Постанова

від 18.12.2014 по справі 911/3853/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2014 р. Справа№ 911/3853/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

За участю представників:

Від позивача: не з"явився;

Від відповідача: Кащенко Р.В.- представник;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит"

на рішення Господарського суду Київської області від 07.11.2014

у справі № 911/3853/14 (суддя Горбасенко П.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алавер-буд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит"

про стягнення 59 054, 03 грн.

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Алавер-буд" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит" (далі - відповідач) про стягнення 63 590,82грн. заборгованості, з яких: 15 119,79грн. боргу за поставлений, згідно договору поставки № 10 від 03.02.2014р., товар, 12 043грн. пені, 34 318,55грн. інфляційних втрат та 2 109,28грн. 3 % річних.

В процесі розгляду справи судом першої інстанції, позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача 59 054,03 грн. заборгованості, з яких: 15 119,79 грн. боргу за поставлений на підставі видаткової накладної № 3 від 03.02.2014 згідно договору поставки № 10 від 03.02.2014 товар, 11 135грн. пені, 30 909,10грн. інфляційних втрат та 1 890,14грн. 3 % річних. Вказана уточнена позовна заява прийнята судом до розгляду.

Крім того, позивач подав заяву, згідно якої просив суд стягнути з відповідача 12 000 грн. витрат на послуги адвоката.

Рішенням Господарського суду Київської області від 07.11.2014 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алавер-буд" 15 119 (п'ятнадцять тисяч сто дев'ятнадцять гривень) 79 коп. боргу за поставлений, на підставі видаткової накладної № 3 від 03.02.2014 згідно договору поставки № 10 від 03.02.2014, товар, 11 029 (одинадцять тисяч двадцять дев'ять гривень) 02 коп. пені, 30 909 (тридцять тисяч дев'ятсот дев'ять гривень) 10 коп. інфляційних втрат, 1 853 (одну тисячу вісімсот п'ятдесят три гривні) 00 коп. 3 % річних, 2 436 (дві тисячі чотириста тридцять шість гривень) 00 коп. витрат на послуги адвоката та 1 822 (одну тисячу вісімсот двадцять дві гривні) 58 коп. судового збору.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Візит" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення по цій справ та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит" у справі № 911/3853/14 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В, суддів Михальської Ю.Б. та Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2014 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит" прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 18.12.2014.

В судовому засіданні 18.12.2014 представник відповідача надав свої пояснення по справі.

Представник позивача в судове засідання 18.12.2014 не з"явився, причини неявки суду невідомі.

Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 лютого 2013 року № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копію ухвали Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2014 у справі № 911/3853/14 було надіслано учасникам судового процесу на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвал.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 03.02.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алавер-буд" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Візит" (Покупець) укладено договір поставки № 10 (далі по тексту-Договір), згідно якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець - прийняти та оплатити продукти харчування (товар) у кількості, по найменуваннях і цінах, зазначених у накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п.2 Договору, датою поставки товару по договору є день передачі вищезазначеного товару постачальником покупцю по накладній, яка є невід'ємною частиною договору і підписана уповноваженими особами сторін.

Згідно п. 4.3. Договору оплата за товар покупцем здійснюється в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок постачальника на протязі 30 банківських днів з моменту поставки товару згідно накладної.

Пунктом 9.1. Договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2014.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу, а відповідач прийняв товар на загальну суму 767 863,82грн., що підтверджується видатковими накладними:

-№ 3 від 03.02.2014 на суму 36 920грн.,

-№ 4 від 03.02.2014 на суму 23 060грн.,

-№ 6 від 04.02.2014. на суму 47 541,67грн.,

-№ 7 від 05.02.2014на суму 44 738,82грн.,

№ 8 від 06.02.2014 на суму боргу 19 944,02грн.,

№ 9 від 07.02.2014 на суму боргу 29 146,01грн.,

№ 10 від 10.02.2014 на суму боргу 38 080грн.,

№ 11 від 10.02.2014 на суму боргу 14 762грн.,

№ 12 від 11.02.2014 на суму боргу 49 614,67грн.,

№ 13 від 12.02.2014 на суму боргу 40 518грн.,

№ 14 від 13.02.2014 на суму боргу 19 852,02грн.,

№ 15 від 13.02.2014 на суму боргу 24 780,01грн.,

№ 16 від 17.02.2014 на суму боргу 41 460грн.,

№ 17 від 17.02.2014 на суму боргу 15 857грн.,

№ 18 від 18.02.2014 на суму боргу 46 894,63грн.,

№ 19 від 19.02.2014 на суму боргу 23 034грн.,

№ 20 від 20.02.2014 на суму боргу 19 542,02грн.,

№ 21 від 20.02.2014 на суму боргу 26 550,02грн.,

№ 22 від 24.02.2014 на суму боргу 43 460грн.,

№ 23 від 24.02.2014 на суму боргу 14 517грн.,

№ 24 від 25.02.2014 на суму боргу 50 994,67грн.,

№ 25 від 26.02.2014 на суму боргу 26 199грн.,

№ 26 від 27.02.2014 на суму боргу 16 598,03грн.,

№ 29 від 28.02.2014 на суму боргу 26 660,21грн.,

№ 30 від 28.02.2014 на суму боргу 27 140,02грн.

Наведені видаткові накладні підписаними та скріпленими печатками обох сторін договору.

Матеріали справи свідчать про те, що 01.08.2014 позивач звернувся до відповідача із заявою (про припинення зобов'язання зарахуванням) вих. № 101 від 01.08.2014 , в якій позивач з огляду на наявність у ТОВ "Візит" перед ТОВ "Алавер-буд" заборгованості за договором поставки № 10 від 03.02.2014р. у сумі 925 618,59 грн., з яких 767 863,82 грн. основного боргу, 96 554,38 грн. інфляційних втрат, 8 820,00 грн. 3 % річних та 52 380,39 грн. пені, заявив про припинення зобов'язання щодо сплати ТОВ "Візит" 752 744,03грн. основного боргу, 62 235,83грн. інфляційних, 6 710,72грн. 3 % річних, 40 337,19грн. пені, а всього: 862 027,77грн., внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а саме боргу ТОВ "Візит" у сумі 862 027,77 грн. за договором поставки № 10 від 03.02.2014.

З наведеного вбачається, що решту боргу у сумі 15 119,79грн. (767 863,82грн. - 752 744,03грн.) відповідач позивачу не сплатив, що підтверджується банківськими виписками, внаслідок чого залишилася частково неоплаченою видаткова накладна № 3 від 03.02.2014 на суму 15 119,79 грн.

Згідно частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума основної заборгованості відповідача перед позивачем за Договором у розмірі 15 119,79 грн. належним чином доведена, документально підтверджена і відповідачем не спростована, у зв'язку з чим підлягає задоволенню.

Заперечення скаржника, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до того, що після взаємозарахування сум заборгованості частково неоплаченою залишається видаткова накладна № 3 від 03.02.2014, а штрафні санкції за цією накладною втричі перевищують основну суму заборгованості за Договором.

Наведене не береться колегією суддів до уваги, оскільки спротовується матеріалами справи. З приводу вказаних заперечень скаржника колегія суддів зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать про те, що на підставі видаткових накладних № 3 від 03.02.2014, № 4 від 03.02.2014, № 6 від 04.02.2014, № 7 від 05.02.2014 позивачем за період з 05.03.2014 по 31.07.2014 нарахована пеня в сумі 11 135грн., зокрема: 2 711,85грн. за період з 05.03.2014 по 31.07.2014 на суму боргу 36 920грн., 1 693,81грн. за період з 05.03.2014 по 31.07.2014 на суму боргу 23 060грн., 3 475,05грн. за період з 06.03.2014 по 31.07.2014 на суму боргу 47 541,67грн., 3 254,29грн. за період з 07.03.2014 по 31.07.2014 на суму боргу 44 738,82грн.

Вказана сума пені нарахована відповідачу у зв'язку з неналежним виконанням останнім грошового зобов'язання з розрахунку за отриманий згідно Договору товар.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п. 2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 року за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Згідно п. 6.2. Договору у випадку прострочення платежу покупець сплатить постачальнику пеню в розмірі 0,5 % від вчасно не перерахованої суми коштів за кожен день прострочки платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Перевіривши розрахунок пені, що міститься в матеріалах справи, а також періоди її нарахування, колегія суддів приходить до висновку, що арифметично вірний розмір пені, нарахованої позивачем за період з 05.03.2014 по 31.07.2014 становить загалом 11 029,02грн., зокрема: 2 705,78грн. за період з 05.03.2014 по 31.07.2014 на суму боргу 36 920грн., 1 609,01грн. за період з 05.03.2014 по 31.07.2014 на суму боргу 23 060грн., 3 467,29грн. за період з 06.03.2014по 31.07.2014на суму боргу 47 541,67грн., 3 246,94грн. за період з 07.03.2014по 31.07.2014 на суму боргу 44 738,82грн.

Враховуючи викладене, вимога позивача про стягнення 11 135,00 грн. пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 11 029,02грн.

З інших сум заборгованості, згідно накладних, що знаходяться у матеріалах справи, пеня була зарахована як зустрічні однорідні вимоги.

Таким чином, з огляду на наведене, колегією суддів не беруться до уваги заперечення скаржника, викладені в апеляційній скарзі, стосовно того, що штрафні санкції за видатковою накладною № 3 від 03.02.2014 втричі перевищують основну суму заборгованості за Договором, оскільки розмір штрафних санкцій,а саме пені, що підлягає задоволенню, становить 11 029,02грн., в той час як сума основної заборгованості дорівнює 15 119,79 грн. Доводи скаржника є необгрунтованими, оскільки документально не підтверджені, розрахунок позивача щодо розміру пені відповідачем не спростований, власного конррозрахунку штрафних санкцій відповідачем не надано.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з розрахунку за отриманий, на підставі видаткових накладних № 3 від 03.02.2014, № 4 від 03.02.2014, № 6 від 04.02.2014, № 7 від 05.02.2014, № 8 від 06.02.2014, № 9 від 07.02.2014, № 10 від 10.02.2014, № 11 від 10.02.2014, № 12 від 11.02.2014 згідно Договору товар, позивачем за період з 05.03.2014 по 31.07.2014 нараховано 30 909,10грн. інфляційних втрат, а у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання з розрахунку за отриманий, на підставі видаткових накладних № 3 від 03.02.2014 № 4 від 03.02.2014, № 6 від 04.02.2014, № 7 від 05.02.2014 згідно Договору товар, позивачем за період з 05.03.2014 по 31.07.2014 нараховано 1 890,14грн. 3 % річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що нарахування 3% річних та інфляційний втрат має розпочинатись саме з моменту прострочення виконання грошового зобов'язання та охоплювати весь час прострочення (в межах позовних вимог).

Враховуючи вищевикладене, а також періоди нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, що вказані позивачем в поданому розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних, арифметично вірний розрахунок, нарахованих за період з 05.03.2014 по 31.07.2014 інфляційних втрат та 3 % річних складає 32 507,38грн. інфляційних втрат та 1 853,41грн. 3 % річних відповідно. Відтак, вимога про стягнення 30 909,10грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню повністю, оскільки суд при прийнятті рішення не може вийти за межі позовних вимог, а вимога про стягнення 1 890,14грн. 3 % річних підлягає частковому задоволенню у розмірі 1 853,41грн. 3 % річних.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, господарський суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, здійснив розподіл судових витрат на оплату послуг адвоката.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

На підтвердження своїх вимог в цій частині позивачем надано суду договір про надання правової допомоги № 08/08/14 від 08.08.2014, акт наданих послуг від 17.10.2014, копію свідоцтва про реєстрацію адвокатського об'єднання від 09.07.2012, платіжне доручення № 617 від 13.08.2014 на суму 12 000 грн.

Пунктом 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 встановлено, що з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про правомірність стягнення місцевим господарським судом з відповідача на користь позивача 2 436грн.грн. витрат на юридичні послуги адвоката.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в ухвалі, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Візит" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 07.11.2014 у справі № 911/3853/14 залишити без змін.

Матеріали справи 911/3853/14 повернути Господарському суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко