 42010,00 грн.; завищено різницю від'ємного значення, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного періоду у сумі 22,00 грн.; занижено суми ПДВ, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 86820,00 грн. за березень 2014 року.

Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки Акту перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків.

Відповідач в Акті перевірки позивача посилається на недотримання, позивачем вимог

пп. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 198.1, 198.3 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Згідно п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Судом встановлено, що позивачем задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість за період з 01.03.2014 по 31.03.2014 всього у сумі 88947,00 грн., відповідно до доданої декларації з податку на додану вартість №9022296046 від 22.04.2014.

05.03.2014 між позивачем та ТОВ «БК Мегаполіс буд інвест» було укладено договір поставки №П1032014, за умовами якого останній зобов'язався поставити позивачу визначений договором товар (промислові відходи обідненої штхти карбіду времнія), згідно специфікації, а позивач прийняти та сплатити його вартість. Товар поставляється на умовах DDP м. Запоріжжя, вул. Архангельська, 1а. Поставка товару включає доставку на склад позивача.

На виконання зазначеного договору ТОВ «БК Мегаполіс буд інвест» на загальну суму 773112,96 грн. в тому числі ПДВ у розмірі 128852,16 грн. виписано податкову накладну від 31.03.2014 №443, видаткову накладну від 31.03.2014 №443 та рахунок-фактуру від 31.03.2014 №443 на зазначену суму.

Позивач розрахувався за товар у безготівковій формі, шляхом переказу коштів на банківський рахунок ТОВ «БК Мегаполіс буд інвест», згідно платіжних доручень №118 від 13.05.2014, №114 від 06.05.2014, №95 від 24.04.2014, №94 від 23.04.2014, №88 від 14.04.2014 та платіжного доручення №124 від 26.05.2014, за яким позивач сплатив 124112,96 грн. новому кредитору ТОВ «Капітал МБ» (договір від 15.05.2014 про відступлення права вимоги №ВПВ/0514).

Суд зазначає, що наявна в матеріалах справи податкова накладна, видаткова накладна, рахунок-фактура оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення позивачем господарської операції з ТОВ «БК Мегаполіс буд інвест».

Факт поставки товару підтверджується товарно-транспортними накладними від 28.03.2014 №25, №27 від 31.03.2014 №28, №30.

Суд зазначає, що надані товарно-транспортні накладні оформлені належним чином, містять всю необхідну інформацію щодо транспортування товару, а саме: найменування вантажовідправника, вантажоодержувача, замовника, пункт розвантаження, найменування автомобілю, прізвище та підпис водія, підпис та печатка перевізника.

Всі вищевказані документи наявні в матеріалах справи.

Судом встановлено, що придбаний корундо-кремнієвий матеріал використовувався позивачем в ході виробничого процесу, як сировина для виготовлення корундокарбідкремнієвої маси.

З метою підтвердження використання придбаних товарів у виробничій діяльності позивачем було надано картку рахунку 201, склад Архангельський, 1а, ТМЦ - корундо-кремнієвий матеріал за 2014 рік., а також, калькуляціями вартості виробництва продукції від 15.04.2014 №КА-0000012, від 06.05.2014 №КА-0000013, від 13.06.2014 №КА-0000014, від 17.06.2014 №КА-0000015, від 02.07.2014 №КА-0000016.

Судом встановлено, що згідно договору від 15.05.2014 про відступлення права вимоги №ВПВ/0514 ТОВ «БК Мегаполіс буд інвест» відступило належне йому, у відповідності із договором від 05.03.2014 №П1032014, право вимоги ТОВ «Капітал МБ». ТОВ «Капітал МБ» одержав право замість ТОВ «БК Мегаполіс буд інвест» вимагати від позивача сплати грошових коштів у розмірі 124112,96 грн.

Повідомленням про відступлення права вимоги від 15.05.2014 ТОВ «БК Мегаполіс буд інвест» повідомило позивача про відступлення права вимоги зобов'язань (сплати грошових коштів), визначених згідно із договором від 05.03.2014 №П1032014, ТОВ «Капітал МБ» у сумі 124112,96 грн. У зв'язку з чим сума боргу підлягає сплаті ТОВ «Капітал МБ».

Сплата позивачем наявної суми боргу у розмірі 124112,96 грн. новому кредитору ТОВ «Капітал МБ» підтверджується платіжним дорученням від 26.05.2014 №124.

Відповідач в обґрунтування висновків Акту перевірки посилається на акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів м. Києва від 08.05.2014 №1292/26-55-22-07/38912967 про неможливість проведення зустрічної звірки з ТОВ «БК Мегаполіс буд інвест» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.12.2013 по 31.03.2014, яким встановлено факт безтоварності операцій між позивачем та ТОВ «БК Мегаполіс буд інвест». Зазначено, що за податковою адресою ТОВ «БК Мегаполіс буд інвест» не знаходиться. Крім того, згідно висновку експерта №178 від 14.04.2014 підписи директора ТОВ «БК Мегаполіс буд інвест» на реєстраційних документах підприємства були виконані різними особами. На підприємстві працює 1 особа, основні засоби відсутні. Враховуючи зазначене, не можливо встановити факт реальності здійснення господарських операцій.

Суд зазначає, що перерахування коштів легально діючими підприємствами на рахунок фіктивних підприємств, не робить ці кошти отриманими завідомо злочинним шляхом, оскільки вони вважаються отриманими під час легальної господарської та підприємницької діяльності, поки не доведено протилежне. На даний час не має будь-якого судового рішення, що надавало би оцінку взаємовідносин позивача з ТОВ «БК Мегаполіс буд інвест».

Суд зазначає, що за приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені без повного та всебічного дослідження наявної інформації.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів наявності фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним, внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Суд зазначає, що на даний час у суду відсутні відомості щодо наявності судових рішень, які б спростовували факт реальності виконання договорів, укладених між позивачем та його контрагентами.

Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди між позивачем та його контрагентами порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - що є лише припущенням.

Також, відповідно до вимог податкового законодавства, особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

Судом встановлено, що ТОВ «БК Мегаполіс буд інвест» в перевіряємий період мало статус платника податку на додану вартість (Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 01.11.2013 №200145671), а відтак мало право видавати позивачу податкові накладні на підтвердження факту отримання останнім товару, який надавався цим підприємством.

Також, суд зазначає, що у разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно він, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але прямо заборонено. Таким чином, несплата податків однією із сторін правочину чи їх приховування не є підставою для висновку про нікчемність правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон України №996-ХІV) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закон України №996-ХІV визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Підпунктами 2.1., 2.2., 2.4, 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено наступне:

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Суд зазначає, що пред'явлені до перевірки документи є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення між позивачем та ТОВ «БК Мегаполіс буд інвест» господарської операції з поставки товару.

З наведених вище підстав суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та необхідність його скасування.

За приписами ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Доданими до матеріалів справи платіжними дорученнями від 09.09.2014 №205 та від 26.09.2014 №223 документально підтверджується факт сплати позивачем судового збору в сумі 386,49 грн.

Відтак, ця сума підлягає присудженню на користь позивача з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 94, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал-2005» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.08.2014 №00019308-26-22-11, прийняте Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Термінал-2005» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 193245,00 грн. з яких 128830,00 грн. за основним платежем, 64415,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал-2005» (код ЄДРПОУ 33327590, місцезнаходження: 69063, м. Запоріжжя, вул. Горького, 27/29, оф. 11) суму судового збору у розмірі 386,49 грн. (триста вісімдесят шість гривень 49 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Кисіль