Постанова

від 21.10.2014 по справі 810/5269/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2014 року 810/5269/14

м. Київ

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючий суддя Журавель В.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вільд" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі-позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вільд" (далі-відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 16651,23 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач порушив вимоги ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» і не виконав встановленого нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, тому зобов'язаний сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів передбачені законом адміністративно-господарські санкції та пеню. Оскільки суму адміністративно-господарських санкцій та пені відповідач добровільно не сплатив, то позивач звернувся до суду з позовом про стягнення сум вказаної заборгованості.

Про дату, час та місце судового розгляду справи сторони були повідомлені належним чином. Представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі, в порядку письмового провадження, позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач подав до суду письмові заперечення, в яких зазначив, що у 2013 р. подавав до центру зайнятості звіти про наявність вакансії упродовж 9 місяців. Із 01.11.2013 на підприємстві працював один інвалід. До суду подав клопотання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження, визнав, що за жовтень 2013 р. не виконав обов'язку про працевлаштування інваліда та не сплатив санкції за один місяць, в іншій частині проти позову заперечував, у його задоволенні просив відмовити.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вільд" згідно з вимогами статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 №875-ХІІ є працедавцем, який зобов'язаний виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2013 рік за формою №10-ПІ, поданого відповідачем до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) на підприємстві фактично за рік - 15; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 0; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 1. У цьому звіті відповідачем самостійно визначено розмір адміністративно-господарських санкцій, що підлягають добровільній сплаті в сумі 15987 грн.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, за порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідач зобов'язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 15986,67 грн та пеню в сумі 664,56 грн, що разом становить 16651,23 грн.

На підтвердження виконання обов'язку щодо працевлаштування інвалідів за 9 місяців 2013 р. (січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень) відповідачем до суду надано відповідні звіти про наявність вакансій за формою З-ПН, які подавались відповідачем до Києво-Святошинського районного центру зайнятості, в яких зазначалося про наявність вакансій для інвалідів. Позивачем не надано суду відомостей про направлення центром зайнятості інвалідів до відповідача для працевлаштування та про факти відмови відповідача у працевлаштуванні направлених до нього інвалідів.

Відповідно до направлень Києво-Святошинським районним центром зайнятості до відповідача направлено дві особи. На підприємстві з 01.11.2013 працює один інвалід, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК та копією трудової книжки. Крім того, згідно з наданою роздруківкою, відповідачем здійснено розміщення інформації про пошук інвалідів на вакансію прибиральник виробничих приміщень за 2013 рік у мережі Інтернет.

Суму адміністративно-господарських санкцій та пені відповідач на час розгляду справи судом добровільно не сплатив.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту.

Правові засади соціальної захищеності інвалідів в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначаються Законом України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон України №875-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України №875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Статтею 18 Закону України №875-ХІІ встановлено обов'язок для підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону України №875-ХІІ, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При цьому, згідно зі статтею 20 Закону України №875-ХІІ підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Частиною другою статті 20 Закону України №875-ХІІ передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрі України від 31.01.2007 №70, роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх реєстрації як юридичних осіб до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки національного банку України за кожний календарний день прострочення.

Відповідно до Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 року № 420 "Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення" формою звітності про наявність вакантних місць на підприємстві є форма № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", яка подається підприємствами щомісячно до державної служби зайнятості.

Представник відповідача у письмовій заяві до суду підтвердив той факт, що звітів про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів до державної служби зайнятості він упродовж одного місяця 2013 р. (жовтень) не подавав.

Оскільки відповідач не дотримався вимог, встановлених частиною першою статті 19 Закону України №875-ХІІ, то він зобов'язаний відповідно до закону сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції в розмірі середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Разом з тим, суд вважає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині другій наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Як встановлено судом, на виконання вимог законодавства, відповідачем упродовж дев'яти місяців вживалися певні заходи для забезпечення працевлаштування інвалідів та недопущення господарського правопорушення; за наявності вакансій відповідач упродовж 9 міс. щомісячно направляв до уповноваженого органу відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування інваліда та створив відповідні робочі місця, але ці робочі місця залишились вакантними.

Суд бере до уваги, що відповідно до частини 2 статті 18-1 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ не підприємство, а державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи для інваліда відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

У зв'язку з цим суд вважає, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування, тому у діях відповідача за період подання ним звітів до центру зайнятості відсутній склад правопорушення, унаслідок чого на нього не може бути покладена відповідальність за відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись, за відмову інвалідів, направлених на працевлаштування, від роботи, а також за не направлення уповноваженими органами додаткової необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись на створені робочі місця.

З урахуванням наведеного суд визнає необґрунтованими та спростованим твердження позивача про те, що відповідач повинен самостійно здійснювати пошук інвалідів для забезпечення їх працевлаштування.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Докази, що підтверджують компетенцію позивача на звернення до суду з позовом, наявність у відповідача заборгованості, позивачем надано суду та долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ч.3 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

На день судового розгляду відповідач суму адміністративно-господарських санкцій та пені добровільно не сплатив, обґрунтованість позовних вимог та їх розмір за 1 місяць визнав.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, адміністративний позов підлягає задоволенню частково, оскільки відповідачем подавались звіти до центру зайнятості про вакансії для інвалідів упродовж дев'яти місяців 2013 року, а упродовж листопада-грудня 2013 р. на підприємстві був працевлаштований інвалід. Це означає, що порушення відповідачем вчинено упродовж одного місяця.

Суд погоджується з розрахунком адміністративно-господарських санкцій та пені, наданим позивачем, згідно з яким з урахуванням наведених обставин підлягає сплаті сума 1387,64 грн. Отже, вимоги позивача щодо стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені в повному розмірі - 16651,23 грн, є необґрунтованими, у зв'язку з чим у задоволенні адміністративного позову в частині, яка перевищує суму 1387,64 грн (що становить 15263,59 грн), слід відмовити.

Відповідно до частини четвертої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 112, 122, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Вільд" (08130, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, 4Д, кв. 2, ідентифікаційний код 33330488) на користь Київського обласного управління Фонду соціального захисту інвалідів заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій на суму 1387 (одна тисяча триста вісімдесят сім) грн 64 коп.

У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Журавель В.О.