Ухвала

від 06.11.2014 по справі 817/1008/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2014 року м. Київ К/800/47731/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Юрченко В.П.

Суддів Сіроша М.В.

Усенко Є.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22.05.2014

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.08.2014

у справі № 817/1008/14

за позовом Публічного акціонерного товариства «Рівненська фірма «Укрторгбудматеріали»

до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 22.05.2014, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.08.2014 позов Публічного акціонерного товариства «Рівненська фірма «Укрторгбудматеріали» до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення: форми «Р» від 17.01.2014 №0000092201; форми «П» від 20.01.2014 №0000112201, в частині зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 650856,00 грн.; форми «Р» від 17.04.2014 №0000782201, в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість по вітчизняних товарах, на суму 32125,24 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено виїзну позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, за результатами перевірки складно акт від 31.12.2013 №942/17-16-22-01/05468819.

Актом перевірки встановлено наступні порушення: пп.4.1.1 п.4.1 ст. 4 , пп.5.4.10 п.5.4 ст. 5 , пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 , пп.7.4.3 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , пп. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135, пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139, п. 145.1 ст. 145, п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України та п. 1.4 ст. 1 , пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 , п. 4.1 ст. 4 , пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 , пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , п. 187.1 ст. 187 , п. 198.1 , п. 198.2 , п. 198.3 , п. 198.6 ст. 198 , п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

За результатами перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення: форми «Р» від 17.01.2014 №0000092201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток, на суму 94457,50 грн. (в т.ч. за основним платежем у розмірі 75566,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 18891,50 грн.); форми «П» від 20.01.2014 №0000112201, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 663265,00 грн., форми «Р» від 17.01.2014 №00000062201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах, на суму 33796,92 грн.

За наслідками адміністративного оскарження скасовано податкове повідомлення-рішення від 17.01.2014 №00000062201 в частині застосування штрафної (фінансової) санкції по податку на додану вартість у сумі 5,00 грн. та залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 17.01.2014 №0000092201, від 20.01.2014 №0000112201, також винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 17.04.2014 №0000782201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах, на суму 33791,92 грн. (в т.ч. за основним платежем у розмірі 31418,58 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 2373,34 грн.).

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Підставою для висновку про заниження позивачем доходу від безоплатно отриманих послуг оренди легкового автомобіля на суму 750 грн. слугувало те, що за даними регістрів бухгалтерського обліку позивача та платіжних документів не обліковувалась операція з отримання від фізичної особи ОСОБА_2 послуг оренди та не здійснювалась оплата.

Відповідності до п. 1.23 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», безоплатно надані товари (роботи, послуги) це: роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно до укладеного договору оренди автомобіля між ВАТ «РФ «Укрторгбудматеріали» та фізичною особою ОСОБА_2 від 01.06.2002, позивачу передано в оренду автомобіль марки FORD Transit 1997р. на платній основі. За умовами договору вартість орендної плати складає 500 грн. за календарний рік. Строк дії договору до 01.06.2011, оплата згідно пп. 4.2 п.4 договору проводиться по закінченню календарного року оренди протягом 5 днів.

Суди попередніх інстанцій правильно прийшли до висновку, що податковим органом безпідставно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, оскільки по зазначеному договору не закінчився строк позовної давності, а відсутність оплати по договору не свідчить про отримання безоплатної фінансової допомоги.

Оскільки, відсутні порушення в формуванні валових доходів зі сторони позивача по зобов'язанням договору оренди, тому сума по податку на додану вартість в розмірі 150,00 грн. визначена неправомірно. Суди правильно керувались приписами пп. 7.3.1 п. 7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до яких датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Стосовно правомірності віднесення до складу валових витрат паливно-мастильних матеріалів, що списані в результаті експлуатації легкового автомобіля марки FORD Transit 1997 за договором оренди легкового автомобіля від 01.06.2002, а саме: дизельне пальне на підставі актів списання товарів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 5.4.10 п. 5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334, до валових витрат платника податку відносяться витрати на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності (крім тих, що підлягають амортизації): легкових автомобілів, побутових літальних апаратів, моторних човнів, катерів і яхт, призначених для відпочинку, що належать платникам податку, основною діяльністю яких є надання платних послуг з транспортного чи туристичного обслуговування сторонніх громадян або організацій, а також якщо ці засоби належать спортивним організаціям і використовуються як спортивне знаряддя.

Не включаються до складу валових витрат витрати платника податку (крім витрат на оплату праці) на утримання і експлуатацію приміщень житлового фонду (крім житлового фонду, визначеного у підпункті 5.4.9 цієї статті), побутових літальних апаратів, моторних човнів, катерів і яхт, призначених для відпочинку, що використовуються з іншими цілями, ніж зазначені у цьому підпункті, або іншими платниками податку, ніж зазначені у цьому підпункті; витрати, пов'язані з стоянкою та паркуванням легкових автомобілів, а також 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів.

Беручи до уваги те, що відповідно до укладеного договору оренди автомобіля ( який використовувався у власній господарській діяльності позивача) під час його експлуатації, придбання паливно-мастильних матеріалів та поточний ремонт автомобіля орендар (позивач) здійснював за власний рахунок, тому податковим органом безпідставно було виключено із складу валових витрат вартість паливно-мастильних матеріалів, використаних товариством при експлуатації автомобіля.

З таких підстав є також помилковими висновки податкового органу про неправомірне зменшення податкового кредиту позивачем на загальну суму 1231,00 грн.

Щодо порушення позивачем п.1.4 ст.1, пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР , що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 10366,39 грн.(в т.ч. за січень 2010р. в сумі 1666,67 грн., за лютий 2010р. в сумі 1666,67 грн., за березень 2010р. в сумі 283,34 грн., за червень 2010р. в сумі 3750,00 грн., за листопад 2010р. в сумі 1666,67 грн., за грудень 2010р. в сумі 1333,34 грн.), суди правильно прийшли до висновку, що відповідно до норм п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України закінчився строк давності, а саме минуло 1095 днів для визначення податковим органом податкових зобов'язань.

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для висновку відповідача про заниження валових доходів на загальну суму 220768,39 грн. позивачем, став лист-відповідь Агенства нерухомості «Челсі» від 26.12.2013 №24 на запит податкового органу від 23.12.2013 №11604/17-16-22-01 щодо середньої вартості оренди 1 кв. м. нежитлових приміщень з метою здійснення торговельної діяльності в період з 01.10.2011 по 31.12.2012. Податковим органом, при проведенні аналізу цін на послуги оренди магазинів, складських та офісних приміщень наданих суб'єктом господарювання фізичних особам, встановлено невідповідність вартості 1 кв.м. нежитлового приміщення переданого їм в оренду, в порівнянні з вартістю 1 кв. м. нежитлового приміщення переданого в оренду суб'єктам господарювання юридичним особам.

Однак, відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведе зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у спів ставних умовах.

Справедлива ринкова ціна це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.14.1.71 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Судами встановлено, що в акті перевірки відсутні будь-які відомості про статистичні дані щодо рівня цін на послуги оренди магазинів, складських та офісних приміщень. Також, немає жодних відомостей про те, що податковим органом робилися запити до органів статистики щодо цін на такі послуги на внутрішньому ринку України.

Крім того, пп. 1.20.51 п. 1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що у разі якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовують правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав.

Відповідно до пп.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

У відповідності до пп. 1.20.10 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Підпунктом 4.3.2 п.4.3 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовя'зань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що за непрямим методом податкове зобов'язання визначається за оцінкою витрат платника податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають з ним у відносинах найму, а також оцінкою інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов'язання щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) відповідно до закону.

Методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується Законом і є загальною для всіх платників податків.

З таких підстав, висновки податкового органу про заниження валового доходу на загальну суму 220768,39 грн. та заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість з послуг оренди на загальну суму 44153,40 грн. є необґрунтованими.

Щодо заниження доходу, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування, на суму отриманої поворотної фінансової допомоги на загальну суму 52500,00 грн., підставою для донарахування зобов'язання в цій частині стало те, що на думку податкового отримана у 2011-2012 рр. поворотна фінансова допомога від Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Сантрі ЛТД» не була повернута протягом 365 днів з дня її отримання.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ НВП «Сантрі ЛТД» укладено договір №01/08 про надання поворотної фінансової допомоги від 01.08.2011. Даними бухгалтерського обліку позивача підтверджується надходження грошових коштів: в сумі 30000 грн. 01.08.2011, в сумі 20000 грн. 16.08.2011, в сумі 2000 грн. 26.10.2011, в сумі 7500 грн. 28.10.2011 (повернуто в сумі 7000 грн. 28.10.2012), в сумі 12000 грн. 08.02.2012 (повернуто кошти в сумі 12000 грн. 08.02.2012), в сумі 10700 грн. 21.02.2012, в сумі 15000,00 грн. 24.02.2012, в сумі 15000,00 грн. 26.03.2012, в сумі 5000,00 грн. 26.11.2012, в сумі 14000,00 грн. 29.11.2012, в сумі 4200 грн. 21.12.2012.

На дату укладання договору №01/08 про надання поворотної фінансової допомоги від 01.08.2011 ТОВ НВП «Сантрі ЛТД» є пов'язаною особою, оскільки відповідно до зведеного облікового реєстру власників цінних паперів ПАТ «Національний депозитарій України» станом на 26.09.2011 у зберігача ТОВ «Аффінаж» знаходиться цінні папери ТОВ НВП «Сантрі ЛТД» в кількості 976 шт., що складає відсоток у статутному фонді ПАТ «РФ «УКРТОРГБУДМАТЕРІАЛИ» - 67,5433%.

Згідно пп.14.1.257 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, фінансова допомога -надана на безповоротній або поворотній основі. Поворотна фінансова допомога сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Підпунктом 135.5.5 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України визначено доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: інших доходів, які зокрема включають: суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу. Положення цього пункту не поширюються на суми поворотної фінансової допомоги, отриманої від засновника/учасника (в тому числі нерезидента) такого платника податку, у випадку повернення такої допомоги не пізніше 365 календарних днів з дня її отримання.

Таким чином, поворотна фінансова допомога отримана від платника податку на прибуток на загальних підставах і залишилася неповернутою на кінець звітного періоду, то до доходів звітного періоду, що враховуються при обчисленні обєкта оподаткування, включається сума процентів, умовно нарахованих на суму неповернутої поворотної фінансової допомоги. Зазначені суми процентів розраховуються і відносяться згідно з пп.14.1.257 п.14.1 ст.14 ПК України, до безповоротної фінансової допомоги та включаються в дохід відповідно до п.137.10 ст.137 цього Кодексу. А тому, висновок відповідача про заниження доходу, що враховується при визначенні обєкта оподаткування, на суму отриманої поворотної фінансової допомоги на загальну суму 52500,00 грн. є безпідставним.

Крім того, під час перевірки встановлено заниження позивачем скоригованих витрат за І кв. 2010р. на суму 76642,00 грн., за ІІ кв. 2010р. на суму 29608,00 грн., за IІІ кв. 2010р. на суму 48070,00 грн. Судами встановлено, що дана помилка самостійно виявлена платником податку та виправлена у IV кв. 2010р..

Сума занижених за 1-3 кв. 2010р. витрат на оплату праці включена позивачем до складу скоригованих валових витрат по коду рядка 04.3 декларації у сумі 206600,00 грн. при поданні до ДПІ уточнюючого розрахунку податкових зобовязань у звязку з виправленням самостійно виявлених помилок від 21.02.2011р. №90000657686.

Відповідно до норм пп.5.6.1 п.5.6 ст.5 Закону № 334, - до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).

На підставі наданих табелів обліку робочого часу, особових карток нарахування оплати праці, відомостей нарахування оплати праці за січень-грудень 2010р. та за січень-березень 2011р., та даних бухгалтерського обліку, суди правильно прийшли до висновку про відсутність порушення пп.5.6.1 п.5.6 ст. 5 Закону № 334 щодо завищення скоригованих валових витрат за IV кв. 2010р. на суму 154320,00 грн.

Перевіркою відображених по коду рядка 06 Декларацій «Інші витрати» показників за період з 01.04.2011 по 31.12.2012 у загальній сумі 1460663,00 грн. встановлено, що позивач відносив від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) року (від'ємне значення рядка 7 Податкової декларації) за попередній звітний (податковий) рік. Враховуючи відсутність порушень щодо правильності формування показника від'ємного значення за 2010-2011 рр. та враховуючи документальне підтвердження інших витрат, доводи податкового органу щодо завищення задекларованих платником податку показників по коду рядка 06 (сума рядків 06.1-06.6/06.1-06.5) на загальну суму 550287,00 грн. є необґрунтованими.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками судів про допущення податковим органом арифметичної помилки, та відповідно, сума завищення задекларованих платником податку показників по коду рядка 06 Декларацій не відповідає вказаній в акті перевірки сумі такого завищення у розмірі 550287,00 грн.. Арифметична різниця між сумою «Інших витрат» та їх підтверджених складових становить 495538,00 грн. (1460663,00 грн. -965125,00 грн.).

Перевіркою також встановлено, що позивач за період з 01.04.2011р. по 31.12.2012р. по коду рядка 06.5.19 Декларації з податку на прибуток підприємства «Витрати на операції оренди/лізингу» задекларував витрати за звітний період ІІ кв. 2011р. в сумі 19662,00 грн., за ІІ-ІІІ кв. 2011р. в сумі 33936,00 грн. (в т.ч. за ІІІ кв. 2011р. в сумі 14274,00 грн.), за ІІ-IV кв. 2011р. в сумі 47395,00 грн. (в т.ч. за IV кв. 2011р. в сумі 13459,00 грн.); по коду рядка 06.4.19 Декларації з податку на прибуток підприємства «Витрати на операції оренди/лізингу» задекларувало витрати за звітний період І кв. 2012р. в сумі 13320,00 грн., за півріччя 2012р. в сумі 31627,00 грн. (в т.ч. за ІІ кв. 2012р. в сумі 18307,00 грн.), за ІІІ кв. 2012р. в сумі 50533,00 грн. (в т.ч. за ІІІ кв. 2012р. в сумі 18906,00 грн.), за 2012р. в сумі 70890,00 грн. (в т.ч. за IV кв. 2012р. в сумі 20357,00 грн.). Колегія суддів погоджується з висновками судів про правильне віднесення позивачем до складу витрат витрати на утримання майна, що надавалося в оренду іншим суб'єктам господарювання (на підставі укладених договорів оренди), що підтверджується актами приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів; актами передачі виконаних робіт, послуг; актами списання товарів.

Відповідно до п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

На підставі наведеного та за відсутності, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області відхилити.

Ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.08.2014 та постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22.05.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)В.П. Юрченко Судді (підпис) М.В. Сірош (підпис) Є.А. Усенко