Ухвала

від 24.11.2014 по справі 2а-1737/12/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2014 року м. Київ К/800/32312/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.05.2012 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 року

у справі № 2а-1737/12/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.В.Д.»

до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Т.В.Д.» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28.05.2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова від 29.12.2011 року №0003522321 та №0003552321.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової невиїзної документальної перевірки позивача з питань достовірності нарахування податку на додану вартість за січень-березень 2011 року при здійсненні фінансово-господарських взаєморозрахунків з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», відповідачем складено акт від 14.12.2011 року №4804/23-209/20796403, яким встановлено порушення п. 180.1 ст. 180, п. 187.1 ст. 187, п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за січень-березень 2011 року на суму 1 381 381,00 грн. та завищено від'ємне значення за березень 2011 року на 3 908, 00 грн.

На підставі акта перевірки 29.12.2011 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: - №0003522321, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 1 381 381, 00 грн. за основним платежем та 1, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); - № 0003552321, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 3 908, 00 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку щодо відсутності порушень податкового законодавства позивачем і, як наслідок, неправомірного прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Підпунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» на підставі договорів субпідряду від 20.12.2010 року, від 21.02.2011 року, від 25.02.2011 року, від 01.03.2011 року.

Виконання даних господарських операцій підтверджується договорами субпідряду, договорами про внесення змін, податковими накладними, актами приймання виконаних будівельних робіт, підсумковими відомостями ресурсів, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт, виписками по особовому рахунку.

Встановлено, що дані договори субпідряду укладалися на виконання договору генерального підряду з Українським Католицьким Університетом Української Греко-Католицької Церкви на будівництво гуртожитку на 250 місць за адресою м. Львів вул. Стрийська 29, договорів підряду ТзОВ «Н.П.Б» на виконання ремонтних робіт по ремонту автозаправної станції в с. Раковець, в с. Чижиків та у м. Львові по вул. Шевченка, 18 Б.

Як вбачається із матеріалів справи, період господарських відносин позивача з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» за січень та березень 2011 року вже був предметом перевірок податковим органом, за результатами яких порушень не виявлено та складено довідки.

Отже, з приводу посилання податкового органу в акті перевірки, що став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, на матеріали перевірки ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», у даному випадку слід зазначити про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Крім того, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Посилання відповідача на завершення досудового слідства у кримінальній справі про обвинувачення директора ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» за ознаками складу злочину, передбаченого частиною третьою ст. 212, частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України, є необґрунтованим та не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки норма частини четвертої ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до відповідальності), а не щодо інших осіб.

Враховуючи наведене, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 224, 230 КАС України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.05.2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 року у справі № 2а-1737/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук