Рішення

від 08.12.2014 по справі 910/21833/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21833/14 08.12.14 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Тревел Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Венея"

про стягнення 149 954,00 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Козирєва А. Б. - директор, Ємельянов В. М. - представник за довіреністю

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ :

Позивач звернувся з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Венея" заборгованості за Договором № АТУ 10/07/12 від 10.07.2012 в розмірі 149954,00 грн., в тому числі 91408,05 грн. основного боргу, 6335,99 грн. пені, 12522,87 грн. втрат від інфляції, 1157,00 грн. 3% річних, 38530,09 грн. різниці валютних курсів, 10000,00 грн. втрати для ділової честі та гідності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання вимог вказаного договору позивач надав відповідачу туристичні послуги, проте, відповідач в порушення умов договору зобов'язання щодо оплати спірних робіт не виконав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2014 порушено провадження по справі № 910/21833/14, розгляд справи призначено на 10.11.2014.

У зв'язку з нез'явленням в судове засідання 10.11.2014 представника відповідача розгляд справи відкладено на 08.12.2014.

27.11.2014 від позивача по справі до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог від 18.11.2014, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 91408,05 грн. основного боргу, 15652,09 грн. пені, 18712,87 грн. втрат від інфляції, 2283,94 грн. 3% річних, 51693,93 грн. різниці валютних курсів, 20000,00 збитків на юридичну допомогу. Також позивач просить зобов'язати виконавчу службу проводити перерахунок курсової різниці заборгованості на дату часткового або повного стягнення.

Відповідно до п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Враховуючи норми ст. 22 ГПК України, а також те, що дана дія не суперечить законодавству та не порушує чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів суд приймає до розгляду заяву про уточнення позовних вимог як заяву про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідно до п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011 № 18, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Представник відповідача відзив на позов не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Ухвали суду, позовна заява надсилались відповідачу на юридичну адресу підприємства згідно відомостей з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

У відповідності з положеннями п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

З огляду на те, що ухвали суду були надіслані судом за адресою відповідача, зазначеною в позовній заяві, яка збігається з адресою відповідача, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідач вважається повідомленим про час та місце розгляду справи (ст.64 ГПК України).

Також, в матеріалах справи містяться рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, які свідчить про те, що відповідачем 16.10.2014 була отримана ухвала суду від 13.10.2014 та ухвала 20.11.2014 отримана ухвала суду від 10.11.2014, у зв'язку з чим, відповідач був повідомлений про розгляд справи судом.

Оскільки відповідач не з'явився у судове засідання, не зважаючи на належне повідомлення про розгляд справи, суд на підставі ст. 75 ГПК України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами та доказами.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 08.09.2014 року відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

В С Т А Н О В И В:

10.07.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Тревел Україна" (далі - позивач або туроператор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Венея" (далі - відповідач або турагент) був укладений агентський договір № АТУ 10/07/12 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, турагент зобов'язується за винагороду здійснювати діяльність з реалізації туроператором турпродукту (туристичних послуг) шляхом укладання договорів на туристичне обслуговування з туристами чи юридичними особами від імені туроператора і за його рахунок, а також здійснювати фактичні дії, визначені договором, із забезпечення надання туроператором турпродукту (туристичних послуг) туристу. Туроператор погоджується, що турагент може надавати туристам супутні послуги від власного імені та на власний розсуд, зокрема, консультаційні, інформаційні та інші. Умови надання та вартість таких супутніх послуг мають бути погоджені туристом та турагентом при цьому вартість таких супутніх послуг повинна бути в межах ціни (загальної вартості), СПО - зазначеної на сайті, в каталогах та інших в т.ч. рекламних матеріалах туроператора.

Відповідно до п. 4.4 договору турагент направляє туроператору електронною поштою або факсом заявку на турпродукт або через онлайн бронювання в порядку передбаченому п. 4.14 договору, з подальшим надсиланням поштою оригінала з підписом та печаткою. Турагент зобов'язаний переконатися в отриманні заявки туроператором. Відповідальність за відмову від заброньованого тур продукту чи зміни в заявках, здійснених турагентом та переданих туроператорові електронною поштою або факсом, або у інший письмовий спосіб настає відповідно до п. 7.2.3 даного договору.

Всі гарантійні листи з підписом правомірної особи турагента та печаткою фірми, передані факсом, мають юридичну силу однакову з оригіналом (п. 4.5 договору).

Після підтвердження можливості надання турпродукту (туристичних послуг) туроператор направляє турагенту рахунок на сплату. Ціна послуг, яка належить до перерахування туроператору, визначена в дол. США, Евро, в залежності від обраного туру (туристичних послуг). Загальна вартість послуг, що надаються туроператором та/або іншими постачальниками туристичних послуг туристу відповідно до умов даного договору, розраховується з застосуванням комерційного курсу туроператора на дату виставлення рахунку (п. 4.6 договору).

