Ухвала

від 12.11.2014 по справі 826/9432/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" листопада 2014 р. м. Київ К/800/30716/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула в письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОГА-ТРЕЙДИНГ» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 у справі №826/9432/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОГА-ТРЕЙДИНГ» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби, Головного державного податкового ревізора-інспектора відділу спеціальних перевірок управління податкового контролю Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби, інспектора податкової служби I рангу - Єфіменка Р.В. про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та визнання протиправними дій податкового інспектора.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014, у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОГА-ТРЕЙДИНГ» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби, Головного державного податкового ревізора-інспектора відділу спеціальних перевірок управління податкового контролю Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби, інспектора податкової служби I рангу - Єфіменка Р.В. про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та визнання протиправними дій податкового інспектора - відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛОГА-ТРЕЙДИНГ» 05.06.2014 звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 03.07.2014 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014, справу направити на новий розгляд.

В обґрунтування своїх вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛОГА-ТРЕЙДИНГ» посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 203, 204, 216 та 238 Цивільного кодексу України, статей 71, 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОГА-ТРЕЙДИНГ» з питань фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК «ТЕХНОМАШПОСТАЧ», Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «ВАЙЛІС», Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОММАСТ-СТАНДАРТ» за період з 01.01.2010 по 31.12.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено суму податку на прибуток у розмірі 172367,00грн., а саме по періодам: I квартал 2010 року на суму - 11046,00грн.; II квартал 2010 року на суму - 12280,00грн.; III квартал 2010 року на суму - 41167,00грн.; IV квартал 2010 року на суму - 15312,00грн.; I квартал 2011 року на суму - 7731,00грн.; II квартал 2011 року на суму - 28911,00грн.; III квартал 2011 року на суму - 25772,00грн.; IV квартал 2011 року на суму - 30148,00грн.

Крім того, перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 7.4.1 та 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість у розмірі 142030,00грн., а саме по періодам: лютий 2010 року - 683,00грн.; березень 2010 року - 8153,00грн.; квітень 2010 року - 2600,00грн.; травень 2010 року - 1534,00грн.; червень 2010 року - 5690,00грн.; липень 2010 року - 6783,00грн.; серпень 2010 року - 2440,00грн.; вересень 2010 року - 23711,00грн.; жовтень 2010 року - 4370,00грн.; листопад 2010 року - 7880,00грн.; лютий 2011 року - 3500,00грн.; березень 2011 року - 2685,00грн.; квітень 2011 року - 16530,00грн.; травень 2011 року - 8610,00грн.; липень 2011 року - 9367,00грн.; вересень 2011 року - 13044,00грн.; жовтень 2011 року - 9850,00грн.; листопад 2011 року - 14600,00грн.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби складено акт від 18.02.2013 №289/2240/36100211 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.03.2013 №0000212204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 169707,25грн., у тому числі за основним платежем - 142030,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 27677,25грн.: та від 06.03.2013 №0000222204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 192319,25грн., у тому числі за основним платежем - 172367,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 19952,25грн.

Відповідно до приписів статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України предметом розгляду по суті в порядку адміністративного судочинства є не будь-які рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а лише ті, що породжують права та обов'язки учасників спірних відносин.

В свою чергу, висновки, викладені в акті податкового органу, складеного за результатом перевірки, не є предметом оскарження в адміністративному суді, оскільки не є обов'язковими ані для платника податків, ані для керівника контролюючого органу. Останній оцінює викладені в акті перевірки доводи і в разі наявності податкових порушень приймає податкове повідомлення-рішення, яке і визначає грошові зобов'язання платникові податків.

Натомість висновки, викладені в акті перевірки, є лише відображенням фактичних дій податкових інспекторів-ревізорів та їх особистої думки, а тому не створюють жодних правових наслідків. Відповідно, акти перевірки не порушують права платників податків безвідносно до змісту таких актів, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо протиправності дій щодо включення до актів перевірки будь-яких даних.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про протиправними дій податкового інспектора.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.03.2013 №0000212204 та від 06.03.2013 №0000222204, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дії позивача, як платника податку свідчать про його недобросовісність, а вчинені ним господарські операції викликають сумнів у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що свідчить про відсутність підстав для формування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат.

Суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.03.2013 №0000212204 та від 06.03.2013 №0000222204, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на формування податкового кредиту, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Проте, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту та валових витрат.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи для врахування специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не досліджено належним чином обставини, які є суттєвими для правильного вирішення даної справи.

Зокрема, факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись неможливістю реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій.

Проте, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не надано оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій, судами не з'ясовано умов відповідних договорів та специфіки кожної господарської операції позивача з контрагентами, не досліджено належним чином використання придбаних ним товарів і послуг у власній господарській діяльності.

При новому розгляді суди повинні також врахувати, що «добросовісний платник податків» не може нести відповідальність за неправомірні дії постачальників товару чи зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту. Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на формування податкового кредиту. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що справа в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.03.2013 №0000212204 та від 06.03.2013 №0000222204 підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції із скасуванням ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій в цій частині як таких, що не відповідають статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОГА-ТРЕЙДИНГ» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 у справі №826/9432/13-а скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.03.2013 №0000212204 та від 06.03.2013 №0000222204, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті позовних вимог постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 у справі №826/9432/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

Л.І. Бившева

---

А.М. Лосєв