Постанова

від 11.12.2014 по справі 826/17077/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 грудня 2014 року 12:00 № 826/17077/14

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Саніна Б.В., за участю секретаря судового засідання Дмитрієвої В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Маркет» доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, за участю представників:

від позивачаКец І.М. (довіреність) від відповідачаТитаренко Т.А.(довіреність) ВСТАНОВИВ:

До судді Окружного адміністративного суду міста Києва Саніна Б.В. надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Маркет» (надалі - Позивач/ТОВ «Альянс Маркет») до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - Відповідач/ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), в якому просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №0006012201 від 29.09.2014 р. про донарахування грошових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 2 255 067,00 грн., в тому числі - основного платежу в сумі 1 503 378,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 751 689,00 грн.

2. Судові витрати покласти на Відповідача.

Після усунення недоліків позовної заяви, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.11.2014 р. провадження по справі було відкрите та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання з'явився представник Позивача, який позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити із підстав, викладених в адміністративному позові, зокрема, зазначає про порушення Відповідачем положень Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - ПК України) під час винесення податкового повідомлення-рішення від 29.09.2014 р. №0006012201.

В судове засідання з'явився представник Відповідача, який щодо позовних вимог заперечує в повному обсязі, просить в задоволенні позову відмовити із підстав, викладених в письмових запереченнях, мотивуючи тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом правомірно, оскільки Позивачем порушені норми ПК України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-ХІV (надалі - Закон №996) та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р. (надалі - Положення №88).

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини постанови, повний текст постанови було виготовлено та підписано - 15.12.2014 р.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, в межах заявлених позовних вимог суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Альянс Маркет» (код ЄДРОПУ 38316777) зареєстроване 23.07.2012 р. Солом'янською районною в м. Києві державною адміністрацією, з 24.07.2012 р. взято на податковий облік та станом на дату проведення перевірки перебуває на обліку в ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

Основним видом діяльності Позивача згідно із виписки з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії від 03.11.2014 р. є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

Поряд із цим, у період з 08.09.2014 р. по 10.09.2014 р. на підставі повідомлення №231/26-58-22-01 від 05.09.2014 р. та наказу №1980 від 05.09.2014 р. щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, виданих ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, відповідно до пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 та п.79.2 ст.79 ПК України, Відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Альянс Маркет» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість (надалі - ПДВ) по взаємовідносинах з ТОВ «Імпреза Плюс» за період з 01.06.2014 р. по 30.06.2014 р., за результатами якої складений акт від 12.09.2014 р. №4091/26-58-22-01/38316777 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Альянс Маркет» (код ЄДРПОУ 38316777) з питань правильності нарахування та своєчасності сплати ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Імпреза Плюс» (код ЄДРПОУ 38893185) за період з 01.06.2014 р. по 30.06.2014 р.» (надалі - Акт перевірки №4091), в якому зазначено про заниження Позивачем ПДВ на загальну суму 1 503 378,00 грн. за період з 01.06.2014 р. по 30.06.2014 р.

Згідно із зазначеним, на підставі Акту перевірки №4091 ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було прийняте податкове повідомлення-рішення за формою «Р» від 29.09.2014 р. №0006012201, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: ПДВ на загальну суму 2 255 067,00 грн. (з яких 1 503 378,00 грн. - за основним платежем та 751 689,00 грн. - за штрафними санкціями).

Вважаючи, що Відповідачем були порушені права та охоронювані законом інтереси ТОВ «Альянс Маркет» під час проведення перевірки та прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Позивач оскаржив його у судовому порядку.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вбачається з матеріалів справи, у червні 2014 р. Позивач здійснював господарські операції із ТОВ «Імпреза Плюс» на підставі укладеного між ними договору поставки №18-06-14 від 18.06.2014 р. (надалі - Договір поставки), згідно із яким ТОВ «Імпреза Плюс» (Постачальник) зобов'язується передати у власність ТОВ «Альянс Маркет» (Покупець) товар (олію соняшникову), а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених даним Договором. Найменування, асортимент, кількість, одиниця виміру, якісні показники, умови (базис) поставки, строк поставки, ціна товару та інші умови, наведені в цьому Договорі, визначаються сторонами у Специфікаціях, які є невід'ємними додатками до даного Договору.

Так, 19.06.2014 р. сторонами була підписана Специфікація №1 до Договору поставки (надалі - Специфікація №1), відповідно до якої загальна кількість товару, який буде поставлений, складає 850 т, загальною вартістю 9 020 268,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 1 503 378,00 грн.). Умовою поставки є ЕХW (відповідно до правил Інкотермс-2010) - елеваторний комплекс ТОВ «Евері», вул. Громадянська, 117, м. Миколаїв, термін поставки - до 30.06.2014 р. включно.

Разом із тим, на підтвердження факту здійснення ТОВ «Імпреза Плюс» поставки товару до ТОВ «Альянс Маркет» Позивачем був наданий акт приймання-передачі №1 від 19.06.2014 р. та видаткова накладна №РН-0000008 від 19.06.2014 р. на загальну суму 9 020 268,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 1 503 378,00 грн.).

Крім того, в матеріалах справи наявні платіжні доручення, які посвідчують факт здійснення Позивачем оплати коштів на загальну суму 9 020 268,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 1 503 378,00 грн.) за придбаний у ТОВ «Імпреза Плюс» товар за Договором поставки.

В той же час, відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Згідно з п.201.7 ст.201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При цьому, у п.201.10 ст.201 ПК України зазначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно із п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях та реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Так, при проведенні податковим органом аналізу податкової звітності ТОВ «Альянс Маркет» встановлено відображення Позивачем у реєстрах отриманих та виданих податкових накладних суму ПДВ розміром 1 503 378,00 грн. та включення її до складу податкового кредиту у червні 2014 р. на підставі отриманої від ТОВ «Імпреза Плюс» податкової накладної №6 від 19.06.2014 р. до Договору поставки.

Поряд із цим, відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з р.V цього Кодексу.

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

В пп. «б» п.187.1 ст.187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, зокрема: дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

При цьому, згідно із пп. «а» п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В абз.2 п.198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

З наведеного вбачається, що наявність у Позивача виданих йому Постачальником товару податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, а також доказів сплати ПДВ Постачальнику у складі вартості товару є достатніми підставами для визначення податкового кредиту при реальному проведенні господарських операцій.

Поряд із цим, як вбачається з Акту перевірки №4091, за період з 01.06.2014 р. по 30.06.2014 р. ТОВ «Альянс Маркет» задекларовано податкового кредиту з ПДВ у розмірі 37 908 367,00 грн. Проте, перевіркою визначення податкового кредиту за вказаний період Відповідачем встановлено його завищення на суму 1 503 378,00 грн., що призвело до заниження суми ПДВ на 1 503 378,00 грн.

Поряд із цим, відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом №996. Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч.1 ст.2 Закону №996).

Згідно зі ст.1 Закону №996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону №996).

Згідно із ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до ст.1 Закону №996 первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, п.1.1 р.1 Положення №88 передбачено, що дане положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Відповідно до п.1.2 Положення №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2.1 р.2 Положення №88 встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (п.2.2 р.2 Положення №88).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, податковий кредит. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавство.

Поряд із цим, суд також звертає увагу на інформаційний лист Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 р., зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі п.1 ч.2 ст.110, ст.114 КАС України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Окрему увагу слід звернути на припис інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13-11 стосовно наступного: «судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи ч.2 ст.195 КАС України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції . Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем».

