Рішення

від 16.12.2014 по справі 917/2181/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2014 р. Справа №917/2181/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос-Агро-Транс", вул. Завгороднього, 2а, с. Лубенці, Кам'янський район, Черкаська область,20820

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яромир-Агро", вул. Київська, 4, корпус В, с. Вікторія, Пирятинський район, Полтавська область,37044

про стягнення 273 517,85 грн. заборгованості

суддя Тимощенко О.М.

Представники сторін:

від позивача: Хоменко І.М., дов. б/н від 07.11.2014 року

від відповідача: не з'явився

У судовому засіданні 16.12.2014 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення та повідомив дату складання повного тексту рішення згідно ст.85 ГПК України.

СУТЬ СПРАВИ: розглядається позовна заява про стягнення 273 517,85 грн. заборгованості за договором про надання сільськогосподарських послуг в рослинництві №1/14 від 21.02.2014 року, з яких: 213072,50 грн. - сума основного боргу, 26561,08 грн. - пеня за прострочення сплати заборгованості, 3957,89 грн. - 3% річних, 29926,38 грн. - інфляційні.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, хоча і був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання (повідомлення про вручення поштового відправлення в матеріалах справи).

В попередньому судовому засіданні представник відповідача надав суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечував посилаючись на те, що на даний час у ТОВ "Яромир-Агро" відсутні будь-які відомості про надання йому послуг з боку ТОВ "Колос-Агро-Транс", оскільки слідчим відділом Лубенського МВ УМВС України в Полтавській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №42014170240000065 від 27.08.2014р. відносно службових осіб ТОВ "Яромир-Агро" за ознаками злочину, передбаченого ч.5 ст. 191 КК України. 26.09.2014 року. Слідчим Лубенської міжрайонної прокуратури Волковим Д.В. проведено обшук в адміністративній будівлі ТОВ "Яромир-Агро", в ході якого вилучено всю бухгалтерську документацію ТОВ "Яромир-Агро", печатку товариства, всю оргтехніку. Відповідно до наказу №235-К від 10.10.2014р. роботу на посаді директора ТОВ "Яромир-Агро" розпочав Базильчук Л.П.

Також відповідач посилається на те, що підписи колишнього директора ТОВ "Яромир-Агро" Абу Халіль Імад та печатка підприємства у копіях документів про надання послуг, наданих позивачем, можуть не відповідати дійсності, як і сам факт надання таких послуг.

Представник позивача в судовому засіданні озвучив суду письмову заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з ТОВ "Яромир-Агро" на користь ТОВ "Колос-Агро-Транс" 213072,50 грн. заборгованості за договором про надання сільськогосподарських послуг в рослинництві №1/14 від 21.02.2014 року, 26561,08 грн. - пеню за прострочення сплати заборгованості, 3957,89 грн. - 3% річних, 27770,37 грн. - інфляційних.

Згідно ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Суд приймає заяву про зменшення розміру позовних вимог до розгляду та розглядає позовні вимоги в редакції даної заяви від 16.12.2014 року.

Також представник позивача підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.

В зв'язку з тим, що необхідних для вирішення спору доказів наявних в матеріалах справи достатньо, господарський суд повідомляв належним чином відповідача про дату, час і місце судового розгляду, а неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, жодних клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, то справа розглядається за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив :

21.02.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Колос-Агро-Транс" (позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Яромир-Агро" (відповідач, замовник) було укладено договір про надання сільськогосподарських послуг в рослинництві № 1/14, згідно якого замовник доручив, а виконавець зобов'язався на власний ризик виконати, у відповідності до умов даного договору, послугу по збиранню врожаю кукурудзи, а замовник зобов'язався прийняти цю роботу та оплатити її (п.1 договору) (арк. с. 13).

Пунктом 3.3. договору сторони погодили, що замовник зобов'язується взяти на себе розгрузку комбайнів краном з тралу компенсувати вартість погрузочно-розгрузочних робіт жатки.

Відповідно до п. 4.1. договору остаточний розрахунок за надані послуги проводиться після підписання акту виконаних робіт та виставлених рахунків, але не пізніше 10 (десяти) банківських днів.

03.03.2014 року позивачем на виконання умов договору були виконані відповідачу роботи по збиранню кукурудзи на загальну суму 212 008,50грн. та вантажно-розвантажувальні роботи краном на загальну суму 1064,00 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000280 від 03.03.2014 року, №ОУ-0000282 від 03.03.2014 року та рахунками фактури №СФ-0000032 від 03.03.2014 року, №СФ-0000031 від 03.03.2014 року (арк. с. 14-17).

Позивач вказує, що взяті на себе зобов'язання щодо оплати наданих послуг відповідач не виконав і за ним рахується заборгованість перед позивачем за надані послуги в сумі 213 072,50 грн., яку і просить стягнути позивач.

