Рішення

від 16.12.2014 по справі 209/543/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7237/14 Справа № 209/543/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Байбара Г. А. Доповідач - Свистунова О.В. Категорія 55

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2014 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Свистунової О.В.

суддів Міхеєвої В.Ю., Ремеза В.А.

за участю секретаря Книш К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 03 червня 2014 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління жилого фонду» про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління жилого фонду» про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди, від сплати судового збору звільнений, відповідно чинного законодавства.

Посилався на ті обставини, що 01 грудня 2012 року наказом № 1-ОК він був прийнятий на посаду головного інженера у Товариство з обмеженою відповідальністю "Управління жилого фонду". На зазначеній посаді він працював до 25 червня 2013 року, наказом № 11-ОК був звільнений за згодою сторін. Працюючи на підприємстві, він отримував заробітну плату, середньомісячний розмір якої становив 2000 грн. Виплата заробітної плати керівництвом підприємства проводилась нерегулярно і у неповному обсязі, а з квітня 2013 року по червень 2013 року він взагалі не отримував заробітної плати, у зв'язку з чим, у ТОВ "Управління жилого фонду" утворилась перед ним заборгованість по заробітній платі у розмірі 8061 грн. Довідки про заборгованість позивач не має, хоча, неодноразово звертався до ТОВ "Управління жилого фонду" із проханням погасити заборгованість по заробітній платі або надати довідку про розмір заборгованості. Однак, до теперішнього часу, його вимога не була задоволена, заробітна плата не виплачена. Крім того, його звернення до прокуратури Солонянського району Дніпропетровської області не мало позитивного результату. Вважає, що підприємство відповідача - ТОВ "Управління жилого фонду" завдало йому моральної шкоди, яка полягає у тому, що через невчасну виплату заробітної плати він вимушений обмежувати себе у купівлі необхідних продуктів харчування, одежі, взуття та предметів побуту, не може надавати матеріальну допомогу своїм батькам, які в силу похилого віку потребують його допомоги. Його принижує ситуація, коли він повинен "оббивати пороги" посадовців для того, щоб отримати зароблену своєю працею, заробітну плату. Також, він змушений витрачати свій час та сили на звернення до суду за захистом своїх законних прав. Моральну шкоду він оцінює в розмірі 3000 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 03 червня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

У апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, керувався тим, що позивач не довів у судовому засіданні позовних вимог, а саме, що відповідач - ТОВ "Управління жилого фонду" заборгувало йому заробітну плату та не провело з ним повного розрахунку. Однак, з таким висновком колегія суддів погодитись не може.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що 01.12.2012 року ОСОБА_2 був прийнятий на посаду головного інженера ТОВ "Управління жилого фонду", а 25.06.2013 року звільнений з роботи, відповідно п.1 ст. 36 КЗпП України, за згодою сторін, що підтверджується записами у трудовій книжці (а.с. 8).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Управління жилого фонду" зареєстроване під ідентифікаційним номером юридичної особи 37799069 за адресою: 52400, Дніпропетровська область, Солонянський р-н, с.м.т. Солоне, вул. Шевченко, будинок 6, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 38).

У суді першої інстанції було встановлено та підтверджено наданими суду представником відповідача Протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Управління жилого фонду" №5 від 13.06.2013 року, наказом ТОВ "Управління жилого фонду" від 14.06.2013 року та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 36, 37, 38), директором ТОВ "Управління жилого фонду" до 13.06.2013 року була ОСОБА_4, а потім вона стала заступником директора з комерції, а з 14.06.2013 року директором ТОВ"Управління жилого фонду" є ОСОБА_5

Як стверджував у суді першої інстанції представник відповідача ОСОБА_5, колишній директор ТОВ"Управління жилого фонду" ОСОБА_4, зловживаючи своїм службовим становищем, не передала йому документацію товариства, тому, він не може видати позивачу довідку про нараховану та виплачену йому заробітну плату. Він звертався до органів міліції із заявою про розслідування фактів протиправної поведінки ОСОБА_4, що підтверджується наданою суду копією заяви (а.с. 40). Однак, даних щодо прийнятих рішень з цього питання суду не надано.

Ухвала суду від 12.03.2014 року про витребування від ТОВ "Управління жилого фонду" довідки про заборгованість по виплаті заробітної плати ОСОБА_2 і довідки про середньомісячну заробітну плату посадовими особами відповідача не виконана.

Відповідно ч.2 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При вирішенні справи суд першої інстанції не прийняв до уваги як доказ розміру заробітної плати ОСОБА_2 додану до позову ксерокопію довідки ТОВ "УкрЖилФонд" від 25.06.2013 року, мотивуючи тим, що представник відповідача ОСОБА_5, від імені якого підписана довідка, у судовому засіданні зазначив, що він цю довідку не підписував і не видавав, та на його думку вказана довідка за нього була підписана ОСОБА_4 Також стверджував, що довідка не відповідає дійсності, оскільки, з лютого 2013 року ОСОБА_2 на роботу не з»являвся і ніякої роботи у ТОВ "Управління жилого фонду" не виконував, а тому заробітна плата йому не повинна нараховуватися.

Відповідно до вимог ст.. 59, 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Обставини справи, які законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів вважає, що відповідач не надав жодного належного, допустимого доказу, який міг би спростувати дійсність наданої довідки. Крім того, колегією встановлено, що вказана довідка надана Територіальною інспекцією з питань праці у Дніпропетровській області. Даних щодо її відклику суду не надано.

Печатка, якою скріплений підпис посадової особи, що видала довідку саме відповідача. Доказів на спростування наданих обставин чи клопотань у спростування вказаних доказів суду не надано та не заявлено. Як вбачається з оглянутої трудової книжки позивача, записи про прийняття його на роботу 01.12.2012 року до ТОВ "Управління жилого фонду" та про його звільнення 25.06.2013 року, відповідно п.1 ст. 36 КЗпП України, за згодою сторін з ТОВ "Управління жилого фонду" також посвідчені печаткою ТОВ "Управління жилого фонду". Даних про звільнення позивача з підстав порушення вимог КЗпП України суду не надано.

Крім того, висновки суду першої інстанції про відсутність заборгованості перед відповідачем з боку відповідача, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції, оскільки, пояснення сторін не є належними, допустимими доказами у справі, тобто, які не підтверджені відповідними документами (доказами).

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при вирішенні справи не досліджені усі докази по справі, допущено неповноту при розгляді справи.

Крім того, судом першої інстанції не враховано, що саме у даній категорії справ обов»язок доказування відсутності вини покладено саме на сторону відповідача, а не позивача.

Крім того, суд першої інстанції не забезпечив належним чином виконання ухвали суду від 12.03.2014 року про забезпечення доказів у справі, шляхом витребування від ТОВ "Управління жилого фонду" довідки про заборгованість по виплаті заробітної плати ОСОБА_2 і довідки про середньомісячну заробітну плату, а тому, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Таким чином, суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні позову, ухвалив по суті неправомірне рішення.

Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести у рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Позивачем було зазначено, що працюючи у відповідача фактично з 01 грудня 2012 року і по день звільнення - 25 червня 2013 року він фактично заробітну плату не отримував. За вказаний період часу ним було отримано лише 3 475 грн., шляхом зарахування на банківську картку позивача, що підтверджено виписками за картковим рахунком позивача і які містяться в матеріалах справи.

Позивач звернувся до суду з вимогами, у зв»язку з порушенням відповідачем ст. 115 КЗпП України та просив стягнути на його користь саме заборгованість по заробітній платі у розмірі 8 061 грн.

Відповідач а ні суду першої інстанції, а ні апеляційної не надав доказів у підтвердження відсутності заборгованості по заробітній платі перед позивачем та не спростував факт перебування сторін у трудових відносинах у вказаний період. Не надав суду і довідки про розмір заборгованості перед позивачем по заробітній платі.

Як убачається з копії довідки ТОВ "УкрЖилФонд" від 25.06.2013 року, що надана до суду Територіальною інспекцією з питань праці у Дніпропетровській області, місячна заробітна плата позивача складала 2000 грн., середньоденна заробітна плата позивача складала - 65,93 грн. Період роботи позивача на підприємстві відповідача, згідно до запису у трудовій книжці - з 01.12.2012 року по 25.06.2013 року. Сума, яку відповідач сплатив позивачеві в рахунок виплати заробітної плати шляхом перерахування на його картковий рахунок складає - 3 475 грн. З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі саме у розмірі 8 061 грн.

Крім того, через несвоєчасну виплату заробітної плати, в порядку ст. 237-1 КЗпП України, позивач має право на відшкодування моральної шкоди, що провадиться власником або уповноваженим ним органом працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Так, п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року передбачено, що: «при застосуванні норм Кодексу законів про працю України щодо порядку розгляду трудових спорів у справах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові у зв'язку з виконанням трудових обов'язків, суди повинні виходити з того, що за змістом ст. 124 Конституції потерпілий має право звернутися з такими вимогами до суду безпосередньо».

Статтею 43 Конституції України, передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб і кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

При вирішенні питання щодо розміру моральної шкоди, колегія суддів вважає, що у даному конкретному випадку, внаслідок порушення права позивача на заробітну плату, останній, дійсно зазнав моральних страждань, що призвели до його душевних страждань, розмір відшкодування яких, колегія суддів, враховуючи при цьому ступінь вини відповідача та принцип розумності і справедливості, вважає достатнім у розмірі 100 грн.

Вимоги позивача про стягнення на його користь витрат на правову допомогу задоволенню не підлягають, як необґрунтовані. Однак, відповідно до вимог ст.. 88 ЦПК України стягненню на користь держави з відповідача підлягає судовий збір у розмірі 243, 60 грн.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що згідно до ст. 309 ЦПК України апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 03 червня 2014 року - скасувати.

Позов ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління жилого фонду» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі у розмірі 8 061 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління жилого фонду» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 100 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління жилого фонду» на користь держави судовий збір у розмірі 243, 60 грн.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді