Рішення

від 02.12.2014 по справі 910/23584/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23584/14 02.12.14 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом приватного акціонерного товариства "Фанери та плити"

до товариства з обмеженою відповідальністю "СВЄТОБОР"

про стягнення 20 212,71 грн.

Представники сторін:

від позивача: Ільницька Л.М. - представник за довіреністю № 58 від 04.02.2014 року;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги приватного акціонерного товариства "Фанери та плити" до товариства з обмеженою відповідальністю "СВЄТОБОР" про стягнення 20 212,71 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 14 грудня 2012 року між позивачем як покупцем та товариством з обмеженою відповідальністю "СВЄТОБОР" як постачальником було укладено договір "С" № 177.

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплатити фанерну сировину та обапіл (паливні дрова) в кількості відповідно до умов договору.

П. 1.2. договору передбачено, що ціни на сировину зазначаються у специфікації яка діє на підприємстві покупця і є невід'ємним додатком до даного договору.

Згідно з п. 4.1. договору приймання сировини за кількістю та якістю провадиться представниками покупця на комбінаті за пред'явленням товарно-транспортних накладних і податкових накладних.

П. 5.1 договору передбачено, що оплату покупець здійснює лише за фактично поставлену сировину після прийняття на складі комбінату покупця.

П. 5.2. договору передбачено, що розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом трьох банківських днів з моменту надходження від останнього письмової вимоги якщо сторони домовлялись про інше.

Також між сторонами 14.12.2012 року був кладений договір на надання транспортних послуг, відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов'язання виконати замовнику перевезення власним автотранспортом лісо сировини та інших вантажів, а замовник прийняти та оплатити надані послуги у порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Позивач здійснив оплату товару відповідачеві в розмірі 59 000,00 грн.

Однак відповідачем поставлено позивачеві сировини на суму 36 308,60 грн. та надані транспортні послуги на суму 8468,55 грн.

Таким чином, відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором і основна заборгованість відповідача перед позивачем становить 14 222,85 грн. Вказане підтверджується також актом звірки взаємних розрахунків від 12.03.2013 року.

13.03.2014 року позивач направив відповідачеві вимогу-претензію від 11.03.2014 року з вимогою у семиденний термін оплатити заборгованість.

У зв'язку з чим, позивач звернувся в суд з вимогою до відповідача - про стягнення заборгованості за недопоставлений товар в розмірі 14 222,85 грн., інфляційних збитків в сумі 1 771,71 грн., три проценти річних 605,64 грн., пеня в розмірі 2 617,01 грн. та штрафу в розмірі 995,60 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 30.10.2014 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 17.11.2014 року.

13.11.2014року та 17.11.2014 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав документи по справі на виконання вимог ухвали суду від 30.10.2014 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.11.2014 року розгляд справи перенесено на 02.12.2014 року.

В судове засідання 02.12.2014 року представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 30.10.2014 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

У відповідності до ст. 87 ГПК України ухвали суду було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме: 03680, м. Київ, вулиця Качалова, будинок 5-а, яка згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 30.10.2014 є місцезнаходженням відповідача.

Стаття 64 ГПК України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

14 грудня 2012 року між позивачем як покупцем та товариством з обмеженою відповідальністю "СВЄТОБОР" як постачальником було укладено договір "С" № 177.

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплатити фанерну сировину та обапіл (паливні дрова) в кількості відповідно до умов договору.

Також між сторонами 14.12.2012 року був кладений договір на надання транспортних послуг, відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов'язання виконати замовнику перевезення власним автотранспортом лісо сировини та інших вантажів, а замовник прийняти та оплатити надані послуги у порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

П. 1.2. договору передбачено, що ціни на сировину зазначаються у специфікації яка діє на підприємстві покупця і є невід'ємним додатком до даного договору.

Згідно з п. 4.1. договору приймання сировини за кількістю та якістю провадиться представниками покупця на комбінаті за пред'явленням товарно-транспортних накладних і податкових накладних.

П. 5.1 договору встановлює, що оплату покупець здійснює лише за фактично поставлену сировину після прийняття на складі комбінату покупця.

П. 5.2. договору передбачено, що розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом трьох банківських днів з моменту надходження від останнього письмової вимоги якщо сторони домовлялись про інше.

