Ухвала

від 18.12.2014 по справі 2а-3300/11/0970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2014 року Справа № 81035/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Багрія В.М.,

суддів Рибачука А.І., Старунського Д.М.,

з участю секретаря судового засідання Ратушної М.І.,

представника відповідача Стецюк С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.03.2012 року у справі за позовом Тлумацького відділення Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області до комунального підприємства «Тлумач-водоканал» про стягнення заборгованості з податку з доходів фізичних осіб,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2011 року Державна податкова інспекція у Тлумацькому районі Івано-Франківської області (згодом Тлумацьке відділення Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області) звернулася до суду з позовом до комунального підприємства «Тлумач-водоканал» про стягнення заборгованості з податку з доходів фізичних осіб.

З врахуванням уточнення позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача 91823,24 грн. заборгованості з податку з доходів фізичних осіб, яка утворилася станом на 11.10.2011 року в зв'язку з несплатою узгодженого податкового зобов'язання.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.03.2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з рахунків у банках, що обслуговують комунальне підприємство "Тлумач-водоканал" (ідентифікаційний код 33586885) та за рахунок готівки, що йому належить в дохід Державного бюджету України заборгованість в сумі 41361 ( сорок одну тисячу триста шістдесят одну) гривню 42 копійки (з них ПДФО - 36609,14грн. та пеня - 4752,28грн.).

Постанову суду першої інстанції оскаржила Тисменицька міжрайонна державна податкова інспекція в Івано-Франківській області, яка в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нове рішення про повне задоволення позову.

Апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції помилково виходив з того, що податковий орган пропустив встановлений законом строк 1095 днів, звернувшись з вимогою стягнути податковий борг. При цьому не врахував, що оподаткування податком з доходів фізичних осіб не передбачало подання податкових декларацій чи розрахунків цього виду податків , тому узгодження суми цього податку не відбувалося. Податковий борг виникає у випадку невчасної або не в повному обсязі сплати відповідної суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, нарахованого податковим органом згідно акту документальної перевірки , узгодженого згідно чинного законодавства. Такий акт виїзної, планової, комплексної перевірки відповідача складено 31.12.2009 року, куди ввійшли суми боргу за 2007, 2008, 2009 роки (станом на 1.10.2009 року). 24.02.2011 року відповідач подав податкову декларацію з цього виду податків та підтвердив самостійно визначену суму податкового зобов'язання.

Вислухавши суддю-доповідача, представника відповідача, яка просить апеляційну скаргу відхилити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

В справі встановлено, що відповідачем як платником податків і зборів (обов'язкових платежів) допущено утворення податкового боргу, що виник в результаті несплати самостійно задекларованих сум з податку на доходи фізичних осіб.

Законом України "Про систему оподаткування" визначені види податків і зборів (обов'язкових платежів), що справляються на території України. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 9 вказаного Закону платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановленому законом терміни.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем, заявлено до стягнення з відповідача заборгованість, яка виникла в зв'язку з несплатою ним податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб, які виникли за період, що передував 01.01.2007 року.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування" до загальнодержавних податків віднесено податок на доходи фізичних осіб.

У відповідності до п. "а" ч.2 ст.19 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992р. № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (надалі Декрет) підприємства, установи, організації та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані своєчасно і в повному обсязі нараховувати, утримувати та перераховувати до бюджету суми податку з доходів громадян, що підлягають оподаткуванню у джерела виплати та своєчасно подавати податковим органам відомості за встановленою центральним податковим органом формою про нараховані та виплачені громадянам суми доходів та суми утриманих з них податків, що підлягають обліку і оподаткуванню.

Аналогічна норма визначена п.4 п.19.2 ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003р. № 889-ІУ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якою передбачено, що особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок; надавати у строки, встановлені законом для податкового кварталу, якщо інше не визначено нормами цього Закону, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку податковому органу за місцем свого розташування. У разі коли зазначена особа протягом звітного кварталу не виплачує такі доходи або виплачує доходи не всім платникам податку, зазначена звітність не подається або подається стосовно платників податку, які фактично отримали такі доходи.

Відповідно до п.1.15 ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Відповідно до абз.2 ст.9 Декрету визначено порядок обчислення та подання відомостей податковим органам щодо даного податку, передбачено, що підприємства протягом 15 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу надсилають до податкових органів за місцем державної реєстрації відомості про нараховані та виплачені суми доходів і суми утриманих з них податків за формою, встановленою центральним податковим органом. Обчислення податку і перерахунок провадиться підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності до 1 березня року, наступного за звітним, а у строки, визначені законом, такі відомості за установленою формою надаються ними до податкової інспекції за місцем проживання платника. Аналогічний порядок визначено і п.19.2 ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

В абзаці першому преамбули чинного на час спірних правовідносин Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Пунктом 1.2. Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначено, що податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Пунктом 1.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" встановлено, що податковим боргом є податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Враховуючи вищевказані приписи та ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування", суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що на стягнення податку з доходів фізичних осіб розповсюджувався порядок погашення зобов'язань юридичних осіб перед бюджетом визначений нормами Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Положеннями п.18.2 ст.18 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено списання безнадійного податкового боргу, у тому числі пені, нарахованої на такий податковий борг, а також штрафні санкції. Під терміном "безнадійний" крім іншого, розуміється податковий борг юридичних та фізичних осіб, стосовно якого минув строк позовної давності.

У відповідності до п.15.1 ст.15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі, коли податкове зобов'язання було нараховане податковим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 15.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов'язання.

Такий же строк встановлений п. 102.4 ст. 102 Податкового кодексу України, який регулює вказані правовідносини з 1.01.2011 року.

Оскільки, податковим органом не надано доказів, які б підтверджували вчинення заходів щодо стягнення заборгованості за 2007 рік та по жовтень 2008 року із позивача в строки, що були передбачені Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", частина податкового боргу, заявлена до стягнення, виникла понад 1095 днів, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно абзацу 1 пункту 1 статті 8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» Державна податкова адміністрація України здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

З матеріалів справи видно, що борг виявлено за наслідками перевірки, яка була проведена 31 грудня 2009 року, за період з 01.01.2007 року по 30.09.2009 року, а податкові вимоги виставлялись на підставі Акту №1096-2300-33586885 від 31 грудня 2009 року, в якому виявлено факти несвоєчасної сплати відповідачем податку.

Сплачені відповідачем платежі з податку з доходів фізичних осіб ДПІ в Тлумацькому районі зараховувало за попередні періоди, чого не заперечував представник позивача в суді.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління НБУ від 21.01.2004року №22, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученням власників цих рахунків або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому, згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

В зв'язку з цим, суд першої інстанції правильно вважав, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому, суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу самостійно визначеного платником податків.

За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, суд першої інстанції обґрунтовано визнав неправомірним.

Відповідно пункту 59.1. статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

В справі встановлено, що позивачем було надіслано відповідачу податкову вимогу від 06.04.2011року за №50.

Відповідачем податкове зобов'язання з сплати податкового боргу сплачено частково. Несплачений розмір податкових зобов'язань з вказаного податку становить 36609,14гривень.

Відповідно підпункту 129.1.1. пункту 129.1. статті 129 Податкового кодексу України після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Згідно пункту 129.4. цієї статті даного Кодексу пеня, визначена підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 цієї статті, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Судом встановлено, позивач за несплату відповідачем заборгованості нарахував пеню в розмірі 4752,28гривень.

Таким чином, податкові зобов'язання з сплати податку з доходів фізичних осіб та пені в загальному розмірі 41361,42 гривень, є податковим боргом відповідача, який ним не сплачений.

Оскільки відповідно підпункту 20.1.18. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини, то часткове задоволення судом позову є правомірним.

Постанова суду першої інстанції відповідає матеріалам справи, наявним в ній доказам, правильно оціненим судом, нормам матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим не може бути скасована.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.03.2012 року у справі №2а-3300/11/0970 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.М. Багрій

Судді : А.І. Рибачук

Д.М. Старунський