Рішення

від 08.12.2014 по справі 904/8778/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.12.14 Справа № 904/8778/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДХАУЗ СВІС ГМБХ", м. Дніпропетровськ

до відповідача-1: Приватного підприємства "ФАРМА-ЛЕК", м. Хмельницький

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Промторгсервісплюс", м. Дніпропетровськ

про стягнення 12801, 02 грн.

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: Петухова О.М. - представник за дов. № 34 від 09.07.14

від відповідача-1: не з'явились

від відповідача-2: не з'явились

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Медхауз Свіс ГМБХ" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1: Приватного підприємства "Фарма-Лек" та відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Промторгсервісплюс" про солідарне стягнення 500 грн. заборгованості за договором поруки та про стягнення з відповідача-1 7779,55 грн. основної заборгованості, 1984, 39 грн. 30 відсотків річних, 1220, 39 грн. пені, 1316, 69 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань за договором поставки № 2ХМ421 від 27.03.2012 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар та неналежним виконанням відповідачем-2 своїх зобов'язань згідно договору поруки № 30/10 від 30.10.2014.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2014 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 08.12.2014.

19.11.2014 відповідач-2 надіслав відзив на позовну заяву, в якому не заперечує проти стягнення з нього заборгованості у розмірі 500 грн., забезпеченої договором поруки від 30.10.2014 № 30/10.

Відповідач-1 явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, відзив на позовну заяву та інші витребуванні судом документи не надав, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, за адресою, зазначеною у позовній заяві, оскільки поштовий конверт (арк. с. 185) з ухвалою суду, яка направлялась на вищезазначену адресу відповідача, повернулась з поштовими відмітками: «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У судовому засіданні 08.12.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.03.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Біонайм Україна" та Приватним підприємством "Фарма-Лек" (далі - відповідач-1, покупець) було укладено договір № 2ХМ421 поставки товару (далі - договір).

Найменування Товариства з обмеженою відповідальністю "Біонайм Україна" було змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Медхаус Свіс ГМБХ"( далі - позивач, постачальник), відповідно до Статуту ТОВ "Медхауз Свіс ГМБХ" (нова редакція), затверджена загальними зборами учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Медхауз Свіс ГМБХ", зареєстрованою 12.09.2013 за номером 12241050024038401 (арк. с. 127 - 129).

Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставляти продовольчі товари (надалі - товар) відповідно до поданого покупцем замовлення, а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно оплатити його вартість.

Згідно з п. 1.2 договору предметом даного договору є товари, що визначені у відповідних супровідних документах (накладних, товарно-транспортних накладних тощо), які є невід'ємною частиною цього договору.

Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної накладної, яка засвідчує момент передачі товару, якщо інший порядок переходу права власності на товар від постачальника до покупця не визначений сторонами (п. 1.3 договору).

Загальна ціна договору складає загальну суму всіх поставок за цим договором (п. 1.6 договору).

Відповідно до п. 4.2 договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в національній валюті України (гривнях) в безготівковому порядку шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п. 4.4 договору покупець сплачує 100 відсотків вартості кожної партії товару протягом 30 календарних днів з моменту її отримання. Факт отримання товару підтверджується видатковою накладною підписаною сторонами.

Згідно з п. 5.5 договору у випадку відсутності у покупця грошових коштів для оплати поставленого товару або якщо товар не користується широким попитом у кінцевих споживачів, за наявності згоди постачальника та належного стану товару (в тому числі його пакування), поставлений товар може бути повернуто постачальнику.

На виконання умов договору, позивач поставив за період з 25.04.2012 по 25.02.2014, а відповідач-1 прийняв товар на загальну суму 27317, 26 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, підписаними обома сторонами та скріпленими печатками підприємств (арк. с. 22-91).

Відповідач-1 здійснив часткову оплату поставленого товару у розмірі 10800 грн., що підтверджується банківськими виписками по особовому рахунку, залученими до матеріалів справи (арк. с. 92-101).

Відповідачем-1 частково повернуто товар на суму 8237, 71 грн., що підтверджується накладними на повернення товару, копії яких містяться у матеріалах справи (арк. с. 102 - 121).

Таким чином, несплаченою залишається вартість поставленого товару у розмірі 8279, 55 грн.

30.10.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Медхауз Свіс ГМБХ" (далі - кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промторгсервісплюс" (далі - відповідач-2, поручитель) було укладено договір поруки.

Відповідно до п. 1.1 договору поруки поручитель зобов'язується перед кредитором частково виконати грошові зобов'язання Приватного підприємства «Фарма-Лек» (далі - боржник) за договором поставки № 2ХМ421 від 27.03.12 на поставку товарів, що укладений між кредитором та боржником, по оплаті за поставлений товар, починаючи з дати укладання основного договору.

Згідно з п.1.3. поручитель відповідає за невиконання боржником зобов'язань перед кредитором по договору солідарно в межах 500 гривень.

Кредитор зобов'язується повідомити поручителя про невиконання зобов'язань перед кредитором по договору поставки, передбачених п.1.1. договору будь-яким зручним способом.

Згідно з п. 4.1. у разі порушення боржником зобов'язань забезпечених порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники в обсязі зобов'язань по основному договору з урахуванням обмеження для поручителя встановленим п. 1.3. цього договору.

Договір поруки набуває чинності з дня його підписання і діє до виконання договору поставки (п. 4.7. договору поруки).

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача-1 суми основного боргу у розмірі 7779, 55 грн. та солідарне стягнення з відповідачів 1, 2 основного боргу у сумі 500 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Частиною 1 ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з приписами ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивачем відповідача-2 відповідно до п. 2.1 договору поруки. Проте, відповідач-2, в своєму відзиві на позовну заяву, не заперечує проти вимог позивача щодо солідарного стягнення суми основного боргу у розмірі 500 грн., яка забезпечена договором поруки.

Відповідно до ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Оскільки визнання позову відповідачем-2 не суперечить законодавству та не порушує чиї-набудь права і охоронювані законом інтереси, дане визнання позову прийнято судом.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем-1 не заперечено факт отримання товару за вищевказаними видатковими накладними та не надано доказів повної оплати або повернення переданого товару на суму 8279, 55 грн., а відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача-1 суми основного боргу підлягає в розмірі 7779, 55 грн. та солідарного стягнення з відповідачів 1, 2 основного боргу у розмірі 500 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивач нарахував пеню у розмірі 1220, 39 грн. за період з 29.08.2013 по 29.08.2014.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 5.4 договору, якщо заборгованість покупця перед постачальником триває більше двох місяців, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу. При цьому відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України сторони погодили, що нарахування пені за цим пунктом договору починається від самого першого дня виникнення прострочення відповідача перед позивачем та припиняється через один календарний рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Дослідивши розрахунок пені, доданий позивачем до позовної заяви (арк. с. 8-9), суд встановив, що позивачем при нарахуванні пені неправильно визначено початок періоду прострочення оплати за кожною видатковою накладною, з урахуванням положень пункту 4.4 договору.

Судом здійснено перерахунок пені, з урахуванням вищезазначеного.

Відповідно до перерахованого судом розрахунку пені вбачається, що до стягнення підлягає пеня загальною сумою 1220, 53 грн. Проте, у п. 1.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 зазначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи, що перерахована судом сума пені перевищує суму, яка заявлена позивачем до стягнення та з огляду на те, що у суду відсутнє право виходити за межі позовних вимог, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення пені у розмірі, заявленим позивачем на загальну суму 1220, 39 грн.

Також, за порушення відповідачем-1 виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано тридцять відсотки річних за період з 29.08.2013 по 06.11.2014 у розмірі 1984, 39 грн. та інфляційні втрати за період з вересня 2013 по листопад 2014 у сумі 1316, 69 грн.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 5.3 договору, за порушення строку оплати товарів покупець сплачує постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30 відсотків річних від суми заборгованості.

Таким чином, умовами спірного договору сторони встановили інший розмір процентів річних, а саме на рівні 30 %.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат та 30 відсотків річних, задовольняє дані вимоги повністю, а саме 30 відсотків річних у розмірі 1984, 39 грн. та інфляційні втрати у сумі 1316, 69 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача-1 на користь позивача у розмірі 1755, 64 грн., та солідарно з відповідачів 1, 2 на користь позивача у сумі 71, 36 грн.

Керуючись ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства "Фарма-Лек" (29000, м. Хмельницький, вул. Примакова, буд. 25, ідентифікаційний код 37557580) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медхауз Свіс ГМБХ" (49027, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна В.І. Леніна, буд. 53, ідентифікаційний код 35341093) основний борг у розмірі 7779, 55 грн., пеню у сумі 1220, 39 грн., тридцять відсотків річних у розмірі 1984, 39 грн. , інфляційні втрати у сумі 1316, 69 грн. та 1755, 64 грн. витрат по сплаті судового збору.

Стягнути солідарно з Приватного підприємства "Фарма-Лек" (29000, м. Хмельницький, вул. Примакова, буд. 25, ідентифікаційний код 37557580) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Промторгсервісплюс" (49083, м. Дніпропетровськ, пр. Газети "Правда", 29, ідентифікаційний код 35446659) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медхауз Свіс ГМБХ" (49027, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна В.І. Леніна, буд. 53, ідентифікаційний код 35341093) основний борг у розмірі 500 грн. та 71, 36 грн. витрат по сплаті судового збору.

Накази видати після набранням рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 15.12.2014

Суддя В.І. Ярошенко