Рішення

від 08.12.2014 по справі 922/4661/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2014 р.Справа № 922/4661/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Воронько В.В.

розглянувши справу

за позовом Публічного АТ "НАК "Нафтогаз України" м. Київ до КП "Теплокомунзабезпечення", смт Білокуракине Луганської області про стягнення 8674,55 грн. за участю представників:

позивача - Єгоров В.С., довіреність № 14-137 від 13.05.14 р.,

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Публічне АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з КП "Теплокомунзабезпечення" пеню за прострочення грошового зобов`язання в сумі 6398,28 грн., 3% річних в сумі 1381,22 грн., інфляційні втрати в сумі 895,05 грн. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Відповідно до ч.2 ст.15 ГПК України справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Відповідно до розпорядження Вищого господарського суду України № 28-р від 02.09.2014, у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя господарськими судами Донецької і Луганської областей, Донецьким апеляційним господарським судом у районі проведення антитерористичної операції, на підставі подання Державної судової адміністрації України від 26.08.2014 № 8-4166/14 та від 29.08.2014 № 8-4211/14, керуючись статтею 1 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведення антитерористичної операції", статтею 34 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" визначено, що розгляд господарських справ, підсудних господарським судам, розташованим в районі антитерористичної операції, здійснюються такими судами: господарських справ, підсудних господарському суду Луганської області - господарським судом Харківської області.

Ухвалою суду від 22.10.14р. за позовною заявою було порушено провадження по справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.11.14р. о 12:00 годині.

11.11.14р. відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву в якому просить суд відмовити в задоволенні позову, оскільки затримка платежів за спожитий природний газ виникла не з вини відповідача.

08.12.14р. представник позивача надав заперечення на відзив, в яких проти позиції відповідача заперечує, посилаючись на те, що відсутність вини відповідача не є підставою для звільнення від сплати 3% річних та інфляційних, також посилається на те, що в договорі сторони погодили строк оплати, тому повинні виконувати умови договору.

Представник позивача в судовому засіданні 08.12.14р. підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 08.12.14р. не з`явився, хоча повідомлений про час , місце і дату судового засідання.

Враховуючи те, що норми ст.65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноваженого представника позивача, судом встановлено наступне.

28 грудня 2012 року Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець) та Комунальне підприємство "Теплокомунзабезпечення" (Покупець) уклали Договір №13/2956-БО-20 купівлі-продажу природного газу.

Відповідно до п. 1.1 Договору Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у 2013 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах Договору.

Відповідно до п.3.3 Договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

На виконання Договору Продавець з січня по грудень 2013 року передав, а Покупець отримав природний газ об'ємом 149,26 тис. м.куб. разом на суму 691 046,16 грн.

Факт приймання-передачі природного газу підтверджується наступними актами приймання-передачі природного газу:

- Акт приймання-передачі прир. газу від 31.01.13 року на суму 145 161,81 грн.;

- Акт приймання-передачі прир. газу від 28.02.13 року на суму 110 995,95 грн.;

- Акт приймання-передачі прир. газу від 31.03.13 року на суму 121 051,30 грн.;

- Акт приймання-передачі прир. газу від 30.04.13 року на суму 15 169,28 грн.;

- Акт приймання-передачі прир. газу від 31.10.13 року на суму 71 237,02 грн.;

- Акт приймання-передачі прир. газу від 30.11.13 року на суму 85 369,72 грн.;

- Акт приймання-передачі прир. газу від 31.12.13 року на суму 142 061,08 грн.

Відповідно до п.6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти в якості оплати поставленого природного газу в сумі 691 046,16 грн. (шістсот дев'яносто одна тисяча сорок шість гривень 16 кой.), що підтверджується довідкою про операції та довідкою про сальдо (довідки додаються до позовної заяви).

Проте, всупереч п.1.1 та п.6.1 Договору, відповідач неодноразово порушував строки оплати поставленого природного газу, виконував зобов'язання неналежним чином, з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Такі дії відповідача на думку позивача свідчать про порушення його прав та законних інтересів, що і стало підставою для нарахування пені, інфляційних витрат та 3% річних.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

У відповідності до п.7.2. договору у разі невиконання Покупцем пункту 6.1. умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Відповідно до п. 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.13р.№ 10 якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором). Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.

Судом перевірено строк нарахування пені та встановлено, що задоволенню підялгає пеня в сумі 2254,76 грн., а в іншій частині заявленої позивачем суми пені слід відмовити, оскільки нарахована пеня була за період, який перевищує шестимісячний строк, встановлений ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, а саме позивач нарахував пеню за 365 днів прострочення (1 рік) .

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1381,22 грн. та інфляційних втрат в розмірі 895,05 грн., суд зазначає таке.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 1381,22 грн.

Що стосується заявленої вимоги Позивача про стягнення з відповідача 895,05 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат визнав їх вірно розрахованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, та стягненню підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 895,05 грн.

З огляду на вищенаведене, заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати підлягають задоволенню у повному обсязі, а пеня підлягає частковому задоволенню, в розмірі 2254,76 грн., а в іншій частині заявленого позову слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст.ст.44- 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, то витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 509, 530, 546, 549, 598, 612, 625 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 193, 197 Господарського кодексу України; ст.ст.1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "ТЕПЛОКОМУНЗАБЕЗПЕЧЕННЯ" (92200, Луганська обл., Білокуракинський район, селище міського типу Білокуракине, вулиця Кірова, буд. 37, код ЄДРПОУ 32630629) на користь Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720, р/р № 26002301921 в АТ "Ощадбанк", код банку 300465) пеню в сумі 2254,76 грн., 3% річних в сумі 1381,22 грн., інфляційні втрати в сумі 895,05 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 954,31 грн.

В частині стягнення пені в розмірі 4143,52 грн. - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.12.2014 р.

Суддя Л.В. Шарко