Також позивачем на підставі пункту 4.1. та договору та статті 625 ЦК України нараховано відповідачу: пеню в сумі 26 561,08 грн. за період з 18.03.2014 року по 19.09.2014 року, 3% річних в сумі 3 957,89 грн. за період з 18.03.2014 року по 31.10.2014 року, інфляційні втрати в сумі 27 770,37 грн. за період з 18.03.2014 року по 31.09.2014 року, які позивач також просить суд стягнути з відповідача.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору про надання послуг, згідно якого, в силу ст. 901 ЦК України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно повинно бути виконане у встановлений строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, на момент пред'явлення позову та розгляду справи, відповідач свої зобов'язання за договором про надання сільськогосподарських послуг в рослинництві №1/14 від 21.02.2014 року не виконав.

Судом встановлено, що актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000280 від 03.03.2014 року, №ОУ-0000282 від 03.03.2014 року (арк. с. 14-15), підписаних сторонами та скріплених їх печатками, рахунками фактури №СФ-0000032 від 03.03.2014 року, №СФ-0000031 від 03.03.2014 року, які виставлялися відповідачу для оплати (арк. с. 16-18) підтверджується факт надання позивачем відповідачу послуг на загальну суму 213 072,50 грн.

Отже, відповідач підписавши договір про надання сільськогосподарських послуг в рослинництві №1/14 від 21.02.2014 року, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000280 від 03.03.2014 року, №ОУ-0000282 від 03.03.2014 року взяв на себе зобов'язання з оплати наданих послуг.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Відповідно до ст.2 цього закону, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В пункті 4.1. договору сторони погодили, що розрахунок за виконаний об'єм робіт проводиться замовником за кожні 430 га на підставі виставлених рахунків та підписаних актів прийому-передачі виконаних робіт не пізніше 2 банківських днів, в іншому випадку замовник зобов'язується оплатити пеню за кожен день прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 26 561,08 грн. за період з 18.03.2014 року по 19.09.2014 року.

При проведенні перевірки правильності нарахування пені, судом встановлено, що заявлений позивачем період стягнення пені перевищує шість місяців, що суперечить ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

З урахуванням вищевикладеного судом було здійснено перерахунок пені за допомогою калькулятору "Ліга: Закон Еліт ", згідно якого стягненню підлягає 21 780,09 грн. пені.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Позивачем нараховано відповідачу 3% річних в сумі 3 957,89 грн. за період з 18.03.2014 року по 31.10.2014 року. Дані нарахування не суперечать розрахунку та підлягають задоволенню.

Також позивачем нараховано відповідачу, інфляційні втрати в сумі 27 770,37 грн. за період з 18.03.2014 року по 31.09.2014 року.

В п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З огляду на викладене вимоги про стягнення інфляційних підлягають частковому задоволенню на суму 25 994,85 грн. (за період: за період з 01.04.2014р.- по 31.09.2014року).

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Таким чином, на підставі матеріалів справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 213 072,50 грн. основного боргу, 21 780,09 грн. пені, 3 957,89 грн. 3% річних, 25 994,85 грн. інфляційних обґрунтовані, підтверджуються наявними доказами ( в мат. справи) і підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача стосовно того, що у нього на даний час відсутні будь-які відомості про надання йому послуг з боку ТОВ "Колос-Агро-Транс", оскільки слідчим відділом Лубенського МВ УМВС України в Полтавській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №42014170240000065 від 27.08.2014р. відносно службових осіб ТОВ "Яромир-Агро" за ознаками злочину, передбаченого ч.5 ст. 191 КК України. 26.09.2014 року та проведено обшук, в ході якого вилучено всю бухгалтерську документацію ТОВ "Яромир-Агро", печатку товариства, всю оргтехніку суд відхиляє.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договорів та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором, або законом.

Процесуальним законодавством передбачено, що господарське судочинство здійснюється шляхом письмового провадження, а тому факт наявності визначених обставин має підтверджуватись певними доказами, як це встановлено положеннями ст. ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, Господарський процесуальний кодекс України покладає обов'язок доказування на сторони, а тому кожна сторона повинна довести наявність тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Факт надання позивачем відповідачу послуг за договором №1/14 від 21.02.2014 року на загальну суму 213 072,50 грн. доведений позивачем належними та допустимими доказами (підписаними позивачем та відповідачем та скріпленими їх печатками актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000280 від 03.03.2014 року, №ОУ-0000282 від 03.03.2014 року).

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 33,43,49,82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Яромир-Агро" (вул. Київська, буд. 4, корпус В, с. Вікторія, Пирятинський район, Полтавська область,37044, ідентифікаційний код 33582194) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос-Агро-Транс" (вул. Завгороднього, 2а, с. Лубенці, Кам'янський район, Черкаська область,20820, ідентифікаційний код 38509501) 213 072,50 грн. основного боргу, 21 780,09 грн. пені, 3 957,89 грн. 3% річних, 25 994,85 грн. інфляційних, 5338,18 грн. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 19.12.2014 р.

Суддя Тимощенко О.М.