Рішення

від 11.12.2014 по справі 910/22597/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22597/14 11.12.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Богдана»

до Фізичної особи-підприємця Шереметьєва Олексія Євгеновича

про стягнення 50 336, 14 грн.

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: Петренко І.Л.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Богдана» (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи підприємця Шереметьєва Олексія Євгеновича (далі -відповідач) про стягнення 44 581, 33 грн. - основного боргу, 3 268, 25 грн. - пені, 659, 56 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 531 поставки товару від 01.01.2009 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 17.11.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався через нез'явлення представників відповідача та неналежне виконанням сторонами вимог суду.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, проте був повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (в матеріалах справи).

Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 11.12.2014 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Богдана» та Фізичною особою-підприємцем Шереметьєвим Олексієм Євгеновичем укладено договір № 531 поставки товару, умовами якого передбачено, що позивач зобов'язується передати у власність відповідача товар у відповідності з поданими відповідачем замовленнями, а відповідач зобов'язується приймати товар та своєчасно сплачувати його вартість на умовах даного договору.

Відповідно до п. п. 4.1. та 4.2 договору, вартість партії товару визначається в накладних виписаних на підставі замовлення згідно з цінами затвердженими сторонами в специфікації. Покупець перераховує кошти за поставлену партію товару після спливу 21 банківських днів з моменту отримання товару.

Даний договір діє з моменту його підписання обома сторонами до 31.12.2011 р. (п. 7.1. договору).

Умовами п. 7.2. договору передбачено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом одного календарного року, а у частині не виконаних зобов'язань - до їх повного виконання. Якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодна сторона письмово не повідомить одна одну про припинення дії договору, договір вважається пролонгованим кожного разу на один рік і на тих самих умовах.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Богдана» та Фізичною особою-підприємцем Шереметьєвим Олексієм Євгеновичем складено протокол розбіжностей до договору постачання № 531 від 01.01.2009 р.

Сторони домовились пункти: 1.2, 2.4, 2.5, 2.9, 4.2, 4.3, 4.4, 6.2 викласти в наступній редакції:

Пунктом 1.2 договору визначено, що асортимент та ціна товару зазначається в специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору. Зміна затверджених чи збільшення позицій товару зазначених в специфікації відбувається шляхом складання відповідного додатку або затвердження нової її редакції.

Відповідно до п. 2.4. договору, ціна, асортимент та інші характеристики товару, що постачається, відображаються у накладній, яка має відповідати замовленню. В разі, якщо асортимент чи кількість поставленого товару не відповідає замовленню, відповідач має право не примати такий товар, а позивач зобов'язується протягом 3-х діб провести заміну документів.

Згідно п. 2.5 договору позивач зобов'язується надати разом з кожним видом товару наступні документи:

а) накладну. В накладній повинна бути зазначена інформація про номери сертифікатів відповідності та декларацій про відповідність товару:

б) податкову накладну:

в) в разі повернення товару - коригувальну накладну;

г) сертифікат відповідності та/або інший документ, що підтверджує якість товару.

Якщо вищезгадані документи н будуть надані разом з товаром, відповідач може на власний розсуд або/або:

- не прийняти товар;

- прийняти товар та відстрочити розрахунок за поставлену партію товару на час відповідний часу виправлення недоліків.

Відповідач перераховує кошти за поставлену партію товару після спливу 21 банківських днів з моменту отримання товару (п. 4.2 договору).

У відповідності до п. 4.3 договору, збільшення вартості товару провадиться шляхом затвердження сторонами нової специфікації . При цьому позивач повинен надати відповідачу проект нової специфікації не менш ніж за 3 календарні дні до бажаної дати її підписання.

Згідно п. 4.4 договору, в разі якщо в накладній на товар буде зазначена ціна вище ніж в специфікації, узгодженій на момент прийому товару, відповідач має право не приймати такий товар.

Як стверджує позивач, станом на 22.04.2012 р. заборгованість відповідача за поставлений товар складала 50 578, 09 грн.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачеві товар в період з 23.04.2012 р. по 23.10.2013 р. на загальну суму 45 258, 90 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними № НМ-3569 від 23.04.2012 р., № НМ-3667 від 26.04.2012 р., № НМ-4218 від 18.05.2012 р., № НМ-4481 від 29.05.2012 р., № НМ-5669 від 17.07.2012 р., № НМ-5728 від 18.07.2012 р., № НМ-5820 від 20.07.2012 р., № НМ-5881 від 25.07.2012 р., № НМ-5882 від 25.07.2012 р., № НМ-6269 від 10.08.2012 р., № НМ-6680 від 29.08.2012 р., № НМ-6710 від 30.08.2012 р., № НМ-6711 від 30.08.2012 р., № НМ-6835 від 04.09.2012 р., № НМ-7453 від 26.09.2012 р., № НМ-7538 від 28.09.2012 р., № НМ-7848 від 10.10.2012 р., № НМ-8168 від 23.10.2012 р., № НМ-8230 від 25.10.2012 р., № НМ-8231 від 25.10.2012 р., № НМ-8400 від 31.10.2012 р., № НМ-8415 від 31.10.2012 р., № НМ-8594 від 07.11.2012 р., № НМ-8963 від 21.11.2012 р., № НМ-7169 від 23.10.2013 р., які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками (копії в матеріалах справи).