Позивач здійснив оплату товару відповідачеві в розмірі 59 000,00 грн., Відповідно до виписок по рахунку ПАТ «УПБ» від 19.12.2012 року позивач перерахував відповідачеві 20 000,00 грн., від 17.01.2013 року позивач перерахував відповідачеві 19 000,00 грн., від 29.01.2014 року позивач перерахував відповідачеві 20 000,00 грн.,

Однак відповідачем поставлено позивачеві сировини на суму 36 308,60 грн. та надані транспортні послуги на суму 8468,55 грн.

На підтвердження виконання відповідачем умов договору в матеріалах справи наявні накладні про поставку товару та акти про надання транспортних послуг.

П. 2.2 договору встановлює, що поставка сировини здійснюється повними партіями в межах строку дії договору, який, відповідно до п .8.1. діє до 31.12.2013 року, але в будь-якому випадку до моменту остаточного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього , якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором і основна заборгованість відповідача перед позивачем становить 14 222,85 грн. Вказане підтверджується також актом звірки взаємних розрахунків від 12.03.2013 року.

13.03.2014 року позивач направив відповідачеві вимогу-претензію від 11.03.2014 року з вимогою у семиденний термін оплатити заборгованість.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності заборгованості у товариства з обмеженою відповідальністю "СВЄТОБОР" перед позивачем в 14 222,85 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та не спростований відповідачем, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 2 617,01 грн. посилаючись на ч.6 ст. 232 ГК України та ст. 536 і ч. 2 ст. 1212 ЦК України.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбула Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання» передбачає, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін .

Оскільки, між сторонами було укладено договір поставки, яким не передбачено відповідальність сторін, а відповідно до діючого законодавства пеня сплачується в розмірі, що передбачена згодою сторін , тому, вимога позивача щодо стягнення пені в розмірі 2 617,01 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача штраф в розмірі 995,60 грн. посилаючись на ч. 2 ст. 231ГК України.

Відповідно до наданого розрахунку позивачем нараховано відповідачеві штраф, посилаючись на ст. на ч. 2 ст. 231ГК України, що є також штрафними санкціями за порушення грошового зобов'язання.

Таким чином, вимога позивача щодо стягнення в розмірі 995,60 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні збитки в сумі 1 771,71 грн. та три проценти річних 605,64 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до умов договору передоплата не передбачена і позивач повинен здійснювати оплату тільки за фактично поставлену сировину. Судом прийнято до уваги, що претензія-вимога на повернення переплачених коштів позивачем направлена 13.03.2014 з вимогою у семиденний термін (тобто до 20.03.2014 року) оплатити заборгованість.

Розрахунок трьох процентів річних:

14 222,85 *3%:365*133= 155,48 грн.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних підлягають частковому задоволенню в розмірі 155,48 грн.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних в розмірі 450,06 грн. не підлягає задоволенню.

Відповідно до п.3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Лист Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р «Рекомендація Верховного Суду України щодо порядку індексів інфляції при розгляді судових справ» передбачає, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Розрахунок індексу інфляції:

14 222,85*103,3% (індекс інфляції за квітень 2014)*103,8% індекс інфляції за травень 2014) *101,0% (індекс інфляції за червень 2014) *100,4% (індекс інфляції за липень 2014)

=15 464,62 грн.

15 464,62 грн. - 14 222,85 грн. = 1241,77 грн.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції підлягають частковому задоволенню в розмірі 1241,77 грн.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції в розмірі 529,94 грн. не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, ч. 2, 5 ст. 49, ст. 75, п.1-1 ч.1, 2 ст. 80, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "СВЄТОБОР" (03680, м. Київ, вулиця Качалова, будинок 5-а, код ЄДРПОУ 32669258) на користь приватного акціонерного товариства "Фанери та плити" (02160, м. Київ, вул. Фанерна, буд. 1, код ЄДРПОУ 00274690) заборгованість в розмірі 14 222 (чотирнадцять тисяч двісті двадцять дві) грн. 85 коп., індекс інфляції в розмірі 1241 (одна тисяча двісті сорок одна) грн. 77 коп., три проценти річних в розмірі 155 (сто п'ятдесят п'ять) грн. 48 коп., судовий збір в розмірі 1411 (одна тисяча чотириста одинадцять) грн. 91 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 16.12.2014 року.

Суддя С.М. Мудрий