Рішення

від 24.11.2014 по справі 910/21730/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21730/14 24.11.14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ТІНА» ЛТД доПублічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» проповернення коштів у розмірі 90 000,00 грн. Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: - Гладчук І.М. - дов. № б/н від 03.10.2014 року;

від відповідача: Панов Д.І. - дов. №2 від 30.09.2014 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІНА» ЛТД звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» про повернення коштів у розмірі 463 737,12 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, в порушення умов договору банківського рахунку №11857 від 25.03.2014 року, обмежив право клієнта розпоряджатися своїми грошовими коштами, що знаходяться на його рахунках, у зв'язку з чим позивач просить зобов'язати відповідача повернути кошти у розмірі 463 737,12 грн., що знаходяться на особовому рахунку позивача №26008111857001 в АТ «КБ «Експобанк» МФО 322294 шляхом перерахування на інший рахунок: ТОВ «ТІНА» ЛТД, рахунок №26006014050025, МФО 380333, філія АТ «Укрексімбанк» в м. Києві.

Ухвалою від 13.10.2014 року порушено провадження у справі №910/21730/14 та призначено її розгляд на 31.10.2014 року.

Представник відповідача 24.10.2014 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечував, посилаючись на те, що в зв'язку з запровадженням у відповідача тимчасової адміністрації, можливість здійснити перерахування коштів з рахунку позивача відсутня, оскільки Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено обмеження на задоволення вимог по зобов'язанням банку.

В судовому засіданні 31.10.2014 року представник позивача подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено, а також надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

В судовому засіданні 31.10.2014 року представник відповідача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких проти задоволення позову заперечував.

В судовому засіданні 31.10.2014 року на підставі ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 24.11.2014 року.

24.11.2014 року представник позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив зменшити позовні вимоги з 463 737,12 грн. до 90 000,00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

З огляду на викладене, господарський суд приймає заяву позивача про зменшення розміру позовних до розгляду та розглядає справу в межах суми 90 000,00 грн.

Також в судовому засіданні 24.11.2014 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповідно до яких позовні вимоги підтримав, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 24.11.2014 року надав усні пояснення відповідно до яких проти задоволення позовних вимог заперечував.

В судовому засіданні 24.11.2014 року на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, а також заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.03.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІНА» ЛТД (далі - позивач, клієнт) та Акціонерним товариством «Комерційний банк «Експобанк» (далі - відповідач, банк) було укладено договір банківського рахунку №11857 (далі - договір) відповідно до п. 1.1 якого банк відкриває клієнту поточний (поточні) рахунок (рахунки) у національній та/або іноземній валюті та здійснює його (їх) обслуговування відповідно до чинного законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку України, умов цього договору та умов функціонування кореспондентських рахунків банку, а клієнт сплачує банку плату за надані послуги згідно тарифів банку, вказаних в додатку 1 та 2 до цього договору.

Відповідно до п. 1.4 договору банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок (рахунки), відкритий (ті) клієнтові, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та здійснювати інші операції за рахунком (рахунками) у порядку та на умовах, передбачених чинним законодавством, тарифами банку та цим договором.

Відповідно до укладеного між сторонами договору, банк, зокрема, зобов'язується надавати клієнту послуги, пов'язані з переказом коштів на рахунок клієнта; переказом коштів з рахунку клієнта, видачею грошей у готівковій формі (на підставі належним чином оформлених документів), а також, інші, передбачені додатком 1 та 2 до договору (п.2.1.3), здійснювати своєчасне зарахування та списання коштів з рахунку (рахунків) клієнта (п.2.1.5), здійснювати списання грошових коштів з рахунку (рахунків) клієнта на підставі його розпорядження або без його розпорядження, на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених цим договором та чинним законодавством (п. 2.1.18), здійснювати зарахування коштів, що надійшли від платників, на рахунок клієнта за розрахунковими документами (п.2.1.6), виконувати розрахункові документи, що були надані до банку (п.п.2.1.10, 2.1.11).

Умовами договору сторони погодили, що клієнт має право, зокрема, розпоряджатися коштами на своєму рахунку (рахунках) на свій розсуд та у відповідності з діючим законодавством України ат вимогами Національного банку України (п.3.2.1), вимагати своєчасного та повного здійснення розрахунків та надання інших обумовлених договором послуг (п.3.2.2), доручити банку здійснювати договірне списання коштів з рахунку, на підставі доручення клієнта банку на списання коштів за платіжною вимогою контрагента на виконання грошових зобов'язань клієнта перед ним (п.3.2.5), доручити банку здійснити перерахування залишку коштів при закритті рахунку на зазначені в заяві клієнтом реквізити, шляхом оформлення документу, визначеним чинним законодавством України (п.3.2.6), отримувати готівкові кошти за умови наявності коштів на поточному рахунку (ах) у випадку та в порядку, передбачених чинним законодавством України та операційним часом касового обслуговування (п.3.2.8).

