Постанова

від 28.11.2014 по справі 813/5296/14

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2014 року Справа № 813/5296/14

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого - судді Мричко Н.І.

за участю секретаря судового засідання Щура В.Р.

представника позивача Зазуляка Й.М.,

представника відповідача Шевчук І.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Дочірнього підприємства «Бумеранг-Комфорт» Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Бумеранг» до Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень №0000342351/0 та №0000352351/0 від 15.10.2010 року, -

в с т а н о в и в :

Дочірнє підприємство «Бумеранг-Комфорт» Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Бумеранг» (надалі - ДП «Бумеранг-Комфорт») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (надалі - Стрийська ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, винесене Державною податковою інспекцією у Сколівському районі Львівської області №0000342351/0 від 15.10.2010 року;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, винесене Державною податковою інспекцією у Сколівському районі Львівської області №0000352351/0 від 15.10.2010 року.

В обґрунтування позовних вимог покликається на протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та відсутність обґрунтованих підстав для їх винесення. Наведені в акті перевірки твердження відповідача про безтоварність та фіктивність господарських операцій з контрагентами, позивач вважає безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам та наявним документам.

Представник позивача в судовому засіданні, позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити повністю з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, пояснення надав аналогічні до викладених у запереченнях, додатково пояснивши наступне. Актом перевірки від 01.10.2010 року не підтверджено фактичного отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей та виконання робіт контрагентами. Вказаний висновок, зазначає представник відповідача, ґрунтується на аналізі господарської та економічної діяльності контрагентів, яким встановлено відсутність у них необхідних умов для досягнення результатів відповідної діяльності, а саме: відсутність технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів, що свідчить про неможливість самостійно здійснювати фінансово-господарську діяльність. Встановлені актом обставини, свідчать про нереальність господарських операцій між ДП «Бумеранг-Комфорт» та його контрагентами. Таким чином, вказані фінансово-господарські операції здійснювалися без мети реального настання правових наслідків, а отже, позивачем неправомірно занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 229694 грн та з податку на додану вартість у сумі 172453. Вважає, що укладені правочини є нікчемними та такими, що суперечать моральним засадам суспільства, оскільки були спрямовані на заволодіння майном держави, зокрема, дохідної частини Державного бюджету України. На підставі вищенаведеного, на думку відповідача, перевіркою встановлено факт укладення правочинів, які не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, тобто нікчемних. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши доводи представників позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши надані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

На підставі направлення від 30.08.2010 року № 168/23-0, направлення на продовження перевірки від 13.09.2010 року № 180/23-0, виданих Державною податковою інспекцією у Сколівському районі та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єкта господарювання, проведена планова виїзна перевірка дочірнього підприємства «Бумеранг-Комфорт» Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Бумеранг» (ЄДРПОУ - 33087167) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року. За результатами перевірки складено Акт № 86/23-0/33087167 від 01.10.2010 року (надалі - Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акта перевірки, встановлено наступні порушення ДП «Бумеранг-Комфорт»:

- п.4.1. ст.4, п.5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5 Закону України від 22.05.1997 року «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток у сумі 229694 грн;

- п.1.7, ст.1, п.п. 7.2.3 п.7.2, ст.7, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість у сумі 172453 грн;

- п.п.4.2.1 п.4.2 ст.4, п.п 8.1.1 п.8.1 ст.8, п.п.20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб у сумі 1196,52 грн.

Наданими для перевірки документами встановлено, що ДП «Бумеранг-Комфорт» перебувало у правовідносинах із ПП «Картельбудпостач», ПП «Агробетон», ПП «Телекомунікаційні системи «Експрес», ПП «Агроенергоінвест», ПП «Будгаранткомфорт», ПП «Пром Комфорт Стиль».

Щодо правовідносин між ДП «Бумеранг-Комфорт» та ПП «Картельбудпостач» перевіркою встановлено наступні обставини.

24.03.2008 року між ДП «Бумеранг-Комфорт» та ПП «Картельбудпостач» уклали договір поставки № 240315. Відповідно до умов даного договору Постачальник (ПП «Картельбудпостач») зобов'язується на умовах та в порядку, визначеному договором поставляти продукцію (згідно замовлення та накладних), а Покупець (ДП «Бумеранг-Комфорт») зобов'язується приймати та оплачувати її.

На підтвердження реальності отримання товару від ПП «Картельбудпостач» за договором поставки від 24.03.2008 року № 240315 позивач надав суду копії видаткових накладних № РН - 110402 від 11.04.2008 року на суму 11228,96 грн, в.ч. ПДВ - 1871,49 грн; № РН - 280302 від 28.03.2008 року на загальну суму 20170,64 грн, в т.ч. ПДВ - 3361,77 грн; № РН - 020601 від 02.06.2008 року на загальну суму 12314,00 грн, в т.ч. ПДВ - 2052,29 грн; № РН - 250602 від 25.06.2008 року на загальну суму 34185,51 грн, в т.ч. ПДВ - 5697,58 грн; № РН - 270603 від 27.06.2008 року на загальну суму 6823,20 грн, в т.ч. ПДВ - 1137,20 грн; № РН - 220906 від 22.09.2008 року на загальну суму 30107,76 грн, в т.ч. ПДВ - 5017,96 грн; № РН - 211006 від 21.10.2008 року на загальну суму 8926,02 грн, в т.ч. ПДВ - 1487,67 грн; № РН - 121111 від 12.11.2008 року на загальну суму 3429,03 грн, в т.ч. ПДВ - 571,50 грн.

На підтвердження правомірності віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за період, що перевірявся, позивач надав суду наступні податкові накладні: № НН - 271119 від 27.11.2008 року на загальну суму 25675,20 грн, в т.ч. ПДВ - 4279,20 грн; № НН - 311013 від 31.10.2008 року на загальну суму 11498,40 грн, в т.ч. ПДВ - 1916,40 грн; № НН - 290921 від 29.09.2008 року на загальну суму 25917,60 грн, в т.ч. ПДВ - 4319,60 грн; № НН - 290838 від 29.08.2008 року на загальну суму 31813,20 грн, в т.ч. ПДВ - 5302,20 грн; № НН - 310737 від 31.07.2008 року на загальну суму 49914,00 грн, в т.ч. ПДВ - 8319,00 грн; № НН - 270639 від 27.06.2008 року на загальну суму 34515,60 грн, в т.ч. ПДВ - 5752,60 грн; № НН - 270638 від 27.06.2008 року на загальну суму 5742,00 грн, в т.ч. ПДВ - 957,00 грн; № НН - 270640 від 27.06.2008 року на загальну суму 8428,80 грн, в т.ч. ПДВ - 1404,80 грн; № НН - 250603 від 25.06.2008 року на загальну суму 34185,51 грн, в т.ч. ПДВ - 5697,58 грн; № НН - 110402 від 11.04.2008 року на загальну суму 11228,96 грн, в т.ч. ПДВ - 1871,49 грн; № НН - 020601 від 02.06.2008 року на загальну суму 12314,00 грн, в т.ч. ПДВ - 2052,29 грн; № НН - 280303 ВІД 28.03.2008 року на загальну суму 20170,64 грн, в т.ч. ПДВ - 3361,77 грн; № НН - 270603 від 27.06.2008 року на загальну суму 6823,202 грн, в т.ч. 1137,20 грн; № НН - 150708 від 15.07.2008 року на загальну суму 5105,28 грн, в т.ч. ПДВ - 850,88 грн; № НН - 220912 від 22.09.2008 року на загальну суму 30107,76 грн, в т.ч. ПДВ - 5017,96 грн; № НН -121112 від 12.11.2008 року на загальну суму 3429,03 грн, в т.ч. ПДВ - 571,50 грн.

Щодо правовідносин між ДП «Бумеранг-Комфорт» та ПП «Агробетон» перевіркою встановлено таке.

01.09.2008 року між ДП «Бумеранг-Комфорт» та ПП «Агробетон» укладено договір поставки № 01-09/08, відповідно до якого Постачальник (ПП «Агробетон») зобов'язується на умовах та в порядку визначеному договором поставляти продукцію (згідно замовлення та накладних), а Покупець (ДП «Бумеранг-Комфорт») зобов'язується приймати названу продукцію та оплачувати її. .

З метою підтвердження своєї позиції позивачем надано суду копію договору поставки від 01.09.2008 року № 01-09/08, видаткову накладну № РН-030902 від 03.09.2008 року, податкову накладну № НН - 030902 від 03.09.2008 року на загальну суму 48780,42 грн, в т.ч. ПДВ - 8130,08 грн.

Щодо правовідносин між ДП «Бумеранг-Комфорт» та ПП «Телекомунікаційні системи «Експрес» перевіркою встановлено.

02.10.2008 року ДП «Бумеранг-Комфорт» уклало договір поставки з ПП «Телекомунікаційні системи «Експрес» № 02/008. Відповідно до якого Постачальник (ПП «Телекомунікаційні системи «Експрес») зобов'язується на умовах та в порядку визначених цим договором поставити продукцію, а Покупець (ДП «Бумеранг-Комфорт») зобов'язується приймати та оплачувати її.

Судом взято до уваги той факт, що на підтвердження факту господарських операцій з ПП «Телекомунікаційні системи «Експрес» позивачем надано копії договору поставки № 02/008 від 02.10.2008 року, видаткові накладні № РН-180201 від 18.02.2009 року на загальну суму 2604,48 грн, в т.ч. ПДВ - 434,08 грн; № РН - 280402 від 28.04.2009 року на загальну суму 9360,08 грн, в т.ч. ПДВ - 1560,01 грн; № РН - 170203 від 17.02.2009 року на загальну суму 11892,30 грн, в т.ч. ПДВ 1982,05 грн; № РН - 300604 від 30.06.2009 року на загальну суму 2751,26 грн, в т.ч. ПДВ - 458,54 грн; № РН - 091003 від 09.10.2008 року на загальну суму 29617,34 грн, в т.ч. ПДВ 4936,23 грн; № РН - 120806 від 12.08.2009 року на загальну суму 21953,92 грн, в т.ч. ПДВ - 3658,99 грн; № РН - 300603 від 30.06.2009 року на загальну суму 6055,39 грн, в т.ч. ПДВ 1009,23 грн; № РН - 170202 від 17.02.2009 року на загальну суму 48650,64 грн, в т.ч. ПДВ - 8108,44 грн; № РН - 030809 від 03.08.2009 року на загальну суму 7615,97, в т.ч. ПДВ -1269,33 грн; № РН - 110603 від 11.06.2009 року на загальну суму 4142,82 грн, в т.ч. ПДВ - 690,47 грн та податкові накладні № НН - 091003 від 09.10.2008 року; № НН - 211006 21.10.2008 року; № НН - 180201 від 18.02.2009 року; № НН - 280402 від 28.042009 року; № НН - 170202 від 17.02.2009 року; № НН - 170203 від 17.02.2009 року; № НН - 110602 від 11.06.2009 року; № НН - 300604 від 30.06.2009 року; № НН - 300603 від 30.06.2009 року; № НН - 120806 від 12.08.2009 року; № НН - 030806 від 03.08.2009 року.

Щодо правовідносин між ДП «Бумеранг-Комфорт» та ПП «Агроенергоінвест», суд встановив таке.

04.01.2010 року ДП «Бумеранг-Комфорт» та ПП «Агроенергоінвест» уклали договір поставки № 04-01/10. Відповідно до умов вказаного договору Постачальник (ПП «Агроенергоінвест») зобов'язується на умовах та в порядку визначених цим договором поставити продукцію, а Покупець (ДП «Бумеранг-Комфорт») зобов'язується приймати та оплачувати її.

На підтвердження факту реальності правовідносин між ними, позивачем надано наступні документи: копію договору поставки № 04-01/10 від 04.01.2010 року, видаткові накладні № РН - 240602 від 24.06.2010 року на загальну суму 11496,00 грн, в т.ч. ПДВ - 1916,00 грн; № РН - 240604 від 24.06.2010 року на загальну суму 1261,50 грн, в т.ч. ПДВ - 210,26 грн; № РН - 010605 від 01.06.2010 року на загальну суму 4848,00 грн, в т.ч. ПДВ - 808, 00 грн; № РН - 240603 від 24.06.2010 року на загальну суму 4733,28 грн, в т.ч. ПДВ - 788,88 грн; № РН - 100304 від 10.03.2010 року на загальну суму 16341,17 грн, в т.ч. ПДВ - 2723,53 грн; № РН - 010305 від 01.03.2010 року на загальну суму 3795,24 грн, в т.ч. ПДВ - 632,54 грн; № РН - 110104 від 11.01.2010 року на загальну суму 4485,50 грн, в т.ч. ПДВ - 747,58 грн; № РН - 150306 від 15.03.2010 року на загальну суму 2926,20 грн, в т.ч. ПДВ - 487,70 грн; № РН-170305 ВІД 17.03.2010 року на загальну суму 24096,00 грн, в т.ч. ПДВ - 4016,00 грн; № РН - 130405 від 13.04.2010 року на загальну суму 3254,60 грн, в т.ч. ПДВ - 542,43 грн; № РН - 050527 від 05.05.2010 року на загальну суму 5482,96 грн, в т.ч. ПДВ - 913,83 грн.

На підтвердження правомірності віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за період, що перевірявся, позивач надав суду наступні податкові накладні: № 100304 від 10.03.2010 року; № НН - 110104 від 11.01.2010 року; № 170306 від 17.03.2010 року; № 150306 від 15.03.2010 року; № НН - 010305 від 01.03.2010 року; № 130405 від 13.04.2010 року; № 50527 від 05.05.2010 року; № 240602 від 24.06.2010 року; № 10605 від 01.06.2010 року; № 240604 від 24.06.2010 року; № 240603 від 24.06.2010 року.

Щодо господарських правовідносин в період, що перевірявся, між ДП «Бумеранг-Комфорт» та ПП «Будгаранткомфорт», суд встановив наступне.

04.01.2009 року ДП «Бумеранг-Комфорт» уклало договір поставки з ПП «Будгаранткомфорт» № 04-01/10-2, відповідно до умов якого Постачальник (ПП «Будгаранткомфорт») зобов'язується на умовах та в порядку визначеному договором поставляти продукцію (згідно замовлення та накладних), а Покупець (ДП «Бумеранг-Комфорт») зобов'язується приймати названу продукцію та оплачувати її.

На підтвердження реальності фінансово-господарських операцій з ПП «Будгаранткомфорт», позивачем надано суду копію договору поставки від 04.01.2009 року № 04-01/10-2, податкову накладну № 280503 від 28.05.2010 року та видаткову накладну № РН - 280503 від 28.05.2010 року.

Щодо господарських правовідносин ДП «Бумеранг-Комфорт» та ПП «Пром Комфорт Стиль», встановлено.

02.03.2009 року ДП «Бумеранг-Комфорт» уклало договір поставки з ПП «Пром Комфорт Стиль» № 02-03/09. Відповідно до умов вказаного договору Постачальник (ПП «Пром Комфорт Стиль») зобов'язується на умовах та в порядку визначеному договором поставляти продукцію (згідно замовлення та накладних), а Покупець (ДП «Бумеранг-Комфорт») зобов'язується приймати названу продукцію та оплачувати її.

Обґрунтовуючи правомірність господарських операцій з ПП «Пром Комфорт Стиль», позивачем надано суду копію договору поставки № 02-03\09 від 2.03.2009 року, видаткові накладні № РН - 300307 від 30.03.2009 року на загальну суму 18686,10 грн, в т.ч. ПДВ - 3114,35 грн; № РН - 200503 від 20.05.2009 року на загальну суму 17083,20 грн, в т.ч. ПДВ - 2847,21 грн; № РН - 280703 від 28.07.2009 року на загальну суму 50074,42 грн, в т.ч. ПДВ - 8345,73 грн; № РН - 050601 від 05.06.2009 року на загальну суму 38470,00 грн, в т.ч. ПДВ - 6411,67 грн; № РН - 10718 ВІД 31.07.2009 року на загальну суму 5578,82 грн. в т.ч. ПДВ - 929,80 грн; № РН - 200504 від 20.05.2009 року на загальну суму 12162,40 грн, в т.ч. 2027,06 грн.

На підтвердження правомірності віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за період, що перевірявся, позивач надав суду такі податкові накладні № НН - 300310 від 30.03.2009 року; № НН - 200504 від 20.05.2009 року; № НН - 310734 від 31.07.2009 року, № НН - 050602 від 05.06.2009 року; № НН - 200503 від 20.05.2009 року та № НН - 280704 від 28.07.2009 року.

З метою доведеності позиції щодо реальності здійснення ДП «Бумеранг-Комфорт» та його контрагентами (ПП «Картельбудпостач», ПП «Агробетон», ПП «Телекомунікаційні системи «Експрес», ПП «Агроенергоінвест», ПП «Будгаранткомфорт», ПП «Пром Комфорт Стиль») фінансово-господарської діяльності, позивачем надано суду копії відповідних договорів, податкових та видаткових накладних, акти списання матеріалів у виробництві, бухгалтерську довідку про склад валових витрат, банківські виписки з рахунків, журнали проводок.

Факт оплати позивачем товару, отриманого за договором від контрагентів у період, що перевірявся (ПП «Картельбудпостач», ПП «Агробетон», ПП «Телекомунікаційні системи «Експрес», ПП «Агроенергоінвест», ПП «Будгаранткомфорт», ПП «Пром Комфорт Стиль»), підтверджується банківськими виписками з рахунку, які долучені до матеріалів справи.