Згідно із зазначеним, ухвалою від 26.11.2014 р. судом витребовувались від Позивача документи по справі, які мають засвідчувати мету здійснення господарських операцій та зв'язок між фактом придання товарів із господарською діяльністю ТОВ «Альянс Маркет», зокрема: первинні документи, що підтверджують оприбуткування, зберігання на балансі та подальше списання із балансу Позивачем придбаного за перевіряємий період (що передано за Договором поставки) товару; податкові декларації за перевіряємий період з «розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів»; реєстри отриманих та виданих податкових накладних; витяги з журналу обліку виданих довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей; довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей; докази перебування товарно-матеріальних цінностей на бухгалтерському обліку - виписки; платіжні доручення та оригінали виписок з розрахункових рахунків Позивача, засвідчені відповідними банківськими установами, що підтверджують факти сплати Позивачем вартості отриманих товарів; первинні документи за укладеним у перевіряємий період Договором поставки із ТОВ «Імпреза Плюс»: специфікації; акти приймання-передачі товару; товарно-транспортні накладні; податкові накладні; видаткові накладні; акти зважування; сертифікати якості; належні докази (у вигляді письмових пояснень з доданими до них первинними, розрахунковими документами, документами бухгалтерського обліку і звітності, внутрішніми організаційно-розпорядчими документами підприємств, тощо) наявності фізичних, технічних та технологічних можливостей у позивача та його контрагентів фізичних, технічних та технологічних можливостей (матеріально-технічної бази) трудових ресурсів, необхідних для здійснення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської діяльності, зокрема (але не виключено): наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі, транспортних засобів для перевезення, приміщення для зберігання товарів тощо; інші документи, які, на думку Позивача, підтверджують реальність виконання господарських операцій за укладеним Договором поставки.

Водночас, як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02.06.2011 р. №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

В свою чергу, суд звертає увагу, що оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом встановлено, що за результатами перевірки Позивача були виявлені порушення податкового законодавства, на підставі чого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між Позивачем та його контрагентами доречним є застосування доктрини «ділова мета».

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Положення ділової мети та розумного змісту господарської операції широко застосовуються в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину «ділова мета» в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 р. у справі №08/28 за позовом ТОВ «Метпромсервіс» до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в якій зазначено про те, що задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців, проте, не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємства, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й часники якого обізнані стосовно один одного.

Водночас, на виконання вимог ухвали суду та на підтвердження реальності господарських взаємовідносин між ТОВ «Альянс Маркет» та ТОВ «Імпреза Плюс» Позивачем були надані документи, з огляду на які судом встановлено наступне.

Відповідно до підписаної між ТОВ «Альянс Маркет» та ТОВ «Імпреза Плюс» до Договору поставки Специфікації №1 поставка товару здійснюється на умовах ЕХW (відповідно до правил Інкотермс-2010) - елеваторний комплекс ТОВ «Евері», вул. Громадянська, 117, м. Миколаїв.

Поряд із цим, у п.186.1 ст.186 ПК України зазначено, що місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у пп. «б» і «в» цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Крім того, суд звертає увагу, що за змістом правил «Інкотермс-2010» термін «Франко завод» означає, що продавець виконує своє зобов'язання по постачанню, коли він передає товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві (заводі, фабриці, складі і т.п.). Зокрема, він не відповідає за навантаження товару на транспортний засіб, наданий покупцем, а також за митне очищення товару для ввезення, якщо не обумовлено інше, покупець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товару від підприємства продавця до місця призначення. Таким чином, цей термін покладає на продавця мінімальні обов'язки.

Таким чином, на умовах ЕХW (відповідно до правил Інкотермс-2010) пойменований пункт поставки представляє місце, де здійснюється поставка і перехід ризику на покупця, а тому фактичне перевезення товару може бути взагалі відсутнє, при цьому, по терміну EXW відвантажувальним документом може бути як транспортний документ або інформація про нього (розписка).

Разом із тим, як зазначено у постанові Верховного Суду України від 08.09.2009 р. у справі №21-737во09, про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів.

В той же час, суд приймає до уваги пояснення представника Позивача про те, що місцем приймання-передачі товару від ТОВ «Імпреза Плюс» до ТОВ «Альянс Маркет» є елеваторний комплекс ТОВ «Евері», на якому зберігається товар як Продавця так і Покупця, на підтвердження чого суду надано укладений Позивачем із ТОВ «Евері» договір №FT-52-о/1806 від 18.06.2014 р. на надання послуг з приймання та перевантаження олії соняшникової, за умовами якого ТОВ «Альянс Маркет» доручає, а ТОВ «Евері» приймає на себе зобов'язання з виконання робіт по прийманню та транспортно-експедиційному обслуговуванню вантажу (олії соняшникової), при цьому, вантаж приймається та зберігається у калиброваних резервуарах ТОВ «Евері», які знаходяться за адресою: м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117.

Разом із тим, в матеріалах справи наявний акт №1906М від 19.06.2014 р. про переоформлення товару, підписаний між ТОВ «Імпреза Плюс», ТОВ «Альянс Маркет» та ТОВ «Евері», згідно із яким ТОВ «Імпреза Плюс» уповноважило, а ТОВ «Евері» зняло зі зберігання та здійснило переоформлення по заліковій вазі олію соняшникову у кількості 850 т, який знаходиться на зберіганні за адресою: м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117, у квоту ТОВ «Альянс Маркет». Крім того, на підтвердження переоформлення товару кількістю 850 т у свою квоту із квоти ТОВ «Імпреза Плюс» за вказаною вище адресою Позивачем був направлений лист ТОВ «Евері» за вих. №05760-06/14-АМ/К/Київ-01 від 19.06.2014 р., який свідчить про здійснення сторонами приймання-передачі товару за Договором поставки.

Водночас, відповідно до п.3.4 укладеного між ТОВ «Альянс Маркет» та ТОВ «Імпреза Плюс» Договору поставки за кожним фактом відвантаження (передачі) товару сторони оформлюють видаткову накладну, інші документи оформлюються за погодженням сторін.

Так, на виконання зазначеної вище вимоги Договору поставки та на підтвердження фактичної передачі товару кількістю 850 т від Продавця до Покупця сторонами була підписана видаткова накладна №РН-0000008 від 19.06.2014 р., місцем складення якої вказане м. Миколаїв.

Таким чином, під час розгляду даної справи судом встановлено наявність у Позивача матеріально-технічної бази, спеціально обладнаних складів для зберігання олії соняшникової, персоналу, які ТОВ «Альянс Маркет» використовує у своїй господарській діяльності, та які свідчать про реальність здійснення господарських операцій з постачання товару за укладеним спірним Договором поставки, що також підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а тому висновки Відповідача щодо непідтвердження Позивачем факту транспортування та зберігання придбаного у ТОВ «Імпреза Плюс» товару за вказаним правочином суд вважає безпідставними.

Згідно із зазначеним, суд вважає, що на підтвердження реального здійснення господарських операцій між ТОВ «Альянс Маркет» та ТОВ «Імпреза Плюс» за укладеним Договором поставки Позивачем при проведенні податковим органом перевірки та під час розгляду справи були надані всі належні та встановлені умовами цих Договорів докази, які дають суду можливість пересвідчитись у фактичному русі активів у процесі здійснення свірних господарських операцій.

В той же час, на підтвердження подальшого використання придбаного ТОВ «Альянс Маркет» товару за Договором поставки Позивачем надані суду наступні документи, а саме: укладений із покупцем Компанією «Orexim Limited» контракт №ОR 0672/14 від 04.07.2014 р. разом зі Специфікацією №1 від 04.07.2014 р. до нього на придбання останньою товару (олії соняшникової), що посвідчують про зобов'язання ТОВ «Альянс Маркет» поставити товар у кількості 850 т вартістю 668 100,00 дол. США на умовах СРТ (відповідно до правил Інкотермс-2010) - термінал ТОВ «Евері», вул. Громадянська, 117, м. Миколаїв, при цьому, митне оформлення товару здійснюється митним брокером - ТОВ «Юнікорн Меритайм».

Між тим, наявні в матеріалах справи документи (такі як: інвойс №174 від 08.07.2014 р.; акт про переоформлення товару №0407/1 від 04.07.2014 р.; лист Позивача до ТОВ «Евері» за вих. №06129-07/14-АМ/К/Київ-01 від 04.07.2014 р. про вимогу переоформити товар у кількості 850 т із квоти ТОВ «Альянс Маркет» у квоту Компанії «Orexim Limited»; лист ТОВ «Юнікорн Меритайм» за вих. №07/07-03 від 07.10.2014 р., яким повідомлено ТОВ «Альянс Маркет» та Компанії «Orexim Limited» про наявність товару (вантажу) у кількості 850 т на терміналі ТОВ «Евері», а також про отримання всіх необхідних документів для митного оформлення вантажу, який належить Позивачу; лист Позивача до ТОВ «Юнікорн Меритайм» за вих. №06185-07/14-АМ/К/Київ від 08.07.2014 р. з вимогою здійснити митне оформлення вантажу у кількості 850 т, який відвантажується з терміналу ТОВ «Евері», за Контрактом №ОR 0672/14 від 04.07.2014 р. (Специфікація №1); акт приймання-передачі товару №1 від 10.07.2014 р. до Контракту №ОR 0672/14 від 04.07.2014 р. (Специфікація №1); митна декларація №504050000/2014/103029 від 10.07.2014 р. та №504050000/2014/102979 від 31.07.2014 р.) посвідчують фактичне здійснення Позивачем реалізації придбаного у ТОВ «Імпреза Плюс» товару, як наслідок, дають суду можливість пересвідчитись у фактичній наявності у ТОВ «Альянс Маркет» розумної економічної причини для здійснення спірних господарських операцій та свідчать про намір Позивача одержати економічний ефект у результаті своєї господарської діяльності.

При цьому, як під час проведення Відповідачем перевірки, так і під час розгляду судом даної справи, за аналізом отриманих від ТОВ «Альянс Маркет» документів не встановлено відхилень при їх складенні, а також не встановлено включення Позивачем до складу податкового кредиту за червень 2014 р. податкових накладних, незареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних.

В той же час, суд звертає увагу на пояснення представника Відповідача щодо викладених в Акті перевірки №4091 висновків податкового органу стосовно завищення Позивачем податкового кредиту у період з 01.06.2014 р. по 30.06.2014 р. на суму 1 503 378,00 грн., підставою яких став отриманий акт ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 14.08.2014 р. №806/26-58-22-01-17/38893185 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Імпреза Плюс» та висновок експерта від 14.08.2014 р. №327, за якими останнім встановлено, зокрема: невідповідність підписів директора ТОВ «Імпреза Плюс» на деяких документах; неможливість фактичного здійснення господарських операцій, а також відсутність у контрагента Позивача об'єктів оподаткування по господарським операціям з ТОВ «Альянс Маркет».

В свою чергу, суд звертає увагу, що листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11 визначено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Отже, висновки Відповідача про порушення Позивачем вимог чинного законодавства України, сформовані на підставі аналізу змісту договірних відносин контрагентів з іншими суб'єктами господарської діяльності не є належними доказами порушення Позивачем податкового законодавства, оскільки результати аналізу другого ланцюга постачання відповідно до вимог податкового законодавства України не можуть бути підставами для висновків, які стосуються ТОВ «Альянс Маркет».

Поряд із цим, відповідно до вимог ст.183 ПК України право платника податку на податковий кредит і виписку податкових накладних виникає після добровільної реєстрації особи як платника податку або особи, яка відповідає вимогам, визначеним пп.6 п.180.1 ст.180 цього Кодексу та з початком податкового періоду, з якого така особа вважатиметься платником податку.

Таким чином, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагента Позивача в стані, власне, платника ПДВ, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Дана правова позиція викладена у вищезгаданому листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 р., відповідно до якого підлягає встановленню статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому, для висновків про наявність порушення податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника податку щодо дефекту у правовому статусі його контрагентів. Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Суд звертає увагу, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, контрагент був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведеного у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Разом із тим, слід ураховувати вимоги ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», згідно із якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Проте, Відповідачем не надано суду доказів припинення ТОВ «Імпреза Плюс» (скасування державної реєстрації, виключення його з ЄДРПОУ) внесення недостовірної інформації до ЄДРПОУ, тощо, під час взаємовідносин із Позивачем.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент складання податкових накладних, контрагент Позивача - ТОВ «Імпреза Плюс» (код ЄДРПОУ 38893185) був зареєстрований як платник ПДВ у встановленому законодавством порядку.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що не спростовано Відповідачем в порядку передбаченому ч.2 ст.71 КАС України, що ТОВ «Імпреза Плюс» не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії. Податкові накладні за своєю формою та змістом відповідають ст.9 Закону №996, зокрема, містять такі обов'язкові реквізити як порядковий номер податкової накладної та дату її виписки, точне найменування юридичних осіб, їх індивідуальні податкові номери, назву товару, його ціну та вартість, а також включені до Єдиного реєстру податкових накладних.

Наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з поставки товару мали реальний характер, відповідні факти оформлені документально та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеним Договором поставки за перевіряємий період, підтверджуються з урахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності матеріально-технічних ресурсів, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій.

Слід також зауважити, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Таким чином, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару та надання послуг входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 р. у справі №К-12509/08.

Крім того, суд наголошує, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей. Аналогічна правова позиція вказана в постанові Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 р. по справі № 2а-6067/11/1470.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 р., заява №803/02), «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 р., заява №3991/03) і «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 р., заява №6689/03), у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Між тим, Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що Позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємством було одержання Позивачем податкової вигоди.

При цьому, Відповідач, вказуючи в Акті перевірки №4091 про завищення Позивачем суми податкового кредиту з ПДВ за червень 2014 р. по господарським операціям із ТОВ «Імпреза Плюс» не ставить під сумнів наявність реальності здійснення господарської операції за зазначеним вище Договором поставки. Не заперечує Відповідач і правомірність видачі та правильність оформлення податкових накладних, на підставі яких Позивачем було сформовано податковий кредит за рахунок ПДВ, та які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Наведені обставини свідчать, що податковий орган формально підійшов до встановлення правомірності формування Позивачем податкового кредиту, висновки, викладені в Акті перевірки №4091, не ґрунтуються на дослідженні Договору поставки, укладеного між Позивачем та ТОВ «Імпреза Плюс».

В свою чергу, надані Позивачем суду докази (договори, акти, листи, митні декларації, видаткові накладні, платіжні доручення та інші) дають підстави для висновку, що вчинені між ТОВ «Альянс Маркет» та ТОВ «Імпреза Плюс» господарські операції є сумнівними, не відповідають дійсному економічному змісту, і вчинені з метою одержання доходу саме за рахунок податкової вигоди за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність, як наслідок, свідчать про право Позивача на включення спірної суми ПДВ у розмірі 1 503 378,00 грн. до складу податкового кредиту у червні 2014 р.

Більше того, суд вважає безпідставними доводи податкового органу щодо завищення Позивачем податкового кредиту, посилаючись на те, що згідно із наданою Позивачем до перевірки карткою рахунку 631 за ТОВ «Альянс Маркет» рухається кредиторська заборгованість у сумі 9 020 268,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 1 503 378,00 грн.) перед ТОВ «Імпреза Плюс», оскільки така заборгованість не є безнадійною або сумнівною (простроченою). Більше того, надані Позивачем платіжні доручення за липень 2014 р. в якості доказів сплати такої заборгованості посвідчують здійснення ТОВ «Альянс Маркет» перерахунку коштів в повному обсязі за придбаний товар відповідно до Специфікації №1 до укладеного Договору поставки.

З огляду на викладене, за вказаними вище та відображеними в Акті перевірки №4091 порушеннями, допущеними начебто Позивачем при взаємовідносинах із контрагентом-постачальником, податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що Позивач як платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємством було одержання Позивачем податкової вигоди, що свідчить про необґрунтованість зроблених Відповідачем висновків та протиправність прийнятого із зазначених підстав податкового повідомлення-рішення від 29.09.2014 р. №0006012201, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В ч.1, ч.4, ч.5 та ч.6 ст.72 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали. Суд може збирати докази з власної ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Альянс Маркет». Крім того, відповідно до ст.94 КАС України та Закону України «Про судовий збір» судовий збір підлягає відшкодуванню Позивачу в розмірі 487,20 грн., решту суми (4 384,80 грн.) слід стягнути із Відповідача.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Маркет» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0006012201 від 29.09.2014 р, що винесене Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Маркет» витрати зі сплати судового збору у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп. із Державного бюджету України направлених на асигнування діяльності Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

4. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути решту суми судового збору у розмірі 4 384 (чотири триста вісімдесят чотири) грн. 80 коп. на розрахунковий рахунок №31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001 із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя Б.В. Санін