Оплата туристичних послуг, що надаються туроператором та/або іншими постачальниками туристичних послуг туристу здійснюється туроператором не пізніше терміна вказаного в рахунку туроператора, після закінчення терміна оплати вказаного в рахунку, вартість туру перераховується згідно п. 4.7. Оплата здійснюється в національній валюті України на розрахунковий рахунок або в касу туроператора згідно виставлених рахунків. Фактом здійснення оплати є наявність коштів на рахунку або в касі туроператора. При цьому ризик затримки здійснення банківських операцій, та пов'язану з цим курсову різницю у випадку змін валютних курсів, оплачує турагент (п. 4.7 договору).

Відповідно до п. 11.1 даний договір набуває сили з моменту підписання і діє протягом одного року.

Додатковою угодою від 22.07.2014 до договору сторони виклали п. 11.1 в наступній редакції: «Цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами цього договору та діє протягом одного року. У випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про розірвання договору до закінчення його строку, договір автоматично пролонгується на наступний календарний рік».

На виконання умов договору відповідач подав заявки на бронювання туристичних послуг: заявка турагента № 5 на бронювання готелю у Майамі, США від 06.01.2014, заявка турагента № 5/1 на бронювання готелю у Майамі, США, бронювання транспортного обслуговування у Майамі, США.

Позивач надіслав відповідачу підтвердження можливості надання турпродукту: підтвердження заявки № 5 від 06.01.2014 та підтвердження заявки № 5/1 від 07.01.2014.

Позивач надав відповідачу послуги по агентському договору на суму 281080,80 грн., що підтверджується підписаним обома сторонами актом № 5/1 від 31.01.2014, калькуляцією до заявок № 5 та № 5/1 по договору та виставленими рахунками на оплату: № СФ-0000001 від 08.01.2014 на суму 148000,00 грн., строк оплати до 11.01.2014; № СФ-0000005 від 13.01.2014 на суму 39000,00 грн., строк оплати до 20.01.2014; № СФ-0000008 від 21.01.2014 на суму 94080,80 грн., строк оплати до 07.02.2014.

Відповідач надав позивачу гарантійні листи на оплату за надані послуги: від 16.01.2014 на суму 127282,80 грн., від 20.01.2014 на суму 91408,05 грн., від 24.01.2014 на суму 91408,05 грн.

З калькуляції до заявок № 5 та № 5/1 по договору, яка підписана позивачем та відповідачем, вбачається, що відповідачем оплачені послуги на суму 22277у.о. (186012,95 грн.), проте неоплаченим залишаються послуги на суму 10691у.о.

На доказ часткової оплати заборгованості відповідачем позивач надав суду копії платіжних доручень: № 961 від 10.01.2014, № 966 від 24.01.2014, № 984 від 02.01.2014.

Як зазначає позивач, відповідач не сплатив залишок заборгованості за надані послуги.

У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 91408,05 грн. боргу, 15652,09 грн. пені, 18712,87 грн. втрат від інфляції, 2283,94 грн. 3% річних, 51693,93 грн. різниці валютних курсів, 20000,00 збитків на юридичну допомогу. Також позивач просить зобов'язати виконавчу службу проводити перерахунок курсової різниці заборгованості на дату часткового або повного стягнення.

Договір є агентським договором, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 31 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 297 Господарського кодексу України за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок.

Статті 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України передбачають, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України.

Так, позивачем було виконано обов'язок по наданню відповідачу послуг згідно умов Договору, жодних претензій щодо якості наданих послуг матеріали справи не містять.

Згідно з нормами ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4.7 договору оплата туристичних послуг, що надаються туроператором та/або іншими постачальниками туристичних послуг туристу здійснюється туроператором не пізніше терміна вказаного в рахунку туроператора, після закінчення терміна оплати вказаного в рахунку, вартість туру перераховується згідно п. 4.7.

Заборгованість відповідача перед позивачем на суму в розмірі 91408,06 грн. в тому числі підтверджується актом звірки розрахунків за період з січня 2014 року по лютий 2014 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з листом від 06.05.2014 та з претензією від 10.06.2014 про оплату заборгованості.

Проте відповідач відповіді на лист та претензіє не надав, суму заборгованості не сплатив.

Оскільки, доказів оплати заборгованості в повному обсязі відповідачем на день розгляду справи не надано, то позовні вимоги про стягнення вартості наданого позивачем турпродукту у розмірі 91408,05 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 15652,09 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання, нарахованої за період з 07.02.2014 по 10.11.2014.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як вбачається з п. 7.2.2 договору у випадку невиконання зобов'язань по оплаті турпродукта турагент зобов'язаний перерахувати туроператору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення, за кожний день прострочки. Пеня обчислюється від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання.

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 р. зі змінами та доповненнями, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд встановив, що позивач розрахував пеню понад строк, встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України, а також вказав неправильну дату початку нарахування пені (строк виконання зобов'язання по оплаті послуг встановлений до 07.02.104, а отже пеня нараховується з наступного дня - 08.02.2014), а відтак суд, здійснивши перерахунок, дійшов висновку про можливість стягнення з відповідача пені у розмірі 8013,86 грн.

Позивач також наполягає на стягненні з відповідача 3% річних в розмірі 2283,94 грн., що нараховані за 304 дні та збитки від інфляції в розмірі 18712,87 грн., що нараховані з 07.02.2014 по 30.11.2014.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Судом здійснено перерахунок інфляційних та встановлено, що позивач при розрахунку інфляційних неправильно зазначив дату початку нарахування інфляційних.

Пунктом 2 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Позивач клопотання про вихід суду при прийнятті рішення за межі позовних вимог не заявляв.

Враховуючи зазначене, інфляційних збитків суд розраховує в межах періоду та сумах, заявлених позивачем.

Тому, позовна вимога про стягнення з відповідача інфляційних збитків підлягає задоволенню у розмірі 18712,87 грн. визначеному позивачем.

Також підлягає стягненню з відповідача 3% річних в розмірі 2283,94 грн.

Щодо курсової різниці, суд зазначає наступне.

Відповідно до умов договору оплата туристичних послуг, що надаються туроператором та/або іншими постачальниками туристичних послуг туристу здійснюється туроператором не пізніше терміна вказаного в рахунку туроператора, після закінчення терміна оплати вказаного в рахунку, вартість туру перераховується згідно п. 4.7. Оплата здійснюється в національній валюті України на розрахунковий рахунок або в касу туроператора згідно виставлених рахунків. Фактом здійснення оплати є наявність коштів на рахунку або в касі туроператора. При цьому ризик затримки здійснення банківських операцій, та пов'язану з цим курсову різницю у випадку змін валютних курсів, оплачує турагент .

В розрахунку курсової різниці наданому позивачем зазначено, що станом на дату розрахунку (08.12.2014) середній курс продажу 1 долару США в комерційних банках України за даними Мінфіну з офіційного сайту (index.minfin.com.ua) становив 15,95 грн. Середній курс продажу 1 долару США в комерційних банках України за даними Мінфіну з офіційного сайту (index.minfin.com.ua) на дату виникнення заборгованості становив 8,5000 грн.

Судом перевірено розрахунок курсової різниці наданий позивачем та встановлено, що позивач неправильно розрахував курсову різницю по сумі заборгованості.

Відповідно до п. 10 Листа Вищий господарський суд, від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено наступне. Статтею 625 ЦК України встановлено зобов'язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення за умови, що боржник прострочив виконання грошового зобов'язання. Стаття 627 цього ж Кодексу визначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За приписами статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно з частинами першою, другою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зазначена норма кореспондується з положеннями частини другої статті 198 ГК України. Таким чином, вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти (див. постанову Вищого господарського суду України від 31.01.2012 у справі N 18/113-53/81).

Таким чином, розрахунок курсової різниці здійснюється за вирахуванням збитків від інфляції (10691(сума боргу)х15.95 (середній курс долара станом на 08.12.2014) - 91408,05 грн. - 19187,16 інфляційних збитків (за період з 08.02.2014 по 08.12.2014).

Пунктом 2 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Позивач клопотання про вихід суду при прийнятті рішення за межі позовних вимог не заявляв.

Враховуючи зазначене, курсову різницю суд розраховує в межах суми, заявлених позивачем.

Тому, позовна вимога про стягнення з відповідача курсової різниці підлягає задоволенню у розмірі 51693,93 грн. визначеному позивачем.

Суд відмовляє позивачу у заявлених до стягнення з відповідача 20000,00 збитків на юридичну допомогу з огляду на наступне.

Як вбачається п. 1 Листа Вищого господарського суду від 14.01.2014 № 01-06/20/2014 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків" відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зі змісту статей 614, 623 ЦК України та статті 226 ГК України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.

Заявлена до стягнення сума витрат на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором (постанова Вищого господарського суду України від 13.04.2010 N 05/248-09).

Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення заявлених позивачем збитків в розмірі 20000,00 грн. на юридичну допомогу.

Вимога позивача про зобов'язання виконавчої служби проводити перерахунок курсової різниці заборгованості на дату часткового або повного стягнення задоволенню не підлягає, як необгрунтована.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Венея" (03127, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, 120, корпус 1, ідентифікаційний код 21661214) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Тревел Україна" (01011, м. Киїа, вулиця Рибальська, 11, квартира 1, ідентифікаційний код 32826581) 91408 (дев'яносто одну тисячу чотириста вісім) грн. 05 коп. основного боргу, 8013 (вісім тисяч тринадцять) грн. 86 коп. пені, 2283 (дві тисячі двісті вісімдесят три) грн. 94 коп. трьох процентів річних, 18712 (вісімнадцять тисяч сімсот двадцять) грн. 87 коп. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, 51693 (п'ятдесят одну тисячу шістсот дев'яносто три) грн. 93 коп. курсової різниці та 3442 (три тисячі чотириста сорок дві) грн. 25 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання

повного тексту рішення 15.12.2014

Суддя О.А. Грєхова