Постанова

від 22.12.2014 по справі 922/3112/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2014 р. Справа № 922/3112/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М., суддя Горбачова Л.П.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача - Григор'єв М.Г. дов. б/н від 01.09.2014 року.

відповідача -1 - не з"явився

відповідача -2 - не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія РВ Груп", м. Харків (вх. №3521 Х/3-10)

на рішення господарського суду Харківської області від 07 жовтня 2014 року по справі № 922/3112/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія РВ Груп", м. Харків

до:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Стілл тайм", м. Київ

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Компані "Плазма", м. Харків

про стягнення 523020,69 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.10.2014 по справі №922/3112/14 (суддя І.П.Жигалкін) в позові відмовлено повністю.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення не в повному обсязі з'ясовані обставини, які мають значення для справи, невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Також в поданій апеляційній скарзі позивач з посиланням на приписи статей 66, 67 ГПК України, звернувся із заявою, у якій просить суд апеляційної інстанції вжити заходи до забезпечення позову.

В якості заходу до забезпечення позову позивач просить суд до вирішення спору по суті накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Стілл тайм" в межах суми позову та судових витрат у розмірі 538696,31 грн.

З огляду на приписи ст. 66 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Забезпечення позову є однією з процесуальних гарантій захисту та відновлення захищених судом прав та інтересів фізичних і юридичних осіб.

Зі змісту та призначення інституту забезпечення позову вбачається, що він є ефективним процесуальним засобом, який спрямований на гарантування виконання судового рішення та полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів, вказані заходи можуть бути застосовані на будь-якій стадії судового процесу.

За практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду (Рішення у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Конституційний Суд України в абзаці одинадцятому підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2011 року N 2-рп/2011, посилаючись на позицію Європейського суду з прав людини, зазначив, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежене державою, якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України, за якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року N 9-зп).

Вищий господарський суд України у п.10 постанови Пленуму №16 від 21.12.2014 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» зазначив, що враховуючи застосування забезпечення позову як гарантії задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду.

Колегія суддів приймає до уваги, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову (п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову").

Достатньо обґрунтованими для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Як встановлено апеляційним господарським судом, зі змісту заяви до забезпечення позову не вбачається, що роздруківка оголошення з мережі Інтернет про продаж відповідачем майна, містить відомості про те, ким саме розміщено зазначене оголошення та доказів розміщення оголошення саме відповідачем.

Отже, вказаний доказ не відповідає ознакам належності та допустимості, оскільки належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у процесуально встановленому порядку. Достовірність доказів - це відповідність дійсності фактичних даних, які отримані з законних джерел. Достовірність є відповідністю інформації, отримуваної із доказу, дійсності.

Харківський апеляційний господарський суд дійшов висновків про те, що позивач не довів за допомогою належних і допустимих доказів наявність у відповідачів реальних намірів відчужити рухоме майно, зокрема, здійснення відповідачем підготовчих дій, спрямованих на реалізацію майна, що в майбутньому може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду по даній справі.

Також, позивач, використовуючи надане право на подання зауважень на протокол судового засідання, звернувся до суду апеляційної інстанції із заявою про неповне зазначення в протоколі першої інстанції від 02.09.2014 обставин справи та просив виправити допущені судом помилки в зазначеному протоколі.

Розглянувши та проаналізувавши зауваження на протокол судового засідання поданого представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія РВ Груп", суд апеляційної інстанції прийшов до наступного висновку.

Відповідно до приписів ст. 81-1 ГПК України, у протоколі судового засідання зазначаються :

1) рік, місяць, число і місце судового засідання;

2) найменування суду, що розглядає справу, та склад суду;

3) номер справи і найменування сторін;

4) відомості про явку в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу або про причини їх неявки;

5) відомості про роз'яснення господарським судом сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їх процесуальних прав і обов'язків, зокрема, права заявляти відводи, та попередження перекладача про відповідальність за завідомо неправильний переклад, судового експерта - за дачу завідомо неправильного висновку або відмові від дачі висновку;

6) усні заяви і клопотання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

7) усні роз'яснення судовими експертами своїх висновків і відповіді на поставлені їм додаткові запитання.

Протокол веде секретар судового засідання.

Протокол у триденний строк підписують суддя (суддя - головуючий у колегії суддів) і секретар судового засідання.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з протоколами і протягом п'яти днів після їх підписання подавати письмові зауваження з приводу допущених у протоколах неправильностей або неповноти протоколу. Зауваження на протоколи у всіх випадках долучаються до матеріалів справи.

Господарський суд за результатами розгляду зауважень виносить ухвалу, якою приймає зауваження або мотивовано відхиляє їх.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Як свідчить зміст протоколу судового засідання від 02.09.2014 у ньому чітко зазначені всі складові частини протоколу, що перелічені вище. Вказаний протокол підписаний головуючим у справі та секретарем.

Доказів невідповідності змісту цього протоколу зазначеним у зауваженнях обставин заявник не надав.

До того ж, суд відмічає, що зауваження Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія РВ Груп" за своєю суттю не відповідають правовій природі зауваженням з приводу допущених у протоколах неправильностей або неповноти протоколу в розумінні ст. 81-1 ГПК України, а є лише пропозицією викласти протокол судового засідання від 07.10.2014 в наданій ним редакції.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення поданих зауважень. Крім того, судового колегія зазначає, що зауваження на протокол судового засідання розглядає лише той суд в межах, якого здійснювалось відповідне судове засідання.

Перший та другий відповідач відзивів на апеляційну скаргу не надали, в судове засідання 19.12.2014 не з'явилися, причини їх неявки суду невідомі.

Про час та місце проведення судового засідання у справі були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в справі телефонограмами.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні вимоги ст. 27 Господарського процесуального кодексу України покладено також і на третіх осіб.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи колегія суддів зазначає, що ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За висновками суду апеляційної інстанції, незважаючи на те, що відповідачі свої представників у судове засідання 19.12.2014 року не направили, у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши в судовому засіданні представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.

Підставою виникнення взаємних прав та обов'язків є укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стілл тайм" (постачальник - відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія РВ Груп" (покупець - позивач у справі) договору поставки у спрощеній формі (усний договір).

Як свідчать матеріалами справи, 25.04.2014 відповідач виставив позивачу для оплати рахунок-фактуру № СЛ - 0001410 на визначений товар, а саме: труба 219х8 ст. в кількості 430.00000 на загальну суму 559.923552 грн. разом з ПДВ та труба 426х8 ст. в кількості 250.0000, на загальну суму 940.84528 грн. разом з ПДВ. Даний рахунок підписаний представником відповідача та скріплений печаткою товариства.

Платіжним дорученням №18 від 25.04.2014, на підставі вказаного рахунку-фактури, позивач оплатив відповідачеві товар у сумі 523020,69 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стілл тайм" виконуючи свої зобов'язання за вказаним (усним) договором, передало Товариству з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія РВ Груп" предмет поставки, що підтверджується видатковою накладною за №СЛ-3004-01 від 30.04.2014 та двосторонніми актом приймання-передачі від 30.04.2014 (№30/04/2014) підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств.

22.05.2014 позивач направив на адресу відповідача-1 лист-повідомлення з проханням направити уповноваженого представника для проведення прийомки товару за якістю, оскільки під час огляду товару виявилась невідповідність поставленого товару якісним показникам.

Надалі, 05.06.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія РВ Груп" повторно звернулась до відповідача-1 з пропозицією забезпечити явку уповноваженого представника для проведення процедури прийому товару за якістю.

Відповідач-1 уповноважених представників в строк визначений Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія РВ Груп" у листах-повідомленнях не направив.

На адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія РВ Груп" від відповідача-1 надійшов лист-відповідь, у якому останній наголошував на тому, що направляти уповноваженого представника є недоцільним, оскільки під час прийняття товару 30.04.2014 сторонами був підписаний акт прийому-передачі без жодних зауважень щодо якості товару.

13.06.2014 за участю представників Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія РВ Груп" та директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Интер-Док" було здійснено приймання товару за якістю, виявлено суттєві недоліки поставленого товару якісним показникам та складено акт про виявлення прихованих недоліків.

З огляду на те, що в процесі приймання продукції за якістю були виявлені приховані недоліки, Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія РВ Груп" направлено до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стілл тайм" повідомлення про відмову від усного договору поставки від 25.04.2014 та повернення грошових коштів в сумі 523020,69 грн., які були сплачені за зазначеним договором.

Як стверджує позивач, відповідач-1 відповіді на вказане повідомлення не надав, грошові кошти, які були перераховані за усним договором поставки не повернув, що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду для відновлення своїх порушених прав і інтересів.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, враховуючи підстави та предмет позову, колегія суддів не погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, зважаючи на наступні підстави.

З огляду на ст. 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма. Вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їх волю до настання відповідних правових наслідків.

Господарський договір за загальним правилом викладається у письмовій формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень. Якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Положення ст. 626 Цивільного кодексу України передбачають, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

З приписів ст. 3 Цивільного кодексу України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

З огляду на ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України вбачається, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).

Правові позиції втілені у ст. 638 Цивільного кодексу України визначають, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі усного договору поставки.

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції жодна із сторін не заперечувала щодо укладення та виконання усного договору поставки.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети (ст. 673 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 675 Цивільного кодексу України товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу. Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк). Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором.

Оскільки, поставка спірного товару здійснювалось в межах договірних правовідносин, оформлених у спрощений спосіб, а отже без визначення іншого моменту відповідності товару вимогам щодо його якості, цей товар відповідно до наведеної норми ч. 1 ст. 675 Цивільного кодексу України мав відповідати таким вимогам в момент його передання покупцеві - відповідачеві.

Якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості. Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі. (ст. 268 Господарського кодексу України).

22.05.2014 під час огляду поставленого товару Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія РВ Груп" виявлена невідповідність якісним показникам поставленого відповідачем товару.

Позивач неодноразово звертався до відповідача-1 з проханням забезпечити явку уповноваженого представника для взяття участі у прийомці товару за якістю або за необхідності бути присутнім при складанні акту о прихованих недоліках. Однак, дані звернення відповідачем залишені без відповіді.

13.06.2014 Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія РВ Груп" було складено акт про виявлення прихованих недоліків товару, у якому зазначено, що поставлений товар (труби) має суттєві недоліки, які неможливо усунути будь-якими технічними засобами, товар має пошкодження та дефекти, що унеможливлюють його використання за призначенням.

Гарантії якості товарів, а також претензії у зв'язку з недоліками поставлених товарів регулюються статтею 269 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського кодексу України строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при звичайному їх прийманні, і пред'явлення постачальникові претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів визначаються законодавством відповідно до цього Кодексу.

Так, зокрема, ч. 3 ст. 269 Господарського кодексу України визначає, що гарантійний строк експлуатації обчислюється від дня введення виробу в експлуатацію, але не пізніше одного року з дня одержання виробу покупцем (споживачем), а щодо виробів народного споживання, які реалізуються через роздрібну торгівлю - з дня роздрібного продажу речі, якщо інше не передбачено стандартами, технічними умовами або договором.

Відповідно до частини 2 статті 679 Цивільного кодексу України, якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.

Частиною 1 ст. 688 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Частиною 4 ст. 680 ЦК України встановлено, що покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, на який встановлений строк придатності, якщо вони виявлені протягом строку придатності товару.

На даний час, виходячи з постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР», відповідність товару за якістю здійснюється в порядку, передбаченому Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР № П-7 від 25.04.1966 р. (далі - Інструкція П-7).

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що норма ст. 680 ЦК України не врегульовує порядок приймання товару по якості. З огляду на це приймання товару по якості повинно здійснюватись у порядку і спосіб, визначений Інструкцією П-7, з урахуванням строків виявлення недоліків, передбачених ст. 680 ЦК України.

В розумінні Інструкції П-7 прихованими недоліками визнаються такі недоліки, які не могли бути виявлені при звичайній для даного виду продукції перевірці і виявлені тільки в процесі обробки, підготовки до монтажу, в процесі монтажу, випробувань, використання і зберігання продукції.

Згідно п. 9 інструкції № П-7, акт про приховані недоліки продукції повинен бути складений протягом 5 днів після виявлення недоліків, однак не пізніше чотирьох місяців з дня надходження продукції на склад одержувача, що виявив приховані недоліки, якщо інші строки не встановлені обов'язковими для сторін правилами. Прихованими недоліками визнаються такі недоліки, які не могли бути виявлені при звичайній для даного виду продукції перевірці і виявлені лише в процесі обробки, підготовки до монтажу, у процесі монтажу, випробування, використання і збереження продукції.

Відповідно до п. 8 Інструкції, повідомлення про виклик представника виробника (відправника) повинне бути направлене йому не пізніше 24 годин після виявлення невідповідності якості, комплектності, маркування продукції, тари або упакування встановленим вимогам, якщо інші строки не встановлені основними й особливими строками поставки, іншими обов'язковими для сторін правилами або договором.

Позивачем надані докази направлення відповідачу-1 відповідного виклику, в строк встановлений приписами Інструкції № П-7 (а.с. 20-24, том 1).

Інструкція П-7 не передбачає обов'язкового виклику для участі у прийманні представника іногороднього відправника, якщо це не передбачено в Основних і Особливих умовах поставки, других обов'язкових правилах або договорі (п. 16 Інструкції П-7).

У той же час, у випадку виклику іногороднього постачальника, останній зобов'язаний не пізніше ніж на наступний день після отримання виклику одержувача повідомити телеграмою або телефонограмою, чи буде направлений представник для участі у перевірці якості продукції (абз. 2 п. 19 Інструкції П-7).

Разом з тим, приписами абз. 3 п. 19 Інструкції П-7 на іногороднього відправника продукції покладено обов'язок забезпечити явку свого представника для приймання продукції не пізніше ніж в трьохденний строк після отримання виклику.

Всупереч даним нормативним вимогам відповідач-1 свого представника для приймання товару не направив, внаслідок чого, виходячи з положень п. 20 Інструкції П-7, позивач правомірно здійснив приймання продукції за якістю із залученням компетентного не зацікавленого представника іншої організації - директора ТОВ «Интер-Док» Опришко Ю.М, який відповідно до наявного в матеріалах справи копії свідоцтва має повну вищу освіту за спеціальністю «Водопостачання та водовідведення» та здобув кваліфікацію інженера-будівельника.

Оцінюючи акт про виявлені приховані недоліки товару, який складений за результатами приймання продукції по якості, в контексті вимог до вказаного документу, що наведені у п. 29 Інструкції П-7, суд вважає за можливе його прийняти як допустимий доказ в розумінні ст. 34 ГПК України.

Зокрема, даний акт містить інформацію про одержувачів і постачальників товару, їх місцезнаходження, дату, час і місце складання акту, прізвища та імена осіб, які виявили недоліки, їх посади дату і відомості про виклик представника відповідача, висновки про характер виявлених дефектів в продукції і причини їх виникнення.

Отже, приймання товару позивачем здійснювалось в межах Інструкції про порядок приймання продукції промислово-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 за № П-7.

При цьому, колегія суддів також виходить з того, що саме відповідач-1 не скористався наданим йому правом участі у прийманні, правом наводити свої доводи, міркування і заперечення, тим самим погодившись з вставленими під час складання акту обставинами.

Водночас, судова колегія не бере до уваги висновок господарського суду першої інстанції щодо відсутності претензій позивача по кількісних та якісних характеристиках товару в акті приймання-передачі від 30.04.2014, оскільки виявлені недоліки поставленого товару є прихованими та не могли бути виявленні позивачем в процесі звичайної перевірки товару.

Як зазначено статтею 678 ЦК України у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагати заміни товару.

За ч. 5 ст. 268 ГК України у разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом та договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозицію про це другій стороні за договором.

Отже, якщо умовами закону передбачена можливість зміни умов договору в односторонньому порядку, то сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозицію про це другій стороні за договором.

Приймаючи до уваги порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Стілл тайм" своїх зобов'язань щодо поставки товару належної якості та керуючись статтею 678 ЦК України, Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія РВ Груп" реалізувало своє право на односторонню відмову від договору та розірвало його з 18.06.2014 року, надіславши на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стілл тайм" відповідне письмове повідомлення вих. №17 від 18.06.2014 року, відповідно до якого просило відповідача повернути грошові кошти в сумі 523020,69 грн., які були сплачені за усним договором поставки від 25.04.2014.

Вказане повідомлення було надіслані на адресу контрагента 18.06.2014 року та отримане ним 23.06.2014 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.37, том 1).

Відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Таким чином, усний договір поставки від 25.04.2014 вважається розірваними з 23.06.2014.

Згідно ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зі змісту договору поруки від 25.04.2014 вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Компані "Плазма" взяло на себе зобов'язання щодо повернення сплачених грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія РВ Груп" за договором поставки від 25.04.2014 у розмірі 523020,69 грн., та відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання у сумі, що дорівнює 500,00 грн.

Враховуючи, що відповідачем-1 не виконано свого обов'язку перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія РВ Груп" в частині здійснення поставки товару належної якості, матеріали справи містять докази виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія РВ Груп" передбачених Інструкцією № П-7 обов'язків (призупинення подальшої прийомки продукції і складання акта, виклик для участі в продовженні приймання продукції і складання акта приймання продукції за якістю), відповідачем-1 не наведено підстав звільнення його від обов'язку повернути кошти сплачені за замовлений товар, суд апеляційної інстанції вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, місцевий господарський суд не правомірно відмовив у задоволенні позовних вимоги в частині стягнення з відповідачів на користь позивача 523020,69 грн.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» №01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 07.10.2014 року у справі № 922/3112/14 прийняте при не належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим наявні підстави для його скасування, та задоволенню апеляційної скарги.

Керуючись статтями 22, 85, 99, 101, пунктом 2,4 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія РВ Груп", м. Харків задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 07.10.2014 року у справі №922/3112/14 скасувати, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стілл тайм" (вул. М. Грушевського, 4Б, кім.27, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 38151210, п/р 26004485112400 в АТ «УкрСиббанк», МФО 351005) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія РВ Груп" (пров. Кравцова, буд. 3, м. Харків, код ЄДРПОУ 38157249 ) грошові кошти в сумі 522770,69 грн., витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 10460,43 грн. та 5230,22 грн. за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компані "Плазма" (проспект Академіка Курчатова, будинок 12, кв. 132, 61108, м. Харків, код ЄДРПОУ 36226451) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія РВ Груп" (пров. Кравцова, буд. 3, м. Харків, код ЄДРПОУ 38157249 ) грошові кошти в сумі 250 грн.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 22 грудня 2014 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Горбачова Л.П.