Рішення

від 17.12.2014 по справі 915/1932/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2014 року Справа № 915/1932/14

Господарський суд Миколаївської області,

головуючий суддя Коваль С.М.,

при секретарі Сьяновій О.С.,

з участю представників сторін:

від позивача: Ліщина І.О., довіреність б/№ від 12.11.2014р.,

від відповідача: представник не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 915/1932/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромілк", вул. Комсомольська, 1- А, с. Луб'янка, Київська область, Рокитнянський район,09641,

до відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислове

підприємство "НІКАГРО", вул. Московська,7/4, м. Миколаїв, 54001,

про: стягнення заборгованості в сумі 719 224,88 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агромілк" звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислове підприємство "НІКАГРО" про стягнення 676520,00 грн. основного боргу, 1922,94 грн. 3 % річних, 8127,53 грн. пені, 1922,94 грн. інфляційних втрат, 8127,53 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 6500,00 грн. витрат на юридичні послуги.

Позовні вимоги ТОВ "Агромілк" мотивовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки соняшника олійного №7011-101 від 15.09.2014р. в частині здійснення своєчасного та повного розрахунку за отриманий товар.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач свого представника в судове засідання 17.12.2014 не направив, вимоги ухвали суду від 25.11.2014 не виконав, відзиву на позов не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, а тому, згідно з ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення позивача, суд встановив наступне:

15.09.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агромілк" (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислове підприємство "НІКАГРО" (покупець, відповідач) був укладений договір №7011-01, за умовами якого продавець зобов'язався продати, а покупець - прийняти та оплатити соняшник олійний українського походження, врожаю 2014 р.(далі за текстом - товар) на умовах даного договору.

Відповідно до п.3.1 договору умови поставки - ЕХW склад продавця згідно з правилами Інкотермс 2010.

Правилами Інкотермс щодо здійснення поставки на умовах ЕХW передбачено, що продавець вважається таким, що виконав свої обов'язки по постачанню, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі і т.п.).

Згідно п.3.1 договору визначено місце передачі товару, склад продавця за адресою: відвантаження відбувається зі складу за адресою: Київська обл., Рокитнянський р-он, с. Луб'янка, вул. Комсомольська , 1а.

Відповідно до п.3.3 договору передбачено, що кількість товару визначається згідно кількості, вказаної в товарно-транспортній накладній. Проте, остаточною буде вважатись кількість товару, визначена на вагах на складі покупця.

Крім того, згідно п.2.4 договору остаточна ціна затверджується з урахуванням лабораторного аналізу, який проводиться у місці розвантаження товару, за наслідками якого покупець повідомляє продавця, а продавець в свою чергу зобов'язується прийняти інформацію від покупця, та надати відповідні бухгалтерські/документи з урахуванням змін ціни та якості.

Пунктом 4.1. договору сторони визначили, що оплата товару здійснюється покупцем за повну партію продукції, отриману від продавця, у кількості зазначеній у договорі, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця по факту його отримання у повному обсязі зазначеному у договорі, впродовж трьох банківських днів після отримання наступних документів: оригіналу даного договору, підписаного уповноваженою особою продавця і завіреного печаткою; рахунка-фактури; видаткової накладної, виписаної в день поставки; податкової накладної (зареєстрованих в ЄРПН), карантинного сертифіката, сертифікат про відсутність у товарі ГМО надається за вимогою покупця.

Оплата отриманого товару здійснюється виходячи з остаточної ціни на товар визначеної відповідно до п.2.4. договору.

У відповідності до п.4.3 датою оплати за товар вважати дату списання грошових коштів з розрахункового рахунку покупця. У разі ненадання зазначених документів, неповного та несвоєчасного надання, або відсутністю розрахунку за реалізований товар перед покупцем третьої особи, покупець має право затримати оплату товару до повного виконання договірних відносин, розрахунку між сторонами.

Згідно з п.5.2 договору за прострочення оплати товару з покупця стягується пеня у розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Пунктом 7.1 договору сторони визначили, що строк дії договору встановлюється з дня його підписання сторонами і до 31 листопада 2014 року, а у випадку несвоєчасного виконання сторонами своїх договірних обов'язків-до повного виконання ними прийнятих на себе зобов'язань.

На виконання договірних зобов'язань позивачем було відвантажено відповідачу товару в кількості 212780, кг, що підтверджується товаро- транспортними накладними № РФА00000001 від 20.09.2014р., № РФА00000002 від 20.09.2014р., № РФА00000003 від 22.09.2014р., № РФА00000004 від 22.09.2014р., № РФА00000005 від 22.09.2014р., № РФА00000006 від 22.09.2014р., № РФА00000007 від 22.09.2014р., № РФА00000008 від 01.10.2014р. (а.с. 14-21) на загальну суму у розмірі 851 120, 00 грн., що також підтверджується видатковими накладними №23 від 29.09.2014р. на суму 794600,00 грн. та №24 від 01.10.2014р. на суму 56520,00 грн. (а.с. 23, 26), підписаними представником позивача, підписи якого скріплено печатками, та уповноваженим представником відповідача, який діяв на підставі виданої відповідачем довіреностей №0111 від 20.09.2014р. (а.с. 28).

На оплату поставленого товару виставлено рахунок № 11 від 29.09.2014р. на суму 794600,00 грн. та № 12 від 03.10.2014р. на суму 56520,00 грн.

Таким чином позивач свої договірні зобов'язання виконав в повному обсязі.

Натомість відповідач своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару належним чином не виконав, розрахувавшись за отриманий товар лише частково на суму 174600,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №57 від 06.10.2014р. на суму 20000,00 грн. та №58 від 06.10.2014р. на суму 30000,00 грн., № 71 від 13.10.2014р. на суму 50000,00 грн., № 84 від 23.10.2014р. на суму 20000,00 грн., від 10.11.2014 року на суму 30000,00 грн., від 17.11.2014 року на суму 24600,00 грн. (а.с. 31-36), у зв'язку з чим у нього виник борг перед позивачем у розмірі 676 520,00 грн.

14.10.2014р. за вих.№195 (а.с. 50-52, докази надсилання - а.с. 53-57) позивач надіслав відповідачу претензію щодо сплати заборгованості за договором поставки соняшника олійного №7011-101, в якій заявив вимогу про сплату Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислове підприємство "НІКАГРО", наявного боргу.

Між тим, відповідачем претензію позивача було залишено без відповіді та задоволення, наявний борг не сплачено, що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом та подальшою заявою про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

В силу вимог ч.ч. 1,2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В силу вимог ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Дослідивши наявні матеріали справи, господарським судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки соняшника олійного №7011-101 від 15.09.2014р. в частині здійснення своєчасної та повної оплати поставленого товару.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромілк", про стягнення з відповідача 676 520,00 грн. основного боргу є правомірними та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас вимогами п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України також передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки, зокрема, пені, а в силу вимог ч.2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки (пені) є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

У ч.6 ст. 231 ГК України також встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Господарський суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення 8127,53 грн. пені, нарахованої за період з 14.10.2014р-16.11.2014р. за неналежне виконання договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару - є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі п.5.2 договору, вимог ст.ст. 549-552 ЦК України, ст.ст. 230-232 ГК України.

Щодо стягнення з відповідача трьох відсотків річних та індексу інфляції слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський суд приймає до уваги розрахунки трьох відсотків річних та індексу інфляції, надані позивачем до суду, вважає їх обґрунтованими та такими, що зроблені з повним дотриманням норм чинного законодавства України.

Враховуючи вищевикладене, є підставними та підлягають задоволенню позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромілк" в частині стягнення з відповідача 1922,94 грн. трьох відсотків річних та 18026,88 грн. індексу інфляції.

Відносно стягнення з відповідача відсотків за неправомірне користування чужими коштами слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проте, як досліджено з матеріалів справи, договором поставки соняшника олійного № 7011-101 від 15.09.2014 року сторонами не визначено такого пункту у договорі, яким було б передбачено стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами, що визначено статтею 536 ЦК України та зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Таким чином, суд дійшов висновку, про відмову у задоволенні позовних вимоги в частині стягнення з відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі 8127,53 грн.

Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати підлягають покладенню на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З цього приводу, пленум Вищого господарського суду України у п. 6.5. постанови від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз'яснив, що судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення заявленої позивачем до стягнення вимоги на оплату юридичних послуг у розмірі 6500,00 грн., оскільки відшкодуванню підлягають лише витрати з оплати послуг адвоката.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82, 82 1 , 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислове

підприємство "НІКАГРО", вул. Московська,7/4, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 26507788 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромілк", вул. Комсомольська, 1- А, с. Луб'янка, Київська область, Рокитнянський район,09641, ідентифікаційний код 35013579, основний борг у розмірі 676 520 (шістсот сімдесят шість тисяч п'ятсот двадцять) грн. 00 коп., 8127 (вісім тисяч сто двадцять сім) грн. 53 коп., пені, 1922 (одна тисяча дев'ятсот двадцять дві) грн. 94 коп. трьох процентів річних, 18026 (вісімнадцять тисяч двадцять шість) грн. інфляційних втрат, та витрати по сплаті судового збору у розмірі 14091 (чотирнадцять тисяч дев'яносто одна) грн. 95 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.М.Коваль

Рішення підписано 19.12.2014р.