На підтвердження подальшого використання товарно-матеріальних цінностей в господарській діяльності, ДП «Бумеранг-Комфорт» надало суду акти списання матеріалів у виробництві, що долучені до матеріалів справи.

Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, вважає, що докази, подані позивачем переконують в обґрунтованості позовних вимог, мотивуючи на наступним.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, відповідно до частини 2 статті 71 КАС України, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно припису ч.1 ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Частиною 1 ст. 145 ЦК України передбачено, що майновий стан підприємства визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, відображається в бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону.

Пунктами 5.1 та 5.2.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті. Крім того, пунктом 1.32 статті 1 цього ж Закону є визначено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Із наведеного вище вбачається, що за Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» вважалось, що всі фактично здійснені витрати платника податку є прямо пов'язані із такою діяльністю, про що свідчить те, що законодавець у тексті наведених вище норм Закону вжив слова «будь-які витрати». Також цей Закон вживав словосполучення «з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті», а тому лише у разі, якщо у пунктах 5.3-5.8 цього Закону міститься певні обмеження чи є пряма заборона щодо включення певних витрат до складу валових витрат, то таке включення є неправомірним.

Проте в пунктах 5.3-5.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не встановлено жодних обмежень щодо віднесення до складу валових витрат вартості фактично отриманих матеріалів, а пунктом 5.11 статті 5 цього ж Закону України є чітко визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі , не дозволяється.

Стаття 11 того ж Закону України під назвою «Правила ведення податкового обліку» не встановлює жодних вимог до форми чи виду документів, які були б належні для цілей податкового обліку, тобто були би необхідні для включення до складу валових витрат.

При цьому, відповідно до пункту 11.2.1 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пункту 7.5.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) та датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: 1) або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; 2) або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг) та дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Пункту 7.4.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначалось, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Із наведеного вище видно, що ні Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», ні Закон України «Про податок на додану вартість» не пов'язували право платника податку на виникнення валових витрат та податкового кредиту із доказуванням платниками цих податків зв'язку здійснених ними витрат із веденням господарської діяльності, а також, що за нормами Закону України «Про податок на додану вартість» між складом податкового кредиту із ПДВ та складом валових витрат для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств відсутній будь-який правовий зв'язок.

Щодо посилань в акті перевірки на пункт 5.3.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» суд відзначає, що за своїм змістом цей пункт Закону передбачає як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, та як наслідок неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених документально.

Виходячи зі змісту положень пп.7.2.3, 7.2.4, 7.2.6, п.7.2, пп.7.4.1,7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду, а саме: придбання товарів (послуг), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податків, та відсутність податкової накладної.

Матеріалами справи не спростовано того, що на момент здійснення господарських операцій з ДП «Бумеранг-Комфорт» його контрагенти мали Свідоцтво про реєстрацію платниками податку на додану вартість. Відтак, позивачем правомірно віднесено суми ПДВ з вартості придбаних товарів до податкового кредиту по ПДВ.

Крім того, подальше (після виконання сторонами договірних відносин) анулювання свідоцтва платника ПДВ не позбавляє правового значення, виданих за цими господарськими операціями, податкові накладні.

Доводи Стрийської ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області про завищення валових витрат, зниження податкового кредиту ґрунтуються на відсутності первинних документів та відсутності документів на їх транспортування.

Щодо даної позиції відповідача, суд зазначає наступне. Відповідно до пункту 5 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, засади організації та експлуатації транспорту. Згідно цієї норми Конституції України, головним нормативним актом щодо засад організації та експлуатації автомобільного транспорту в Україні є Закон України «Про автомобільний транспорт», за частиною 1 статті 48 документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Враховуючи наведене вище, чинне законодавство України не містить норм щодо здійснення перевезень вантажів лише за умови обов'язкового застосування перевізником товарно - транспортних накладних.

Судом взято до уваги правову позицію Вищого адміністративного суду України, викладену, зокрема, в ухвалах від 19.02.2013 року в справі №К/9991/64514/11 та від 15.04.2014 року в справі №К/9991/47731/11, де зроблено висновок про те, що відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення обумовленого договорами товару не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

З огляду на наведене, посилання відповідача на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних на перевезення матеріалів за наявності інших первинних документів щодо господарських операцій є недостатніми для висновків про порушення вимог податкового законодавства, а відтак, саме визначення податкових зобов'язань на цій підставі є протиправним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних). Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Відтак, суб'єкт господарювання не зобов'язаний відповідно до діючого законодавства контролювати, забезпечувати чи відслідковувати факт виконання своїми контрагентами дотримання податкового законодавства.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Таким чином, Актом перевірки № 86/23-0/33087167 від 01.10.2010 року від 01.10.2010 року, податковим органом знівельовано принципом індивідуалізації відповідальності, гарантованим ст.61 Конституції України. Тобто, платник податків відповідає тільки за власні винні дії та не може нести солідарну відповідальність за протиправні винні дії своїх контрагентів, які перебувають, відповідно до діючого законодавства України, за межами його контролю та впливу.

Застосування податковими органами солідарної відповідальності за дії контрагентів порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Така позиція суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року. (справа "Булвес" АД проти Болгарії", заява № 3991/03).

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто, документи мають силу первинних у випадку фактичного здійснення господарської операції, - з огляду на що, для визначення податкового кредиту, сплачені в ціні товару суми податку на додану вартість повинні бути фактично здійснені і підтверджені належними первинними документами, складеними у відповідності до законодавчо визначених вимог і відображати реальність господарської операції.

Як свідчать матеріали справи, позивач надав суду належним чином оформлені первинні документи, а саме: договори поставки, податкові та видаткові накладні, акти приймання виконаних робіт, довідки про вартість виконаних підрядних робіт, акти списання матеріалів у виробництві, бухгалтерську довідку про склад валових витрат, банківські виписки з рахунків, журнали проводок, реєстр отриманих та виданих податкових накладних.

Судом встановлено, що надані позивачем документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», мають всі необхідні реквізити, а тому є первинними документами юридичної сили і доказовості.

Таким чином, з дня отримання податкової накладної у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з контрагентами, оскільки виписані ними податкові накладні не мають недоліків, заповнені відповідно до вимог чинного законодавства.

Судом не беруться до уваги доводи відповідача про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами з підстав, що останні не володіють трудовими ресурсами, виробничим та транспортним обладнання, основними засобами, оскільки вказані обставини беззаперечно не вказують на дефектність таких правовідносин та жодним чином не перешкоджають суб'єкту підприємництва виконувати господарські операції із залученням трудових ресурсів та виробничих потужностей іншого суб'єкта господарювання на відповідних договірних засадах

Господарська діяльність товариства може здійснюватись шляхом залучення трудових ресурсів та транспорту шляхом укладання цивільно-правових угод та господарських договорів. Вирішення питань матеріально-технічного забезпечення господарської діяльності товариства належить до виключної компетенції самого товариства.

Таким чином, суд зазначає, що відомості, викладені в Акті перевірки № 86/23-0/33087167 не містять належних підстав для позбавлення позивача права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду від 13.08.2013 у справі № К/800/24334/13.

Роблячи висновок про відсутність реальних господарських відносин між вказаними підприємствами, податковий орган приходить до висновку про нікчемність укладених між ними договорів, з підстав, що такі договори суперечать моральним засадам суспільства та порушують публічний порядок. З вказаним суд не може погодитись з наступних мотивів.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено перелік вимог, дотримання яких є необхідним для дійсності правочину, а саме, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частини другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Податкові органи, на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України чи статті 207 Господарського кодексу України, можуть у судовому порядку доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

Отже, з огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України чи статей 207 та 208 Господарського кодексу України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

На підставі системного аналізу норм чинного законодавства, суд вважає, що висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, є передчасними, побудованими на припущеннях, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Судом взято до уваги той факт, що відповідачем не надано суду доказів визнання в судовому порядку недійними договорів, які на думку відповідача є нікчемними.

Суд наголошує, що правовідносини з підприємствами з ознаками фіктивності у разі фактичного здійснення господарських операцій, не впливає на формування податкового кредиту позивача та не є достатньою підставою для позбавлення останнього права на відшкодування зі сплати податків, якщо таким платником податку добросовісно виконано усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і в нього є всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Відповідно до ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит та валові витрати за перевірений період, а відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення, винесені Стрийською ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області підлягають скасуванню.

Згідно частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 4, 7-11, 14, 69-71, 72, 86, 87, 94, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення, винесені Державною податковою інспекцією у Сколівському районі Львівської області №0000342351/0 та №0000352351/0 від 15.10.2010 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства «Бумеранг-Комфорт» Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Бумеранг» сплачену суму судового збору в розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч. 3 ст. 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 03.12.2014 року.

Суддя Мричко Н.І.