Рішення

від 09.12.2014 по справі 914/3973/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.12.2014 р. Справа № 914/3973/14

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляція» (м. Львів)

до відповідача: Спільного Українсько-Російського підприємства «Електротехсервіс»

(м. Новояворівськ, Львівська обл.)

про: стягнення суми основного боргу в розмірі 660,90 грн., 3% річних у розмірі 41,19 грн., інфляційних втрат у розмірі 111,54 грн.,

Суддя: Пазичев В.М.

При секретарі: Мельник Р.Л.

Представники:

від позивача: Зінкевич О.М. - довіреність №1523-11/14 від 17.11.2014 року.

від відповідача: Не з'явився.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляція» (м. Львів) до Спільного Українсько-Російського підприємства «Електротехсервіс» (м. Новояворівськ, Львівська обл.) про стягнення суми основного боргу в розмірі 660,90 грн., 3% річних у розмірі 41,19 грн., інфляційних втрат у розмірі 111,54 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.11.2014 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 18.11.2014 року. Ухвалою суду від 18.11.2014 року розгляд справи відкладено до 25.11.2014 року, у зв'язку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою суду від 25.11.2014 року розгляд справи відкладено до 09.12.2014 року, у зв'язку з відсутністю представника відповідача.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 12.11.2014 року, про відкладення від 18.11.2014 року, від 25.11.2014 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

24.11.2014 року за вх.№50970/14 позивач подав пояснення по суті позовних вимог.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 12.11.2014 року, про відкладення від 18.11.2014 року, від 25.11.2014 року не виконав, явку повноважного представника не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, про що свідчить Реєстр №1366 на відправлення рекомендованої з повідомленням кореспонденції за 27.11.2014 року, а явка відповідача була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.

Відповідно до ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами, у відсутності представника відповідача.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 09.12.2014 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначено у позовній заяві, 16 листопада 2011 р. позивач здійснив відповідачеві поставку електротехнічної продукції на загальну суму 660,90 грн. з ПДВ. Факт здійснення поставки підтверджується видатковою накладною № РН-0002375 від 16.11.2011 р. З боку відповідача зазначена видаткова накладна підписана директором СП «Електротехсервіс» Мацюрою Іваном Григоровичем. Однак, за цей товар відповідач не розрахувався.

Позивач зазначає, що у зв'язку з цим, керуючись ч. 2 ст. 530 ЦК України, він звернувся до відповідача із листом № 690-09/12 від 18.09.2012 р., в якому вимагав негайно погасити зазначену заборгованість. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового переказу зазначений лист відповідач отримав 21.09.2012 р. Отже, термін погашення боргу минув 27.09.2012 р., однак, за твердженням позивача, відповідач так і не розрахувався.

Позивач зазначає, що звернувся до відповідача із претензією від 03.10.2012 р. № 800-10/12, в якій вимагав погашення зазначеного боргу. Однак, відповіді не отримав, а борі сплачений не був.

Позивач звертає увагу на те, що, як випливає із Акту звіряння взаєморозрахунків станом на 10.11.2014 р., впродовж 2011 р. позивач здійснив відповідачеві поставку декількох партій товару, однак відповідач не повністю розрахувався за отриманий товар, у зв'язку з цим позивач звернувся до нього із листом та претензією, в яких вимагав погашення боргу.

Позивач зазначає, що на момент подачі позовної заяви про стягнення боргу в примусовому порядку, ним було пропущено терміни позовної давності по двох попередніх поставках, які були здійснені у жовтні 2011 р., тому було подано позов лише стосовно поставки, яка відбулася 16 листопада 2011 р. на суму 660,90 грн.

На думку позивача, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу станом на 27.10.2014 р. 111,54 грн. інфляційних збитків та три проценти річних від простроченої суми, що становить 41,19 грн.

Отже, за твердженням позивача, загальна сума, яка підлягає сплаті, становить: 660,90 грн. (основного боргу) + 111,54 грн. (інфляційних збитків) + 41,19 грн. (три проценти річних) = 813,63 грн.

На момент розгляду справи відповідач не подав доказів погашення боргу в повному обсязі, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, відзиву на позов не подав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі, сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом; правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього , якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, 16 листопада 2011 р. позивач здійснив поставку відповідачеві електротехнічної продукції на загальну суму 660,90 грн. з ПДВ. Факт здійснення поставки підтверджується видатковою накладною № РН-0002375 від 16.11.2011 р. З боку відповідача зазначена видаткова накладна підписана директором СП «Електротехсервіс» Мацюрою Іваном Григоровичем, підпис якого завірений відтиском печатки відповідача. Також, в підтвердження отримання відповідачем товару, позивачем суду надана довіреність відповідача №53 від 14.11.2011 року, на яку має місце посилання в накладній Однак, за цей товар відповідач не розрахувався.

Як випливає із твердження позивача, станом на 10.11.2014 р., впродовж 2011 р. позивач здійснив відповідачеві поставку декількох партій товару, однак відповідач не повністю розрахувався за отриманий товар, у зв'язку з цим позивач звернувся до нього із листом та претензією, в яких вимагав погашення боргу.

В підтвердження звернення позивача до відповідача з вимогою належного виконання господарських зобов'язань останнього, згідно умов Договору, позивачем надана суду копія листа № 690-09/12 від 18.09.2012 р. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового переказу, зазначений лист відповідач отримав 21.09.2012 р. Також, позивач звернувся до відповідача із претензією від 03.10.2012 р. № 800-10/12, в якій вимагав погашення зазначеного боргу. Однак, за твердженням позивача, відповідач так і не розрахувався, відповіді не надав, а борг не сплатив.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання відповідач зобов'язаний сплатити нам станом на 27.10.2014р. 111,54 грн. інфляційних збитків та три проценти річних від простроченої суми, що становить 41,19 грн.

Отже, судом встановлено, що сума основного боргу відповідача перед позивачем складає 660.90 грн. (основного боргу) + 111,54 грн. (інфляційних збитків) + 41,19 грн. (три проценти річних) = 813,63 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.

На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу в повному обсязі, позовні вимоги не спростував, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.

Враховуючи, що позивач представив достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не заперечив та не спростував, суд прийшов до висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляція» (м. Львів) до Спільного Українсько-Російського підприємства «Електротехсервіс» (м. Новояворівськ, Львівська обл.) про стягнення суми основного боргу в розмірі 660,90 грн., 3% річних у розмірі 41,19 грн., інфляційних втрат у розмірі 111,54 грн. є обґрунтованим та підлягає до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення №2457 від 06.11.2014 року на суму 1827,00 грн. про сплату судового збору.

Господарські витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 4 3 , 33, 43, 49, 75, 80, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов - задоволити.

2. Стягнути з Спільного Українсько-Російського підприємства «Електротехсервіс» (81053, Львівська обл., м. Новояворівськ, вул. Львівська, 8, код ЄДРПОУ 20813774) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляція» (79035, м. Львів, вул. Липова Алея, 1/83, код ЄДРПОУ 22360905) суму основного боргу в розмірі 660 (шістсот шістдесят) грн. 90 коп., 3% річних у розмірі 41 (сорок одна) грн. 19 коп., інфляційних втрат у розмірі 111 (сто одинадцять) грн. 54 коп. та 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати, в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Пазичев В.М.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 12.12.2014 року