Однак, як зазначав позивач, відповідач в порушення зобов'язань за договором, 29.09.2014 року не виконав заявку позивача на перерахування коштів з його рахунку, не зважаючи на те, що станом на 29.09.2014 року на рахунку позивача знаходились кошти в розмірі 463 737,12 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача №26008111857001.

В зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання повернути кошти, які знаходяться на рахунку позивача №26008111857001 у відповідача.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до частин 1 та 4 статті 342 Господарського кодексу України рахунки юридичної особи, що є клієнтом банку, відкриваються в установах банків за місцем її реєстрації чи в будь-якому банку на території України за згодою сторін. Порядок відкриття рахунків в установах банків за межами України встановлюється законом. Юридичні особи та громадяни-підприємці відкривають рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій у будь-яких банках України за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, встановленому Національним банком України.

У частині 1 статті 1066 Цивільного кодексу України вказано, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно частини 6 статті 342 Господарського кодексу України порядок відкриття рахунків в установах банків, форми розрахунків та порядок їх здійснення визначаються законом про банки і банківську діяльність, іншими законами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України.

Судом встановлено, що Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 25.09.2014 року прийнято рішення № 97 про запровадження тимчасової адміністрації у АТ «КБ «Експобанк», відповідно до якого на підставі постанови Правління Національного банку України №597 від 24.09.2014 року «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» до категорії неплатоспроможних», керуючись пунктом 2 частини 5 статті 12 та статтею 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вирішила з 25.09.2014 року розпочати процедуру виведення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» та запровадити в ньому тимчасову адміністрацію з 25.09.2014 року по 25.12.2014 року.

Отже, станом на момент звернення позивача з даним позовом до суду у відповідача була запроваджена тимчасова адміністрація.

У відповідності до частини 1 статті 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Частинами 1 та 3 статті 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством про ліквідацію юридичних осіб, у разі якщо Національний банк України після отримання рішення власників про ліквідацію банку не виявив ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного. Якщо банк, який ліквідується за ініціативою власників, віднесено Національним банком України до категорії проблемних або неплатоспроможних, Національний банк України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вживають щодо нього заходи, передбачені цим Законом та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Таким чином, процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Таким чином, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи розпочата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Згідно з частиною 2 статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відповідно до пункту 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Судом враховано, що пунктом 1 частини 6 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.

Однак, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у цьому Законі термін «вкладник» вживається у значені «фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката».

Отже, враховуючи дану норму, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття «вкладник» у розумінні вищевказаного Закону. Тому, на них не поширюється виняток з обмеження встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Визначення терміну «кредитор банку» міститься у статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність», та під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Виходячи з аналізу вищенаведених положень, позивач не є вкладником банку на якого не поширюються обмеження встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і тому не можуть бути задоволені його вимоги до відповідача від часу запровадження у останньому тимчасової адміністрації.

Розглядаючи спір по суті, судом враховано, що відповідно до пункту 3 частини 2 статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду має право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій.

У матеріалах справи відсутні докази про те, що уповноважена особа Фонду дала дозвіл на повернення позивачу коштів, які знаходять на рахунку, відкритому у відповідача.

Крім того, виходячи зі змісту статей 39, 40, 49, 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації складається план врегулювання (рішення Фонду, що визначає спосіб, економічне обґрунтування, строки та умови виведення неплатоспроможного банку з ринку) у якому визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із способів передбачених у частині 2 статі 39 даного Закону. Фонд складає реєстр активів і зобов'язань, які підлягають відчуженню. Під час відчуження зобов'язань Фонд має забезпечити неупереджене ставлення до всіх кредиторів неплатоспроможного банку, дотримуючись черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону, при цьому зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом, мають найвищий пріоритет і не можуть бути відчужені частково. Під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у черговості передбаченій статтею 52 даного Закону. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги. Таким чином, після запровадження у банку тимчасової адміністрації (з метою виведення цього банку з ринку) та переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому зазначеним спеціальним Законом порядку з дотриманням принципів черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону, та виходячи з того, що найвищий пріоритет мають зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 90 000,00 грн. не підлягають задоволенню.

Також, судом розглянуто заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно та рахунки відповідача у розмірі 463 737,12 грн.

Заява мотивована тим, що невжиття заходів до забезпечення позову може спричинити подальше протиправне відчуження спірних земельних ділянок.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

З урахуванням викладеного та враховуючи те, що підстави для задоволення позову відсутні, господарський суд дійшов до висновку, що заява позивача про вжиття заходів до забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі ж зменшення розміру позовних вимог зайво сплачена сума судового збору підлягає поверненню.

У зв'язку зі зменшенням позивачем розміру позовних вимог, сума зайво сплаченого судового збору підлягає поверненню позивачу.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в позові судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Повернути з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІНА» ЛТД (місцезнаходження: 01034, м. Київ, вул. І.Шевцова, буд. 1, код ЄДРПОУ 22927134) судовий збір в сумі 7 474 (сім тисяч чотириста сімдесят чотири) грн. 75 коп., перерахований платіжним дорученням №24 від 06.10.2014 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Спичак О.М.

Повний текст рішення складено

01.12.2014 року