Рішення

від 09.12.2014 по справі 925/1903/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 45-24-38, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2014 року Справа № 925/1903/14

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі Лавріненку С.І., за участю представників сторін: позивача - Килюшник Н.П. за довіреністю, відповідача - не з'явились, у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, розглянувши справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кіатранс" до публічного акціонерного товариства "Ватутінський хлібокомбінат" про стягнення 377171,22 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Кіатранс" звернувся в господарський суд з позовом до публічного акціонерного товариства "Ватутінський хлібокомбінат" про стягнення, на підставі договору № 0110 від 01.10.2013 року про надання транспортних послуг по Україні, 339750,00 грн. основного боргу, 13876,45 грн. пені, 3587,20 грн. 3% річних, 19957,57 грн. інфляційних та відшкодування судових витрат.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги, вказала, що відповідач тривалий час не виконує умови договору щодо оплати наданих послуг з перевезення, частково визнала доводи відповідача, які викладені у відзиві на позовну заяву, вказала, що позивачем у розрахунку не врахований платіж в сумі 10000 грн. від 13.10.2014 року, тому сума основного боргу становить 329750,00 грн., пояснила, що пеня та річні нараховані по 06.10.2014 року, тому вказана помилка не впливає на їх розрахунок.

Відповідач у письмовому відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем не враховані платежі від 06.10.2014 року на суму 10000 грн. та від 13.10.2014 року на суму 10000 грн., тому сума основного боргу становить 319750 грн., також заперечив проти стягнення 3% річних, оскільки договором передбачена пеня, нарахована сума процентів за користування чужими грошовими коштами за своєї правовою природою також є пенею і таке подвійне нарахування пені не узгоджується з приписом ст.61 Конституції України.

В засідання суду відповідач явку свого представника повторно, безпідставно не забезпечив, хоч про дату, місце і час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи, згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, суд, відповідно до ст. 75 ГПК України, визнав за можливе розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Згідно з ст. 85 ГПК України, у судовому засіданні оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позовні вимоги задовольняє частково з наступних підстав.

01.10.2013 року між відповідачем - ПАТ "Ватутінський хлібокомбінат", як замовником, та позивачем - ТОВ "Кіатранс", як виконавцем, укладено Договір №0110 про надання транспортних послуг по України (далі - договір), предметом якого є регламентування взаємовідносин між замовником та виконавцем, що виникають при плануванні та виконанні перевезень вантажів по Україні автомобільним транспортом та розрахунках по них (а.с.35-37). За умовами договору сторони домовились, зокрема, про наступне:

- відповідно до договору виконавець зобов'язується доставити ввірений йому згідно замовлення вантаж до пункту призначення (або організувати доставку вантажу) у встановлений договором та додатками до нього строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а замовник зобов'язується сплатити за це перевезення встановлену плату (п.1.2);

- об'єм вантажу, маршрути перевезень, терміни доставки, вартість послуг та інші суттєві дані визначаються за угодою сторін в додаткових угодах або заявках, які є невід'ємною частиною договору (п.1.4);

- при прийнятті вантажу відповідно до товарно-транспортної накладної виконавець завіряє всі її екземпляри у відповідній графі (п.2.3);

- обов'язком замовника є здійснення оплати виконавцю за виконані перевезення (п.3.7);

- за несвоєчасну оплату рахунків виконавця замовник на підставі претензії виконавця сплачує останньому пеню у розмірі облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день затримки платежу (5.8);

- вартість послуг перевізника згідно договору складає 7,50 грн. з ПДВ за 1 кілометр пробігу. Всі оплати по договору здійснюють шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів по реквізитам, що вказані в рахунку-фактурі (претензії) (п.6.1);

- для здійснення оплати рахунку-фактури виконавець надає замовнику не пізніше ніж через 10 банківських днів після виконання перевезення наступні документи: рахунок-фактура, акт виконаних робіт (наданих послуг), податкова накладна, товарно-транспортні накладні (п.6.2);

- підтвердженням факту надання послуг є печатка та підпис вантажоодержувача у оригіналах товарно-транспортних накладних (п.6.3);

- оплата за виконані перевезення здійснюється на протязі 14 банківських днів після отримання замовником зазначених у п.6.2 документів (п.6.4).

01.03.2014 року сторонами укладено Додаткову угоду №1 до договору, якою виклали п.6.1 в наступній редакції: "Вартість кожного окремого перевезення узгоджується сторонами в замовленнях на перевезення і вказуються в рахунках-фактурах. Сумою договору є загальна сума вартості всіх перевезень, здійснених на протязі дії даного договору. Всі оплати по Договору здійснюються шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів по реквізитам, що вказані в рахунку-фактурі" (а.с.38).

На виконання умов Договору позивач, на підставі заявок відповідача (а.с.86-122) у період з 01.10.2013 року по 16.07.2014 року надав відповідачу транспортні послуги на загальну суму 1 295 485,00 грн.

Факт здійснення позивачем перевезень підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які підписані представниками обох сторін (а.с.40-50), податковими накладними (а.с.51-68), товарно-транспортними накладними (а.с.123-189).

Відповідач, в порушення умов договору, одержані послуги оплатив не в повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість.

18.08.2014 року позивач за вих. №25 направив відповідачу претензію, у якій вказав на наявність станом на 13.08.2014 року заборгованості в сумі 369750,00 грн., нарахованої пені в сумі 7968,92 грн. та просив негайно сплатити суму боргу та пеню (а.с.69-70).

Відповідач у листі від 09.09.2014 року №1519 визнав заборгованість в сумі 369750,00 грн. та, у зв'язку із важким фінансово-господарським становищем, зобов'язався сплатити заборгованість платежами по 10000 грн. у період з 10.09.2014 року по 30.10.2014 року (а.с.71-72).

Згідно пояснень керівника позивача, даних нею у судовому засіданні, відповідач порушив графік погашення заборгованості і станом на день розгляду справи борг становить 329750,00 грн.

Вищеназвані документи долучені до матеріалів справи в якості письмових доказів.

З урахуванням викладеного суд вважає, що спірні зобов'язальні відносини виникли між сторонами на підставі договору № 0110 від 01.10.2014 року про надання транспортних послуг по України. Договір є укладеним, виконувався сторонами, вимоги позивача ґрунтуються на правах і зобов'язаннях сторін цього договору.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов'язань перевезення і послуг, загальні положення про послуги, перевезення і транспортне експедирування визначені главами 63-65 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), главою 32 Господарського кодексу України (далі - ГК України), загальні положення про договір - розділом ІІ книги 5 ЦК України, главою 20 ГК України, загальні положення про правочини - розділом IV книги 1 ЦК України.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 2 ст. 908 ЦК України визначено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст. 307 ГК України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Вищенаведеними доказами у справі підтверджено виникнення між сторонами господарських договірних відносин у сфері перевезення вантажу автомобільним транспортом, що підтверджується складеними товарно-транспортними накладними та актами здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Відповідно до ст.ст. 526, 629 ЦК України: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідач, в порушення норм ЦК України, свої зобов'язання з оплати вартості перевезення в сумі 329750,00 грн., не виконав.

Наявність і розмір невиконаного спірного грошового зобов'язання в розмірі 329750,00 грн. відповідачем допустимими доказами не спростовано, тому ця заборгованість підлягає стягненню в судовому порядку.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 611, ч. 1 625 ЦК України, 216 ГК України, неможливість виконання зобов'язання не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій.

Виконання зобов'язання, згідно зі ст. ч. 1 546 ЦК України, може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею), згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно приписів ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вимога позивача про стягнення 13876 грн. 45 коп. пені, передбачена пунктом 5.8 договору, відповідає приписам ст.ст. 216, 217, 218, ч. 1 230, ч. 6 232 ГК України, ст.ст. 546, 549 ЦК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня позивачем нарахована по кожному неоплаченому акту окремо, її розрахунок судом перевірений, визнаний вірним, тому вимога позивача в цій частині є такою, що також підлягає задоволенню

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі N 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі N 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі N 6-42цс11).

Також з практики Верховного Суду України вбачається, що, попри подібність правової природи ч. 3 ст. 549 ЦК (щодо сплати пені) та ст. 625 цього Кодексу (щодо сплати трьох процентів річних), які в обох випадках застосовуються як відповідальність за порушення грошового зобов'язання, ці правові норми є різними за своєю правовою природою. Отже, посилання відповідача на недопустимість їх одночасного стягнення є необгрунтованими.

Статтею 83 ГПК України встановлено, що обираючи при прийнятті рішення правову норму, яка підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

Приймаючи рішення у цій справі, судом враховані висновки Верховного Суду України щодо застосування ст. 625 ЦК України, викладені у вищезазначених постановах.

Отже, вимога позивача про стягнення 3587 грн. 20 коп. 3% річних та 19957 грн. 57 коп. інфляційних втрат відповідає ч. 2 ст. 625 ЦК України, їх розрахунок судом перевірений і визнаний вірним.

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, обставини справи повинні підтверджуватись лише належними і допустимими доказами, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судом, відповідно до ст. 22 ГПК України, було запропоновано сторонам подати докази в обґрунтування позову і заперечень проти нього, брати участь в засіданнях суду, вони своїми правами скористались на свій розсуд, подали всі наявні у них докази і на їх підставі судом прийнято рішення у справі.

З урахуванням викладеного, відповідно до умов договору, обставин справи та вимог законодавства, суд вважає, що відповідач не виконав договірні зобов'язання щодо порядку розрахунків за надані послугу з перевезення, прострочив їх оплату, тому позовні вимоги про стягнення 329750,00 грн. основного боргу, 13876,45 грн. пені, 3587,20 грн. 3% річних, 19957,57 грн. інфляційних, судом визнаються обґрунтованими, доведеними і задовольняються повністю. Позовні вимоги в частині стягнення 10000 грн. основного боргу, які сплачені відповідачем 13.10.2014 року та не враховані позивачем, судом визнаються необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

На підставі статті 49 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати - сплачений судовий збір в розмірі 7543,42 грн.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Ватутінський хлібокомбінат", місцезнаходження: 20250, Черкаська область, м.Ватутіне, вул.Транспортна, 33, ідентифікаційний код 00380669 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Кіатранс", місцезнаходження: 03150, м.Київ, вул.Горького, 103 А, кв.94, ідентифікаційний код 37487168 - 329750,00 грн. основного боргу, 13876,45 грн. пені, 3587,20 грн. 3% річних, 19957,57 грн. інфляційних та 7543,42 грн. судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення 10000 грн. основного боргу - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом десяти днів з дня його підписання.

Повний текст рішення складено і підписано 15.12.2014 року.

Суддя В.М. Грачов