Рішення

від 10.12.2014 по справі 922/5081/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2014 р.Справа № 922/5081/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шатернікова М.І.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши справу

за позовом ФОП ОСОБА_1, м. Луцьк до ПП "Транспортно-експедиційна компанія "Успіх", смт. Васищеве про стягнення 6400,00 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач 10.11.2014 р. звернувся до господарського суду з позовною заявою, в який просить суд стягнути з ПП "Транспортно-експедиційна компанія "Успіх" на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № Д-24092013-2 про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом, укладеним між сторонами 24.09.2013 р. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума основного боргу у розмірі 6400,00 грн. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором в частині своєчасної оплати вартості наданих послуг за заявками № 3-28052013-5 від 28.05.2013 р. та № 3-05062014-2 від 05.06.2014 р. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.11.2014р. за вищевказаним позовом було порушено провадження у справі № 922/5081/14, розгляд якої призначено на 26.11.2014 р. о 12:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.11.2014 р. розгляд справи № 922/5081/14 було відкладено на 10.12.2014 р. о 12:00 год.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, у наданих на адресу суду поясненнях (вх. 44319) просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з*явився, у наданому у попереднє судове засідання відзиві на позов (вх. 42211) викладені заперечення проти позовних вимог. Обґрунтовуючи свої заперечення відповідач посилається на те, що умовами заявки № 3-28052013-5 від 28.05.2013 р. не було передбачено оплату за простій транспортного засобу, а також на той факт, що у відповідача не виник обов'язок проведення оплати послуг позивача, оскільки позивачем не були направлені на адресу відповідача всі документи , що передбачені п. 17 заявки № 05062014 від 05.06.2014 р., на підставі яких повинна провадитись оплата послуг позивача, в свою чергу грошова сума в розмірі 5500,00 грн., яка сплачена відповідачем на користь позивача є передплатою.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

24 вересня 2013 р. між Фізичною особою підприємцем - ОСОБА_1 (позивачем) та приватним підприємством "ТЕК "УСПІХ" (відповідачем) було укладено договір № Д-24092013-2 про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом, у відповідності до умов якого позивач (виконавець), на підставі письмового замовлення відповідача (експедитора) виконує перевезення вантажу шляхом залучення транспортних засобів, належних позивачу у відповідності з умовами даного договору та заявок.

Відповідно до п. 6.5 договору, даний договір вступає у силу з моменту його підписання будь-яким зручним способом та діє до 31.12.2013 року.

Відповідно до частини 1 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно пункту 10.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 N 363 (зі змінами та доповненнями) перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених договорів із замовниками згідно з заявками або за разовими договорами.

Частиною 2 статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що укладання договору перевезення вантажу підтверджується складанням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента, тощо) відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до п. 2.5 договору перевезення здійснюється на підставі письмових заявок, які направляються відповідачем позивачу поштою або факсом.

Відповідно до п.п 3.1.2-31.3, 3.1.7 договору позивач зобов`язаний на підставі заявки здійснити перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом та у строки, зазначені у заявці. Подати технічно справний транспортний засіб, який має доступ до перевезення під митними пломбами та печатками, здатний перевозити вантаж, зазначений у заявці, який відповідає санітарним вимогам та нормам країн, по території який проїде транспортний засіб, в пункт завантаження в строки зазначені у заявці. Доставити ввірений йому відповідачем вантаж до пункту призначення та видати його уповноваженій на отримання вантажу особі, а також відмітити у ТТН отримання вантажу вантажоотримувачем з дотриманням умов п. 2.15 договору.

Відповідно до п. 3.2.3 договору, відповідач зобов`язаний проводити оплату послуг позивача в порядку та строки, що передбачені даним договором.

Сторонами у п. 4.3 договору визначено, що всі розрахунки між сторонами здійснюються в національній валюті України. Оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом 7 банківських днів із суми грошових коштів, фактично отриманих від замовника, з моменту отримання від позивача оригіналів документів: акта виконаних робіт, податкової накладної, СМР та інших документів, передбачених заявкою.

Ст. 9 Закону України № 1955-І\/ встановлено, що перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні оформляється міжнародною товарно-транспортною накладною (надалі - CMR).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до заявки № З-05062014-2 від 05.06.2014 року (а.с. 15) на перевезення вантажів автомобільним транспортом Краков - Київ ФОП ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання належним чином виконати перевезення автомобільним транспортом за маршрутом м. Краков (Польща) - м. Київ (України), а відповідач - своєчасно оплатити надані послуги по перевезенню в сумі 9500,00 грн., для чого позивачем було подано для завантаження транспортний засіб Рено д.н.з. НОМЕР_1, з напівпричепом Шмітц держ. номер НОМЕР_2, водій ОСОБА_2, який прийняв вантаж до перевезення 05.06.2014 року, про що було оформлено відповідну товарно - транспортну накладну CMR.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується відповідачем у наданому відзиві на позов, позивач надав відповідачу послуги з перевезення на загальну суму 9500,00 грн., що підтверджується міжнародною товарно - транспортною накладною CMR з відміткою про отримання вантажу (а.с. 15).

Також з матеріалів справи вбачається, що позивачем було виставлено відповідачу рахунок - фактуру на оплату наданих транспортних послуг № СФ-0000419 від 11.06.2014 року на суму 9500,00 грн.

Як зазначає позивач в позовній заяві, відповідач в порушення п. 4.3. договору свої зобов'язання належним чином не виконав, а саме не провів повної оплати наданих позивачем послуг з перевезення в строки передбачені договором, а здійснив лише часткове погашення - в сумі 5500,00 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача.

16.06.2014 року позивачем було направлено на адресу відповідача рахунок № 419, акт, CMR, заявка.

У зв'язку з вищевикладеним, позивач вважає, що відповідач не виконав у повному обсязі свого обов`язку щодо оплати послуг з перевезення вантажу наданих на підставі заявки № З-05062014-2 від 05.06.2014 року за договором Д-24092013-2 про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом від 24.09.2013 року.

Заперечення відповідача ґрунтуються на тому, що відповідно до п. 17 заявки № З-05062014-2 від 05.06.2014 року оплата послуг відбувається по оригіналам документів: заявка, рахунок, акт наданих послуг, міжнародна товарно - транспортна накладна, довідка про транспортні витрати. Отже, як вважає відповідач, у нього не виник обов`язок провести оплату послуг позивача через умови узгодженої заявки, які позивачем не виконані. Грошова сума в розмірі 5500,00 грн., яка була сплачена відповідачем на користь позивача є передплатою. У зв`язку з викладеним, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову в цій частині.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як свідчать матеріали справи, позивач виконав свої зобов`язання щодо здійснення перевезення вантажу, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем, проте відповідач в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов спірного договору, розрахунок за надані послуги в повному обсязі не здійснив, у зв'язку з чим, у відповідача виникла перед позивачем заборгованість за послуг з перевезення вантажу надані на підставі заявки № З-05062014-2 від 05.06.2014 року за договором Д-24092013-2 про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом від 24.09.2013 року в розмірі 4000,00 грн.

За таких підстав, враховуючи, що відповідачем не доведений факт відсутності заборгованості перед позивачем, відповідачем не надано суду належних доказів виконання домовленості у повному обсязі, приймаючи до уваги, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу, а також враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, позовні вимоги позивача в сумі основного боргу у розмірі 4000,00 грн. є обґрунтованими, підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 2400,00 грн. оплати за надані послуги на підставі заявки № 3-28052013-5 від 28.05.2013 р. за простій автомобілю, суд зазначає наступне.

Фактично, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф за простій транспортного засобу на підставі п. 5.3.1 договір № Д-24092013-2 про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом від 24.09.2013 року.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 28 травня 2013 року між сторонами було підписано заявку № 3-28052013-5 на перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом: С.Петербург-Бачівськ-Київ (Росія-Україна) на суму 9000 грн. та визначено дату завантаження 28.05.2013 року.

Як вказує позивач у позовній заяві, вантаж був завантажений за вказаною відповідачем адресою 04.06.2013 року, на підтвердження чого позивачем надано лист простою. Таким чином, вказуючи на ту обставину, що автомобіль не був завантажений з вини замовника і простояв на завантаженні з 28.05.2013 р. по 04.06.2013 р., та посилаючись на п. 5.3.1 договору № Д-24092013-2 від 24.09.2013 року, позивач вважає свої права порушеними та такими, що підлягають захисту шляхом стягнення з відповідача штрафу у розмірі 2400,00 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тому, згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Форма правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, встановлена статтею 547 ЦК України, частина 1 якої передбачає, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Як зазначалось вище, позивач обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № Д-24092013-2 від 24.09.2013 року та встановлену у п. 5.3.1 договору відповідальність за простій автомобілю під завантаженням у вигляді штрафу.

Дійсно у п. 5.3.1 договору № Д-24092013-2 від 24.09.2013 року, сторонами узгоджено, що у разі простою транспортного засобу під завантаженням або вивантаженням понад норму передбачену в п. 3.2.2 договору (48 год при завантаженні) експедитор оплачує виконавця штраф у розмірі 250 грн. за кожну наступну добу простою на території країн СНД.

Проте, посилання відповідача на те, що заявка № 3-28052013-5 на перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом: С.Петербург-Бачівськ-Київ (Росія-Україна) від 28.05.2013 року була укладена в рамках договору № Д-24092013-2 від 24.09.2013 року, суд вважає юридично неспроможними, оскільки заявка № 3-28052013-5 була узгоджена сторонами та послуги були надані раніше (травень-червень 2013 р.) ніж між сторонами було укладено договір № Д-24092013-2 від 24.09.2013 року.

Натомість, із змісту спірної заявки на перевезення вбачається, що сторони не передбачили між собою та не виклали у письмовому вигляді такого виду забезпечення виконання зобов'язання як штраф за простій автомобілю під завантаженням.

Згідно ч. 2 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За таких підстав, враховуючи, що умовами заявки № 3-28052013-5 на перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом: С.Петербург-Бачівськ-Київ (Росія-Україна) від 28.05.2013 року не було передбачено забезпечення виконання зобов*язання у вигляді пені за простій транспортного засобу; заявка № 3-28052013-5 була узгоджена сторонами 28.05.2013 року, тобто раніше ніж між сторонами було досягнено домовленості та укладено договір № Д-24092013-2 від 24.09.2013 року, а також приймаючи до уваги те, що позивачем не надано до матеріалів справи жодних доказів простою транспортного засобу саме з вини відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 2400,00 грн. спростовуються матеріалами справи та задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 4000,00 грн.; в іншій частині у розмірі 2400,00 грн. штрафу суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд стягує з відповідача на користь позивача 1141,88 грн. витрат по оплаті судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 546, 547, 549, 610, 611 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 44, 49, 75, 82-85, Господарського процесуального кодексу України; -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Транспортно-експедиційна компанія "УСПІХ" (62495, Харківська область, Харківський район, смт. Васищево, вул. Кирова, 2-А, кв. 20; ідентифікаційний код 37846726) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (юридична адреса: АДРЕСА_1; поштова адреса: АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_3) 4000,00 грн. основного боргу, 1141,88 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В частині вимог щодо стягнення з відповідача 2400,00 грн. боргу за простій транспортного засобу в позові відмовити.

Повне рішення складено 15.10.2014 р.

Суддя М.І. Шатерніков