Проте, відповідач за поставлений товар розрахувався частково, в сумі 50 773, 66 грн., що підтверджується банківськими виписками (копії в матеріалах справи) та відповідно до накладних на повернення № ВП00967-1 від 20.04.2012 р., № ПвМ-673 від 20.06.2012 р., № ВП00872 від 26.06.2012 р., № вп01165 від 28.06.2012 р., № ВП01164 від 28.06.2012 р., № ВП01163 від 28.06.2012 р., № ВП01692 від 10.08.2012 р., № ВП01693 від 10.08.2012 р., № ВП01340 від 23.10.2012 р., № ПвМ-1120 від 08.11.2012 р., № ВП00568 від 12.03.2013 р., № ВП00569 від 12.03.2013 р. повернув товар на суму 482, 00 грн., в результаті чого за останнім утворилась заборгованість у розмірі 44 581, 33 грн.

03.02.2014 р. позивачем на адресу відповідача направлялась вимога № 618 від 03.02.2014 р., в якій позивач просить відповідача погасити заборгованість у розмірі 44 581, 33 грн., шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача, яка отримана відповідачем 05.02.2014 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового повідомлення (копія в матеріалах справи).

Відповідач на зазначену вище вимогу відповіді не надав.

05.08.2014 р. позивачем на адресу відповідача направлялась претензія № 674 від 05.08.2014 р., в якій позивач просить відповідача погасити заборгованість у розмірі 44 581, 33 грн., яка отримана відповідачем 07.08.2014 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового повідомлення (копія в матеріалах справи).

Проте, відповідач на зазначену вище претензію також відповіді не надав, суму заборгованості не погасив.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості у розмірі 44 581, 33 грн. Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача 3 268, 25 грн. - пені та 659, 56 грн. - 3% річних.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 531 поставки товару від 01.01.2009 р., суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він і є договором поставки.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, поставив відповідачеві товар, який прийнятий останнім по накладним без зауважень.

Однак відповідач оплати поставленого товару в повному обсязі не провів, доказів зворотного суду не надав.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, враховуючи строки оплати встановлені договором № 531 поставки товару від 01.01.2009 р., відповідач зобов'язаний оплатити поставлений позивачем товар у розмірі 44 581, 33 грн., відповідно до п. 4.2. договору, після спливу 21 банківських днів з моменту отримання товару.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару та не спростував заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови господарського договору № 531 поставки товару від 01.01.2009 р. та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 44 581, 33 грн. - основної заборгованості.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 268, 25 грн. - пені та 659, 56 грн. - 3% річних.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Так, статті 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачають, що пеня за прострочення грошових зобов'язань встановлюється за згодою сторін (тобто письмово в договірній формі), та її розмір, який повинен застосовуватись, не визначається даним законом, а лише обмежується подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Оскільки між сторонами в договорі № 531 поставки товару від 01.01.2009 р. не погоджувались умови про відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань у вигляді нарахування пені та відсутні положення закону про зобов'язання відповідача сплатити пеню за допущене правопорушення у даних правовідносинах, тому суд визнає вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 3 268, 25 грн. необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 659, 56 грн. - 3% річних, суд відзначає, що згідно зі статтю 625 Цивільного кодексу України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних, який відповідає вимогам законодавства, а тому визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 659, 56 грн. - 3 % річних.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Богдана» задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шереметьєва Олексія Євгеновича (03186, м. Київ, Чоколівський бульвар, буд. 19, кв. 36, ідентифікаційний номер - 2625110834), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Богдана» (02091, м. Київ, Харківське шосе, буд. 63, кв. 41, ідентифікаційний код - 31923050) 44 581 (сорок чотири тисячі п'ятсот вісімдесят одну) грн. 33 коп. - заборгованості, 659 (шістсот п'ятдесят дев'ять) грн. 56 коп. - 3% річних та 1 703 (одну тисячу сімсот три) грн. 91 коп. - судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 12.12.2014 р.

Суддя Бондарчук В.В.