Ухвала

від 11.12.2014 по справі 804/2/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2014 рокусправа № 804/2/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 лютого 2014 року у справі № 804/2/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Укрспецбуд АВ до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Укрспецбуд АВ (далі - ТОВ Укрспецбуд АВ ) 8 січня 2014 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, згідно якого, просить визнати протиправними дії відповідача щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, в результаті яких було складено акт від 18.11.2013 року №917/04-65-22-03/34366080 та визнати протиправним та скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №0003562203 від 03.12.2013 року яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки висновки відповідача щодо нереальності господарських операцій позивача з ТОВ Трансторг , викладені у акті №917/04-65-22-03/30669937 від 18.11.2013 року (далі - акт перевірки) на підставі якого його було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 лютого 2014 року адміністративний позов задоволено частково. Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 03.12.2013 року №0003562203. У задоволенні решти позову відмовлено.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

В апеляційній скарзі зазначає про відсутність факту реального вчинення господарських операцій позивача з ТОВ Трансторг , які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовленні ними.

Відповідно до заперечень на апеляційну скаргу, позивач посилаючись на її необґрунтованість, просив у задоволені скарги відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача, який заперечував, щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинам з платником податків ТОВ Трансторг за грудень 2011 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №917/04-65-22-03/30669937 від 18 листопада 2013 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем положень:

- п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 101 477,00 грн.

Податкове зобов'язання з податку на додану вартість (основний платіж), визначене відповідачем у зв'язку із включенням позивачем до складу податкового кредиту за грудень 2011 року та січень 2012 року податку на додану вартість в сумі 101 477,00 грн. за податковими накладними виписаними ТОВ Трансторг .

Згідно з актом перевірки відповідач вважає, що вказані податкові накладні виписані за господарською операцією реальність якої не підтверджується оскільки контрагентами ТОВ Трансторг є ТОВ Ферріт Д , ТОВ РИВС , ТОВ Матадор , ТОВ Лігран , ТОВ Ліга які мають ознаки фіктивності.

Позиція податкового органу про безтоварність господарських операцій позивача ґрунтується на висновках акта перевірки ТОВ Трансторг .

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0003562203 від 03.12.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів у розмірі 101 477,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 25 369,25 грн. (а.с. 107).

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів/послуг, до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів/послуг, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що між позивачем (покупець) та ТОВ Трансторг (постачальник) укладено договір поставки металопрокату № 109/1 від 01.09.2011 року (а.с.71-73).

При цьому, з врахуванням положень п.п. 1, 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні судом першої інстанції досліджено питання щодо реального вчинення зазначеного правочину за наявності доказів, які підтверджують вказані обставини, а саме видаткових накладних (а.с. 74-78), рахунок-фактур (а.с. 84-88) та виписок з рахунку (а.с. 69-70).

ТОВ Трансторг виписано позивачу податкові накладні за грудень 2011 року на загальну суму ПДВ 608 862,49 грн., які відповідають вимогам ст. 201 Податкового кодексу України (а.с. 79-83).

Отриманий за умовами вказаного договору товар використано позивачем у межах власної господарської діяльності, а саме для виготовлення стропильної системи покривлі, що підтверджується договором № 258 від 07.11.2011 року та актом виконаних робіт за лютий 2012 року (а.с.89-93) .

Крім того суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі щодо відсутності у позивача товарно-транспортних накладних, оскільки належним чином засвідчені їх копії - №1304, №1305 від 15.12.2011 року, №1298 від 13.12.2011 року, № 1290, №1289 від 08.12.2011 року знаходяться в матеріалах справи (а.с. 124 - 128).

Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ Трансторг , за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, транспортування товару від продавця до покупця, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості, використання у власній господарській діяльності.

Крім того суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими посилання відповідача в акті перевірки на відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем з ТОВ Трансторг у зв'язку з тим, що контрагенти останнього ТОВ Ферріт Д , ТОВ РИВС , ТОВ Матадор , ТОВ Лігран , ТОВ Ліга мають ознаки фіктивності, оскільки податковим законодавством не передбачено підтвердження сплати ПДВ по ланцюгу поставок. Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України Про податок на додану вартість , платник податку це особа, яка згідно з цим законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Відтак відповідальність за не внесення до бюджету податку на додану вартість повинні нести постачальники продукції (виконавці робіт), а не позивач, який сплатив ПДВ у ціні придбаної продукції (виконаних робіт).

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09.01.2007 року у справі Інтерсплав проти України зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 лютого 2014 року у справі №804/2/14 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 12 грудня 2014 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко