Рішення

від 10.12.2014 по справі 916/4666/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" грудня 2014 р.Справа № 916/4666/14

Господарський суд Одеської області у складі судді Мостепаненко Ю.І.,

при секретарі судового засідання Стадник О.С.

за участю представників сторін:

від позивача - Воронков В.О. (довіреність б/н від 11.11.2014р.),

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Твердопаливна компанія"

до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю „Стройкераміка"

про стягнення 39 050, 12 грн.

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Твердопаливна компанія" (ТОВ „Твердопаливна компанія") звернулось до господарського суду Одеської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Стройкераміка" (ТОВ „Стройкераміка") 39 050, 12 грн., з яких: 28 134, 73 грн. - основна заборгованість, 3 000, 00 грн. - збитки, 1 828, 76 грн. - інфляційні нарахування, 291, 37 грн. - 3% річних, 3 544, 98 грн. - пеня та 2 250, 78 грн. - штраф. Також позивач просить покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування своїх вимог ТОВ „Твердопаливна компанія" посилається на порушення ТОВ „Стройкераміка" умов укладеного між сторонами договору поставки вугільної продукції № 13-09/13 від 13.09.2013р. щодо здійснення своєчасної та повної оплати за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.11.2014р. порушено провадження у справі № 916/4666/14 за даним позовом, розгляд справи призначено на 10.12.2014р.

В судовому засіданні 10.12.2014р. представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про поважність причин відсутності не повідомив, письмового відзиву на позовну заяву до суду не надав, право на захист не використав, хоч і повідомлявся про час та місце проведення судового засідання належним чином, що вбачається з поштового повідомлення про вручення ухвали суду, наявного в матеріалах справи.

Приймаючи до уваги зазначене, суд вважає за можливе розглядати справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із приписами ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 10.12.2014р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, суд встановив наступне.

13.09.2013р. між ТОВ „Твердопаливна компанія" (Постачальник) та ТОВ „Стройкераміка" (Покупець) укладено договір поставки вугільної продукції № 13-09/13 (Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору ТОВ „Твердопаливна компанія" зобов'язалось поставити ТОВ „Стройкераміка" вугільну продукцію в асортименті та обсязі, які узгоджуються сторонами у відповідних специфікаціях, а ТОВ „Стройкераміка" зобов'язалось належним чином прийняти продукцію і своєчасно оплатити її відповідно до умов, визначених у договорі.

Поставка продукції здійснюється на умовах EXW - Овідіопольський склад ТОВ „Твердопаливна компанія" (самовивезення транспортом Покупця) згідно „Інкотермс" в редакції 2010р. (п. 3.1 Договору).

Постачальник у підтвердження здійсненої поставки надає покупцю наступні документи: рахунок - фактуру на відвантажену партію продукції, видаткову накладну, податкову накладну, виписану під кожну партію продукції, посвідчення про якість вугілля - оригінал або копію, завірену підписом керівника та печаткою постачальника (п.3.7. Договору).

Розділом 5 Договору передбачено, що договірна ціна на продукцію, що постачається, включає весь комплекс послуг по поставці продукції до Овідіопольського складу ТОВ „Твердопаливна компанія", встановлюється в національній валюті України і наводиться у відповідних специфікаціях.

Відповідно до п. 6.1. Договору покупець сплачує передоплату у розмірі 30% вартості продукції, 20% по факту отримання продукції (протягом 3 банківських днів з моменту передачі товару покупцю) і 50% протягом наступних 8 банківських днів.

За домовленістю сторін можливі інші умови оплати, які вказуються у відповідних специфікаціях або додаткових угодах до даного Договору (п. 6.3. Договору).

У випадку прострочення оплати за поставлену продукцію покупець на користь постачальника сплачує пеню в розмірі 0,1 % від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення. Нарахування пені проводиться протягом усього періоду прострочення виконання зобов'язання незалежно від його тривалості (п.7.3. Договору).

Відповідно до п. 10.1 Договору він набирає чинності з моменту підписання та діє по 31.12.2013р. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за один місяць до закінчення його строку дії, договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік.

З огляду на те, що жодною зі сторін не заявлено про намір розірвати або змінити договір, договір є пролонгованим на 2014рік.

11.06.2014р. сторонами підписано специфікацію №7 до договору поставки вугільної продукції № 13-09/13 від 13.09.2013р., згідно якої Постачальник зобов`язався поставити, а Покупець - прийняти 134тони вугільного шламу (2 вагони по 67 тон), строк поставки: 16-24 червня 2014р., умови оплати: передплата - 50% вартості продукції і 50% протягом 14 календарних днів після отримання останньої.

П. 4 специфікації № 7 до договору поставки вугільної продукції № 13-09/13 від 13.09.2013р. сторони погодили, що у всьому іншому, що не оговорено цією специфікацією, застосовуються умови та положення договору.

ТОВ „Стройкераміка" - в якості передплати за товар - перерахувало позивачу 28 475,27 грн., що вбачається з наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 233 від 18.06.2014р.

На виконання умов договору поставки вугільної продукції № 13-09/13 від 13.09.2013р. та специфікації № 7 від 11.06.2014 р., позивач 24.06.2014р. поставив ТОВ „Стройкераміка" 133,2 тони вугільного шламу на суму 56 610, 00 грн., про що свідчить накладна № 2 від 24.06.2014р.

З огляду на нездійснення відповідачем подальшої оплати товару в сумі 28 134,73грн., 27.08.2014р. ТОВ „Твердопаливна компанія" направило на адресу ТОВ „Стройкераміка" претензію № 1 від 20.08.2014р., в якій просило сплатити існуючу заборгованість.

Зазначена претензія отримана відповідачем 30.08.2014р., що вбачається з наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, але залишена без відповіді, сума заборгованості - без оплати.

В зв`язку з вищенаведеним, ТОВ „Твердопаливна компанія" і звернулось до господарського суду Одеської області з позовними вимогами, в яких, окрім стягнення з відповідача суми основної заборгованості - 28 134, 73 грн., просить суд стягнути з відповідача ще 3 544, 98 грн. - пені, 2 250, 78 грн. - штрафу, 1 828, 76 грн. - інфляційних нарахувань, 291, 37 грн. - 3% річних та 3 000, 00 грн. - збитків у вигляді відшкодування отриманих юридичних послуг.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Положеннями п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно до вимог ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

В силу вимог ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч. ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач порушив виконання своїх зобов'язань за договором поставки вугільної продукції № 13-09/13 від 13.09.2013р. та специфікації № 7 від 11.06.2014р. до цього договору, а саме: не розрахувся в повному обсязі за отриманий товар згідно накладної № 2 від 24.06.2014р., з огляду на що господарський суд вважає цілком обґрунтованими позовні вимоги ТОВ „Твердопаливна компанія" щодо стягнення з ТОВ „Стройкераміка" 28 134,73грн. - суми основної заборгованості за договором поставки вугільної продукції № 13-09/13 від 13.09.2013р.

Згідно ч.2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Водночас, вимогами п.3 ч.1 ст.611 ЦК України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Як вище встановлено господарським судом, п. 3 специфікації № 7 від 11.06.2014р. до договору поставки вугільної продукції № 13-09/13 від 13.09.2013р. сторони передбачили наступні умови оплати за отриманий товар: передплата - 50% вартості продукції і 50% протягом 14 календарних днів після отримання товару.

При цьому, умовами п. 7.3 договору поставки сторони узгодили, що у випадку прострочення оплати за поставлену продукцію покупець на користь постачальника сплачує пеню в розмірі 0,1 % від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення. Нарахування пені проводиться протягом усього періоду прострочення виконання зобов'язання незалежно від його тривалості.

Із встановлених обставин справи вбачається, що відповідачем 18.06.2014р. здійснено передплату за поставлений товар згідно накладної № 2 від 24.06.2014р. на суму 28 475,27 грн., при цьому 28 134,73 грн. за вказаною накладною залишились несплаченими.

Ст. 253 ГПК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Виходячи зі змісту наведеної норми, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Враховуючи все вищенаведене, суд, перевіривши розрахунок пені в розмірі 3 544,98грн., здійснений позивачем, встановив, що позивачем нараховано пеню з порушенням вимог ст. 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (обчислено на підставі вищого розміру, ніж встановлено законом - подвійної облікової ставки Національного банку України) та невірно визначено період виникнення заборгованості у відповідача (без урахування положень п. 3 специфікації № 7 від 11.06.2014р.), з огляду на що суд - за допомогою системи „Ліга - Закон" - зробив власний розрахунок пені з 09.07.2014р. по 12.11.2014р. (з урахуванням кінцевого строку нарахування пені, заявленого позивачем та застосування розміру пені у вигляді подвійної облікової ставки НБУ), згідно якого сума пені, що підлягає стягненню з відповідача становить - 2 410,34грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача щодо сплати відповідачем 3% річних у розмірі 291,37 грн., суд встановив, що позивач при здійсненні даного розрахунку невірно визначив період виникнення заборгованості у відповідача: з 08.07.2014р., в зв'язку з чим суд зробив власний розрахунок з 09.07.2014р. по 12.11.2014р. та встановив, що сума 3% річних за цей період становить - 293,68 грн.

Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо сплати відповідачем інфляційних з липня 2014р. по жовтень 2014р. у розмірі 1828,76 грн., встановив, що при здійсненні даного розрахунку позивач також допустив помилку, а саме невірно визначив розмір сукупного індексу інфляції, в зв'язку з чим суд зробив власний розрахунок інфляційних та встановив, що розмір інфляційних складає 1 867,42грн. та перевищує суму інфляційних, заявлених до стягнення позивачем.

При цьому, враховуючи, що у суду відсутні повноваження щодо збільшення позовних вимог, а таке право - відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України - належить виключно позивачу, суд не виходить за межі позовних вимог та приймає заявлені позивачем суму 3% річних та інфляційних нарахувань до стягнення, розраховані за розрахунком позивача та які безпосередньо заявлені у позові: 291,37грн. - 3% річних та 1 828,76грн. - інфляційні нарахування.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 2 250,78грн. - 7% штрафу згідно ст. 231 ГК України, то господарський суд вважає за необхідне зазначити таке.

Ч. 3 п. 2 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення,

- за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

З огляду на те, що:

- ані позивач, ані відповідач не являються суб'єктами господарювання, що належать до державного сектора економіки;

- договір поставки № 13-09/13 від 13.09.2013р. не було укладено на виконання державного контракту;

- виконання зобов'язання за договором № 13-09/13 від 13.09.2013р. не фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, -

наслідки, передбачені ч. 3 ст. 2 ст. 231 ГК України не можуть бути застосовані до правовідносин, які склались між позивачем та відповідачем за договором поставки 13-09/13 від 13.09.2013р.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафу в сумі 2 250,78грн. не підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача реальних збитків у вигляді відшкодування отриманих юридичних послуг за договором про надання юридичних послуг № 04/14 від 11.11.2014р. у розмірі 3 000,00 грн., то суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст.224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст.225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до положень статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Як встановлено судом, 11.11.2014р. позивач (Замовник) уклав з приватним підприємством „Юридична фірма „Р.О.В." (Виконавцем) договір про надання юридичних послуг № 04/14, відповідно до п. 1.1. та п. 1.2. якого виконавець зобов`язався надати замовнику юридичні послуги, пов`язані зі стягненням з ТОВ „Стройкераміка" заборгованості за договором поставки вугільної продукції № 13-09/13 від 13.09.2013р. Перелік зазначених послуг зазначено в п. 1.3 Договору

П. 2.1 Договору сторони передбачили, що вартість послуг складає 3 000грн.

Згідно п. 2.2 Договору, вартість послуг сплачується замовником на умовах передплати протягом 10 календрних днів від дати підписання цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вищенаведеного договору, приватним підприємством „Юридична фірма „Р.О.В." було надано позивачу юридичні послуги на суму 3 000грн. та виставлено відповідний рахунок (№ 40/14 від 11.11.2014р.)

Платіжним дорученням № 4504 від 13.11.2014 позивачем було повністю сплачено вартість отриманих послуг за договором про надання юридичних послуг № 04/14 від 11.11.2014р.

Враховуючи вищенаведене позовні вимоги про стягнення 3 000грн збитків господарський суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ „Твердопаливна компанія" зі стягненням з відповідача заборгованості за договором поставки вугільної продукції № 13-09/13 від 13.09.2013р. в сумі 28 134, 73 грн., пені в сумі 2 410, 34 грн., 3% річних в сумі 291, 37 грн., інфляційних нарахувань в сумі 1828,76грн., 3 000грн. - збитків.

На підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача та відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд вирішив:

1 . Позов задовольнити частково.

2 . Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Стройкераміка" (67813, Одеська обл., Овідіопольський район, село Калаглія, вул. Чапаєва, 55, код

ЄДРПОУ 32059668) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Твердопаливна компанія" (67620, Одеська обл., Біляївський район, село Вигода, вул. Енергетиків, буд. 13, код ЄДРПОУ 37613875) 28 134 (двадцять вісім тисяч сто тридцять чотири) грн. 73 коп. - основної заборгованості, 2 410 (дві тисячі чотириста десять) грн. 34 коп. - пені, 291 (двісті дев'яносто одна) грн. 37 коп. - 3% річних, 1 828 (одна тисяча вісімсот двадцять вісім) грн. 76 коп. - інфляційних нарахувань, 3 000 (три тисячі) грн. - збитків та 1 668 (одна тисяча шістсот шістдесят вісім ) грн. 60 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3 . В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Ю.І. Мостепаненко

Повне рішення складено 12 грудня 2014 р.