cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 910/24389/14 15.12.14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "УКРСПЛАВ" доДочірнього підприємства Центр нових технологій "Маяк" простягнення коштів Суддя Васильченко Т.В.
в присутності представників сторін:
від позивача Тарасенко Р.А. довіреність б/н від 07.10.2014; від відповідачаГопкало О.В. довіреність №77 від 14.10.2014.
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД "УКРСПЛАВ" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства Центр нових технологій "Маяк" про стягнення 29316,38 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов договору №270201 від 27.02.2014 поставив відповідачу визначений договором товар, втім відповідач, в порушення умов даного договору, свої зобов'язання по оплаті поставленого товару, належним чином не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість, що зумовило нарахування штрафу, пені, річних та інфляційних втрат.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.11.2014 порушено провадження у справі №910/24389/14 та призначено до розгляду.
12.12.2014 позивач, через відділ діловодства суду, подав заяву про уточнення позовних вимог, яка за своїм змістом фактично є заявою про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 25901,54 грн. заборгованості, з якої: 19000,00 грн. - основний борг, 251,46 грн. - штраф, 2354,31 - пеня, 3864,00 грн. - інфляційні втрати та 431,77 грн. - 3% річних, у зв'язку з тим, що відповідач під час розгляду справи сплатив частково основний борг в сумі 4000,00 грн.
Частина 4 статті 22 ГПК України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.
Відповідно до абз. 1 п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Враховуючи те, що вищезазначені дії позивача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд приймає заяву про зменшення позовних вимог до розгляду.
Отже, оскільки зменшення розміру позовних вимог, викладене позивачем у його письмовій заяві, прийняте господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є: стягнення 25901,54 грн., з яких: 19000,00 грн. - основний борг, 251,46 грн. - штраф, 2354,31 - пеня, 3864,00 грн. - інфляційні втрати та 431,77 грн. - 3% річних.
В судовому засіданні 15.12.2014 представник позивача підтримав позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив задовольнити.
В свою чергу, представник відповідача, проти позову заперечив частково.
В судовому засіданні 15.12.2014 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, які приймали участь під час розгляду справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
27.02.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД "УКРСПЛАВ" (продавець) та Дочірнім підприємством Центр нових технологій "Маяк" (покупець) було укладено договір №270201, відповідно до умов якого продавець зобов'язується продати та передати у власність покупця металопродукцію, а покупець зобов'язується прийняти продукцію від продавця та оплатити її загальну вартість на умовах цього договору (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.2 договору номенклатура, асортимент, загальна кількість продукції, розмір партій, ціна за одиницю, сумарна вартість партії, умови і строки поставки передбачаються у рахунках-фактурах, що є невід'ємною частиною цього договору.
Продукція переходить у власність покупця з дня її навантаження в транспортний засіб покупця. Усі ризики втрати або пошкодження продукції переходять до покупця з дня навантаження продукції в транспортний засіб (п. 3.2 договору).
Пунктами 4.5, 4.8 договору сторони визначили, що оплату вартості товару вказаного у рахунку дозволяється здійснювати з розстрочкою або відстрочкою платежу. В такому разі покупець направляє гарантійного листа постачальнику, в якому йдеться про наміри отримати товар з розстрочкою або відстрочкою платежу, порядок та строки оплати, кількість і строки поставки товару, підписаного керівником підприємства, який має право першого підпису, завіреного печаткою підприємства та повний розрахунок за фактично отриманий товар покупець повинен здійснити протягом 10 робочих днів з моменту отримання товару.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2014 (п. 9.1 договору).
На виконання умов даного договору, позивач поставив, а уповноважений представник відповідача прийняв узгоджений товар на загальну суму 25146,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №30304 від 03.03.2014, яка підписана обома сторонами без зауважень, та довіреністю на отримання матеріальних цінностей №17 від 03.03.2014.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки визначених товарів.
Відповідач же, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором щодо оплати поставленого товару, оплату належним чином не здійснив, внаслідок чого виникла заборгованість за поставлений товар в сумі 19000,00 грн.
Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, а відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Пунктом 4.8 договору сторони визначили, що повний розрахунок за фактично отриманий товар покупець повинен здійснити протягом 10 робочих днів з моменту отримання товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При цьому, п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 19000,00 грн.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
При цьому, частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 7.2 договору сторони визначили, що за несвоєчасну оплату вартості продукції покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 0,2%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення виконання зобов'язання, від несвоєчасно сплаченої суми, за кожен день прострочення. Сплата пені не звільняє покупця від обов'язку виконання умов даного договору.
При цьому, п. 7.3 передбачено, що у випадку невиконання зобов'язань у термін, зазначений у п.4.4 цього договору, покупець сплачує продавцю додатково штраф у розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми.
Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за поставлений йому товар, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та п.п. 7.2, 7.3 договору, позивачем нараховано за період з 19.03.2014 по 18.09.2014 та заявлено до стягнення пеню в загальній сумі 2354,31 грн. та штраф в розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми у загальній сумі 251,46 грн.
Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності і в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 28.02.2011 р. у справі №23/225 та від 27.04.2012 р. у справі №06/5026/1052/2011.
Отже, оскільки сторони самостійно передбачили додатково крім сплати пені ще й штраф, та враховуючи те, що положення пункту 7.3 договору не суперечить нормам чинного законодавства, так як його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу на визначену договором суму, і є правовим наслідком прострочення оплати товару з вини відповідача, що не має нічого спільного із постійним нарахуванням пені за весь період неналежного виконання грошового зобов'язання, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу, які підлягають стягненню у заявленому розмірі, так як їх розрахунок є обґрунтованим, вірним та відповідає фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства.
Окрім того, оскільки у відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних в сумі 431,77 грн. за період з 19.03.2014 по 31.10.2014 та інфляційні втрати в сумі 3864,00 грн. за період з квітня 2014 по жовтень 2014.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги позивача в цій частині також підлягають задоволенню.
Водночас, в результаті перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, за розрахунком суду, в сумі 3561,74 грн. (за період з квітня по жовтень 2014: 23000,00х115,4858101/100-23000,00=3561,74 грн.), оскільки, позивач невірно визначив сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.
Таким чином, загальна сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача становить 3561,74 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 302,26 грн. позивачу належить відмовити.
Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу.
При цьому, судом враховано положення п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", яким визначено, що якщо зменшення розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК може бути покладений на відповідача.
Керуючись ст.ст. 4 3 , 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В И Р І Ш И В:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства Центр нових технологій "Маяк" (04073, м. Київ, пр. Московський, 8, ідентифікаційний код 30313077) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "УКРСПЛАВ" (02660, м. Київ, пр. Визволителів, 17; ідентифікаційний код 38308939) 19000 (дев'ятнадцять тисяч) грн. 00 коп. - основного боргу, 2354 (дві тисячі триста п'ятдесят чотири) грн. 31 коп. - пені, 251 (двісті п'ятдесят одну) грн. 46 коп. - штрафу, 431 (чотириста тридцять одну) грн. 77 коп. - 3 % річних, 3561 (три тисячі п'ятсот шістдесят одну) грн. 74 коп. - інфляційних втрат та 1808 (одну тисячу вісімсот вісім) грн. 54 коп. - судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
3. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 17.12.2014.
СуддяТ.В.Васильченко
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 15.12.2014 |
Оприлюднено | 19.12.2014 |
Номер документу | 41947169 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Васильченко Т.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні