Рішення

від 11.12.2014 по справі 201/13220/14-ц

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/13220/14-ц

2/201/3234/2014

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

/заочне в порядку гл. 8 розділу ІІІ ЦПК України/

11 грудня 2014 року м. Дніпропетровськ

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Демидової С.О.

при секретарі Пєронкові М.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради, третя особа - Придніпровська товарна біржа, про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на гараж, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Дніпропетровської міської ради про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна № 329-НД/329-Н від 10листопада 1995р. - гаража, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладеного на Придніпровській товарній біржі, реєстраційний номер 329-Н, між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Центр МЖК», дійсним, визнання за нею право власності на гараж НОМЕР_1 загальною площею 23,8 кв.м., розташований у Обслуговуючому кооперативі «Автогаражний кооператив «Сокіл-3» за адресою: АДРЕСА_1, визначивши третьою особою - Придніпровську товарну біржу. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що 10 листопада 1995 року нею на Придніпровській товарній біржі був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна № 329-НД/329- Н з Акціонерним товариством «Центр МЖК» (далі - АТ «Центр МЖК»), відповідно до якого вона придбала у АТ «Центр МЖК» гараж НОМЕР_1 загальною площею 27,9 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1, за 180 000 000 карбованців. Договір відповідно до вимог ст.15 Закону України «Про товарну біржу» зареєстрований за № 329-Н. Пунктом 4 договору підтверджується, що гроші продавцем отримані від покупця до підписання цього договору. За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 13 травня 2008 року Закрите акціонерне товариство «Центр МЖК», код ЄДРПОУ 21926339 ліквідовано та вилучено з ЄДРПОУ на підставі рішення суду. Розпорядженням Дніпропетровського міського голови № 778-р від 31 травня 2008 року «Про присвоєння адреси будівлям та спорудам по АДРЕСА_1)» присвоєно будівлям та спорудам по АДРЕСА_1. Позивач не в змозі розпорядитися придбаним майном, оскільки рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області № 12618674 23 квітня 2014 року відмовлено у державній реєстрації права власності на гараж на підставі ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки на думку державного реєстратора відсутній документ, що посвідчує право власності ОСОБА_1 на гараж. Тому позивач просить суд визнати договір купівлі - продажу дійсним та визнати за нею право власності.

Позивач в судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Надала заяву, в якій зазначила, що позовні вимоги підтримує, просить справу розглядати без її участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує, судові витрати стягнути не просила.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлений належним чином, причин не явки суду не повідомили.

За згодою позивача, відповідно до ч.1 ст. 224 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача та його представника - за наявними доказами і прийняти заочне рішення.

Оцінивши надані та добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 10 листопад 1995 року ОСОБА_1 на Придніпровській товарній біржі був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна № 329-НД/329- Н з АТ «Центр МЖК» /а.с. 10-11/, відповідно до якого вона придбала у АТ «Центр МЖК» гараж НОМЕР_1 загальною площею 27,9 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1, за 180 000 000 карбованців. Договір відповідно до вимог ст.15 Закону України «Про товарну біржу» зареєстрований за № 329-Н. Пунктом 4 договору підтверджується, що гроші продавцем отримані від покупця до підписання цього договору.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 13 травня 2008 року /а.с. 22/, Закрите акціонерне товариство «Центр МЖК», код ЄДРПОУ 21926339, ліквідовано та вилучене з ЄДРПОУ на підставі рішення суду, у зв'язку із визнанням його банкрутом. Отже, відповідачем у даних правовідносинах є орган місцевого самоврядування Дніпропетровська міська рада.

Розпорядженням Дніпропетровського міського голови № 778-р від 31 травня 2008 року «Про присвоєння адреси будівлям та спорудам по АДРЕСА_1)» присвоєно будівлям та спорудам по АДРЕСА_1 /а.с. 23/.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області № 12618674 23 квітня 2014 року відмовлено у державній реєстрації права власності на гараж на підставі ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно та їх обтяжень» оскільки документи, надані до реєстрації не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, адже відсутній документ, що посвідчує право власності за ОСОБА_1 /а.с. 19/.

Зокрема, в рішенні вказано, що Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013р. № 868, не передбачений наданий позивачем правовстановлюючий документ, який вважається таким, що підтверджує право власності на нерухоме майно.

Крім того, є суперечності між довідками АГК «Сокіл-3» № 18 від 16 грудня 2013 року та довідкою МБТІ щодо того, що гараж побудований за власні кошти ОСОБА_1

Суд зазначає, що пунктом 37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013р. № 868, передбачено, що документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є: 1) укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат; 2) свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат; 3) свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат; 4) видані нотаріусом свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікати; 5) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором відповідно до закону; 6) свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дублікат; 7) свідоцтво про право власності на нерухоме майно чи його дублікат, видані до 1 січня 2013 р. органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією; 8) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 9) державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право власності на землю, державний акт на право власності на земельну ділянку або державний акт на право постійного користування землею; 10) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 11) ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 12) заповіт, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 13) закон, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 14) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; 15) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 16) інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.

Отже, документом, за даною нормою, що дає право на реєстрацію нерухомого майна є будь-який документ, що підтверджує право власності.

Згідно ст. 45 ЦК України 1963 року, недодержання форми угоди, яку вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі. Згідно ч.2 ст. 47 ЦК України 1963 року, якщо одна зі сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Відповідно до п. 4 ст. 203 ЦК України правочин може вчинятися у формі, встановленій законом. Згідно зі ст. 209 ЦК України правочин, який вчиняється у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Частиною 2 ст. 220 ЦК України встановлено, що якщо сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд має право визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. За ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вказано у п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978р. «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», який до введення в дію ЦК України від 16 січня 2003 року, регулював порядок застосування ст. 47, ч.2 ЦК України від 1963 року, з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі - продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах, міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини; дарування іншого майна на суму понад 500 крб. і валютних цінностей на суму понад 50 крб. Якщо така угода виконана повністю або частково однією із сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч.2 ст. 47 ЦК за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені в законі обмеження (наприклад, статтями 105, 114 ЦК). Щоб не допустити неправильного визнання дійсним угод на підставі ч.2 ст. 47 ЦК, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов.

Як визначено статтею 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10.12.1991р. № 1956-XII в редакції станом на день укладення спірного договору купівлі-продажу (16.02.1993р.) біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

На момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна 10 листопада 1995р. між сторонами по справі на товарній біржі позивач не знав і не міг знати і про те, що даний правочин в майбутньому (у 2013р.) не буде чітко визначений Постановою Кабінету міністрів України, яким передбачений порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно.

При укладенні договору на біржі волевиявлення сторін було вільне, відповідало внутрішній волі; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зараз позивач не має можливості скористатися правом власності на нерухоме майно оскільки, у зв'язку з чим він змушений звертатись до суду за захистом свого порушеного права, як власника нерухомого майна. Є необхідність визнання договору купівлі-продажу дійсним і підстави для задоволення позову.

Щодо суперечностей між довідками АГК «Сокіл-3» № 18 від 16.12.2013р. /а.с. 12/ та довідкою МБТІ щодо того, що гараж побудований за власні кошти ОСОБА_1, дані довідки не є правовстановлюючими документами на підставі яких можна судити про право власності на нерухоме майно та примати рішення про державну реєстрацію об'єкта нерухомості.

Водночас, вимоги позивача, щодо визнання за нею права власності на гараж , суд вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки згідно п.27 постанови Кабінету Міністрів України №703 від 22 червня 2011 року, документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є: укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат; рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вiд 01 липня 2004р. № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

Таким чином, визнавши договір купівлі - продажу нерухомого майна дійсним, необхідність визнання за позивачами права власності на квартиру відсутня.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 57-61, 76, 88, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради, третя особа - Придніпровська товарна біржа, про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на гараж - задовольнити частково.

Визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна № 329-НД/329-Н від 10 листопад 1995р. - гаража, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладеного на Придніпровській товарній біржі, реєстраційний номер 329-Н, між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Центр МЖК», дійсним.

У задоволенні іншої частини позові - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. ст. 223, 232 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя С.О. Демидова